Фінська подорож Богомазова

Він один із тих, хто закордоном має чітко асоціюватися з Україною. Видатний авангардист, чиї роботи є у нью-йоркських музеях Ґуґґенгайма і MoMA. А на аукціоні Sotheby’s за його картини викладають сотні тисяч доларів. Він належить до покоління Екстер, Бурлюка й Архипенка. Але, на відміну від них, повністю розвивався вдома, в Україні. Єдина закордонна подорож художника – поїздка до Фінляндії якраз 110 років тому. Ця мапа вперше відтворює подорож й ідентифіковує локації, зображені на фінських картинах Богомазова. Її зроблено на основі проєкту Наталії Терамае «Олександр Богомазов у Фінляндії. Сто років потому» та за підтримки Українського культурного фонду.

Життєпис широкими мазками

Олександр Богомазов (1880–1930) був надзвичайно талановитим і працьовитим художником. Батько бажав для нього хлібної професії і віддав вчитися до Херсонської сільськогосподарської школи. Однак хлопець відчував такий нестримний потяг до мистецтва, що знехтував батькове бажання: вступив до Київського художнього училища. Один рік прожив у Москві: мав індивідуальні заняття, вивчав роботи відомих місцевих та європейських художників у музеях та приватних колекціях. У 1908 року взяв участь у скандальній виставці «Ланка»: на київському Хрещатику разом із новітніми «хуліганами» від мистецтва Бурлюками, Екстер, Ларіоновим. Це був початок авангарду в Україні, але критики дуже негативно відгукнулися про виставку. У голодні студентські роки Богомазов підпрацьовував у газеті «Киевская мысль». Саме ця редакція скерувала 31-річного художника у відрядження на північ. Богомазов друкував свою фінську графіку в ілюстрованому додатку до газети.

Уже після Фінляндії розпочалось бурхливе творче зростання Богомазова. Року 1913 він щасливо одружився із художницею дворянкою Вандою Монастирською. У 1914 році організував знамениту київську виставку «Кільце» і брав у ній участь. Тоді ж написав важливий теоретичний трактат «Живопис та елементи», який було заховано в домашньому архіві аж на 50 років. Року 1915 працював у далекому вірменському Ґорісі, де створив шедеври «Вірменка», «Абстрактний пейзаж», «Спогади про Кавказ». Відтак у радянській Україні настали голодні 1920-ті. Туберкульоз. Відчай. Натхненна праця викладача Київського художнього інституту. І наостанок – триптих «Праця пилярів». Одну з картин – «Пилярі» – дібрали на Венеційське бієнале. Але Богомазов не став свідком цього успіху: він помер у 50 років за кілька тижнів до відкриття, 3 червня 1930 року від туберкульозу. Після цього ім’я «формаліста» Богомазова було забуте, а роботи маркували «до знищення».

Заново художника відкрили вже у 1960-х. Пам’ять про Богомазова зберегла Ванда Монастирська, а поширював мистецтвознавець Дмитро Горбачов. Він познайомив із вдовою французьких артекспертів Жана-Клода Маркаде й Жана Шовлена. Горбачов також зацікавив Богомазовим колекціонера й артексперта Едуарда Димшиця. І знову довга пауза. Аж до 1991 року – до першої персональної виставки за кордоном, у французькому місті Тулуза. Сьогодні в Україні Богомазова докладно вивчає Олена Кашуба-Вольвач, завідувачка відділу Національного художнього музею України.

Пам’ять про видатного українського авангардиста закордоном поширюють професорка Лариса Мудрак (США) і артдилер Джеймс Баттервік (Велика Британія).

Фінляндія 110 років тому

Коли Богомазов приїхав на фінські землі, вони вже 100 років як були частиною Російської імперії. У 1911 році фіни переживали другу хвилю національного спротиву – їх не влаштовували русифікація й обмеження автономії. У мистецтві національний рух виражався у пошуках автентики. Митці зосередили свої погляди на Карелії, де був записаний епос «Калевала». Саме Карелію – з її фольклором, природою, традиціями – вважали незамуленим джерелом «фінськости». Саме до тих земель подався Олександр Богомазов у червні 1911 року. Ми маркуємо дати його подорожі за старим стилем – за листами, які він надсилав своїй нареченій Ванді. Більшість із них зберігаються у Центральному державному архіві-музеї України. Деякі – у родині онуки Богомазова, художниці Тетяни Попової. Згідно з ними, художник пробув у Фінляндії півтора місяця.

Східні терени Великого князівства Фінляндського були дуже популярними серед росіян. Цьому сприяло прокладення залізничних шляхів наприкінці ХІХ століття: між Гельсінкі та Петербургом, із розгалуженням до морських портів та туристичних місць. А от у районі величного озера Сайма, де подорожував Богомазов, найпопулярнішим видом транспорту був пароплав. Ці білі кораблики й досі катають пасажирів.

Іматра

24 червня – 7 липня 1911 року

Сьогодні це місто неподалік кордону з Росією. А у 1910-х – село із максимум 300 жителів. Туристів там було в рази більше. Вони приїжджали подивитися на чудо природи – бурхливі пороги на річці Вуоксі. Серед іменитих гостей – Олександр Дюма-старший, Ріхард Ваґнер і бразилійський король Педро ІІ. Найбільшу увагу привертали пороги Валлінкоскі.

«Кілька днів тому я писав олією Малу Іматру, писав легко, вільно і з насолодою. Я відразу написав ціле полотно. Я радів!», – звітував Богомазов Ванді, яку любовно називав Діною.

Мала Іматра – ще одна назва Валлінкоскі. Її зображено на полотні «Морські хвилі» (Національний художній музей України). Із різних причин фінські картини Богомазова мають приблизні або неточні назви. Ідентифікувати місцевість на цьому полотні допоміг Ееро Лаайо, директор Художнього музею в Іматрі. На картині, як і на деяких акварелях, видно великий камінь посеред течії – ознака тієї місцевости. Сьогодні порогів Валлінкоскі не існує. Їх повністю затоплено у 1950-ті через запуск ГЕС та поглиблення дна.

Найімовірніше, Богомазов зупинявся у найімпозантнішому місцевому готелі Valtionhotelli. Збудували його 1903 року в популярному тоді в Європі стилі юґенд. Як і в кожній країні фінський модерн мав свої національні особливості. Вежа готелю – це репліка середньовічної фортеці Олавінлінна, що на іншому боці Сайми.

У зовнішньому декоруванні – сірий фінський граніт. А ще символи фінської флори і фауни: риба, хвилі, спіраль папороті і… соснові гілки. Останні перегукуються із зображеними на рисунку «Мотиви фінського пейзажу», надрукованому в «Киевской мысли».

«Мені дуже подобаються узори соснових гілок, їхні голки, що розташовані віялом навколо маленької бруньки», – писав Богомазов.

Лаппеенранта
(Вільманстранд)

7 липня – 9 липня 1911 року

До цього містечка Богомазов добирався пароплавом.

«Я бачив Саймене озеро, його південну частину. Весь час пароплав іде між островами, покритими лісом», – описував дорогу до пункту призначення художник. Листи до Діни він писав як щоденник. Звітував з місця перебування і розповідав про побачене та свій стан.

Лаппеенранта в російські часи мала шведську назву Вільманстранд. Тут проживало майже три тисячі осіб. У місті була російська залога й деревообробні мануфактури. Саме їх Богомазов згадує у листі до Діни. Більше про його перебування тут нічого не було відомо. Але зіставивши старі фотографії із деякими фінськими акварелями художника, вдалося ідентифікувати останні як пейзажі Лаппеенранти. Острівець посеред озера – це острів Пікісаарі на Саймі. А «Фінляндія. Пейзаж» – найімовірніше, вид на Лаппеенранту із цього острова.

«Схоже, це вагон біля човнів, – звертає увагу на деталь Міікка Куррі, куратор Музею Південної Карелії. – Року 1911 у бухті була залізнична колія і станція, вона й досі там. Це поширена практика – щоби колія доходила до великих лісопилень».

Сьогодні ви вже не побачите острова з цього ракурсу. Пагорб, з якого відкривався цей краєвид, заріс деревами й будівлями. Крім того, значно змінився і ландшафт самого острова, повністю забудованого житловими будинками.

Виборґ

10 липня – 15 липня 1911 року

До цього міста Богомазов діставався також водним шляхом. Від 1856 року Лаппеенранту й Виборґ сполучав Сайменський канал. Основна його функція – швидко переправляти вантажі. Водночас красиві краєвиди зробили канал неймовірно популярним серед туристів. Пароплави йшли вузькою 58-кілометровою водною дорогою, зупинялися на численних (загалом 28) шлюзах. Перепад між Саймою та Виборзькою затокою становить майже 80 метрів. Для зручности пасажирів уздовж каналу відкривали готелі, ресторани або прості накриття з кіосками. Із облавка можна було милувалися красивими дерев’яними дачами, деякі з яких належали можновладцям і багатіям.

Проте Богомазов нічого про це не згадує. Його лист з Виборґа сповнений туги та ностальгії. Суворий Виборзький замок навіює темні видіння. А природа змушує згадати ліси рідної Боярки, де влітку відпочивала родина Монастирських.

«Навколо так багато гарного, що кличе до себе, і враз якась пустка в душі, ні, не пустка, а важкість навалилась на мою душу», – ділиться він із дорогою Вандою.

Прикметно, що художника не цікавлять ані технології, ані нові архітектурні форми, якими в той час славилося місто. Він – весь у природі, у пошуку фінського духу. Такий ніс пам’ятник Вяйнямейнену в міському парку. Цього старця, головного героя «Калевали», Богомазов відтворив на однойменному полотні. Художник знову багато гуляв.

«Шумить сосновий ліс, – писав він додому. – Так він шумить у Боярці, коли моя маленька Діночка сидить зі мною. Шумить ліс і плете свою казку, казку дорогої мені любови, милих спогадів, прекрасних очікувань. Вдалині на зеленій галявині вишикувалися правильним рядом пірамідальні копиці сіна і гріються в останніх променях сонця».

Останній опис збігається із зображенням на графічному малюнку «Фінляндія». А ось опис акварелі «Пейзаж з будинком з червоним дахом».

«Який він гарний, оповитий найостаннішими променями призахідного сонця! Червоний тон усієї будівлі, на диво, м’яко, спокійно і водночас яскраво вібрує з вечірнім небом. Вікна горять і переливаються від жовто-оранжевого до темно-синьо-зеленого тону, і їхні звуки заплуталися у легкій сітці віконної рами», – Богомазов пише, що майже закінчив цей малюнок.

Пункагар’ю

15 липня 1911 року

Загалом під час усієї подорожі Богомазов час до часу хандрив.

«Броджу в чужій країні і хоча я бачу та чую людей, але зв’язок перерваний нерозумінням. Дивно усвідомлювати себе десь майже за 2000 миль, відірваним від всього дорого, близького», – писав він ще на початку подорожі.

Тоді ж згадував, що збирається відвідати «найгарніше місце у Фінляндії». Згідно з тогочасними канонами, таким були ози Пункагар’ю – унікальна звивиста гряда посеред Сайми. У другій половині ХІХ століття національні фінські письменники Йоган Людвіґ Рунеберґ та Захаріас Топеліус обрали саме це місце як уособлення фінської природи і фінського духу. Проте Богомазов, схоже, цього не знав. Бо прибувши в Пункагар’ю, не міг стримати розчарування.

«Сумно, образливо, я не знайшов тут ніякої оригінальної краси, не знайшов яскраво виражених суворих рис країни фінів, – обурювався він у листі до Діни. – Я так багато очікував, чув такі захоплення, що в моїй уяві уже малювалися багаті картини. Я сподівався побачити тут яскраво виражений характер країни».

Богомазов вирішив там надовго не залишатися. Проте, схоже, він усе ж зміг і встиг зафіксувати місцеві краєвиди. Ці чорно-білі пейзажі, виконані тушшю, дуже нагадують краєвиди в Пункагар’ю. Хоча за останні 110 років вони дещо змінилися: у часи Богомазова не було таких високих і так рясно посаджених дерев.

Савонлінна
(Нейшлот)

17 липня – 5 серпня 1911 року

Останній пункт фінської подорожі — Нейшлот, як тоді на шведський манер його називали. За визначенням Богомазова, «невелике місто, розташоване на островах, що надає йому особливої принади». Можливо, у передчутті швидкого повернення додому. А можливо тому, що погода нарешті змінилася, настрій художника значно покращився. «Врешті чудові сонячні дні», «раніше мерз, а тепер потерпаю від спеки і випиваю цілу бочку води». При цьому художник малює по сім годин ледь не щодня.

Він поспішав і переживав, що не встигне зробити усього запланованого: «Пишеш одне, а навколо ще стільки цікавого, що почата робота уже не задовольняє, і хочеться швидше її закінчити, щоби розпочати іншу».

Він і далі прямує маршрутом багатої публіки. Тобто місцями, де розташовані популярні готелі з купальнями. У Савонлінні це готель і перше фінське спа «Водолечебница св. Олава» (фінською – Olavinkylpylaitos). У листах Богомазов не вказує місця свого перебування. Але повсякчас згадує санаторій, сад, звуки оркестру, що доносяться звідти, скелю, на якій він малює, і дерев’яний будинок із концертним залом. Усе це – описи того, яким був цей заклад 110 років тому.

На жаль, оригінальна дерев’яна будівля, що поєднувала такі милі Богомазову риси готичних замків та швейцарських шато, згоріла 1964 року. На її місці звели коробку нового готелю Spahotel Casino. Проте тут і досі стоїть будівля ресторану «Старе казино» (Wanha Kasino), яку художник описав у листі: «Згори звисає крупний орнамент темного листя, за яким розташована веранда, вся оповита оранжевим світлом. Праворуч починаються сходи, що ведуть на веранду, до концертного залу». Також до наших днів не дожив псевдоготичний кафедральний собор, зображений на однойменному чорно-білому малюнку. Його знищили під час авіабомбардувань у Другій світовій війні. Тепер на тому місці стоїть відбудована копія.

Але особливе захоплення, як і у Виборґу, у Богомазова викликає місцева середньовічна фортеця – Олавінлінна, тобто замок Олава. Він малював її з різних ракурсів. Але знову ж таки в підписах цих робіт, що дійшли до нас, не ідентифікується зображене.

«Є тут здоровенні скелі, є неприступний круглий красивий острів, є замок старовинний, куди, щоби пробратися, треба подзвонити у дзвін і тоді від замку припливає перевізник. Як чудово, що збереглася така характерна подробиця і як багато вона дає!», – описував художник.

І хоч перевізника до Олавінлінни вже давно немає – збудували міст, – але дзвін як пам’ять про минуле залишився.

Ідентифікувати локації Савонлінни мені допоміг історик Юркі Пааскоскі. Він навіть розпізнав ракурс, із якого Богомазов малював акварельний замок. Це той самий, що й на полотні російського пейзажиста Річарда Берґгольца. Те, що на ньому в перспективі, Богомазов зобразив крупним планом.


Сьогодні Олавінлінна – одна з найвідвідуваніших місцин у Фінляндії. А донедавна була ще й важливим центром оперного життя. Через рік після подорожі Богомазова, 1912-го, тут вперше відбувся оперний фестиваль. Задумала його фінська оперна діва зі світовою славою Айно Акте. Відтоді щорічні концерти в замку переривали лише війна та пандемія коронавірусу.

Фінська подорож Богомазова

Ідея та координування: Аліна Брода, Віталій Ляска, Наталія Терамае
Текст: Наталія Терамае
Літературне редагування: Анна-Марія Волосацька
Колаж: Галина Андрушкевич-Ардан
Картографія і дизайн: Федір Гонца
За підтримки Українського культурного фонду

© 2021 «Локальна історія» — Мультимедійна онлайн-платформа про минуле та сучасне України

Локальна історія Image