Як Європа стала “знову великою”. Огляд книжки Тоні Джадта “Після війни”
14:34, 29 березня 2021
Наприкінці 2020 року у видавництві “Наш формат” світ побачила книжка Тоні Джадта “Після війни. Історія Європи від 1945 року”. Вихід однієї з найвідоміших праць про історію Старого світу у ХХ столітті можна трактувати як чергове закриття прогалини в українському книговидавництві. Адже “Після війни” – грандіозна! Джадт захоплено складає величезний пазл із зображенням Європи.
Якщо ви скептично ставилися до тих коротких відгуків на кілька речень, які видавці так полюбляють розміщувати на звороті обкладинки, то, прочитавши “Після війни”, думку зміните. Це той випадок, коли, окрім маркетингової функції, коментарі абсолютно правдиві.
Філософ Володимир Єрмоленко вважає, що якби була можливість прочитати лише одну книжку про післявоєнну історію Європи, то “Після війни” – найкращий варіант.
Історик Ярослав Грицак переконаний, що книжку варто не тільки прочитати, а й перечитувати.
The New York Review of Books зазначає, що книга Джадта за динамікою схожа на трилер, а за масштабом – на енциклопедію.
Щодо енциклопедії, то з Джадтової праці можна дізнатися зокрема про таке:
- чому ціна перемоги союзників у Другій світовій війні виявилася вищою, ніж ціна поразки Німеччини;
- як Нюрнберзький процес перетворився на вправляння з антинімецької помсти;
- як 200 мільярдів доларів плану Маршалла “зробили Європу знову великою”;
- чому німецькі авто, італійський одяг, бельгійський шоколад чи данські меблі стали найякіснішими у світі;
- завдяки чому в перші повоєнні десятиліття італійські кінематографи випередили всіх інших за політичним й естетичним впливом;
- звідки в Європі взялися міжнаціональні суперництва, кпини і стереотипи. Про зневагу британців до французів чи таблички у швейцарських парках із написом “Вхід собакам та італійцям заборонено”;
- про кого Ейзенгауер 1954-го сказав, що вони "безпомічна і безнадійна маса протоплазми";
- яку країну європейці 1970-х називали “цивілізацією ванн і холодильників”;
- як переживали втрату своїх колоній Англія, Франція, Португалія та Бельгія;
- чому Маргарет Тетчер називали “викрадачкою молока” і яку суму вимагав Михайло Горбачов в обмін на переговори щодо об’єднання Німеччини;
- чому футбол став найпопулярнішим видом спорту в 1990-х, а Девід Бекхем – переоцінений футболіст.
А також про Масарика, Гавела, де Ґолля, Тіто, Кундеру й Міхніка. Про Кіпрську війну в 1970-х, геноцид у країнах колишньої Югославії 1990-х і Остальгію на сході Німеччині в 2000-х.
Тоні Джадт – американський та британський історик, один із найвідоміших знавців історії Європи ХХ століття. Автор багатьох дocлiджeнь з новітньої icтopiї Євpoпи. “Після війни” – найбільша, і, очевидно, найтриваліша його праця. Робота над нею тривала майже 10 років. Книга охоплює історію європейського континенту від 1945-го до 2005 рік. У процесі автор досліджував джерела шістьма мовами й розглядав історію 34 країн.
"… після 1945 року, із відступом німців, війна в Європі не припинилася: одна з болісних особливостей громадянської війни полягає в тому, що навіть коли ворога переможено, він залишаться поруч, а водночас – і пам’ять про те, що сталося".
В одній із львівських книгарень на моє запитання як продається книжка, продавчиня відповіла, що непогано, але багатьох, ймовірно, відлякує її обсяг. Проте у випадку “Після війни” лякатися 900 сторінок точно не варто. Джадт настільки вільно й легко формулює текст, що він читається, справді, як хороший трилер.
Британський історик розпочинає свою розповідь одразу ж від 1945-го або “нульового року”, як його називають в Німеччині. Але часто повертається у попередні десятиліття, щоб пояснити передумови Другої світової, а відтак її результати. Оскільки саме війна стала переломною точкою усіх наступних процесів і змін на європейському континенті. Пояснюючи їх, автор зручно групує розповідь за періодами та темами, об’ємно вдається до особливостей і взаємозв’язків національних економік, політик чи культур Європи.
Для українців особливо цікавими можуть бути уривки про вбивство Романа Шухевича, голод 1946-го чи трагедію в Бабиному Яру. Або пояснення Джадта, як після падіння комунізму знецінилася репутація деяких найвідоміших опозиційних інтелектуалів Східної Європи. І чому багато з них воліли залишатися у комуністичних суспільствах, навіть якщо і траплялися можливості втекти на Захід. Себто про вибір бути переслідуваними, але значущими, аніж вільними, але неважливими. Читаючи цей розділ, думаєш про українських дисидентів – наскільки змогли вони реалізуватися після 1991 року? Чому не зуміли з руйнівників радянського режиму стати творцями Української держави?
З українців автор найчастіше згадує Леоніда Кравчука. На його прикладі Джадт пояснює, чому Польщі або Естонії вдалося, а Україні та Молдові – ні.
Якщо би хтось хотів шукати в книзі хиби, то таким могло би стати те, що Тоні Джадт, як зрештою і багато його навіть сучасних колег, чомусь називає СРСР Росією, а радянський народ – росіянами.
Хоча у книзі частково можна знайти цьому пояснення. У Розділі 5 Джадт описує, як у перші повоєнні роки радянські комуністи стискали в кулак держави Східної Європи. У Румунії, Болгарії, Угорщині, Польщі радянці намагалися отримати владу спочатку законним, чи таким, який би так виглядав, шляхом. Але якщо так не вдавалося, а зазвичай не вдавалося, бо комуністичні партії у цих країнах були нечисленними, то Сталін застосовував прямий терор. Східна Європа була потрібна комуністам для того, щоб у разі чого, можна було швидко підібратися до Західної Європи. Або щоб англійці з французами самі не підібралися впритул. Тому комуністи мітили навколо себе якомога ширшу територію.
Це свідчить про те, як українців бачили з Європи. І дає розуміння, якою густою була тінь Москви на всій українській території. Адже Джадт про Україну навіть не згадує. Звичайна близькість до Росії просто викреслила Україну зі сфери зацікавлення європейців. Упродовж десятків років ми були хіба білою плямою. Більшість культурних і суспільних процесів на європейському континенті відбувалися без нашої участи.
"Тим часом Європою ширився підступний американський продукт. Між 1947 і 1949 роками компанія Coca-Cola відкрила розливні заводи в Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі, Швейцарії та Італії. Через п’ять років від початку свого існування Західна Німеччина вже мала на своїй території 96 таких заводів і стала найбільшим після самих США ринком збуту напою".
Тому, попри всю грандіозність і докладність книги Тоні Джадта, про Україну в ній згадок значно менше, ніж, наприклад, про Румунію чи Болгарію. Хоча водночас знання європейців про українців, будьмо відвертими, приблизно пропорційні між тим, що знаємо і ми про них.
Цінність українського перекладу “Після війни” – подвійна. Якщо скористаєтеся з поради пана Грицака, то Джадтова книга дасть змогу виразно побачити комплекс процесів і зв’язків у Європі від 1940-х до середини 2000-х. А відповідно, і краще розуміти те, що відбувається тепер. Це важливо. Адже йдеться про спільноту країн, частиною якої ми є.
Придбати книжку можна тут.
