“Гітлер насправді виграв”. Огляд книжки “Я звинувачую Аушвіц” Міколая Ґринберґа
14:59, 2 квітня 2021
Книга Міколая Ґринберґа “Я звинувачую Аушвіц” може претендувати на те, щоб стати найразючішим з того, що ви читали про Голокост. Вона про те, як Шоа продовжував травмувати дітей тих євреїв, які вижили в нацистських концентраційних таборах. Незалежно від того, у якій країні вони живуть, у якому середовищі їх виховували чи яку професію собі обрали. Українською книжка вийшла у Видавництві ХХІ на початку 2021 року, випередивши всі інші переклади.
“Щойно почувши про цю книжку, я подумав, що, мабуть, захочу її перекласти. Щойно почавши її читати, я вже знав, що обов’язково це зроблю”, – так починає передмову до книжки її перекладач Олександр Бойченко. У процесі читання ви точно зрозумієте, про що йшлося панові Олександру.
“Я звинувачую Аушвіц” – це цикл інтерв’ю із другим поколінням євреїв, дітьми тих, хто вижили в концтаборах Другої світової війни. Це люди різного походження, різних характерів і ремесел, але з однією спільною рисою – травмою Голокосту. Навіть попри те, що вони не переживали табірних жахіть безпосередньо, глибина цих травм шокує.
Йосі, герой першої розмови, розповідає, що має великі претензії до тих, хто вижив і потім не наклав на себе руки. Мовляв, якби всі євреї діяли як слід, то вони би ставали самогубцями і так припинили би псувати світ.
“Ми сидимо тут удвох, майже сімдесят років по тому, і розмовляємо про те, що воно все в наших життях накоїло. То хто виграв? Не Гітлер? Я не вірю в ті дурниці про відбудовування життя після Голокосту. …Ти сам бачиш, що робиться з другим поколінням. А вже починаються проблеми з третім. І це ще не кінець. Перемога Гітлера триває”, – Йосі, герой книги.
Багато дітей уцілілих євреїв у дитинстві не знали, що означають слова “дідусь”, “бабуся”, “тітка” чи “дядько”. На родинні свята до них не приїжджали родичі. Часто до зрілого віку ці діти навіть не здогадувалися, що є євреями. А батьки до самої смерти відмовлялися їм розповідати про своє минуле, рідних чи те, що з ними сталося у 1940-х. Батьки так хотіли захистити своїх дітей від можливих трагедій, що самі ставали для них табірними охоронцями.
“Я знала, що “дідусь” – це така посадова особа. У нашій околиці дідусь був один, спільний. Я думала, що це професія або інституція. Як-от лікар або банк. Ні в кого не було дідусів. Це було нормально”, – Лілі, героїня книги.
Українською мовою літератури про Голокост, Аушвіц, Освенцім чи Треблінку, деталі табірного життя чи ціну виживання вийшло вже чимало. Однак книга Ґринберґа – перша для українських читачів, яка описує те, як травма Голокосту позначається на наступних поколіннях євреїв.
Автор пише, що мета його праці – пояснити людям із неєврейських родин, що це таке бути вихованими уцілілими. Міколай мріє, щоб наслідки Голокосту стали зрозумілими і для решти світу.
Для українських читачів “Я звинувачую Аушвіц” особливо цінна ще й тим, що може проводити паралелі щодо наслідків Голокосту та Голодомору. Адже як наступні покоління євреїв мають травми Голокосту, так само й українці у наступних поколіннях мають травми Голодомору. І те, як євреї висловлюють свою травму, може бути прикладом і для українців: як ці травми проговорювати, а отже, і лікувати.
“Якщо книжка покаже українським читачам трагедію другого покоління голокостників, а після цього підштовхне до роздумів про власну історію, то я буду дуже радий. А особливо, якщо книга ще й допоможе зрозуміти, як насправді багато спільного в історії українців і євреїв, і що насправді обом народам важливе порозуміння. Бо ми маємо ще дуже багато спільної роботи з євреями”, – вважає Олександр Бойченко.
Книгу “Я звинувачую Аушвіц” можна купити тут.
