Останній потяг Столипіна

Проти ночі 10 вересня (за старим стилем проти ночі 28 серпня) 1911 року до Києва потягом прибув поважний гість. 

Тими днями на всій території царської Росії святкували 50-річчя скасування кріпосного права. У Києві планували відкрити пам’ятник царю Олександру ІІ, який підписав маніфест і серію законів про скасування кріпацтва. А на урочистостях чекали самого царя Миколу ІІ з родиною. 

Потяг, що зупинився вночі на центральному вокзалі, привіз прем’єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна. Він прибув у власному вагоні-салоні спеціального призначення, що рік тому для нього сконструювала угорська компанія Raba. 

Року 1896 її заснували в місті Дьєр. А вже через три роки угорці почали експортувати залізничні пасажирські вагони та міські трамваї до багатьох країн світу. Для імператора Карла І Австрійського вони виготовили спеціальний автомобіль RÁBA Grand. 

А для російського прем’єр-міністра 1910 року угорські конструктори створили фактичний будинок для подорожей залізницею, розрахований на шістьох осіб. Він міг рухатися зі швидкістю 80 кілометрів на годину. 

Тут були кухня, два санвузли, два стандартні купе для охорони чи гостей. У кабінеті-спальні Столипіна площею шість метрів квадратних передбачили все і для сну, і для роботи: широке ліжко, стіл на круглих різьблених дерев’яних ніжках із шухлядами, шафу для одягу та для документів. Звідси двері вели до персональної лазні з раковиною, унітазом та ванною. Внутрішнє оздоблення виготовили з найкращих матеріалів та деревини цінних порід. 

Для переговорів служила найбільша у вагоні кімната площею 15 метрів квадратних. Простору та світла цьому купе додавало аж вісім вікон та скляні двері. По центру стояв великий дерев’яний стіл. Столипін із співрозмовником могли сидіти біля нього у зручних шкіряних кріслах або ж на дивані. У кутку була велика тумба, яка, очевидно, призначалася для документів. Всі шафи та шафки мали замки. 

Кухарі готували для Столипіна їжу, обслуга подавала наїдки, гріла воду, прибирала, але всі вони їхали у значно скромнішому вагоні. 

У Києві Столипін зупинився в домі генерал-губернатора Федора Трепова. Той відповідав за його охорону. 10 вересня прем’єр-міністр відвідав Софійський собор, Києво-Печерську лавру, педагогічний музей імені Олександра ІІ.

А вже 11 вересня до Києва прибув Микола ІІ. І більшість охоронців дбала про безпеку царської родини. 

Вранці 14 вересня Столипіна попередили про можливий замах на його життя і попросили пересуватися Києвом лише в закритому автомобілі. Того ж дня ввечері в Оперному театрі під час вистави таємний агент поліції есер Дмитро Багров смертельно поранив прем’єра. 18 вересня Петро Столипін помер. 

Відразу після смерти відкрили заповіт з його останньою волею: «Быть погребенным там, где меня убьют». То ж поховали Столипіна в Києві, на території Києво-Печерської лаври. 

А вагон, що був виготовлений спеціально для нього і фактично привіз його на зустріч зі смертю, через кілька років потрапив у склад поїзда генерала Олексія Брусилова – головнокомандувача Південно-Західним фронтом. У Першій світовій війні, 1916 року, вагон задіяли в найвдалішій бойовій операції російської армії, під час якої австро-угорські та німецькі війська зазнали серйозної поразки, а росіяни в результаті окупували частину Волині, Галичини та Буковини. Цю операцію назвали Брусилівським проривом.

Пізніше вагоном недовго користувалися міністри Тимчасового уряду. У 1920-х роках його капітально відремонтували й обшили бронею, щоб перевозити високих радянських чиновників: Лева Троцького, Михайла Калініна, Йосипа Сталіна. В інтер’єр додали радянської символіки. У залі для перемовин над кожним вікном вигравірували радянські зірки, у коридорі на карнизах – серпи з молотами. 

Після Другої світової війни багатолітній начальник столичної магістралі Петро Кривонос попросив передати вагон Південно-Західній залізниці. І почав його використовувати для власних потреб. 

Від 2011 року і до сьогодні вагон, що має номер 70139 – експонат Київського музею залізничного транспорту на Центральному залізничному вокзалі столиці. 

Попри те, що вагоном користувалося багато історичних постатей, його називають за прізвищем того, для кого сконструювали – Столипінським. Але цікавий факт: на запит “столипінський вагон” гугл видає інформацію про вагонзаки – товарні вагони, що в Радянському Союзі перевозили в’язнів. 

А було так. Року 1908, згідно з реформою Петра Столипіна, селян з європейської Росії почали перевозити до Сибіру. Таке “масове переселення”, вважав Столипін, створить у Росії верству заможних людей. Так не сталося. А тими самими товарняками зрештою стали перевозити ув’язнених. Назва “столипінські” залишилась.