"Сенсаційна судова розправа! Граф виявився російським шпигуном!" – повідомляли львівські часописи восени 1907 року. Здавалося, що в місті відбудеться одна з найцікавіших розправ за останні кілька років. Обвинувачений водив за носа військо та поліцію. Зводив з розуму жінок. Тримав у страху багатіїв. В очікуванні вироку під будинком суду зібралися сотні людей. Але підсумок слухань став більшою сенсацією, ніж могли собі уявити журналісти.

Нещасна жертва анархістів

Одного літнього дня 1906-го граф Артур Руссоцький отримав лист наступного змісту:

“На останніх зборах анархістсько-комуністичного комітету міста Львова було вирішено отримати від вас пожертву розміром 400 крон. Гроші передайте через члена комітету, визначеного жеребом. В разі відмови обіцяємо влаштувати розправу над вами та вашою матір’ю”.

Руссоцький мешкав у власному палацику по вулиці Зеленій. Львів’яни знали його як підлабузника і боягуза. Отримавши листа з погрозами, граф одразу помчав до поліції. Тамтешній директор заспокоїв – у місті немає ніяких анархістів-комуністів. Швидше за все, це просто невдалий жарт.

Але через два дні прийшов наступний лист. Гроші треба було передати через кур’єра. Поліція на чолі з агентом Перестрельським влаштувала облаву. Автора погроз арештували. Вимагачем виявився Владислав Зелінський, також граф, громадянин Російської імперії.

Він розповів, що народився в родині мирового судді у Варшаві. Служив в Гродно у гусарському полку. Під час революційних демонстрацій відмовився стріляти в людей, за що його мали стратити. Втік з тюрми і перебрався спочатку до Угорщини, а потім  до Львова. Два місяці працював писарем дирекції скарбу. Звільнився за власним бажанням.

У жовтні відбувся суд над вимагачем.

– Цілу ніч я не міг заснути, – описував свої переживання Артур Руссоцький. – Щойно заплющував очі, і мені снилося, як анархісти виконують свій намір. Наприклад, я їхав у кареті, а хтось кидає в неї бомбу.

Ці свідчення викликали щирий сміх серед  присутніх в залі суду.

Зелінський зізнався, що написав листа власноруч, а зробити це йому порадив знайомий Леон Козакевич. Руссоцький начебто не захотів прийняти того на роботу, тож погрози мали стати такою собі помстою.

– Для мене це все було жартом, не більше, – запевняв.

– Якби ви отримали гроші, повернули б їх Руссоцькому? – запитував суддя.

– Ні. Гроші мені були потрібні. Хотів виїхати до Швейцарії і почати там нове життя.

Вимагача засудили до шести місяців в’язниці, після чого він мав залишити країну.

Шпигунська пригода

Наступний епізод цієї історії трапився через рік – влітку 1907-го – у Бродах. На той час це було прикордонне містечко, за кілька кілометрів від якого починалася межа з Російською імперією.

До коменданта тутешнього гарнізону прийшов Хаїм Бочинер, еміграційний агент. Він розповів, що підозрює у шпигунстві свого квартиранта Миколи Крилова, російського підданого. Як доказ надав лист написаний російською мовою, який знайшов у кімнаті. Адресат подер послання на шматки, однак господареві вдалося його склеїти і прочитати зміст.

“Ми не можемо передати жадані вами 84 крони. Від певної особи отримали повідомлення, що ця сума ніяк не вплине на пошук планів фортеці”.

Розпочали розслідування. На допомогу покликали поліційного агента Шпанґа зі Львова. Той розпорядився встановити цілодобове стеження за підозрілим персонажем, але несподівано Крилов сам прийшов до військових.

Він розповів, що його завербував підполковник жандармерії Ердманн, а від якогось Жабкіна має  отримати план укріплень у Перемишлі та передати своєму зверхникові. У результаті – Крилов пообіцяв співпрацювати зі слідством. Шпанґ погодився.

Розпочалися активні пошуки Ердманна і Жабкіна. Микола Крилов по декілька разів на день зустрічався з агентом.

– Я їх майже вирахував, – запевняв. – Ці хлопці добре знаються на маскуванні. Але нічого, ми – хитріші. Ще трошки – і насадимо їх на гачок.

Крилов повідомив, що його спільники планують їхати до Кракова. На вокзалі вирішили влаштували засідку. Шпанґ із кількома військовими чекав на вулиці. Крилов пішов до будівлі. В потрібний момент він мав подати знак, щоб агент увірвався всередину і арештував шпигунів. 

Час минав, а домовленого сигналу не було. Потяг поїхав геть. Шпанґ попрямував на вокзал, аби обговорити з Криловим подальші дії. Але на пероні нікого не виявилося. Шукав по коридорах і в ресторані – так само безрезультатно.

Миколай Крилов обдурив поліцію та військових, і втік геть.

Несподіване відкриття

Здавалося, що шукати шпигуна – марна справа. Очевидно, він одразу залишив межі Австро-Угорської імперії. Поліціянти з сумом розглядали його фото, ніби про всяк випадок зроблене Шпанґом.

Випадково знімок потрапив у руки агента Перестрельського. Яким же було його здивування, коли він зрозумів, що чоловік на фото – ніякий не Микола Крилов, а… граф Владислав Зелінський. Той самий, який рік тому надслав Артурові Руссоцькому листи від імені “анархістсько-комуністичного комітету”.

Слідство відновилося з подвійною енергією. Його очолив комісар Тауер. Спершу допитали співкамерників Зелінського і працівників тюрми. Ті розповідали, що граф виділявся серед інших арештантів гарною поставою та інтелігентністю. Навіть завів роман з родичкою когось із наглядачів. Після виходу на волю виїхав до Російської імперії. Та попри це, продовжував активно листуватися з коханкою, а одного разу навіть попросив переслати йому грошей.

Підозра впала на дружину в’язничного ключника Франциску Ґембарську. Поліція вдалася до хитрого кроку. Спочатку затримала сестру Франциски – Марселію. Тоді Перестрельський пішов до Ґембарської.

– Вашу сестру арештували, – заявив. – Є інформація, що вона співпрацює з російським шпигуном. Будь ласка, подивіться за її дітьми, доки перебуватиме у в’язниці.

Франциска ледь не зомліла з переляку.

– Що ж таке коїться?… – примовляла. – Що коїться?…

На світанку наступного дня агент знову прийшов до її будинку. Там застав дивну ситуацію. Господиня голосно сперечалася з двома молодими чоловіками.

– Бачиш, що ти наробила?! – кричав один з них. – Ховатися далі немає змісту! Краще показати їм листа.

Гучне затримання

Зміст того листа став для слідчих справжнім відкриттям. Граф Зелінський повідомляв коханці, що зараз перебуває в Старому Загір’ї, селі біля Сянока. Працює там писарем на залізничній станції. Просить переслати йому грошей, бо скромного заробітку бракує.

Тауер і Перестрельський першим же потягом вирушили до Старого Загір’я. Ґембарську взяли з собою.

На місце прибули під вечір. Комендант тамтешньої жандармерії та начальник залізничної станції вже знали, що в селі ховається небезпечний злочинець. Вони розповіли, що той прибув сюди на початку місяця. Влаштувався на залізничну станцію. Швидко проявив себе як сумлінний працівник. Навіть випросив у начальника свідоцтво, нібито працює тут 1,5 роки. Очевидно, планував використати цей документ як алібі.

Вечорами Зелінський-Крилов бував у рільничому клубі. Тауер залишився пильнувати в ресторані вокзалу. Перестрельський і Ґембарська рушили до вказаного будинку. Приміщення оточили залізничні робітники.

Агент зайшов всередину і відразу впізнав розшукуваного.

– Пане Зелінський? – звернувся до нього.

Коли той побачив знайоме обличчя, зблід.

– Чи, можливо, товаришу Крилов? – продовжив поліцай.

Опиратися не було сенсу. За мить Зелінського-Крилова вивели на вулицю в кайданах. Навколо зібралися ледь не всі жителі села. Першим же потягом вимагача-шпигуна повезли до Львова у супроводі жандармів. Наступним поїхали поліцаї і Франциска.

Жінка була в розпачі. На якійсь зі станцій вона спробувала вистрибнути через вікно. Перестрельський ледве встиг її затримати. Хотів провести додому у Львові. Однак та переконала, що вже почувається краще. А через дві години випила отруту. Лікарі зуміли врятувати нещасну.

Шахрая – у президенти

Були всі шанси на те, що це буде одна з найцікавіших судових розправ протягом останніх років. До приміщення, де відбувалося слухання, зійшлися сотні спраглих до сенсацій. Однак всередину не впускали навіть журналістів.

Яким же було розчарування, коли виявилося, що затриманий – ніякий не граф Владислав Зелінський. І навіть не відставний офіцер Микола Крилов.

Його звали Людвіґ Котляревич. Він мав 25 років, народився в Золотому Потоці Петроковської губернії – тепер територія Польщі. Працював на залізниці. Ні в яких революціях участі не брав, натомість відсидів три місяці в тюрмі як злодій. Коли його спіймали на крадіжці вдруге, втік до Австро-Угорщини.

Проживаючи в Будапешті, він надіслав лист до тамтешньої поліції. Розповідав, начебто познайомився з якимось чоловіком, який хоче вбити імператора Франца Йосифа І за допомогою бомби. “Граф” був готовий приїхати до Відня і допомогти вирахувати терориста. Але просив переказати гроші на подорож. Столичні поліцаї відмовилися від такої співпраці. Натомість попросили угорських колег звернути увагу на підозрілого персонажа.

Потім були погрози Руссоцькому й арешт. Під час перебування у львівській тюрмі він заявив президенту суду, що є російським шпигуном. Пообіцяв, якщо його випустять на волю, передати важливі плани оборонних укріплень, що знаходиться на території Росії. Суддя пояснив, що за шпигунство чоловіка чекає значно важче покарання, ніж за вимагання.

Після звільнення Котляревич вів подвійну гру. Російським військовим обіцяв роздобути плани укріплень у Перемишлі. Австрійським – викрити російських шпигунів. В обох випадках просив за послуги чималі суми.

“Котляревич-Крилов-Зелінський – шахрай першого класу, – писав краківський тижневик Nowosci Illustrowane. – Він водив за ніс простих людей і владу, Австрію і Росію, жінок і агентів, навіть самого намісника. Тільки за дипломатичні здібності цього геніального чоловіка вартувало б не вести під суд, а призначити на якусь важливу посаду. Наприклад, очоливши фракцію в крайовому сеймі, він за мить вирішив би найважчі політичні питання і прикрив рота надокучливим опонентам. А як президент Львова взявся б за усіх різників так, що жителі міста протягом місяця їли б м’ясо на сніданок, обід і вечерю”.

Суддя не знайшов підстав для тривалого ув’язнення Людвіґа Котляревича. Він перебував у тюрмі всього три місяці за шахрайство, а потім назавжди залишив Австро-Угорську імперію. Як склалася подальша доля пройдисвіта з Золотого Потоку – невідомо.

Читайте ще

"Падаю жертвою махінації": як самогубство адвоката спричинило крах банку
"Падаю жертвою махінації": як самогубство адвоката спричинило крах банку
Воротар не дармував — бо пустив два м’ячі прямо в сітку
Воротар не дармував — бо пустив два м’ячі прямо в сітку
Фатальна ніч у маєтку “Вишенька”
Фатальна ніч у маєтку “Вишенька”
Тревел-“блогерка” з минулого століття
Тревел-“блогерка” з минулого століття