Міста і містечка Галичини, навіть втративши високий статус міст, зберігають чар давнини і пам’ятки, що є свідками славної історії краю. Саме таким зачарованим історією є Потелич – колишнє місто, що неподалік Рави Руської.

Стародавнє місто Телич постало на берегах річки Телиці ще в княжі часи. Про нього згадується в Галицько-Волинському літописі – у 1262-му році тут зупинявся король Русі Данило. А в 1498-му уже Потелич отримав маґдебурзьке право.

Чим же було славне це місто? У XY-XYI-му століттях Потелич процвітав і був справжнім містом ремісників. Тут працювало чимало гончарних майстерень, діяла фаянсова фабрика, дві гути, броварня, ґуральня, млини, воскобійня, не бракувало ткачів, кушнірів, шевців, сідлярів, ковалів та боднарів. Михайло Грушевський в “Історії України-Руси” писав, що за реєстром 1578 року ремісничо-міщанське населення мало дуже різноманітні професії, що свідчить про темп міського життя Потелича: 27 купців з пекарями, 50 гончарів, 14 ковалів, 6 кушнірів, 8 ткачів, 19 шевців, 10 різників, 12 пивоварів, 7 купців, 2 кравці, 2 солодовники, один бондар. 

Але найбільше було гончарів. До порівняння – у XV-XVI століттях у Львові працювало 45 гончарів, а в Потелнчі – близько 240! І це не дивно, бо в тутешніх горах знайшли поклади рідкісної білої глини.

Гончарні вироби цехових майстрів з Потелича продавались в багатьох містах тогочасної Європи. Цікаво, що до гончарного цеху брали після іспиту – майстер повинен був зробити «гарнець на три п’яді й три пальці, такий же жбан, покришку до гарнця; ринку, в котрій би усмажилося дванадцять кіп яєць і масла в потрібній кількості, миску, щоб та страва умістилася».

Словом, гончарі в Потеличі були доста заможними, відтак після страшного нападу татарів у 1502-му році, які мало не спалили все місто, збудували дивовижний храм – церкву Зішестя Святого Духа. Нині це одна з найстаріших і найкраще збережених дерев’яних церков України.

Будівля, зведена без жодного цвяха, постала на узгір’ї під горою Городище, чудово вписана в рельєф. Поруч неї стримить дзвіниця, неподалік – дві дерев’яні вежі. Усе таке доладне, гармонійне, задбане. Якщо дивитись від гостинця, увесь комплекс відбивається в ставку і наче пливе в небі. Ух – видовище неймовірне! З якого боку не подивишся – очам тепло від краси і досконалости. Не дарма церква занесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

На жаль, я не зміг потрапити в середину храму, було зачинено, і дуже про це жалкую, бо міг би побачити неймовірні настінні розписи та старовинні ікони. Родзинка церкви – відсутність класичного іконостасу, він просто намальований на стіні! До нього молився гетьман Богдан Хмельницький, що проходив через Потелич з козацьким військом на Замостя. І це не легенда – є записи в церковних книгах.

Тож я помандрував собі далі селом і за відносно новою церквою побачив ще одне дерев’яне диво – стрімку дзвіницю Троїцької церкви. Вона лиш на п’ять десятків літ молодша від Святодухівського храму. Колись біля неї стояла цеква, яку розібрали у міжвоєнний час і звели нову муровану. А дзвіниця залишилась. У ній чудово поєднались функціональність із художньою довершеністю. Мені чомусь було дуже затишно стояти в її затінку, уявляючи, якою ж була церква…

Трохи далі побачив гострий шпиль місцевого костелу, а за ним жовту кам’яницю колишньої божниці, яку перетворили на звиклий житловий будинок. Перейшовши гостинець, вийшов на високу відногу гори і ще раз замилувався на старовинний Потелич. Ставки, верби над ними, річечка, стрімка стрічка дороги, бані церков, хвилясті спини Розточчя – краєвид, вартий пензля доброго художника.

Раніше від Рави сюди годі було доїхати – бездоріжжя, яма на ямі. Зараз це прикордонне село зі славною історією цілком відкрите і доступне. Щоб переконатись в цьому – варто навідатись в Потелич. Тут уже немає цеху гончарів, але залишилась безцінна багатовікова спадщина, яку варто пізнати.

Читайте ще

Бібрка – без бобрів, але з Хресною дорогою
Бібрка – без бобрів, але з Хресною дорогою
Дрогобич. У тенетах пам’яті
Дрогобич. У тенетах пам’яті
Красів або Reichenbach
Красів або Reichenbach
Стара Сіль – містечко на підгір’ї
Стара Сіль – містечко на підгір’ї