Про це чарівне галицьке містечко я довідався, коли зацікавився історією Личакова. Відтак дізнався, що з горішнього Личакова у Львові австрійці протягнули колію аж до Підгаєць. Ця видатна подія для краю сталась у 1908-му році.

Уявіть лишень – понад 170 кілометрів через наймальовничіші місцини Галичини! Колія протягнулась через Винники-Перемишляни-Дунаїв-Бережани-Підгайці. Мені не раз доводилось мандрувати маршрутом цієї залізниці, знаходити залишки мостів, насипу, колійових будівель, бо нині цієї залізниці майже немає – залишились діючими кілька розрізнених гілок. У мене навіть виникла божевільна ідея якось пішо перейтись зниклою колією. Цю забаганку я ще не здійснив, але в Підгайцях уже кілька разів побував і згадую про ці мандрівки із приємністю.

Для довідки: Підгайці знані з 1397-го року, а як місто – з 1463-го. Місто лежить на узгір’ї на висоті 392 метри над рівнем моря в 70-ти кілометрах від Тернополя. Нині тут мешкає менше трьох тисяч жителів. Але, незважаючи на скромні розміри, Підгайці ніяк не назвеш селом. Придворний короля Яна ІІІ Собєського француз д’Алейрак ще у 1687-му році писав про місто: “Підгайці є одним з найбільших і показніших руських міст, мають муровані доми, бруковані вулиці, п’ять церков, оборонні мури, старий замок з потужнии мурами, вежами і валами, як також численне населення, яке складається з Жидів, Волохів, Армян, Поляків, Русинів”.

З тих часів в містечку залишились три яскраві домінанти. Першу з них годі оминути увагою, бо біля стін костелу Пресвятої Трійці проліг гостинець на Бучач.

Храм вражає розмірами і величчю. Костел Пресвятої Трійці побудовано у 1634 року, на місці знищеного. Будівля дивовижна, у ній переплелись різні архітектурні стилі. Це справді історична споруда – тут в жовтні 1667-го року підписано угоду між королем Яном ІІІ Собєським і гетьманом Петром Дорошенком. Тут поховано власника міста та його доброчинця Станіслава Реверу Потоцького (1579-1667). На жаль, нині храм стоїть без даху. Робляться спроби його реставрації, але наразі ці зусилля не увінчались успіхом.

Від костелу вуличка провадить вгору на ринкову площу. Вона є незвичною, бо спланована не квадратною, як в інших галицьких містах – а трикутною! Такими були центральні майдани в містах за княжих часів. Практично уся забудова майдану – міжвоєнного періоду. У Першу світову місто страшенно потерпіло під час боїв – знищено дві сотні будинків, загинуло 10 відсотків мешканців.

Трохи нижче рівня центрального майдану у вічі впадає ще одна архіектурна перлина – старовинна церква Успіння Пресвятої Богородиці (1650-1653 рр.) Це унікальний храм! Центральну баню оперізують бойові аркади-опасання. Церква-воїн, храм-оборонець. Товстезні стіни, вишукані портали, велична постава – сильветка давньої святині заворожує. Лише відволікає увагу сяюча “золота” бляха, що є разюче неприродною для такого чудового стародавнього храму. Але куди ж нині без неї…

На південь від ринкової площі, поміж садками і садибами заховалась ще одна давня пам’ятка – міська синагога. Кажуть, що вона на кількадесят літ старша від костелу і нині вважається найдавнішою будівлею в місті.

Божниця більше схожа на замкову вежу, ніж релігійну споруду. Втім, синагога крім прямих обов’язків, використовувалась і для оборони міста від нападників. Вона стояла біля Галицьких воріт і була перекрита арочними склепіннями, над якими споруджено бойовий ярус з бійницями. Він не зберігся донині.

Довкола божниці тулились будиночки єврейської бідноти. У Підгайцях єврейська громада була дуже великою і знаною. У 1939-му році з 6000 мешканців 3200 були євреями. Під час Другої світової війни у підгаєцькому ґетто фашисти знищили понад 7 тисяч євреїв, було зруйновано 70 відсотків будинків. Нині про багатовікове існування єврейської спільноти в місті нагадують понівечена синагога та кіркут – один з найбільших і найстаріших в Україні.

Війни, грабунки, пожежі, руйнація не оминули Пілгайці. Доля не була ласкавою – через лихоліття місто часто опинялось на межі свого існування. Здавалось, ще трохи і мешканці покинуть давнє містечко. Але, на щастя, цього не сталось. Нині Підгайці тішать око мандрівців – тут є на що подивитись і чим здивуватись. Шкода лише, немає старої залізниці, що провадила до цього цікавезного містечка. Але Підгайці є. І будуть.

Червень 2020 р.

Читайте ще

Дрогобич. У тенетах пам’яті
Дрогобич. У тенетах пам’яті
У Варяжі доживає віку без даху старовинний костел святого Марка
У Варяжі доживає віку без даху старовинний костел святого Марка
Яворів: місто пам’ятників і пирога
Яворів: місто пам’ятників і пирога
Старе Село в короні замку
Старе Село в короні замку