Я страшенно люблю цей храм, що білим лебедем наче ширяє над високими пагорбами поблизу Галича. Церкву святого Пантелеймона чудово видко з Дністра – вона служить своєрідним маяком для усіх, хто сплавляється з дністровського верхів’я до Галича.

Хто хоч раз бачив поставну пам’ятку, той назавжди запам’ятає дещо незвичні обриси давнього храму. Незвичного, бо це єдиний збережений храм Галичини, історія якого сягає княжих часів.

Вважається, що величну церкву в романському стилі збудував у 1194-му році волинський князь Роман Мстиславович і посвятив її імені свого дідуся, київського княза Ізяслава, якого охрестили Пантелеймоном. Цікаво, що датування визначили за ґрафіті, які виявили на стінах храму. Історики припускають, що саме тут, у княжих палатах на Виноградній горі, народився і був охрещений в онуфріївській церкві майбутній король Руського королівства Данило Романович. Цікаво, що “Галицьким” його зробили російські історики. У старовинних записах король Данило не має “титулу” Галицький. Жодне давнє джерело його так не називає. Очевидно історикам з московських боліт дуже кортіло притягнути Галичину до імперської концепції “давньої Русі”, славу якої вони собі привласнили.

Князівський осідок на Виноградній горі був своєрідною заміською резиденцією галицьких князів – до літописного Галича, що знаходився на теренах теперішнього Крилоса, усього кілька кілометрів. Храм святого Пантелеймона був провінційним, бо в столичному Галичі таких церков було десь з п’ятнадцять! На жаль, з тих часів збереглася лиш одна…

Минаючи товстезні мури оборонної брами, раптом опинився перед храмом, що тягнувся до сонця. Центральний вхід прикрашав чудовий романський портал. Яка ж філігранна білокам’яна різьба! Споруда елегантна, вишукана, але водночас вражає міццю і величчю. Нічого зайвого, що б відволікало від молитви.

Того дня у храмі провадились ремонтні роботи, довкруж теж усе підготовлено для мощення і благоустрою. Але мені вдалось зазирнути в середину. Усе дуже лакончно і стримано – високі колони, вузькі вікна, крізь які сонячне проміння пругами прорізало тьмавий простір святині, і тихе відлуння кроків.

Цілком можливо, що саме тут похований фундатор храму князь Роман Мстиславович. Але це лиш припущення. Відомо, що він був убитий 1205-го року в Польскій землі. За однією з версій, галичани викупили його тіло і поховали в Галичі. Імовірно – в храмі святого Пантелеймона. Але, щоб це довести – треба провадити розкопки в самій церкві. А це непросто, враховуючи її вік і статус. 

Храм святого Пантелеймона цікавезний не лише архітектурою, а й написами та малюнками, виявленими на його стінах. На тесаному камінні чітко видні нашкрябані хрести, малюнки і цілі написи, писані кирилицею, латиницею та, навіть, по-вірменськи. Та найчастіше зустрічаються зображення хрестів. Чимало начерків Єрусалимського хреста і так званого “розквітлого”. На думку істориків, це свідчення того, що в храмі зберігалась свята реліквія – фрагмент Животворящого хреста, на якому розіп’яли Ісуса. Після захоплення Галичини Польщею, цю реліквію вивезли до Львова, а потім вона опинилась у Франції і нині зберігається в Соборі Паризької Богоматері.

На стіні святині знайшовся і знак хрестоносців. Є свідченя, що тевтонці проходили повз Галич і залишили свій слід на мурах церкви. Цікавими є зображення коників, що галопують.

Храм на Виноградній горі мав всі шанси зникнути, як й інші його ровесники. Але, попри руйнацію, війни, пожежі, святиня відроджувалась. Тут був францисканський монастир святого Станіслава. Монахи знесли купол і перебудували церкву на манір костелу, надавши йому барокових форм. Тоді ж звели оборонну вежу-дзвіницю і келії.

Але найбільше храм постраждав у Першу світову. По ньому стріляла важка артилерія і завдала жахливої руйнації. У міжвоєнний період святиню реставрували. Совітам храм не був потрібен, але його “пожаліли” – не перетворили в сховище хімдобрив, а лиш на склад церковних реліквій, які звозились із зачинених довколишніх храмів.

А на початку 90-х було вирішено реконструювати князівську святиню. За цю сміливу справу взявся відомий львівський архітектор Іван Могитич. За його проектом відновили купол і верхню частину будівлі. Відтак нижня частина, десь, до 5-7 метрів у висоту, є цілком автентичною. Нині церква є діючою, але належить до “Національного заповідника “Давній Галич”. Шедевр галицької архітектури, що входить в п’ятірку найдавніших храмів України вартує, щоб побачити його зблизька. Повірте – враження направду незабутні.

червень 2020 р.

Читайте ще

Баличі. Село серед ставків
Баличі. Село серед ставків
Вовків. Нові шати для старовинної святині
Вовків. Нові шати для старовинної святині
Дев’ятир – село на дві країни
Дев’ятир – село на дві країни
Добромиль: у затінку замку Гербурта
Добромиль: у затінку замку Гербурта