Член «Карпатської Січі», 1939 р. Малюнок Артема Папакіна

Члени Організації Народної Оборони “Карпатська Січ” носили і цивільний, і військовий одяг. Щоправда, форму і зброю дозволяли носити лише тим, кого офіційно після вишколу прийняла Команда. 12 листопада 1938 року, через два дні після затвердження статуту Організації, Дмитро Климпуш надіслав урядові проект однострою.

Головним убором січовиків стала мазепинка – кашкет, що нагадував головний убір Українських Січових Стрільців часів Першої світової війни та стрільців Галицької армії. Закарпатська мазепинка мала верх, що зшивався з шести клинів; відвороти, що сходилися спереду у формі літери V; шкіряний дашок і шкіряний підборідний ремінь із пряжкою. Однострій рядовиків мав складатися з блюзи (кітеля) з чотирма накладними кишенями й коміром-викладкою, шинелі з відкритим коміром і штанів-галіфе з обвивачами (обмотками), що носили з черевиками. Старшинський однострій передбачав кітель з відкритим коміром, під яким мала бути світло-сіра сорочка і така ж краватка, шинель з оксамитовим коміром, штани-галіфе й чоботи. Кітелі та шинелі підперізували широким ременем, а старшинам додатково до нього чіпляли портупею, що йшла через праве плече. Проте Августин Волошин відповів Климпушу, що не можна “носити однострій із закритими ковнірами, подібними до ковнірів військових одностроїв”, і запропонував зробити всім відкритий комір кітелів (подібний носили старшини “Пласту”), а верхні кишені – забрати.

Саме такий вигляд мали рядові і старшини “Карпатської Січі” на світлині 1938–1939 років: у мазепинці, сорочці з краваткою, кітелі з відкритим коміром і нижніми кишенями, а також штанах-галіфе з чоботами чи черевиками. Існував в Організації і жіночий однострій. Він складався з мазепинки, кітеля і спідниці.

Відзнакою на головному уборі служила блакитно-жовта скісна стрічка, пришита по центру мазепинки між відворотами. Запропоновані у проекті відзнаки звань – 4-сантиметрові червоні та золоті смуги на кашкетах і рукавах – залишилися на папері. Замість смужок старшини “Карпатської Січі” носили сині нараменники (погони) із золотими кантами й зірками, ромбічні петлиці на комірах, а також обшивали зовнішні краї відворотів мазепинок золотими кантами.

Виготовлення одностроїв не було централізованим – їх шили невеликими партіями, коли діставали на це гроші. У результаті січовики носили кітелі, штани і шапки різних відтінків і кольорів, дещо відмінного крою, з різними ґудзиками та дашками. Хоча у проекті Климпуша військова форма сіро-зеленого кольору, однак Волошин зауважив, що “барва одностроїв не може бути така сама або дуже подібна до барви військових уніформів” – січовики повинні відрізнятися від чехословацьких солдатів. Тому крім сіро-зеленого січові однострої шили з сукна сіро-блакитного кольору. Одностроїв не вистачало на всіх дійсних членів. Наприклад, лише сотня із 320 січовиків найкраще озброєного й вишколеного Хустського коша мала військову форму, а решта ходила в цивільному. Однак у березні 1939 року для коша виготовили ще 150 уніформ. Нерідко січовики могли змішувати військові й цивільні елементи одностроїв: мазепинку – при звичайному одязі, цивільні куртки чи пальта – на однострій, а різнобарвні та вишиті сорочки під кітелями були мало не звичним явищем. Крім мазепинки, січовики на головах могли носити і папахи – так чинив, зокрема, сам Дмитро Климпуш.

Читайте ще

Аркебуз. Зброя епохи Мілітарної революції
Аркебуз. Зброя епохи Мілітарної революції
Вирватись із “трикутника смерті”
Вирватись із “трикутника смерті”
ДНК полковника Євгена Коновальця
ДНК полковника Євгена Коновальця
Коли журилися леви: львівський листопад 1918 року
Коли журилися леви: львівський листопад 1918 року