Дістатись старовинного підльвівського села Оброшиного можна кількома шляхами: найпростіше – маршруткою, можна й електричкою, але від станції доведеться добрий шмат дороги чалапати пішки. Можна й через оброшинський ліс просто з львівської околиці на Скнилові. Щоправда, в лісі можна застрягнути в снігах. А можна все ускладнити, щоб мандрівка була цікавішою.

Отож, дістався села Наварія, потім навідався в Годовицю, до Меретинівського костелу над ставом, вклонився статечній церкві Петра і Павла в Басівці і, нарешті, ступив на терени Оброшиного. Якихось 9 кілометрів дороги мальовничими місцями. Якби не завірюха і сильний зустрічний вітер – можна було б іцілком розслабитись. Натомість, щоб здолати хугу, довелось колядувати у весь голос! Але мандрівка того вартувала, бо в Оброшиному є на що подивитись.

Спершу подорожнього зустрічає бароковий костел Воздвиження Святого Хреста. Вірніше його руїни. Від костелу залишились лише пощерблені стіни. Навряд, чи колись тут молитимуться і будівля, в якій правилось з ХYІІІ-го століття до 1939-го року, розвалюється на очах. Рятувати вже немає що. Та й немає кому.

А поруч – диво предивне! Неймовірної краси церква святого Дмитрія, зведена у 1914-му році перед Першою світовою війною архітекторами будівельної майстерні Івана Левинського. Церква велична і модерна, наче злітає в небо. Дуже незвичний проект, і надзвичайно гармонійний, стильний. Аж не віриться, що він постав на початку ХХ-го століття. Від старої церкви, на місці якої постав новий храм, залишилась дзвіниця. Нову ж звели вже у наш час.

А через дорогу за мурованим парканом з підстінками заснув засніжений парк, крізь який стелиться протоптана стежка. Парк величенький, просторий, з алеями, що провадять до величного палацу. Дивовижнох краси будівля височіє на невеликому узвиччі і наче пливе у повітрі.

Плац збудований у 1730-му році для заміської резиденції римо-католицьких архієпископів за проектом архітектора Юзефа Фонтани. У 20-тих роках ХХ століття палац перебудували у стилі модерн, від чого він поважчав, проте й досі виглядає бароковим франтом. Мені колись довелось побувати всередині палацу, коли він ще використовувався місцевим Інститутом сільського господарства Карпатського реґіону. Нині палац зачинено, і доля його під загрозою. Бо барокова перлина потроху руйнується – обсипається тиньк та ліпнина, нищаться декоративні вази, мокріють стіни і викрешується цегла, чудовий колись ґанок і сходи з виходом в парк облюбували пияки. Фасад ще виглядає парадово, а от за ним…

Від палацу Архієпископів через парк можна навідатись у невеликий зоопарк, полюбуватись плямистими оленями, журавлями, лебедями і чудовими краєвидами. Це трохи відволікає від сумних думок про долю палацу. Такий вартісний спадок заслуговує на опіку та збереження. Палац Архієпископів в Оброшиному занесено до Державного реєстру національної культурної спадщини України. Але сам запис його не врятує.

Попри те, я люблю навідуватись сюди саме взимку. Чарівний таємничий парк, пташині крики посеред зими, олені, вишуканий палац, дивовижні скульптури на парадній брамі, білий сніг, іскристе небо – раптом відчуваєш себе у позачассі і спокої, які так важко зустріти в наш метушливий і нервовий вік.

Січень 2019 р.

Читайте ще

Кривавий Спас. Пирятинська трагедія
Кривавий Спас. Пирятинська трагедія
Стара Сіль – містечко на підгір’ї
Стара Сіль – містечко на підгір’ї
Щирець. Погляд із Золотої гори
Щирець. Погляд із Золотої гори
Яворів: місто пам’ятників і пирога
Яворів: місто пам’ятників і пирога