Афористичний вислів, який приписують відомому львівському композиторові Станіславові Людкевичу, якнайкраще ілюструє ставлення галичан до "визволення" Радянським Союзом Західної України у вересні 1939 р. Свідчення очевидців тих подій увиразнюють і пояснюють те, як насправді відбувалася окупація і анексія Галичини.

Зенон Врублевський, 1927 р. н., Львів

“Як началась війна, не вспіли оглянутись, дивлюся, стоїмо ми на розі Вірменської, а з Краківської – вже шмаляють. Побачив я першого в будьонівці… Чорний якийсь, може, узбек чи туркмен. Карабін більший за него. Він сам невеликий. А ті карабіни мали штики такі довгі. Той приклад майже по землі, а той штик на пів метра вищий за него. Йде по Краківській вулиці. Я як подивився – мені аж слабо зробилося. Брудне. Вони не мали ні одежі, ні зброї людської. І, значиться, вони відразу позанимали всі отакі більші будинки…”

Лукія Лесіцька, 1932 р. н.с.,
Унів, Перемишлянський р-н, Львівська обл.

“Я пішла в Унівську новозбудовану школу в трийцять дев’ятому році в перший клас. У мене вже був портфель, польський елєментаж (буквар), бо я вже піду до школи. А на саме Успення, двадцять восьмого серпня, вечером отець Ковч став і виголосив: “Втікайте куди хто може, бо об’явлено мобілізацію!”. Прийшли совіти. Тоді вже став буквар, і там було вже: “В лєсу роділась йолочка…”.

Як вони прийшли – то треба було знати і треба було видіти, як діяла пропаганда: “Всьо ваше!”, “Всьо для вас!”, “Вже куркулі насосалися вашої крові!”, “Радянська влада поділить всьо!”. І почалося вже в трийцять дев’ятім восени розкулачування. А в клубі сільському, то була читальня, приїжджав політрук, грузин, чорний, рябий такий з віспою на лиці. То я казала: “Мамо, а чого він має таке лице, ніби на нім чорт горох молотив?”. І то не збори називали, а мітинг, і там пропагувалося, яка радянська влада добра, яка вона справедлива: “Хто був нічим – він стане всім!”, “Влада – в руках народу!”

Ольга Мадзьопа, 1923 р. н.,
село Городиловичі, Сокальський р-н, Львівська обл.

“Я бачила совєтів, бо я була в Скоморохах, там помагала картоплі копати. То я тих совєтів бачила, як вони йшли цілий тиждень. Раз коло разу, один трактор коло другого. Ну а хто то знав, шо то трактор? Казали – сатана їде. Бо там написано було на кожному “Сталинец”. Їхали цілий тиждень, день у день з Перетік до Сокаля. Вечері люди посходилися до крамниці, техніка поставала і солдати також прийшли до крамниці. Вели там відразу пропаганду: “В нас харашо, в нас всьо єсть, всьо машини дєлают”. А жінки цікаві: “Солдат, а чоботи, футра тоже в вас машини роблять? – Да, і футра машини дєлают. – А помаранчі в вас є? – О, бабка, в нас і помаранчі машини дєлают!”

Михайло Баран, 1925 р. н.,
село Болотня, Перемишлянський р-н, Львівська обл.

“Зустрічали їх. Приїхала так як розвідка. А такий був Максим Ільчишин – вийшов з синьо-жовтим прапором. А зліз політрук з коня і каже, по-руски він говорив: “Ето буржуазний націоналістичний флаг, а красний флаг – то є квітучий, пахучий, народний флаг радянської України”. Каже, серп і молот – то є всесоюзний герб. А тризуб, каже, сховайте, бо ви не знаєте. А прийдуть такі, шо будуть спрашивать”.

Теодора Витвицька, 1926 р. н., село Витвиця, Долинський р-н, Івано-Франківська обл.

“Як прийшли радянські, я пам’ятаю, я мала штирнайціть років. Я бавила в священика діти, він мене попросив. Заїхали в село і відразу до попа – треба знищити попа. Зайняли москалі його будинок, резиденцію цілу, а священика з жінкою, двома дітьми і я – п’ятеро нас в таку маленьку кімнатку запхали. Як вони його там мучили, я не могла то слухати. Кухню зробили на подвір’ї там. А тоди були дощі. Такий в село сморід заїхав. Ніхто такого не чув і не бачив. Смердюче мило, дуст, і привезли коросту. В кождій хаті короста, і тим милом смердючим треба митися. І нічого не помагає. В магазинах нічого не стало, абсолютно нема що купити. Троха з тим побули, зайшов тиф. Тиф у селі в кождій хаті. Отаке нам привезли. Люди троха вмирали, троха вижили з того. Мало того – знайшлися “вороги народу” в селі. Вже кличуть на допити і вчителів провіряють. Пару родин вже вивезли з села”.

Марія Когут, 1931 р. н., село Завидче, Радехівський р-н, Львівська обл.

“Кажуть: ідуть наші. Поставили арку за читальнею. Поставили два синьо-жовтих прапори, червоний посередині. То ми зо три дні стовбичили біля тої арки – так виглядали наших. Бо то наші, кажуть, січовики йдуть. Та й той Павлишин (місцевий вчитель) приходить рано. Вже кажуть, що є в Щуровичах, в Бродах, вже хутко будуть. А хлопці всі в вишиванках, і він. І всі мають синьо-жовті бинди (стрічки), а він з вишневою. Він каже: “Хлопці, спрячте тих два прапори і ті бинди поховайте”. “Шо ви, пане професор? Шо з вами сталося?! Шось наш професор здурів”, – кажуть. Відступилися і стоять на тій варті. Їдуть наші. Під’їжджають: оден сидів на мішку і мав на шнурку карабіна. “Што ето за петлюровщіна?” І шаблею бах-бах – ті синьо-жовті прапори повідрубував. А хлопці поховали ті синьо-жовті биндочки і вже відступаються. Стоять скраю. Увечері збори. “Шо там бракує, рєбятішкі? Всьо будєт!” За тиждень знов збори. “Рєбятішкі, ну как дєла? Чєво нада?” Всі мовчать. Вже нікому нічого не нада. Бо вже вночі подівся Гриця батько, оден Рикосюк, і ще один Карплюк, і Маціборський, і Оленій. П’ять хлопів зникло в селі. Вже нікому нічого не треба було… Отак совєцька власть встановлялася”.

Михайлина Ведмідь, 1923 р. н., село Добрівляни, Жидачівський р-н, Львівська обл.

“Як наступали більшовики, йшли звідси, з Загірочка. То люди зробили браму і вітали їх. А то було в вересні, то дуже цвітів багато було. Ціла брама цвітів. І вітали з хлібом зі солев на рушнику. Я в центрі жила, то я бачила всьо, шо на селі ся відбуває. Такий був в Ходорові директор гімназії, то вершик такий написав, а діти розказували:

Народе Західної України!
Дійшов до повної руїни.

Брати прийдіть, прийдіть брати,
Нас гноблять, мучать ті кати.

Брати прийшли, ті славні бійці,
Прекрасні червоноармійці.

Нема панів і вже не буде,
А тільки є трудящі люди.

А все це зробив наш
мудрий і великий Сталін!

Його робота – то граніт,
Що нищить буржуазний світ.

Ділам його нема припону!
Тому наш Сталін – сонце ясне,

Наш ідеал великий красний.
Наш вождь великий на весь світ
Хай нам жиє ще много літ!

Читайте ще

“Забирайтесь, бо знову репресуємо!”. Історія висланої на Сибір родини Голиків
“Забирайтесь, бо знову репресуємо!”. Історія висланої на Сибір родини Голиків
Акція “Вісла”: тоді й тепер
Акція “Вісла”: тоді й тепер
Ветерани
Ветерани
Периметр історії: Як українці на Волині пам’ятають те, чого поляки не можуть забути
Периметр історії: Як українці на Волині пам’ятають те, чого поляки не можуть забути