Звідки на Одещині албанське село та як його мешканці намагаються вберегти зникому арнаутську культуру


Приходжу до неї засвітла. Засукавши рукави, Олександра активно вимішує тісто. Завтра річниця смерті батька — тому пече хліб, аби роздати його на цвинтарі.


Так у селі Каракурт роблять всі албанці.


— Уже 31 рік батька немає. Не віриться, — повільно промовляє жінка, вказуючи поглядом на чорно-білу фотографію, що висить на стіні.


За нею — історія сім’ї. Проте зараз Олександра Узун відмовчується — вимішувати тісто треба у спокої. А хліб пекти — на своїх дріжджах. Так вчила мама й бабуся.


— Спершу я варю хміль, потім до води сиплю кукурудзяне борошно, — пояснює Олександра, поки важка миска між колінами видає тугі звуки. — Воно холоне, додаю ще білого борошна, сушу — виходить закваска, якої вистачає на дві порції.

ЧИТАЙТЕ ДАЛІ