Постать Симона Петлюри – харизматична для української історії, тотожна видатним лідерам національного відродження європейських країн початку ХХ століття. Нові суспільні авторитети з’явилися внаслідок розпаду багатонаціональних імперій спричинених антагонізмами Першої світової війни. Юзеф Пілсудський у Польщі, Карл Густав Маннергейм  у Фінляндії, Симон Петлюра в Україні очолили боротьбу своїх народів за незалежність. Полякам та фінам вдалося здобути свободу та збудувати власну державу. Українці не зуміли її відвоювати через відсутність потужної міжнародної підтримки та внаслідок внутрішнього розбрату та чвар. Поляки і фіни у найвідповідальніший момент боротьби відкинули політичний розбрат та об’єдналися навколо своїх лідерів. Українці не побороли внутрішні протиріччя та опинилися розділеними поміж сусідніми державами.


Головний Отаман Симон Петлюра і Маршал Юзеф Пілсудський у Станиславові в 1920 р. перед вагоном Гол. Отамана

Серед керівного складу Української Центральної Ради  часу Української національної революції 1917-1921 рр. саме Симон Петлюра найбільше розумів необхідність та потребу створення власних українських збройних сил як запоруку здобуття незалежності. Він єдиний лідер Української національної революції, який залишився на Україні та до кінця вів боротьбу за її свободу та незалежність. У 1922 р. більшовицький лідер Володимир Ульянов (Ленін) давав вказівки фізично знищити Симона Петлюру як найбільшу загрозу новоствореної “червоної” імперії. Радянська пропаганда вкладала у термін “петлюрівець” увесь можливий негативний зміст, а для українців він став символом боротьби за свої національні права та гідність.

Вперше Симон Петлюра відвідав Станиславів, ймовірно, під час “галицького” періоду свого життя – від осені 1904 до жовтня 1905 р., коли він проживав у Львові. До Східної Галичини Петлюра переїхав рятуючись від переслідування царського уряду за участь в українському політичному житті, зокрема організації селянських виступів у Полтавській губернії навесні 1902 р. проти російського самодержавства. Протягом березня – жовтня 1905 р. він редагував партійний часопис “Селянин” Революційної української партії (РУП), членом якої був з 1900 р., співпрацював із виданнями “Літературно-науковий вісник”, “Записки НТШ”, “Воля”. У грудні 1904 р. на конференції РУП у Львові виступив проти об’єднання з Російською соціал-демократичною робітничою партією (РСДРП), активним лідером якої був Володимир Ульянов (Ленін). Декілька місяців навчався на курсах українознавства у Львівському університеті. Товаришував Петлюра з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком. У Галичині познайомився із майбутнім головою Української Центральної Ради Михайлом Грушевським, підтримував відносини із провідниками місцевих українських партій. Після оголошення в Російській імперії політичної амністії  повернувся до Наддніпрянської України в жовтні 1905 р.


Парад юнацької школи армії УНР на перені залізничної станції Станиславів

Петлюра перебував у Станиславові (тимчасовій столиці Західної Області Української Народної Республіки (ЗО УНР) з офіційним візитом протягом 24–28 лютого 1919 р. як Головний Отаманвійськ Української Народної Республіки (УНР). Про його приїзд до Станиславова повідомляла преса. По дорозі до Станиславова, 23 лютого 1919 р. поїзд із Головним Отаманом зупинився на короткий час у Тернополі, де його урочисто зустрічали та приймали на залізничному вокзалі. До Станиславова Симон Петлюра прибув о 10 годині ранку 24 лютого 1919 р., де йому влаштували урочисту зустріч на залізничному вокзалі. Привітати його прибули президент Ради Державних Секретарів ЗО УНР (голова уряду – авт.) Сидір Голубович, товариш (заступник – авт.) державного секретаря військових справ  ЗО УНР сотник Петро Бубела, державний секретар внутрішніх справ  ЗО УНР Іван Макух, державний секретар шляхів ЗО УНР Іван Мирон, директор залізниць ЗО УНР Олександр Лисий, окружний командант Станиславова отаман Теодор Рожанковський, представники цивільної та військової влади, серед присутніх був відомий український громадсько-політичний діяч Іван Боберський, в період ЗУНР – ЗО УНР начальник відділу пропаганди Державного Секретаріату військових справ. Під час виконання національного гімну  “Ще не вмерла Україна” Симон Петлюра оглянув почесну військову сотню, що прибула його зустрічати, привітався із представниками влади, та автомобільним ескортом вирушив до центральної частини Станиславова. Разом із Головним Отаманом до Станиславова прибув його штаб та державний секретар судівництва ЗО УНР Осип Бурачинський.

У газеті “Република” на першій шпальті писали про візит Петлюри так: “В городі нашому гостить голова Директорії й Головний Отаман Українських Републиканських військ С. Петлюра. Хто такий Петлюра поза офіціяльним своїм становищем, говорити українському громадянству злишнє. Як широка й довга українська земля, імя се на устах у кожного. І не тільки на устах громадян України. Знають його аж надто добре також вороги У.Н.Р. І не тільки на Україні імя Петлюри відоме всім і кожному зокрема. Знають його також далеко поза межами У.Н.Р., всюди там, де як не будь цікавляться Україною. Бо Петлюра – вже нині символ українського національно-політичного визволення, символ творчої праці для української державности”.


Бронепоїзд «Кармелюк» на залізничній станції «Станиславів», 5 вересня 1920 р. Стоп-кадр з кінохроніки  Польської Телеграфної Агенції

У вівторок, 25 лютого 1919 р.  в післяобідній час Симон Петлюра відбув з інспекцією до Стрия. Офіційний прийом у Станиславові на честь приїзду Головного Отамана відбувся наступного дня. Газета “Република” у номері за четвер, 27 лютого 1919 р. опублікувала невелику статтю “Приняття в честь Петлюри” про цей прийом, де вказала перелік присутніх гостей, коротенький зміст вітальних слів Євгена Петрушевича та Симона Петлюри. У своїй промові Головний Отаман Галичину називає терміном Галицька Україна, і висловлює побажання єдності для всіх українських земель у боротьбі за Незалежність.

Спеціально для газети “Република” та газети “Стрілець”, друкованого органу Української Галицької армії (УГА), Симон Петлюра дав інтерв’ю за сніданком, зранку 27 лютого 1919 р. Основна увага розмови була приділена зовнішньополітичному становищі УНР, заходам по організації та забезпеченню українського війська. Цікавим моментом є опис “секрету популярности Отамана”: “І ось він перед нами, перед нами –  здобувець Київа, божище українських мас, наш славний Петлюра. Осмалене вітрами подовгасте обличчя з бистрими очима вже зразу приковує увагу. На ньому виписані всі труди останніх літ. Короткі речення, вривані слова звучать зпершу перевтомою, та пол хвилині набірають металічного гомону й сили. Я вперше зрозумів секрет популярности Отамана. Уявляю його серед Юрби: з початку вона байдужна, відтак зацікавлена а вкінці захоплена носить Отамана на руках. Здержані сатиричні відхили й турботлива уважність до слухачів, змушують до свободи вислову та щирости”.

У п’ятницю, 28 лютого 1919 р. Симон Петлюра мав зустріч із Костем Левицьким, прийняв окружного коменданта Коломиї сотника Теодора Примака. У своєму “Щоденнику” Іван Боберський занотував свою зустріч із Головним Отаманом, у цей день він представляв йому ескізи військового однострою УГА: таблиці із нарукавними відзнаками авторства Лева Лепкого, відзнаки на комір авторства Осипа Куриласа, відзнаки з барчиками Юліана Буцманюка, та відзнаки для армії УНР авторства Івана Боберського.

Від’їжджав Симон Петлюра із Станиславова у  п’ятницю, о 15:00 по обіді, 28 лютого 1919 р. На залізничному вокзалі його проводжав чисельний натовп людей, була вишикувана почесна військова сотня. На прощання Петлюра виголосив промову у формі звернення до населення ЗО УНР із запевненням у підтримці та надісланні із Наддніпрянської України так необхідних тоді хліба та харчів.


Рапорт генерала О. Удовиченка перед Головним Отаманом Симоном Петлюрою та Маршалом Польщі Юзефом Пілсудським під час посвячення “Кармелюка”

Під час українсько-польсько-більшовицької війни 1920 р. Дієва армія УНР була змушена відступити під натиском Червоної армії на Станиславівщину та зайняти оборону на рубежі р. Дністер. Саме тоді Симон Петлюра обрав для розташування Ставки армії УНР залізничну станцію Хриплин, поблизу Станиславова. Згідно спогадів кадета військової юнацької школи армії УНР, вміщених в українському військово-патріотичному журналі “Літопис Червоної Калини”, юнацька школа та армія УНР відступила з Кам’янця-Подільського близько 10 липня  1919 р., із Городенки кадетів залізницею відправили до польського міста Ясла. За побажанням Головного Отамана дислокувати юнацьку школу у прифронтовій смузі.  25 липня 1920 р. кадети прибули до станції Хриплин, де їх оглянув Симоном Петлюрою разом із прем’єр-міністром УНР В’ячеславом Прокоповичем. Дислокувалася юнацька школа армії УНР у Станиславові, на вулиці Голуховського (сучасна вул. В. Чорновола – авт.) у колишній в’язниці “Діброва”.

Петлюра прибув до Хриплина усередині липня 1920 р., перебував тут із перервами до кінця вересня 1920 р. Коли червоні козаки Віталія Примакова захопили м. Стрий, відрізавши Станиславів 23 серпня 1920 р. від залізничного сполучення, то на деякий час Ставка армії УНР перемістилась до Коломиї, знову повернувшись до Хриплина наприкінці серпня. В період між 20-25 вересням 1920 р. Головний Отаман  перебував на фронті, на рубежах р. Дністер, згодом ненадовго повернувся до Хриплина, а 30 вересня 1920 р. був уже із Ставкою армії УНР у Кам’янці-Подільському.


Проповідь православного священника Павла Пащевського під час посвячення відремонтованого бронепоїзда “Кармелюк”

Під Ставку армії УНР станція Хриплин була вибрана не випадково, бо вона була великою вузловою станцією. Штаб армії УНР розташовувався у залізничному поїзді, який складався із пасажирських та товарних вагонів. У них були розташовані – канцелярія Головного Отамана, оперативний відділ Дієвої армії УНР на чолі з генерал-поручиком Михайлом Омеляновичем-Павленком, відділ контррозвідки Дієвої армії УНР полковника Миколи Чеботаріва, інформаційний відділ Дієвої армії УНР, охоронний відділ Штабу Головного Отамана, адміністративні та господарські установи. За словами автора: “Цілий цей штабовий ешельон займав бічну залізничну лінію побіч станції попри дорозі, що провадила до річки Бистриці. Дорога ця була обсаджена великими вербами і садами та провадила до пляж над Бистрицею. Це було гарне і затишне місце. Наше вояцтво із Охоронної Команди, як також урядовці Штабу, мали велику приємність після служби полоскатися і пливати у студенних водах Бистриці.

По цій дорозі щоденно робив свій прохід Головний Отаман Симон Петлюра в супроводі свойого ад’ютанта підполковника О. Доценка і… свого улюбленого пса Юрка. Часто бувало, що Головному Отаманові товаришив генерал М. Омелянович-Павленко або інші генерали, що прибували сюди із фронту. Але було і так, що раннім-ранком із течкою під пахою, опираючись на своїй палиці-карлючці, Головний Отаман виходив із свого вагону самітний, лише в супроводі свойого Юрка, сідав над дорогою у тіні одної з розложистих верб та писав. Так була написана ним знаменита його відозва до населення України перед наступом Української Армії за Збруч, що потім буда надрукована у памфлетах та передана через фронт для розповсюдження серед населення, що було долучено нашому Інформаційному відділу….Поза урядовим часом майже вся Команда виходила із своїх вагонів і виспівувала різні військові та історичні пісні. Було враження, що це співає вишколений великий хор, що відзначався чистими голосами і вправністю. Часто цим співам прислуховувався і Головний Отаман, а іноді він приходив до співаків та висловлював їм похвалу. Найбільш улюбленою його піснею була – “Ой щож бо то та й за ворон”. І знаючи це, хлопці її дуже часто співали.”


Петлюра – Пілсудський приймають парад кадетів юнацької школи армії УНР на пероні залізничної станції Станиславів, 5 вересня 1920 р. Під правою рукою Симона Петлюри видно пса “Юрка”

У час перебування на залізничній станції Хриплин Симон Петлюра написав та видав багато наказів для Дієвої армії УНР, листи та телеграми до польського уряду та Юзефа Пілсудського. Важливою подією для відносин між двома союзними арміями була зустріч на залізничному вокзалі Станиславова 5 вересня 1920 р. Головного отамана військ УНР Петлюри та Начального Вождя Польщі, маршала Юзефа Пілсудського в рамках посвячення відремонтованого бронепоїзда армії УНР “Кармелюка”. В боях біля Єзуполя над Дністром 22 серпня 1920 р. бронепоїзд підірвався на міні та зійшов з рейок, але його швидко відремонтували у залізничних майстернях Станиславова (сучасний Івано-Франківський локомотиворемонтний завод). Також на цьому підприємстві побудували три броньовані вагони для бронепоїзда армії УНР “Запорожець”, якого заклали у Чорткові.

Під час інспекції фронту маршал Юзеф Пілсудський  прибув 4 вересня 1920 р. із Любліна та Замостя автомобільним ескортом до Львова, звідки о третій годині ночі 5 вересня виїхав через стрийський напрям до Станиславова. На початку святкування на залізничний перон прибули кадети військової юнацької школи армії УНР та згодом Головний отаман військ УНР Симон Петлюра. Спочатку урочисто зустрічали маршала Юзефа Пілсудського, після чого відбулася релігійна відправа у православному обряді із посвяченням бронепоїзда армії УНР “Кармелюка”. На кінець заходу залізничним пероном промарширували кадети юнацької школи. Лідери двох народів зробили спільні фотографії на пероні та у залізничному вагоні, цікавою особливістю фото у залізничному вагоні є те, що у кадр потрапила собака Симона Петлюри – пес “Юрко”. Урочистість фільмував кінооператор Польської Телеграфічної Агенції.  Після святкування відбувся гучний банкет, на якому  кореспондент “Козацької думки” так набрався і розійшовся, що наступного дня був понижений із офіцерського звання до рядового. Після урочистостей на залізничному вокзалі відбулася особиста зустріч між Симоном Петлюрою та Юзефом Пілсудським, от тільки про що розмовляли два лідери, дотепер невідомо.

  Під час урочистого молебня в православному обряді при посвяченні відновленого бронепоїзда «Кармелюк», 5 вересня 1920 р.

Читайте ще

42 дні Кенгірського повстання
42 дні Кенгірського повстання
Анджей Шептицький: “Коли закінчиться беатифікація митрополита Андрея — це буде тестом для правих сил у Польщі”
Анджей Шептицький: “Коли закінчиться беатифікація митрополита Андрея — це буде тестом для правих сил у Польщі”
Давид проти Голіафа
Давид проти Голіафа
Приречений стати адвокатом свого народу. Історія легендарного військовика та політика Дмитра Вітовського
Приречений стати адвокатом свого народу. Історія легендарного військовика та політика Дмитра Вітовського