Як відомо, кожне галицьке місто чи містечко, обов’язково має якусь родзинку. Бодай одну. Глинянам пощастило – в цьому старовинному місті є аж три принади, які приваблюють сюди прочан і туристів.

Перша з них – чудова дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці (1739 р.) Храмів такого оригінального “крою” залишились одиниці. Перебудови та реконструкції, що здійснювались протягом багатьох століть, не спотворили святиню. Втішно, що нині церкву перекривають ґонтом, відтак вона постане в усій красі, наче й не має за плечима майже трьох віків.

У церкві зберігся старовинний бароковий іконостас. За переказами, у 1886-му році в Глинянах спалахнула величезна пожежа. Горіло все середмістя. Але Успенську церкву вогонь не зачепив – кажуть, над храмом в небі з’явилась постать Божої Матері, яка руками відвела вогонь від святині.

Але це не єдине диво, що трапилось в Глинянах. У часі Різдва 1936-го року в храмі оновився старовинний образ “Розп’яття Христового”. Протягом кількох днів ікона випромінювала предивне світло. Про цю дивовижу повідомили канцелярію Вселенської Церкви і Папа Римський Пій ХІ надав глинянському храму дозвіл проводити відпусти, а саму ікону коронували. З 1936-й по 1939 роки задокументовано три тисячі зцілень після молитви до чудотворної ікони!

З приходом совітів якийсь майор Нєкрасов віддав наказ солдатам, щоб ті зняли образ, але ті побоялись. Тоді він сам спробував – і впав непритомний, трясучись в лихоманці. І чудотворна ікона залишилась в церкві.

У храмі не служилось, але його й у склад хімдобрив не перетворили – тут діяв… музей килимарства! Але, попри все, віряни не забували про чудотворний образ і приходили молитись навіть уночі.

Цікаво, що музей килимарства й досі діяльний. Звісно, не в церкві. З давніх давен Глиняни славились ремісниками, особливо ткачами. Тут ткали килими, рушники, покривала, обруси, полотна.

Ще у 1885-му році в місті заснували “Товариство ткацьке”. Але справжнього розквіту Глиняни зазнали, коли розпочалось масове виробництво килимів. У 1920-му році фабрику придбав Михайло Хамула. Завдяки його зусиллям, виробництво модернізували за останнім словом техніки, але, щоб досягти успіху, цього виявилось замало. Тож було залучено найкращих львівських та краківських художників, за чиїми малюнками виготовлялись глинянські килими. І справа зрушила з місця!

Вироби глинянських ткачів були настільки популярними, що фабрика мала свої крамниці у Варшаві, Кракові, Вільнюсі. На виробництві працювало близько 500 ткачів. До 1939-го року тутешні килими відзначались нагородами на міжнародних виставках у Познані, Парижі та Нью-Йорку. Місцеві вироби можна побачити в музеї килимарства. На жаль, нині галузь в занепаді і слава глинянських килимів уже в минулому. Але є надія, що колись це чудове ремесло відродиться. Бо і станки є, і майстрів знайти можна.

Ще одна родзинка Глинян – Миколаївський храм, зведений у 1894-му році. Тут збереглися розписи самобутнього художника Северина Борачека, які їх створив у 1932-34-х роках. Його мальовидла цікаві поєднанням класичних образів у модерній манері. Фарби ж художник виготовляв з натуральних складників, використовуючи яйця і молоко.

Глиняни мають чим здивувати. Місто прикрашають костел Святого Духа (початок ХІХ ст.) та церква Святої Анни (1891 р.) Крім того, частково збережена довоєнна забудова чарівного містечка із затишними вуличками і цікавими садибами.

Липень 2020 р.

Читайте ще

Бібрка – без бобрів, але з Хресною дорогою
Бібрка – без бобрів, але з Хресною дорогою
Вовків. Нові шати для старовинної святині
Вовків. Нові шати для старовинної святині
Гринів. Від скіфів до сьогодення
Гринів. Від скіфів до сьогодення
Добромиль: у затінку замку Гербурта
Добромиль: у затінку замку Гербурта