Моторошна трагедія, що трапилась у селі з милозвучною назвою “Вишенька”, за 60 км на захід від Львова, приголомшила всю Галичину. Проти ночі 19 травня 1902 року тамтешній землевласник Франц Станко застрелив свою дружину і трьох малих дітей, а відтак наклав на себе руки. Редакція часопису “Новий вік” (Wiek Nowy) негайно відправила на місце події своїх кореспондента та ілюстратора. Ця серія матеріалів цікава і за своєю стилістикою, і детально описаною професійною кухнею галицького журналіста початку ХХ сторіччя. На жаль, прізвище автора невідоме — тоді не було прийнято підписувати репортажні тексти. Пропонуємо читачам “Локальної історії” ознайомитись із цими публікаціями в дещо скороченому вигляді

Нічна розмова

Тишу розірвав дзвінок телефона о 2-й годині по півночі з неділі на понеділок. Я відразу зриваюся на рівні ноги, хапаю слухавку і кричу:

— Алло!

Телефон стогне, а зі слухавки лунає голос — гострий і безапеляційний:

— Негайно їдьте до Вишеньки. Вчинили страшний злочин. П’ять трупів! Рисувальник отримає таке саме розпорядження. Телеграфуйте про всі подробиці!

— Добре!…

У нашій редакції заведено так: якщо вже сказав “добре”, то мусиш або зробити усе швидко, або більше не з’являтися на очі.

“Вишенька… Вишенька…” — повторюю я, аби не забути цього слова. Але де та Вишенька? Як до неї потрапити? Вже через 20 хвилин фіякр чимдуж несе мене в бік залізничного вокзалу. Забігаю на перон і зустрічаю заспаного рисувальника. Він демонструє невдоволення стосовно перерваного сну. Втім журналістський обов’язок і жага до розслідування змушує забути про всі претензії. То де ж та Вишенька?

— Потяг до Янова, — каже якийсь ґречний пан у червоній шапці. — Там чекайте форнальки, яка завезе вас до Вишеньки.

Починає світати. Телефоную до редакції та прошу повісити на мурах міста афіші, які повідомляли б обивателів про цю незвичну трагедію.

Остання воля вбивці

Прибуває потяг із Янова. Він мусить привезти з собою відголоски страшного злочину. Пробігаю повз локомотив і ряд вагонів, аби дізнатися щось у подорожніх, які виходять. Люди переказують, що околицю вразила моторошна звістка. Цієї ночі маєток у Вишеньці став свідком злочину, від якого волосся на голові стає дибки. Тепер немає жодних сумнівів… Ще кільканадцять хвилин і потяг везе нас все ближче і ближче до місця трагедії.

У вагоні першого класу їде сестра замордованої разом із чоловіком. Поряд з ними — пан Едер, власник маєтку в Золочівському повіті. Він — шваґро Франца Станка, власника Вишеньки, безпосереднього виконавця страшного чину!

Об 11:15 ми вже на вокзалі в Янові. Біля паркана станції тиснеться групка цікавих. Вони таємничо шепочуться між собою і з інтересом приглядаються, хто ж це приїхав.

До вагона підбігає пристойно одягнутий чоловік і вітається з родичами помордованих. Це — керівник тутешнього суду пан Рибицький. На його обличчі помітний смуток. Сестра вбитої голосно плаче. За мить бричка відвозить її у напрямку Вишеньки. Всі інші йдуть до суду, що розташований навпроти станційного будинку.

Підходжу до пана Рибицького.

 — Пане керівнику, дозвольте представитися: я з редакції “Нового віку” зі Львова.

— Служитиму вам усім, чим зможу, — отримую ґречну відповідь. — Тільки зачекайте, мушу надати родичам заповіт нещасного Франца Станка.

В руках судді — остання воля вбивці. Ось її зміст:

“Після страшної поразки моїх інтересів не маю іншого виходу, як завершити це життя, метою якого було забезпечити моїм дітям щасливе майбутнє.

Не маю відваги накласти на них, моїх найдорожчих, бідність. Також не хочу, щоб жили зі спогадами про батька-самогубця, аби на них лежало прокляття. Тому нехай ідуть за мною.

Мою люб’язну, поважну і кохану дружину також забираю слідом. Біль від втрати всього найдорожчого став би для неї страшнішим за смерть, яку отримає від моєї руки.

Приводом, який штовхає мене до цього вчинку, є придбання села Станівці, яке порушило основи мого буття і ввело мене в суцільний розпач…”

Всю іншу інформацію суддя Рибицький не може показати через таємницю слідства.

Мільйонер без освіти

 — Ах, які то були дітки, прошу пана! — голосять щосили жінки. — Янголята, що зійшли з вівтаря! Синочкові було п’ять з половиною рочків, донечці — чотири, а іншому синочкові тільки минув рочок. Всі вони вже на небі. О, Боже! Боже!…

Родина Станків походить із Сілезії. Йосиф Станко був чехом і заробив великий маєток на торгівлі льоном. Він примандрував до Галичини, купив село Вишенька. Мав трьох дітей. Вільгельм закінчив дипломатичну академію у Відні й обіймав посаду австрійського консула в Ліверпулі. Сестра Франциска вийшла заміж за пана Едера, а Франц зайнявся господарством. Він розумів, що разом із братом претендує на батьківський спадок, тому намагався його зберегти і примножити. Франц Станко — людина мільйонної фортуни. Акціонер залізниці Львів—Янів, член наглядової ради Іпотечного банку. Ще і власник лісів — площею у 8 тис. морґів! Добробут Станка квітнув на повну!

Блондин, пристойний, високого зросту, він закохався в Северину Хотинецьку, доньку бібліотекаря в маєтку графа Лянцкоронського, що в Роздолі. Це була жінка надзвичайної вроди — висока, з білосніжним обличчям і світлим волоссям. 1895 року Станко з Хотинецькою побралися. Спершу Бог дав їм сина, потім донечку і знову сина. Станко любив свою родину, ніби якесь божество. Тож коли з’явився молодший син, батько вирішив забезпечити йому спокійне життя, придбавши у графа Клеменса Дідушицького село Станівці на Буковині. Заплатив за нього Станко близько мільйона крон. Для чого придбав? Мабуть, і сам не міг пояснити… Кажуть, ніби в голові багатого чоловіка народилася амбітна, хоч і безглузда думка. Бо, погодьтеся, красиво звучить: “Станко — пан на Станівцях…”

Та справа додала небіжчикові стільки гризоти. Він ходив, ніби отруєний. Скаржився, що увійшов у невідомі йому стосунки — на Буковину, де його нічого не притягувало і не прив’язувало.

На місці моторошної драми

О 13:00 вирушаємо до Вишеньки. Їдемо фірою серед болота і вибоїн, щохвилини нас підкидає. Нарешті через три години стоїмо перед маєтком родини Станків. Навколо — декілька селянських і шляхтянських фір. Усі хочуть на власні очі побачити і переконатися, чи справді трапився страшний злочин.

Палац оточений високим муром. В’їзна брама веде на обійстя. Просторе подвір’я, численні прибудови та великий сад свідчать, що тут мешкає господарський чоловік. Поряд видобуває дим гуральня, а трохи поодаль подає звуки життя тартак. Йдемо до помешкання. Через скляні двері потрапляємо до веранди. Звідти заходимо до просторих сіней. Далі розташована велика їдальня, а праворуч — спальні. Поміж дверима, що ведуть до дитячих кімнат і на коридор, розташовані залізні кручені сходи нагору. Будинок не вражає розмірами, але збудований надзвичайно зручно. Він має 12 вікон на фасаді й так звану фаціяткунагорі.

У проході з їдальні до спальні бачимо розпростертий труп Северини, дружини господаря. Одягнута в рожеву блузку, чорну спідницю та чорні панчохи, на ногах — лаковані пантофельки. Волосся акуратно зачесане й закріплене шпильками. Обличчя з одного боку посиніло від удару. Поруч лежить ліхтар зі свічкою і коробочка шведських сірників.

У першій спальні запнута заслона, за якою — дитяче ліжечко. Там лежить тільце наймолодшого сина Станків, Юзя. Тіло прикрите, як звично, до сну, обличчям повернуте до вікна. На столі, що стоїть посеред кімнати, розкидані іграшки. Очевидно, маленький Юзьо не дозволив слугам прибрати їх, бо сподівався розпочати ранок з кониками, м’ячиками та іншими забавками. Того ранку він не дочекався.

Біля нічної шафки розташоване менше дитяче ліжечко. Під рожевою ковдрою сховане мертве тіло донечки Станків, Франусі, у неї прострелена права скроня. Ще далі — друге ліжечко. У ньому — тіло найстаршого сина, поцілене двома кулями револьвера.

Смерть усіх жертв мала настати миттєво. Не видно жодних слідів передсмертних конвульсій чи боротьби зі смертю.

Труп Франца Станка знаходимо в другій спальні. Він зсунувся з дивана на землю. Лежить навприсядки, ноги під диваном, а голова — під фотелем. Сильний чоловік. Перш ніж випустити духа, ще видавав останні порухи.

Кров на ліжках, підлозі, стінах — смерть мала тут страшне жниво!

Свідчення слуг

У понеділок о 6:00 слуга прокинувся від того, що хтось щосили стукав у двері його кімнати в господарській будівлі. Туди ломилася жінка середніх літ, вбрана по-міському. Це була Наська Козел, нянька дітей Станків.

— Гей, пане! Богом благаю, ходіть зі мною до кімнати! Пані лежить на підлозі, залита кров’ю!

Напівроздягнутий слуга побіг до будинку, де лежала Северина Станко.

— Дістала серцевого нападу! Треба дати знати пану, нехай рятує!

За мить потрапили до кімнати господаря. Він також лежав мертвий на підлозі. Стали на місці, вражені.

— А діти? — вирвалося з вуст одночасно.

Кинулися туди, де мали би спати бідаки. І там трупи!

— Насько! Ходімо звідси. Грабіжники помордували всю родину. Треба зачинити все і покликати комісію. Боже! Боже! Хоч би не подумали на мене!…

Вони зачинили всі двері. Першою охолонула Наська.

— Треба подивитися, чи грабіжники не залишили щось по собі.

Вернулися. Почали оглядати все спокійніше. Про рятунок мови не було.

На очі потрапили три листи, розкладені на фортепіано. Один був адресований до брата-консула, інший — племінниці, а у третьому містився ключ від сейфа. Там знайшли заповіт, гроші й останню волю небіжчика.

— О, мої золоті янголятка! — як заголосить Наська Козел. — Мої кохані! Ще вчора ввечері разом із пані вкладала їх спати. Поцілувала й побажала доброї ночі. Пані залишилася з дітлахами, а коли йшла до чоловіка, загинула, небога! Ах, яка ж вона була добра!…

— А пан був добрий? — питаюся.

— Ох, дуже добрий… Тільки строгий, ніби генерал.

Хрест передвісник біди

Простий народ завжди шукає причини проблем у чомусь потойбічному. Нехай то буде заєць, який перебіг дорогу, чи жінка з порожніми відрами, чи навіть чорний віл з білою плямою. А якщо, не дай Боже, якийсь знак з’явиться на небі, то нещастя вже витає у повітрі. Коли ж там ще й комусь привидиться хрест, то вже нема ради: на все село — у кращому разі на якесь обійстя — впаде така біда, що людина ніц не зарадить.

Так було і цього разу.

Кілька днів тому Северина Станко з нянькою і дітьми вийшла на вечірню прогулянку до лісу. Коли поверталися, помітили біля місяця яскравого хреста. Найбільше це вразило наймолодшого сина — він почав плакати й тулитися до матері.

— Ось, бачите, був хрест — і сталася біда, — каже мені селянин, показуючи в бік маєтку.

— Сталася, бо мусила статися, — заперечує бабця, яка обперлася збоку.

— Е, ні, то все через хрест!…

— Але біда є, і тільки так!…

Люди кажуть, що причиною моторошної драми не могла стати фінансова руїна. Маєток небіжчика оцінювали в 5 млн крон. Найближчим часом та сума мала помножитися. Вже цього року планували розпочати будувати залізницю від Янова до Яворова. Той шлях проліг би через Станкові ліси. Можна тільки уявити, які прибутки принесло б вирубування дерев і перевезення сировини залізницею.

Франц Станко підготував заповіт, згідно з яким головними спадкоємцями призначив свого брата Вільгельма і сестру пані Едер. Це ще один привід засумніватися в щирості його передсмертних зізнань. Бо не лишатиме іншим скарбів той, хто сам їх не має. Але ж трупи мовчать… Незабаром вони потраплять під землю і поростуть зеленим мохом. Проте локальна пам’ять буде переказувати нащадкам подробиці злочину. І головну роль у ній гратимуть “пан”, “красива пані” і… “той третій”.

— А що, був ще хтось третій?

— Щось там було…

— Чому це?

— Ну, бо хто ж повірить, що чоловік у розквіті сил відібрав собі життя через втрату кількох десятків, та хай навіть кількох тисяч крон. Бо ж залишалося ще достатньо грошей, аби утримувати навіть кільканадцять родин. Отже, було ще щось…

П’ять свіжих трун у гробівці

Повертаємося до Янова. Відчуваємо потребу зачерпнути свіжого повітря, не просякнутого кров’ю. Більше враження на людину може справити хіба що побоїще під час війни. Їдемо тією самою дорогою. Назустріч рухаються три фіри. У першій сидить розпорядник маєтку, за ним волочаться ще дві, на них — п’ять трун і вінки. Гробівці придбали в пана Антонія Курковського. Сказали, нібито відкривають крамницю в Янові, і там найнижчі ціни.

Наступного дня рівно о 15:00 розпочався сумний похоронний обряд.

Євангелістський пастор із Гартфельда. Блошко прочитав молитву над тілом Франка Станка. Після короткої промови труну понесли на дорогу до цвинтаря, що пролягла по узгір’ю під лісом. Щойно тіло самогубця опустили до мурованого родинного гробівця, розпочалося прощання з матір’ю та дітьми.

Молитву прочитав римо-католицький настоятель з Янова Ґуравський у супроводі шести греко-католицьких священиків. Покропивши тіла, рушили до місця вічного спочинку. Попереду сільські дівчата несли маленьку білу труну Юзя Станка. Далі хлопці в міському вбранні тримали труну Франусі Станко. За ними старші сільські дівчата несли найстаршого синочка також у білій труні. Похід закривала велика чорна труна, у якій спочивало тіло Северини Станко. Її несли селяни з Вишеньки. Попереду ступали клірики, обабіч — братчики з хоругвами. Навколо, куди тільки око сягне, — море голів, шляхта і селяни, євреї, жінки та діти. Моторошне видовище!

Біля гробівця отець Ґуравський хотів виголосити промову. Сльози в очах і трем у грудях не дали йому видобути ані слова. Настала тиша. Під шепіт молитов і жалобні співи гробарі взялися за роботу. Тим часом присутні плакали — голосно й ревно. Янгол смерті розпростер крила над гробівцем. Нема людської сили, яка розбудила би мертвих.

Нехай сплять спокійно.

То хто ж був той третій?

Опис страшної родинної драми довго не зникав зі шпальт часописів і розбурхував зацікавлення спільноти. Сповіді вбивці-самогубця було замало. Висловлена ним причина “фінансова руїна” видалася не надто переконливою.

— А чи був ще хтось третій?

Напередодні моторошної драми Франц Станко повернувся з Буковини. Виглядав знервованим більше ніж зазвичай. На вокзалі затримався на мить, а тоді перепитав кондуктора:

— Чи приїжджав сюди якийсь пан зі Львова?

— Не знаю, пане.

— А чи їхав хтось до Вишеньки? Такий брюнет, високий…

Таке пригадують люди вже тепер, а ще переказують, ніби під час відсутності Станка до Вишеньки часто навідувався якийсь обиватель у військовому мундирі. Подробиця, на яку раніше не звертали уваги, тепер видається підозрілою. Навколо неї ширяться чутки, які розростаються до неймовірних розмірів.

То хто ж був той третій?

Про одну особу ми змовчали, коли описували страшну історію, тереном якої стала Вишенька. Тепер мусимо згадати, хоч це і нанесе їй деяку шкоду. Нехай вже вибачає нас, що в інтересах правди привідкриємо заслону з її життя.

Ми розпитували приятелів і знайомих самогубця і замордованої:

— Якою була світлої пам’яті Северина Станко?

— О, пане, це була янгольська жінка! — твердив пан Р***. — Порядна господиня, дбала про виховання своїх дітей, тільки їм присвячувала все своє життя. Кожна жінка, бодай трохи схильна до кокетства, завжди пам’ятає про вбрання. Тільки не вона! Ощадна була настільки, що зовсім не переймалася своїми платтями.

— Хто ж тоді був той незнайомець, який під час відсутності Станка заїжджав до Вишеньки?

— В будинку Станка мешкала його племінниця пані Мариля. До неї залицявся певний обиватель зі Львова. Станко був засадничо проти їхнього одруження. Попри протести, Мариля схвально дивилася на ці залицяння. Мабуть, пані Северина також підтримувала ці стосунки. Тож коли Станко їхав з Вишеньки, той обиватель навідувався в гості. Ось і з’явилася плітка, яка не має нічого спільного з дійсністю. Пані Северина — свята жінка! Навіть думка про зраду не могла виникнути в її голові. Якби так сталося, уважні сусідки швидко роздмухали б це по всій околиці.

У день приїзду з Буковини Станко був знервований, але зовсім іншим — фінансовими клопотами. Сенсація відпадає.

Родина самогубців

Про батька Франца Станка, пана Йосифа, дотепер ходять різноманітні історії. Те, що він був чоловіком чесним і працьовитим, — доконаний факт. Однак закінчив дуже сумно… 1871 року поставив у Вишеньці гуральню, яку йому будував професор Йосиф Єґерман. Та справа мала нести нові прибутки, а спровадила лихо. Йосиф Станко спився і потрапив в delirium tremens. Страждав від візуальних і слухових галюцинацій, врешті-решт у приступі шалу застрелився в тій самій кімнаті, в якій тепер його син позбавив себе життя. Але це ще не все. У родині Станків самогубства були ледь не на порядку денному. Бабця Франца кинулася з другого поверху будинку у Львові, де тепер готель “Вікторія”. Двоє його дядьків застрелилися. Один із них, капітан артилерії, — без жодної причини. Ще двоє дядьків були розумово хворими.

Старшу сестру хотіли видати заміж за чоловіка, якого та не кохала. Врешті вона втекла до тітки до Семигороду. А коли отримала листа від батьків, які наполягали на одруженні, отруїлася.

Численні факти свідчать, що Франц Станко успадкував схильність до самогубства від предків. Створивши у своїй хворобливій уяві переконання, що не може жити сам, він вирішив забрати з собою ще й найближчих йому людей. Останній вечір Станки провели за спільною вечерею. Разом із подружжям і дітьми перебувала Мариля. Франц був одягнутий у парадний костюм, мало розмовляв. Слуг відпустили, а няньок на місці не було. О 21:00 племінниця залишила стіл і до півночі читала книжку. Її кімната розташована поодалік, тож звуки пострілів до неї не дісталися.

В будинку панувала тиша, яку тільки зрідка переривав стукіт дощу об шиби вікон. Станко вже ліг у ліжко. Під час передсонних марень він прийняв рішення втілити задум, спланований заздалегідь. Револьвер мав шість набоїв. Першою кулею шаленець вбив дружину. Далі йшов від ліжечка до ліжечка і стріляв по власних дітях. У старшого сина поцілив двічі, наступні дві кулі позбавили життя двох молодших. Останню скерував в себе. Рука дрижала, постріл був непевний, тому й не спричинив смерті. Тоді зняв зі стіни “Драйлінґ”, наставив дуло собі на серце і впав трупом.

Що було далі — уже відомо.

***

Не один читач із сумом схилить голову над цією страшною трагедією. Не один визнає, що гроші не настільки солодкі, як може здатися. Часто трапляється так, що краще без них, ніж з ними. Так, недоля гірка, але значно більше гіркоти можуть принести статки й жадоба збагачення. А вже точно більше щастя і згоди панує під солом’яною стріхою чи в хаті робітника, хай і з турботою про щоденний хліб, ніж у палацах магнатів…

Читайте ще

Олійник vs Горбатюк: повітряна дуель українських асів
Олійник vs Горбатюк: повітряна дуель українських асів
Пройдисвіт із Золотого потоку
Пройдисвіт із Золотого потоку
Вирватись із “трикутника смерті”
Вирватись із “трикутника смерті”
"Падаю жертвою махінації": як самогубство адвоката спричинило крах банку
"Падаю жертвою махінації": як самогубство адвоката спричинило крах банку