Услід Д’Артаньяну з одного фільму сміло можу мовити: “В мої літа пізно мріяти про майбутнє”. Але ніколи не пізно мріяти про нові мандрівки. І, найголовніше – мандрувати!

Не раз бував в Звенигородській долині, але кожного разу – відкриваю для себе щось нове. Це й не дивно, бо ця мальовнича місцина, обрамлена пасмами горбогір, заселялась ще за часів царя Панька, як Земля була пласка, і, навіть, раніше. Отож з друзями вибрались в село Гаї, неподалік Звенигорода, щоб побачити тутешню церкву і старовинний цвинтар біля неї.

Село давнє – перша письмова згадка з’явилась у 1391-му році. У 1648-му було цілком знищене татарами, але зуміло відродитись. У центрі села на узгір’ї стоїть прегарна церква, збудована у 1928-му році за проєктом Євгена Нагірного. Наразі ще із пофарбованою бляхою, але зовсім скоро храм “засіяє” фальшивою позолотою з новітніх матеріалів. Про це свідчить нове “золоте” навершя церкви, що стояло біля будівлі.

Далі наша дорога сягнула сусіднього села Глуховичі. Здивувала адмінбудівля, в яку перетворили колишній костелик і покинута дерев’яна плебанія біля неї. А далі, перейшовшись тихою вуличкою, відкрили для себе пречудовий дерев’яний храм Воздвиження Чесного Животворного Хреста (1880 р.) Пам’ятка місцевого значення напрочуд гармонійна і мальовнича в промінні вечірнього серпневого сонця. Біля неї побачили цікавезну муровану дзвіницю, що нагадувала в’їзну браму невеликого замку.

За Глуховичами чудова асфальтова дорога закінчилась і почалась шутрівка. Курява стояла така, що цілком закрила призахідне сонце. Але й крізь неї нам вдалось побачити маленький острівець між полями, на якому росли три липи. А між ними на високому стовпі стояла фіґура Пречистої. На постаменті викарбувана дата – 1774-й рік. Дивовижна пам’ятка – такий зворушливий, трохи наївний образ Богородиці, що ніжкою розчавлює змія з гострими зубами… Скульптура розфарбована і трошки нагадувала якусь селянку з довколишніх сіл.

Запилюженою дорогою дістались Дмитровичів, що згадуються ще з 1364-го року. Тут теж на нас чекала несподіванка – різьблена стела, поставлена до 100-річчя Кобзаря. А на ній портрет Шевченка і слова: “Свою Україну любіть, любіть її во врем’я люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа моліть”. Нижче було викарбувано: “Дуба посадив Лойко Микола Дмитрович в честь 100-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка”. А поруч досі росте цей кремезний Шевченків дуб!

Навпроти пам’ятки викладена дорога до церковної брами. За нею на узвишші сховалась пречудова церква, оточена високими туями, що росли на валах. Очевидно тут в давні часи стояла якась оборонна садиба, або замочок.

Роздивившись церкву зблизька, мені здалось щось дивне в обрисах святині. І раптом зрозумів причину свого здивування – церква була зовсім схожою на костел! Пізніше мій здогад підтвердився – спершу це був костел, який став церквою ще у ХІХ-му столітті.

Храм і дзвіниця при ньому чудово відреставровані і ваблять око. Не дарма вони занесені в реєстр пам’яток національного значення. Довкруж церкви біліли присадкуваті хрести старовинного цвинтаря.

За Дмитровичами ми знову осідлали новеньку асфальтівку, яка привела нас в центр села Гончари. Уже вечоріло, небо зашарілося рожево, несамовито сюркотали коники, а ми важко сопіли, долаючи крутий узвіз, що мав вивести нас на давнє городище. В усякому разі воно аж просилося тут з’явитись, бо вершина пагорба захищена стрімкими схилами і дуже надавалась для давнього поселення.

З самого краю горба відкривалася велична панорама на розлогу Звенигородську долину. У надвечірньому мареві біліла церква в Звенигороді, а далі чітко проступали обриси гір Хом біля Гринева та Камули над Підгородищем.

Звісно, за тисячу років долина змінилась – з’явилось чимало сіл, прокладено нові дороги, але незмінним залишився довколишній ландшафт. І, стоячи на високому узгір’ї, я цілком міг уявити як княжичі з літописного Звенигорода влаштовували лови в довколишніх лісах та долинах, багатих дичиною і птаством.

Звенигородська земля знову мене здивувала. Підозрюю, що далеко не всі принади цього краю мені відкрилися. Отже – ще побачимось!

Серпень 2020 р.

Читайте ще

Від Розенберга до Дорнфельда – дорога між століттями
Від Розенберга до Дорнфельда – дорога між століттями
Дев’ятир – село на дві країни
Дев’ятир – село на дві країни
Кривавий Спас. Пирятинська трагедія
Кривавий Спас. Пирятинська трагедія
Поповичі: село на перехресті вітрів історії
Поповичі: село на перехресті вітрів історії