Часом так довго чекаєш на давно вимріяну подію, а, опинившись саме там, де планував – губиш всі слова, думки і помисли. Добре казали наші предки – краплина щастя солодша від барила мудрості. От саме таке щастя мав, коли потрапив в Чесники, що неподалік Рогатина.

Давно знав про старезну церкву в найдавнішому селі Рогатинщини, але все якось не складалось там побувати, хоча Рогатин не раз навідував, смакуючи чудесними архітектурними перлинами столиці Опілля й стравами галицької кухні в навколишніх кнайпах. І от, нарешті, це сталось.

Заїхалисмо в Чесники, яке відоме з 1368-й року. Село дуже мальовниче, що не дивно, бо в Опіллі немає негарних сіл. Проте, Чесники мають пам’ятку, яка вивищує се давнє село над іншими – тут знаходиться прадавня церква ХІV століття!!! Побачити таке диво предивне – справжня удача!

Існує версія, що вона ще з княжих часів. Очевидно будована після навали кочівників зі сходу, відтак зводилась як твердиня. Щоб підсилити її, довкола побудували муровану стіну. За легендою, якось місцевий шляхтич Ян Чесновський з дзвіниці храму вздрів загін татар, що намірялись розорити село, зібрав селян і прогнав зайд. На честь лицаря гору, що височіє над Чесниками, назвали Яновою.

Церква у Чесниках настільки стара, що має аж три назви – Миколаївська, Михайлівська, а місцеві називають її Вознесенською. Та ж плутанина з самими Чесниками. Подейкують, що первинна назва давнього поселення – Чашники, бо село лежить в долині річки, наче в чаші. Інша версія – назва походить від того, що в давні часи тут оселився монах, що під час моровиці допомагав селянам лікуватись настоянками з часнику. Отже Чесники походять від слова чесник (часник).

До старезної церкви добиратись треба від гостинця Рогатин-Бережани дорогою через все село, потім крутою вуличкою дертись вгору і, в якийсь момент, коли здається, що дорога до храму є безкінченою, церква виростає наче з-під землі.

Її незвичний силует заворожує і притягує. Товстезні мури, вікна-бійниці і велетенські контрфорси настільки вражають, що будівля видається загубленим в часі і просторі середньовічним донжоном. І лише пізніше звертаєш увагу на хрести над твердинею. Властиво, величезними кам’яними підстінками храм мені нагадав замок в Олеську.

Існує твердження, що церква постала на місці язичницького капища дохристиянських часів. Можна було б відмахнутись від такого припущення, якби не предивні хрести на довколишньому цвинтарі – усі позначені солярними знаками, що нагадують сонце, або квітку. Більше ніде нічого подібного я не бачив. З цими знаками перегукується ще одна легенда. Про монаха-розенкрейцера, який похований неподалік.

Але й без цих легенд біля товстезних мурів старезного храму почуваєшся ніяково, тривожно, незвично. Хоча б тому, що подібних святинь в Галичині майже немає. Схожа церква є хіба в Росохах на Бойківщині.

Усе було б добре, якби ми шанували свій історичний спадок. Церква в Чесниках при ретельній реставрації могла б стати справжньою атракцією для туристів. Їй би повернути ґонтове накриття, знявши недоречну металочерепицю, відновити мури, що оперізували храм, прокласти мощену дорогу з лупаного каменю… Тут є до чого докласти рук. І було б, як описував наш край Себастіян Кленович в “Роксоланії” (1584 р.):

“Музи, співайте про русів, про випаси їх благодатні

Й села, що щастя знайшли в цій життєдайній землі”.

Червень 2020 р.

Читайте ще

“Приїдь до мене у Мостиська!”
“Приїдь до мене у Мостиська!”
Оброшине – осердя зими
Оброшине – осердя зими
Красів або Reichenbach
Красів або Reichenbach
Костел у Соколівці – оборонний комплекс не встояв перед вітрами історії
Костел у Соколівці – оборонний комплекс не встояв перед вітрами історії