Державний природознавчий музей НАН України — один із найстаріших та найбагатших за науковими природничими фондами серед музеїв Європи. Вперше його побачили відвідувачі ще 1870 року завдяки галицькому графу Володимиру Дідушицькому. Нині колекції музею налічують близько чотириста тисяч експонатів. Унікальність природознавчого музею у тому, що майже всі його колекції були зібрані на території західної України і частково Польщі. Про цікавинки музею розмовляли з Андрієм Бокотеєм, кандидатом біологічних наук, завідувачем наукового відділу Державного природознавчого музею НАН України.

Мільйонер, який подарував місту музей

Граф Володимир Дідушицький
Фото: uk.wikipedia.org

Граф Володимир Дідушицький, який у середині ХІХ століття був одним із найбільших землевласників Галичини, ще з юних років захоплювався мисливством і колекціонуванням. Разом із товаришем Владиславом Зонтаком Володимир Дідушицький відвідував найкращі музеї тогочасної Європи і вивчав таксидермію. А після кожного полювання молодий граф виготовляв зі своїх жертв опудала.

Крім того, Дідушицькому часто дарували цікаві експонати, адже найкращим подарунком він вважав витвір природи. Врешті назбиралося стільки експонатів, що у 1868 році Дідушицький купив для них спеціальне приміщення у Львові на вулиці Театральній, 18. Впродовж двох років граф перебудовував житловий палац під потреби музею, і вже у 1870 заклад приймав перших відвідувачів.

У 1880 році з нагоди приїзду до Львова цісаря Франца Йосифа, Володимир Дідушицький подарував свій природознавчий музей місту. При цьому, він продовжував його утримувати та управляти ним.  Більше того – 1893 року щедрий меценат зробив ще один безпрецедентний крок, – уклав статут, згідно з яким щороку 12 тисяч австрійських крон виплачував на розвиток музею. Цих коштів цілком вистачало на заробітну плату працівників, утримання будівлі та придбання нових колекцій. Відтак, у той час природознавчий музей Дідушицького порівнювали з всесвітньо відомим Британським музеєм.

Маєток за зубра

Наприкінці ХІХ століття у Європі зубри були на межі вимирання. Жили вони у Біловезькій пущі, яка тоді входила до складу Російської імперії, а право полювати на них мав лише російський цар.

На той час Володимир Дідушицький для свого музею зібрав майже повну колекцію хребетних тварин Галичини. Оскільки ще за княжих часів у цих краях зубр не був рідкістю, то граф мріяв поповнити свою колекцію найбільшим ссавцем. Відтак Дідушицькому вдалося домовитися про те, що одного з впольованих царем зубрів привезуть йому. Але за однієї умови: натомість він мав віддати один із своїх маєтків. Не вагаючись, граф погодився на авантюру, і обміняв маєток у селі Яришів, де він народився (нині Вінницька обл.), на тушу зубра.

Виявляється, за тодішніми законами, іноземець Володимир Дідушицький все одно не зміг би передати свою власність, яка знаходилася на території Російській імперії, у спадок. Тож граф вирішив доречно скористатися шансом, і роздобути для музею цінний експонат. 

Віденські вітрини

Для зберігання експонатів у музеї Володимир Дідушицький розпорядився виготовити спеціальні вітрини. Ці шафи були справді ексклюзивними. На замовлення графа їх майстрували у Відні за найсучаснішою технологією, яка дозволяла зробити скло товщиною в два міліметри. Завдяки цьому конструкція дверей була досить легкою. Водночас шафи закривалися герметично, що давало змогу розміщувати біля природничих колекцій отрутохімікати, які оберігали експонати, але не шкодили відвідувачам.

У радянські часи верхню частину вітрин взагалі використовували як фондосховище, а знизу розміщували найцікавіші експонати. Лише в часи незалежності унікальні вітрини відреставрували та повернули на попереднє місце.

Біла ворона

У природі альбінізм надзвичайно рідкісне явище. Побачити, а тим паче вполювати тварину чи птаха, позбавлену типового забарвлення – справжній успіх. За таку знахідку Володимир Дідушицький платив чималі гроші. Завдяки цьому, у природознавчому музеї накопичилася унікальна у світовому масштабі колекція альбіносів, яка налічує півсотні експонатів. Відтак, тут можна на власні очі пересвідчитися, що біла ворона насправді існує.  Окрім альбіносів, у колекції Дідушицького є і меланісти. Через надлишок темного пігменту, таких тварин та птахів вважають ще унікальнішими.

Поторицька бібліотека

Батько Володимира Дідушицького – граф Юзеф Каласанти Дідушицький був знаним поціновувачем книжок, у ХІХ столітті його “Поторицька бібліотека” славилася по всій Європі. Тож 1857 року Володимир Дідушицький перевіз у музей з родинного маєтку у Поториці (нині Львівська обл.) близько десяти тисяч книг. Для них граф виділив спеціальне місце у своєму кабінеті, де кожне видання мало свій номер на полиці.

Нині наукова бібліотека музею налічує понад 70 тисяч книг, їх тут досі розміщують за принципом засновника музею, а не за роками чи алфавітом. У книгозбірні зберігаються стародруки ще з ХVІ століття, написані латинською та німецькою мовами. Найдавніше видання – перша енциклопедія природознавства римського вченого Плінія, датована 1548 роком.

Кунсткамера

Пригадуєте зайця з німецької казки Еріха Распе «Пригоди барона Мюнхгаузена», якого не могли наздогнати мисливські собаки? Втікаючи, він перевертався на лапки на спині, і продовжував бігти з новою силою. Так-от, новонароджений заєць-русак із вісьмома лапками зберігається у природознавчому музеї у Львові. Експонат унікальний, адже така тварина не мала шансів на виживання. На щастя, його знайшли і передали графу Володимиру Дідушицькому.

Окрім особливого зайчика, у колекції музею також можна побачити птахів з вадами розвитку, які замість двох лап, мають цілих три.

Найдавніший у Європі механічний ліфт

На першому поверсі природознавчого музею знаходився особистий кабінет Володимира Дідушицького, де він частенько міг заночувати на гуцульському бамбетлі. Уже в літньому віці граф пересувався лише візочком, тож 1880 року для нього спорудили дерев’яний механічний ліфт. Це був один із перших ліфтів у Європі, оскільки у світі вони з’явилися лише десять років перед цим. Виготовляли його віденські майстри, які продумали все до найменших дрібниць. За допомогою мотузки Володимир Дідушицький міг із легкістю підняти самого себе на другий чи третій поверх музею, де зберігалися основні колекції. Дивовижно, але ліфт  працює досі, на його механізмі навіть збереглися сліди мастила.

Мамонт і носоріг Льодовикового періоду

Після смерті Володимира Дідішуцького природознавчим музеєм опікувався його зять Тадеуш Дідушицький, економіст за фахом, який приятелював з намісником Галичини графом Потоцьким. Саме завдяки цьому, у 1907 році йому вдалося поповнити колекцію музею унікальними експонатами вимерлих тварин.

Кістки тварин Льодовикового періоду відкопали в озокеритній шахті села Старуня, що на Івано-Франківщині. Коли робітники на глибині 12,5 метрів побачили велику тушу, спершу вирішили, що це рештки вола, тож кістки подробили, а шкіру розібрали для господарських потреб. Через кілька днів останки побачив машиніст, який був освіченою людиною, і зрозумів, що кістки надто великі як для вола. Він звернувся до власника шахти, той до сільського старости, і невдовзі новина про знахідку дійшла й до намісника Галичини. Відтак, до копальні з’їхалися науковці з Краківської академії наук та Львівського природознавчого музею.  Оглянувши рештки, дійшли висновку, що вони таки належать мамонту. Про сенсаційну знахідку тоді писала чи не уся світова преса –  це було справжнім дивом! Лише завдяки тому, що мамонт впав у нафтову яму, то він чудово зберігся під землею. Конкуренція за цінний експонат була запеклою. Поки краків’яни поїхали до Відня, аби залагодити все офіційно, львів’яни повелися як справжні галичани: запросили власника копальні до Львова, показали йому чудовий музей, і врешті домовились про те, що мамонта віддадуть саме їм.

Через місяць, у тій самій шахті, на п’ять метрів глибше робітники знайшли рештки ще однієї тварини. Цього разу відразу викликали науковців, які з’ясували, що це чергова знахідка світового масштабу. Голова та ліва передня частина тулуба належали волохатому носорогу, тож його відразу забрали у Львівський природознавчий музей.  

Фреска ХІХ століття

Під час реконструкції природознавчого музею у 2001 році, відсунувши шафи  у залі на другому поверсі, працівники несподівано натрапили на давню фреску. Як з’ясувалося, на зображені змальовано руїни нині уже не існуючого Костелу і монастиря францисканців, де у середині ХІХ століття проводили бали та урочистості, а ще – перші у Львові театральні вистави. Однак під час «Весни народів» у 1848 році, після обстрілу міста артилерією, будівлю зруйнували. Кілька років потому вид з вікна на руїни колишнього храму на стіні природознавчого музею змалював один із польських художників. Відтак, ця фреска нині один з небагатьох документальних доказів існування костелу францисканців. 

“Останні із могікан”

Найкрупнішого птаха фауни України –  дрохву, занесеного до Червоної книги, нині можна зустріти лише на Керченському півострові. А ще сто років тому цей птах, який нагадує невеликого страуса, мешкав у степах Львівщини, і його можна побачити у природознавчому музеї. Попри те, що вага дрохви сягає до 14 кілограм, вона чудово літає.

У колекції музею зберігається ще один рідкісний гніздовий птах – хохітва. Розміри його значно менші, – до пів метра у довжину та вага до одного кілограма. В Україні цей вид уже майже зник.

Графом Володимиром Дідушицьким також було зібрано унікальну колекцію із 56 опудал беркутів. У сучасній фауні України цей хижий птах представлений лише шістьма гніздовими парами. А за часів Дідушицького беркутів вважали шкідниками, які полюють на мисливську здобич, тому їх інтенсивно винищували.

Читайте ще

Олійник vs Горбатюк: повітряна дуель українських асів
Олійник vs Горбатюк: повітряна дуель українських асів
Мікеланджело світової анімації родом із Тернопільщини
Мікеланджело світової анімації родом із Тернопільщини
Коли журилися леви: львівський листопад 1918 року
Коли журилися леви: львівський листопад 1918 року
Тревел-“блогерка” з минулого століття
Тревел-“блогерка” з минулого століття