Дорога зі Львова до Івано-Франківська дуже мальовнича – стелиться опільськими пагорбами, в’юниться долинами через села і містечка. Одне з них – славна Бібрка, про яку згадується у Галицько-Волинському літописі ще у 1211-му році. Усього 22 км від Львова і за Шпильчиною дорога крутим узвозом злітає в долину, що наче в долоні тримає усе містечко.

Очевидно, що велика кількість бобрів у тутешніх річках-потічках й стали причиною, що поселення назвали Бібркою. Але скільки я не бував у Бібрці, та жодного разу не зустрів хоча б одного бобра. Та й людей в бобрових шапках чи шубах теж не помічав. Очевидно бобри виїхали на заробітки, або мисливці вибили їх ще в давні часи, коли ті хвостаті тварини не були занесені в Червону книгу. Хоча… Бачив таки одного бобра – на гербі міста!

Цікаво, що Бібрка отримала Маґдебурзьке право на чверть століття раніше за Київ. Хоч з тих давнезних княжих часів нічого не залишилось, та у Бібрці є що подивитись. Найдавніша пам’ятка – аскетичний оборонний костел початку ХІY століття, фундований Завішею Чарним. Грубезні стіни, вузькі вікна, круглі бійниці – усе свідчить, що костел слугував фортецею. Нічого дивного, Бібрка дуже часто зазнавала татарських нападів, що вщент палили місто. Якби не ця обставина, то місто мало всі шанси вирости у досить велике, бо лежить на перехресті торгових шляхів. Не дивно, що тут була велика єврейська громада (раніше понад половину населення становили євреї).

У місті було дві божниці. Але Друга світова поставила крапку на мультикультурності Бібрки – євреїв німці знищили, а поляків за совєтчини вивезли до Польщі. Єдина згадка про численний народ Ізраїлевий на цих теренах – руїни синагоги в середмісті і кіркут. По війні синагогу перетворили на консервний завод. За України завод закрився і колишня божниця тепер світить вікнами без даху над головою.

Бібрку добре обсервувати з вершини горбистого пасма, що огортає місто. Туди легко піднятись Хресною дорогою. Вітер ширяє просторо і легко, можна сісти поміж трав і спостерігати за неквапливим містечковим життям. Кажуть, тут любив гуляти Іван Франко, який навідував у Бібрці свою приятельку Уляну Кравченко (Юлію Шнайдер), яка тут вчителювала. Щоправда письменниця не дуже приязно відгукувалась про містечко.

“Наскільки околиця чудова, настільки місто погане, – писала Уляна Кравченко в листі до Івана Франка. – На передмісті трапляються ще гарні домики міщан посеред лук та над потоком, але весь ринок, густо забудований, без симетрії, зі своїми старими, почорнілими каменицями, без ніякої зелені – не має ніякої принади… Мешкаю в однім з нужденних містечок, в котрім лиш жидів і болота достатком. І треба брильянтові наочниці носити, щоб думати, що єсть я в поетичнім місці. Я бажаю якнайскоріше вилетіти звідси, где мені тісно і корму для душі нема”. Гадаю, з приїздом Франка, думка письменниці про Бібрку трохи поліпшилась.

З маківки пагорба – місто, як на долоні. І знаєте, я не погоджуюсь з Уляною Кравченко. У середмісті є чимало симпатичних будинків. Поруч з ринком бовваніє величенька баня церкви Покрови Пресвятої Богородиці (1906 р.) Акуратні будиночки міщан спинаються на похилі опільські пагорби. На узгір’ї стримить похилений шпиль будинку “Сокола” – розкішна пам’ятка мало не занепала, але зараз оживає зусиллями небайдужих мешканців містечка та львів’ян.

Погідної вечірної пори Бібрка виглядає бурштиново-світло. У пейзажі є якась журбинка за давніми часами, коли у місті було більше мешканців, шуміли ярмарки, прибували валки возів з крамом, метушились кармарі і покупці, у великих будинках австрійської доби яскраво світились вікна, а не гуляв вітер як сьогодні…

Попри те Бібрка живе своїм тихим містечковим життям. Це особливо відчувається у придорожній кнайпі, де смачно готують, щедрі порції і лагідні ціни. Тому й не пустує зала, з кухні смачно пахтить варивом, за столами чинно гомонять подорожні і місцеві. Думаю, що тут би й Іван Франко залюбки причастився, а Уляні Кравченко не треба було б вдягати “брильянтові наочниці”, щоб знайти корм не лише для душі, але й для тіла. Бо тутешня грибна юшка припала б до смаку будь якому класику української літератури…

Листопад 2018 р.

Читайте ще

Баличі. Село серед ставків
Баличі. Село серед ставків
Вовків. Нові шати для старовинної святині
Вовків. Нові шати для старовинної святині
Ґрот Прийма. У гостях в неандертальців
Ґрот Прийма. У гостях в неандертальців
Поповичі: село на перехресті вітрів історії
Поповичі: село на перехресті вітрів історії