Ірина Ігнатенко про давні лікувальні замовляння, чаклунські сили пращурів та «чарівні» мухомори

Знахарі бувають природжені та навчені

За народними віруваннями українців, знахарі могли бути природженими або навченими, причому сильнішими вважали саме перших. Вірили, що можна було народитися зі схильністю до знахарства. Знахарським днем вважали понеділок: дитина, народжена  цього дня, у майбутньому могла стати знахарем. Старожили переказували, що знахарство передається переважно «по крові», «по роду». Цікаво, що особливими здібностями також наділяли «межових» дітей: перших й останніх у сім’ї.

Особи, які хотіли освоїти знахарські знання та вміння, мали пройти певні випробування. Cеред іншого, учень мав перейняти від вчителя знання (запам’ятати тексти замовлянь) за один раз. Якщо ж це йому не вдавалося, його вважали нездатним до знахарства. Вірили, що такі знання будуть краще засвоюватись, якщо людина, яка вчиться, тримає свого вчителя за руку: якщо вчителька — жінка, то учневі слід тримати її за спідницю. При передаванні знань дотримувалися правила: передавати свої знання тільки молодшій за себе людині, аргументуючи це тим, що якщо навпаки, то від неї не буде допомоги.

Чаклуни помирають довгою та важкою смертю

За народними переказами українців, за прижиттєві капості чаклунів чекала довга й важка смерть: агонія, лихоманка, волання різними голосами тварин чи птахів тощо. Існувало кілька способів “допомогти” чаклуну померти. Найпопулярніший зводився до того, що треба було розібрати (“зняти”) дах із хати, щоб символічно “відкрити” кордони між “цим” видимим, людським світом та “тим” потойбічним. Також відсовували заслонку в печі, садовили помираючого на порозі або клали на землю. Вважали, що смерть чаклуна викликає грозу, вихор, який і забирає його душу.

Померти чаклун міг і тоді, коли передавав кому-небудь свої знання. Вірили, що гріховні слова “тримають” його й не дають душі вийти з тіла. Саме тому чаклун намагався передати кому-небудь “магічні” слова, навіть за відсутності учня, який би хотів взяти такий “дар” добровільно. Побутувало навіть вірування, згідно з яким людина, навіть просто взявши за руку такого чаклуна або будь-який предмет з його рук, обов’язково перейме всі знання, якими він володіє. Це відбудеться через контакт, передавання чаклунської сили, енергії від одного іншому.

“Викачування на яйце” — один із найпоширеніших прийомів народної медицини

За народно-медичними світоглядними уявленнями, яйце має здатність “витягувати” хворобу з людського тіла. Викачування на яйце відбувалося так: виконавець магічної дії ретельно качав яйцем по всіх частинах тіла людини, починаючи з голови і закінчуючи стопами. Подекуди знахар водив яйцем навколо тіла, рук, ніг, голови, не торкаючись їх. Цілком ймовірно, що наші предки мали певні уявлення про біологічне поле людини. Після викачування яйце, як правило, розбивали у склянку з водою і дивилися на його вміст, аналізуючи та визначаючи ускладненість хвороби.

Приміром, каламутне яйце, в білку якого було багато “голок”, “стрілок”, “шпильок”, показувало “задавненість” хвороби, прогнозувало довготривалість її лікування. Жовток, що прилип до дна, віщував швидку смерть хворого й, відповідно, неможливість ефективного лікування. Після процесу викачування яйце (як вірили з хворобою в його середині) знешкоджували по-різному: віддавали собаці, щоб “вигавкав”; виливали півню, щоб викукурікав; несли туди, де люди не ходять; кидали на перехрестя тощо.

Щоб лікування було ефективним, хворий мав відвідати знахаря непарну кількість разів, найчастіше три, сім або дев’ять, залежно від ускладнення хвороби. Доброю ознакою було, якщо під час викачування пацієнт позіхав та хотів спати. У такому випадку знахар радив хворому прийшовши додому лягти спати (незважаючи на пору дня) та спати стільки, скільки буде в тому потреба. Після такого сну хворий мав почуватись краще та почати одужувати.

“Жива” та “мертва” вода

У народній медицині особливими лікувальними, цілющими, оздоровчими властивостями наділяли певні типи води, які можна назвати — “жива”. Насамперед це вода, яку освятили у такі свята, як-от: Водохреща (19 січня), Стрітення (15 лютого), “Перший Спас” (“Медовий”, “Водяний”, 14 серпня). Освячену в ці дні воду вважали особливою та чудодійною, здатною вилікувати хворих, відвернути лихо, захистити від вроків та всіляких негараздів. Зважаючи на це її застосовували не лише у знахарстві, але й використовували протягом року для різних господарських, сімейних, обрядово-ритуальних потреб.

“Живою” водою вважали й “непочату” — набрану в криниці до схід сонця. Найчастіше в лікувальній практиці широко використовували саме її. “Непочату воду” добували так: ішли до сходу сонця, брали воду з трьох криниць у трьох селах, де є церкви. Несучи воду, не слід було оглядатися та ні з ким не говорити. Вдома відро з такою водою слід було накрити покришкою. Лишати воду не годилося, бо вірили, що з того відра “Сатана води нап’ється”.

“Мертвою” вважали насамперед ту воду, якою омивали тіло покійника. Вірили, що все, з чим контактуватиме така вода: тварина, рослина, людина тощо — обов’язково здохне, зсохне або, відповідно, помре. Зважаючи на це, родичі покійного намагалися проконтролювати, аби вода була вилита під сухе дерево, або туди, 2де люди не ходять”, і щоб не потрапила до рук чаклунів.

Хвору дитину “перепікали” у печі

Це магічне лікування використовували при легеневих хворобах — “сухотах”. Дитину обливали водою подібно до того, як змивали хліб перед тим, як саджати в піч, і клали маля на лопату. Мати притримувала дитину, а знахарка тричі саджала її в нерозпалену піч. Один із членів родини, який стояв під хатою, питав: “Що ти робиш?” — “Сухоти запікаю”, — відповідала баба. І так тричі. Після цього вона віддавала матері дитину, тричі сплюнувши вліво і вправо.

Проймання, протягування, просування, занурювання дитини в якісь отвори, застосовували під час особливо важких дитячих хворіб різного походження й інтерпретували як нові символічні пологи. З цим варіантом лікування пов’язували імітацію нового народження, після якого дитина приходила у “цей” світ і була здоровою.

Хвороби лікували за допомогою демонстрації оголеного тіла

Українці вірили, що хвороба є певною субстанцією, яка проникає в тіло людини. Аби вивести її з тіла хворого, знахарі використовували різні методики, серед яких практикували приниження хвороби за допомогою демонстрації оголеного тіла, а саме статевих органів. Зокрема, при епілептичному нападі (“чорна хвороба”) радили накрити обличчя епілептика чорною хустиною й сісти на нього оголеним задом. При тому слід було примовляти: “Який гость, така й честь”.

При лікуванні дитячих хвороб, коли дітки постійно плакали й погано спали, матері радили загорнути дитину в кожух, покласти на поріг і тричі переступити через неї, примовляючи: “Яка породила, та й одходила”, або до заходу сонця винести дитину на смітник, покласти на землю, переступити через неї три рази, примовляючи: “Чим мати родила — тим одходила”. При лікуванні “ячменю” (нарив на оці), повсюдно по Україні широко відомий спосіб “давати дулі” хворому. Така методика мала принизити хворобу, яка “образиться” і покине тіло хворого.

Молочні продукти не лише їли, а й широко застосовували у лікуванні

Відоме вживання гарячого молока з різними додатками при застудах, які варіювалися залежно від місцевості. Найчастіше молоко вживали з маслом і медом, содою, з яйцем та маслом, медом та перцем, яйцем, білком. Горяни при легеневих хворобах рекомендували овече молоко, у деяких місцевостях України — козяче.

На Закарпатті при коклюші особливо ефективним вважали кобиляче молоко. На Бойківщині у теплому пряженому молоці мочили рани при порізах та укусах. Молочні продукти вважали ефективними для посилення чоловічої статевої сили. Зокрема, рекомендували пити козяче молоко, спарене в печі у гладишці, вірячи, що від того “добре Той набряка́!”.

Компреси з кислого молока — кефіру — радили прикладати до наривів, промивати ними рани. Сироватку прикладали до укусу бджоли. Свіжу сметану застосовували при гнійних висипках, золотусі, наривах. З вершкового масла робили мазь, додаючи туди смоли-живиці та меду і, переваривши на вогні, прикладали до ран та наривів. Свіжим маслом мастили голову й обв’язували її хусткою, коли дуже боліла головна.

Найотруйніший гриб — мухомор — вважали лікувальним

Мухомори в народній медицині відомі як ефективний засіб при радикуліті та ревматизмі. Щоб отримати так званий “мухоморовий спирт”, гриби варили у печі в закритому горщику, а потім цим “спиртом” натиралися. Натирали болючі місця й соком мухомора.

Мухомори також замочували в горілці, а потім цією настоянкою натиралися. До речі, для такої настоянки використовували як сушені, так і свіжі гриби. Цікаво, що горілчану настоянку з мухоморів застосовували і щоб позбутися прищів, висипок.

Цікаво зазначити, що на Поліссі мухомори вважають ефективними і при лікуванні раку. Причому радять вживати по пів чайної ложечки горілчаної настоянки з мухоморів щодня. До слова: мухоморами також травили мух: у тарілку клали мухомор, згори поливали олією або посипали цукром. Мухи сідали, прилипали, а потім труїлися.

Використання в обрядах волосся та нігтів

Вірили, що у волоссі та нігтях найбільше сконцентровані життєві сили та енергія людини. Саме волосся і нігті є носіями енергетичної інформації про саму людину та її тіло загалом. Будь-які маніпуляції з ними можуть і позитивно, і негативно впливати на людину. Через це існувала заборона розкидати волосся та нігті: якщо воно потрапить у руки недоброї людини — нашле смерть, якщо підбере птах або тварина — станеться хвороба.

Волосся та нігті часто використовували у знахарстві. Зокрема, при лікуванні епілепсії хвору дитину, як росте, ставили до одвірка і над її головою пробивали осиковим кілком отвір, куди клали острижене волосся та нігті хворого і забивали це все тим кілком. Вважали, що як тільки дитина переросте вбитий кілок, хвороба перестане її мучити.

Знахарі могли лікувати хворого дистанційно

У народній медицині відоме лікування і без особистої присутності хворого — магічний ритуал здійснювали не з самим хворим, а над його одягом або речами, які йому належать. Вірили, що особистий одяг є символічним замінником тіла, тому будь-які маніпуляції з ним були рівнозначні маніпуляціям із тілом людини, якій цей одяг належить.

Зокрема, лікуючи деякі дитячі хвороби, радили купати дитину в її пелюшках, а потім ту воду разом із тканиною вилити під сухе дерево, або туди, “де люди не ходять”. Вірили, що хвороба “лишається” на пелюшках й дитина почне одужувати. Або такий варіант: якщо чоловік “гуляв”, то дружина крадькома йшла до знахарки з ношеною натільною сорочкою невірного, над якою знахарка робила різні магічні маніпуляції. Відтак дружині радили одягнути на чоловіка намовлену сорочу. Вірили, що це відіб’є у нього бажання “ходити” до іншої й поверне до жінки в родину.