“Зачєм вот ето всьо?”

Про зміну однострою, символіки та нагород – у колонці Віталія Гайдукевича, журналіста та координатора волонтерської групи “Нове військо”

Від самого початку, коли тільки з’явилися перші ескізи “Нового війська”, найчастіше довелось чути два запитання: “Скільки ви заробите на тому?” і “Зачєм вот ето всьо?”. В суспільстві, масово інфікованому зрадоманією, пояснювати, що тут не заробиш ані копійки — справа марна. А от “Зачєм ето всьо” є шанс пояснити.

Отже, одного разу в телефоні прозвучав голос: “Привіт…, армії потрібна нова форма, зможеш зібрати фахівців?”. За яких обставин Президент країни прийняв рішення, що вже час, не знаю. Телефонував радник Президента Юрій Бірюков. Був січень 2015-го. Я пообіцяв, що людей знайду і через три місяці покажу перші ідеї. Якби тоді інформація стала публічною, нас би розп’яли — на фронті важкі бої, ще свіжа пам’ять від Іловайська, Дебальцевого, у полях чорт-зна в чому воюють, а тут якась нова “офісна” форма. Нікому нічого не пояснили б, тож всю роботу вели спершу офлайн (малювали в зошиті по кав’ярнях), а потім — у Фейсбуці була створена таємна група, куди поступово збиралися люди, які б могли стати у пригоді.

Церемонійний історичний однострій почесної варти Збройних Сил України

За весь час існування цього секретного товариства там ніколи не було більше 25 читачів. Дописувачів — вдвічі менше. Тих, хто реально щось малював — 5-6. До виходу в публічну площину (створення відкритої групи “Нове військо”) було 8 місяців. До параду на честь 25-річчя відновлення Незалежності України — 18. Новий однострій українського війська побачив світ на чверть століття відновленої державності. Перша реакція західної преси і їхніх же військових аташе — українська армія перестала виглядати радянською. Тільки тоді, 24 серпня, з’явилася перша впевненість, що все було недарма. Хоча левова частка роботи і більшість скандалів були ще попереду.

“НА 25-МУ РОЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНА ПОЧАЛА РОБИТИ ТЕ, ЩО МАЛА Б РОБИТИ НА ПЕРШОМУ — ФОРМУВАТИ СВОЄ “Я”….
КОЛОНКА НОВЕ ВІЙСЬКО”

Тож для чого потрібен новий однострій? Не таємниця, що ми живемо у споживацькому суспільстві. Мислимо брендами й комерційними стереотипами. Це стосується не лише товарів широкого вжитку. Згадайте, чим у сатиричних радянських журналах підкреслювали образ “НАТОвської воєнщини”? Правильно — шаржами на однострій. Характерні мундири, специфічно заламані кашкети, окуляри-крапельки і навіть рукавички. Для тих, хто мав кругозір ширший за репертуар “Крокодила”, французька армія асоціювалася або із дивними круглими кашкетами, або із зеленими беретами Іноземного легіону. І прикладів багато. У кожному випадку військовий однострій чітко формував асоціативний ряд із країною, до якої належить людина в уніформі. А яка асоціація виникала, коли промовляли “українська армія”? Пузаті офіцери в сорочках і курточках а-ля “для вагітних чоловіків, або треба ж мені кудись ховати живіт”? Абсурдні до дикості кашкети-“аеродроми”, коли що вище звання, то вища тулія? Широчезні лампаси, бо генерала має бути видно немов той світлофор?

Совок… Жалюгідний совок, в якому було так комфортно животіти, поки не почалася війна. Але головне — війна несподівано показала, що вкрай важливо не тільки виглядати нормально, але й виглядати не як ворог. Не так, як диктували московські моди. Виглядати не совком…

Чому це настільки важливо? Тому, що однострій — це не просто одяг. Це набір сенсів, меседжів, маркерів, які вшиті, закладені у предмети одягу — та сама обкладинка, яка натякає людям, хто перед ним. Розумні голови вже говорять, що нинішня війна для України — це війна не лише за територію, а значно більше — за самоідентифікацію — захист права бути собою. Від глобального (мова, історія, культура, звичаї, світоглядний вибір) до локального і, здавалось би, дрібного. Якщо ж говорити про військо — це однострій, символіка, церемоніал, мілітарна історія, пантеон героїв. І відбивати агресію ми маємо не лише в окопах на сході, а й тут, в тилу, демонтовуючи пострадянське, імперське мислення, образи і штампи. Військовий однострій за насиченістю цих ідеологічних моментів є одним із найпотужніших факторів. Будь-де в світі.

Свого часу, коли валився СРСР, Литва опинилася перед тією ж проблемою, що і Україна — велика кількість військових формувань, що по формі були радянськими, а по суті — російськими. Що зробив Вільнюс? Він в ультимативній формі примусив Росію забрати весь особовий склад з території Литви. Зв’язок з армією окупанта був обрубаний хірургічно, жорстко й безапеляційно. Продовжуючи традиції війська міжвоєнного періоду, багатьом батальйонам сучасної литовської армії були присвоєні найменування полків 1920 – 1930-х років та їхню символіку. Підрозділам добровольчих сил дали назви партизанських округів «зелених братів», борців проти німецької та радянської окупації 1940—1950-х років.

Радянщину демонтували за… Рік. Один рік. Наслідки? Жодна нинішня структура литовського війська не згадує структур СРСР. Всі усвідомлюють: СРСР — зло, їхня історія — це історія литовської державності, а не країн-окупантів. Україна, з об’єктивних причин, не змогла зробити так, як Литва. Тож замість блискавичних змін ми отримали величезну кількість українських офіцерів, що два десятиріччя відчували себе нерозривно пов’язаними із “нєпабєдімай і лєгєндарнай”.

Однострої збройних сил України. Знаки розрізнення генерала армії України

Їх не бентежило святкування ювілеїв радянських частин, навіть тих, що заснували на території Росії (про що мова, коли навіть сьогодні (!) окремі дуже високо поставлені генерали воліють відзначати радянські дати — війна їх не вчить).

Ідейно, ідеологічно це була не така вже й наша армія, а радше — армія УРСР. Тим паче, ця армія вмирала кількісно і якісно, її розпродували, вона деградувала. Лишалася совковою і по духу, і по формі. Допоки НЕ розпочалась війна.

На 25-му році незалежності Україна почала робити те, що мала б робити на першому — формувати своє “Я”. В гуманітарній площині, або, якщо хочете — в ідеологічній, формування власного обличчя перетворилося на ребрединг ЗСУ. Парадокс, від 1992-го року історики писали статті, робили наукові розвідки (менше, аніж хотілося б, але робили), на тему Козаччини, часів Великого Князівства Литовського, Перших Визвольних Змагань, але результати цих розвідок, зміст тих наукових праць не цікавили країну загалом і армію зокрема. Не було ані політичної волі, ані громадської.

Уявіть лише — ще 1992 року в пресі була вперше надрукована замітка зі світлиною “зорі” (елементу військового рангу на погони часів Української Держави Павла Скоропадського), нового знаку розрізнення на погони українського офіцера. Наголошу — в 1992 році! І що? І нічого. У кабінетах Міністерства оборони і Генерального штабу роками лежали напрацювання щодо різних варіантів нового однострою — нуль, нікому не цікаво. До тієї ж самої зорі повернулися тільки в 2015 році. І вона засяяла на погонах офіцерів на параді в 2016 році. Чверть століття! Ви тільки уявіть, що це означало для людей, які стояли біля джерел брендингу українського війська і військової символіки в 1992 році? Вони 25 років йшли до мети!

Були і такі речі, які довелось робити з нуля, поєднуючи історію і сучасність. Скажімо, новий мундир. За часів УНР не було сталого однострою в сучасному розумінні цього слова. Армія мала проблеми з постачанням, тож подекуди вдягалися в те, що було доступно. Але якщо розглядати загалом, то в українському війську доволі широко використовували британський крій мундира кольору хакі.

У Галицькій армії була інша одностроєва традиція — мундири Австро-Угорської імперії. Чи реально було поєднати сучасність й одностроєві практики 100-літньої давнини? Так. Було взято клапан нагрудної кишені, як у мундирах Українських Січових Стрільців, із характерною формою трапеції, а решту кітеля було скроєно на британський манер, як це побутувало в армії УНР. Додали характерний колір та кашкет типово британського стилю.

При цьому вже в сучасній версії мундира використали елементи крою класичних як британських, так і німецьких мундирів. У результаті отримали мікс історичності, помножений на сучасні естетичні й конструктивні рішення.

“ВІЙСЬКОВИЙ ОДНОСТРІЙ, ЯК І АРМІЯ, ЦЕ ОДНА З ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ РЕЧЕЙ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ДЕРЖАВИ.”

Так що виходить, “вот ето всьо» потрібно, щоб просто бути собою? Глобально — так. Військовий однострій, як і армія, це одна з фундаментальних речей незалежності держави. А ще, це елемент передавання традицій наступним поколінням та спосіб наголосити на повазі до тих, хто захищає наш мир. Це ж лише через бідність ми вже два роки топчемося на початковому етапі — уніформа. Далі треба робити набагато більше і глибше: нарешті відмовитися від
звертання/вітання “товариш”, скасувати прусський крок, запровадити свій національний церемоніал, свій героїчний календар, свої традиції святкування великих і малих свят, нарешті побудувати Національний пантеон та Національне меморіальне кладовище, куди забрати тих, хто виборював нашу незалежність раніше… Нам не треба “очей у Сірка позичати”, Україна мала свою шляхту, свій ґонор, свої взірці мужності й честі. Так чому сьогодні не акцентувати на цьому?

Ви лише уявіть… Сивочолі офіцери ведуть своїх доньок на рушник в мундирі, при офіцерських нагородних шаблях… Молоді офіцери одружуються в мундирах при нагородах… Раз на рік в Маріїнському палаці глава держави збиратиме офіцерський бал і червоним килимом йтимуть не “селебрітіз”, а військові у мундирах і нагородах з дружинами… І коли треба прийти до школи чи вишу на лекцію, військовий вдягатиме не камуфляж, а мундир… І ще багато-багато зовсім не дрібних “дрібничок”, які багатьом можуть зараз здаватися неважливими. Але вони потрібні не менше, ніж якісний сухпай, зручні польові берці, гуртожиток і висока зарплата. Потрібні вони не лише і не стільки нам чи нинішнім воякам, скільки нашим дітям. Тим хлопчикам і дівчаткам, які у свої 10-12 років мають бачити ТАКУ АРМІЮ в країні. Бачити та хотіти прийти і стати на наше місце. Відчувати своє коріння, не плутатися у своїх сенсах і знати свою ціль.

Бо інакше, навіщо ми воюємо? Саме для цього і потрібно “вот ето всьо…”.

Віталій ГАЙДУКЕВИЧ