Євгенія Рябчун-Кабарівська про те, як відновлюють цінні стародруки та чому кожна їхня деталь важлива

Євгенія Рябчун-Кабарівська очолює відділ реставрації однієї із найбільших і найдавніших бібліотек країни. У фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка зберігається понад три мільйони книг, серед них чимало й унікальних стародруків. Аби відновити та зберегти ті рідкісні видання, у 2010 році створили спеціальний відділ. Щороку тут дають друге життя десяткам давніх книг.

“Реставрація — це не євроремонт”

На відміну від Польщі, у нас немає спеціалізованих навчальних закладів з реставрації паперових видань. В Українській академії друкарства є окремий курс, а в інших навчальних закладах вчать реставрації станкового мистецтва (іконопису, олійного малярства). Я за освітою реставратор станкового живопису, але згодом почала працювати з книгами. Стажувалась у реставраційній майстерні при бібліотеці ім. В. Стефаника, а також навчалася за стипендією в Gaude Polonia в Оссолінеумі (м. Вроцлав).

Ми працюємо з різними виданнями — від найдавніших до 1945 року. Найстаріша книга, яка зберігається у бібліотеці, — рукопис кінця ХІІ століття. Мені доводилося реставрувати й інкунабулу (першодрук) 1484 року. Ми уже звикли до книг з обкладинкою, а в давнину — це був просто книжковий блок (набір сфальцованих аркушів паперу). Книга була розкішшю, купити собі її могла тільки заможна людина. Відповідно, придбавши книжковий блок — власник замовляв палітурку, зважаючи на фінансові можливості та смаки. У палітурних майстернях виготовляли переважно пергаментні та шкіряні оправи з тисненням позолотою. Часом колекції чи окремі книги переходили з рук у руки (продаж або обмін). Бувало і так, що власник не бажав згадувати свого попередника і просто вирізав екслібрис або підпис. Ми доповнили ці втрати паперу.

Розпочинаємо роботу з демонтажу обкладинки та розшивання книги на сторінки і працюємо з кожним аркушем окремо. Саме від кількості сторінок та стану видання залежить тривалість реставрації. Відновити брошуру можна і за тиждень, а реставрація стародруку може тривати й увесь рік. Наступний крок реставрації — суха, механічна очистка від пороху та бруду. Ми використовуємо звичайні канцелярські ґумки різної твердості, розпочинаємо з найм’якшої. Усі книги запорошені, тож без цього процесу всі наступні не мають сенсу. Реставрація — це не євроремонт, а призупинення руйнівних процесів і максимальне збереження автентичного вигляду. Тому навіть будь-які записи, помітки олівцем, чорнилом не видаляємо, а залишаємо. Це також історія, і для дослідників ці написи можуть містити корисну інформацію.

“В Україні реставраційні матеріали не доступні”

Після сухого очищення сторінку занурюємо у кювет, так звану ванночку з дистильованою водою. Під час вологої очистки відходять залишки бруду та нейтралізується кислотність. Вода забарвлюється в насичений жовтий відтінок. Її доводиться змінювати не менше п’яти разів, тому цей процес може зайняти орієнтовно півдня. Щоб вода не пошкодила сторінки, з обох сторін її захищаємо спеціальним синтетичним волокном. Здебільшого необхідні матеріали закуповуємо у Польщі. На жаль, в Україні реставраційні матеріали не доступні. Коли сторінка “викупалася”, кладемо її на фільтрувальний папір, який має у складі бавовну, до повного висихання.

“Нас називають лікарями книжок”

Очищену та суху сторінку кладемо на спеціальний стіл, який підсвічуємо, і саме завдяки цьому на аркуші добре видно найменші тріщинки. Раніше “білі зони” на сторінці заклеювали прямокутним шматком паперу, але при цьому закривали частину тексту. Однак тепер, завдяки підсвічуванню, увесь текст залишається читабельним. На цьому етапі ми використовуємо спеціальний реставраційний папір із рисових волокон, який є дуже міцним. Тріщинки закріплюємо мікалентним папером, а пошкоджені ділянки — клеєм органічного походження. За допомогою пензля насичуємо загальну площу аркуша метилцелюлозою, яка зміцнює сторінку. У роботі ми використовуємо дуже багато допоміжних медичних інструментів, навіть стоматологічного та хірургічного призначення. Тому коли проводимо екскурсію дітям, вони називають нас лікарями книжок. Уже відновлена сторінка потрапляє під прес. Залишаємо її на добу, якщо вийняти раніше, то папір може скрутитися. Перед цим — аркуш кладемо між вовняним сукном, щоб витягнути вологу, яку ввібрав папір під час реставрації. Прес потрібно закрутити до самого кінця, тому на цьому етапі відчуваємо себе справжніми “Вірастюками”.

“Ми не музей, а жива бібліотека”

Коли кожна сторінка видання пройшла всі ці етапи, тоді формуємо книгу. Сторінки складаємо у фальцовані зошити, обрізаємо всі зайві паперові доповнення та зшиваємо у книжковий блок. Для кожної книжки виготовляємо картонний бокс, завдяки якому зменшується ймовірність механічних пошкоджень. Адже ми не музей, а жива бібліотека. Тут щодня книжки виймають і ставлять на полиці.

За умови дотримання відповідної температури і вологості приміщення, реставрація продовжує життя книги ще, як мінімум, на 20 років, а то й на півстоліття. Коли видання повертається у фонди, часом жаліємося, що не хочемо його віддавати. Бо віддавши йому півроку чи рік свого життя, тішишся книгою, як дитиною. Особливо цікаво працювати зі стародруками, під час реставрації уже вивчаєш видавця чи автора видання. Найбільше виснажує одноманітність процесів. Постійно одне і те саме: спочатку миєш сотні сторінок, потім доповнюєш втрачені місця, відпресовуєш… Тому, щоб урізноманітнити робочі будні, паралельно реставруємо кілька книг різних за видом або складністю.

“Біблія, як сірникова коробка”

Часто між сторінками книг трапляються різні знахідки: сухі рослини, листівки чи рекламні брошурки. Ці дрібнички покращують настрій. Я дуже тішуся цікавинкою, на яку натрапила у латинському трактаті 1534 року. Науковець, читаючи книгу, робив собі помітки, в якийсь момент йому стало нудно і він намалював на полях… зайчика та пташку. Це досить мило, що в такому серйозному виданні зображено щось живе і просто людське!

Також матиму можливість працювати з унікальною Біблією ХVІІІ століття. Це єдина в Україні віршована Біблія, завбільшки як сірникова коробка, — 5,5 x 3,5 см. Її видали французькою мовою 1752 року в Гаазі. До фондів бібліотеки вона потрапила в 30-х роках ХХ століття з колекції польського бібліофіла князя Йозефа Саби Козеброцького. Це рідкісне видання має шкіряну оправу з дрібним орнаментом, тиснений позолотою і, на диво, навіть збереглася застібка.

Таке видання реставрувати складніше, адже всі деталі дуже дрібні. Крім того, під час реставрації позолота може відійти, бо вона не любить вологи. Доведеться відновлювати позолоту, але після реставрації вигляд Біблії буде ефектніший і продовжить їй життя на 50-100 років.

Читайте ще

Азбучна війна
Азбучна війна
Забуття і байдужість руйнують твердині
Забуття і байдужість руйнують твердині
Страх перед історією
Страх перед історією
Оксана Забужко: “У нас кожному українському регіону розповідають, чому  він “не Україна”
Оксана Забужко: “У нас кожному українському регіону розповідають, чому він “не Україна”