Вирватись із “Трикутника смерті”

Автор книги “Чортківська офензива” про захопливі сторінки з історії Галицької армії.

Героїчні події червня 1919 року, коли чисельно слабша Галицька армія (ГА) здобула низку блискучих перемог над краще матеріально забезпеченим польським військом, без сумніву, приховують чимало таємниць. Та що ж незбагненного може критися у назві цього історичного періоду? Знаючи, що слово “Чортківська” асоціюється не з нечистою силою, а із затишним подільським містом Чортків, а напівархаїчний галицизм “офензива” означає “наступ”, годі розгледіти щось загадкове у вислові “наступ під Чортковом”. Будь-який наступ годі уявити без відповідного задуму, плану або, принаймні, чийогось вольового рішення, на кшталт, наполеонівського “Розпочнемо бій, а далі побачимо”. Та на момент бою за Чортків 8 червня 1919 року командування Галицької армії готувалося не наступати, а відступати. Внаслідок катастрофічних поразок у травні перед очільниками Західної Області Української Народної Республіки (ЗОУНР) постали такі альтернативи — капітулювати, перейти за Збруч, щоби разом з військом Симона Петлюри продовжити боротьбу за незалежність України, або ж приєднатися до більшовиків. Думки політиків розділилися, спонукавши командування до немислимого в регулярному війську кроку — провести відповідне опитування особового складу.

Вояк цісарсько-королівської армії Федір Лоїк з сестрою (зліва) та нареченою, членкинею товариства “Січ”, м. Брауншвайг, Німеччина, 1910-ті рр. Після створення Галицької армії Федір вступив до її лав, помер від тифу в “Трикутнику смерті” 4 грудня 1919 р. у м. Браїлів (тепер Жмеринського р-ну Вінницької обл.)

Його результат засвідчив бажання галицького стрілецтва спільно з наддніпрянською армією продовжити боротьбу проти червоних. Тому, щоб прикрити упорядкований перехід за Збруч, пізно ввечері 1 червня 1919 року було вирішено зайняти останню лінію оборони між містечками Устечко та Скала-Подільська. Ця територія між ріками Дністер і Збруч за формою нагадувала трикутник, який зі сходу оточили більшовики, з півдня — румуни, а з північного заходу — поляки. Тож її охрестили “Трикутником смерті”.

Шлях у цей трикутник провадив через Чортків, який надвечір 6 червня 1919 року несподівано захопили польські вояки. Тим часом І корпус Галицької армії ще не встиг проминути міста. Становище додатково загострилося, коли опівдні 7 червня ворог здобув розташовану неподалік Ягольницю. Тепер супротивник міг відрізати ще й ІІІ корпус.

Старшини Галицької армії, кін. 1918 р. Другий зліва Петро Лоїк із с. Боршів на Перемишлянщині

За таких обставин про можливість безперешкодно зайняти позиції на лінії Устечко — СкалаПодільська йтися вже не могло. Тому командувачу Галицької армії генералу Михайлові ОмеляновичуПавленку довелося усупереч власним розрахункам наказати знищити надміру ініціативного ворога. Спланований під його егідою удар на Чортків був лише вимушеним короткочасним маневром, який мав забезпечити подальший відступ за Збруч. Фактично йшлося про виконану за принципом “Напад — найкращий захист” оборонну операцію. Проте її наслідки виявилися несподіваними для всіх.

“Відомості про здобуття ягольниці та Чорткова та забрання великої здобичі стала розходитися вже 8 червня зі швидкістю блискавки від куреня до куреня, від батареї до батареї аж ген над Збруч і Дністер, електризувала всіх, викликаючи сльози радості та переконання, що вже від тієї хвилини все буде краще. Всюди запанував надзвичайно добрий настрій та всі частини стали приготовлятися до походу вперед”, — зі спогадів ветерана Галицької армії Івана Карпинця

Зумовлене перемогою моральне піднесення у війську несподівано резонувало з прагненням західноукраїнського суспільства продовжувати, здавалося б, уже програну боротьбу за власну державу. Проти ночі 9 червня 1919 року зневіра поступилася місцем рішучості та прагненню до перемоги, поєднавши військо, владу і народ в єдиний, сповнений вірою у власні сили організм.

Вояк Галицької армії Іван Пучинський із с. Лагодів на Перемишлянщині, 1919 р.

До такого результату терміни “оборона” чи “оборонна операція” припасувати важко, хоча з погляду воєнної науки вони цілком справедливі. Годі дивуватися, що бої 7—8 червня 1919 року влучно охрестили “Чортківським проломом”. Проломом, який зруйнував мур розпачу та зневіри на периметрі “Трикутника смерті”.

Зміна суспільних настроїв і залізні закони війни вимагали, не гаючи жодної миті, рухатися вперед, допоки приголомшений несподіваним першим ударом ворог ще не оговтався. Проте командуванню бракувало будь-яких наступальних планів, і упродовж наступної доби лінія фронту безпорадно завмерла на місці, не зустрівши навіть найменшого опору супротивника. Щоправда, за цей час Начальну Команду Галицької Армії (НКГА) очолив генерал Олександр Греков, який здійснив необхідні кадрові зміни та сформулював доцільне рішення. Щоб продовжити боротьбу на Галичині необхідна була певна територія, яка слугувала б тилом армії.

Кадр із фільму “Легіон. Хроніка Української Галицької Армії 1918-1919” Тараса Химича

Розширений за рахунок здобуття Чорткова “Трикутник смерті” між Дністром і Збручем не задовільняв навіть мінімальних вимог. За розрахунками генерала Грекова варто було додатково визволити ще Бучач і Теребовлю. За обидва міста й розгорнулися наступні бої 10—12 червня 1919 року. За характером це була контрнаступальна операція, оскільки галичанам довелося не лише відбивати нещодавно захоплені ворогом позиції, але й боротися за ініціативу.

Вояк Галицької армії Іван Пучинський із с. Лагодів на Перемишлянщині, 1919 р.

Після успішної операції НКГА отримала можливість не лише реагувати на тиск обставин, але й активно впливати на перебіг подій, який залежав від рішення — оборонятися на здобутих рубежах чи продовжувати визволення рідної землі. Аналізуючи обидві можливості, годі було ігнорувати пануючі настрої.

“В частинах… панував такий піднеслий святочний настрій, якого я ще ніколи не бачив. Захоплення під час здвигу 28-го червня 1914 року було якимсь блідим відгуком у порівнянні з настроєм цієї великої хвилини. Людей огорнув шал іти вперед. Перед нами пересувалися постаті з чорними, обгорілими на сонці лицями. З чола цюрком збігали густі струмочки поту й рили борозни в сірій, грубій верстві пороху, що покривала сяючі радістю обличчя. Очі їх горіли вогнем. Сонячне проміння пражило скажено — та хлопці йшли вперед. Сміялися, перекликували з громадками людей, що вітали їх по дорогах. Один другого підганяв, щоби йшов скорше. Та не треба було й підганяти, бо захоплення гнало кожного дальше…” ,зі спогади отамана Галицької армії Степана Шухевича.

Тож уранці 13 червня 1919 року Уповновласнений диктатор Євген Петрушевич і Начальний Вождь (Головнокомандувач) генерал Олександр Греков спільно ухвалили розгорнути подальший наступ стратегічного масштабу, щоби визволити всю територію Галичини. Це рішення, як і, власне, план наступу на Стрий—Дрогобич з подальшим ударом з південного заходу на Львів і виходом на лінію ріки Сян з’явились саме в Чорткові. Проте у воєнній історії операції називають за місцем їхнього здійснення, а не планування.

“Щоб легше йти, деякі стрільці скидали черевики й несли їх на плечах. Ніхто з них не зважав на те, що одяг вже не видержував кількамісячних трудів, і крізь діри світилися лікті, коліна, а то й інші частини тіла. Їли прихапцем, та не доївши, ловили за кріс і ішли, підбігали, щоби не лишитись позаду. Частини, які діставали наказ оставатися для відпочинку в запасі, посилали своїх старшин до команд з просьбою, щоби не робити їм кривди і не витягати з бойової лінії.”, — зі спогади отамана Галицької армії Степана Шухевича.

У підсумку слід констатувати, що бойові дії Галицької армії в червні 1919 року складалися з трьох різних за характером операцій — оборонної, контрнаступальної та наступальної. Усіх їх об’єднав термін “Чортківська офензива” чи, якщо категорично не подобаються архаїчні галицизми, “Чортківський наступ”. Але чому саме “Чортківський”, якщо під Чортковом відбулася оборонна операція? Пригадаймо, що саме Чортківський пролом започаткував подальший незвичайний наступ. Моральний дух виразно тріумфував над грубою силою, і недаремно червневі дні 1919 року порівнювали з Великоднем. Усі пам’ятали, що благодатний вогонь змін зійшов на галицьку землю саме на полях під Чортковом. Тож у терміні “Чортківська офензива” назавжди зафіксоване не географічне поле бою, а незбагненне диво морального преображення.

Олександр ДЄДИК