Український арієць

НЕЙМОВІРНА ІСТОРІЯ ЄВРЕЯ САЛОМОНА ШТРАУСА

Восени 1940-го в табір для польських військовополонених у Ламсдорфі приїхала висока комісія. До цього табору збирали українців з різних таборів, переважно то були полонені з польської та французької армій. Всього зібралося приблизно шістдесят тисяч українців. Умови в таборі були цілком пристойні, і полонені запідозрили, що німці їх готують для якоїсь важливої акції. Можливо, навіть для фізичного зміцнення арійської раси зі спеціально дібраними блондинками. Тому українцями стали зголошуватися і поляки, і євреї. Отже, завданням комісії було відсіяти самозванців.

Серед полонених, які вишикувалися біля дверей барака, де засідала комісія, був і веселун Тимофій Марко — високий, вродливий та ще й із козацькими вусами і люлькою на довгому цибуху. Він воював у польській армії. Коли надійшла його черга, він рішучим кроком увійшов до барака і вигукнув: “Слава Україні!”. Перше, що його попросили — перехреститися. На цьому ловився вже не один поляк. Далі посипалися запитання про християнські свята. Тимофій інколи плутався, зізнавшись, що до церкви ходив рідко, “але в цих грудях, — тут він вдарив себе в груди, — б’ється щире українське серце, і за незалежну Україну я готовий умерти”.

Голова комісії, вийшовши з-за столу, потиснув йому руку. — Якби ти знав, синку, як нашій землі зараз потрібні такі діти. А незабаром чутки підтвердилися. Відомство Гімлера справді розробило план, за яким високих і здорових слов’янських чоловіків вирішили визнати арійцями і з їхньою допомогою поліпшити німецьку расу.

“Українським полоненим почали видавати солодку каву, мармелад і маргарин до хліба, шматочок сала до обіднього горохового супу, — писав у своїх спогадах Марко. — Потім поміняли нам зношені мундири. Невдовзі український табір став більше скидатися на якусь опереткову армію, аніж на табір польських військовополонених. Нас зодягнули у французькі берети і плащі, у чеські мундири, в англійські штани, можна було навіть побачити мундири пожежників з якоїсь окупованої країни”.

“Але в цих грудях, — тут він вдарив себе в груди, — б’ється щире українське серце, і за незалежну Україну я готовий умерти.”

Одного ранку усіх вигнали на майдан і вишикували у десятки шеренг. То вже була комісія СС. Вона добирала високих широкоплечих парубків. Це викликало в полонених підозру, що їх добирають для праці на шахтах. Вибрали й Тимофія. Всього було дібрано до вечора шістсот осіб. Їх завели в барак, де стояли лавки і столи, а в убиральнях були окремі кабінки, що неабияк вразило полонених. Уранці їх нагодували так щедро, що навіть затяті оптимісти запідозрили щось лихе.

Тепер їх оглядала вже лікарська комісія, звелівши роздягнутися. Їм зазирали в рот, вимірювали голови, оглядали руки, плечі і ступні, заглядали у вуха. Врешті усіх шістсот визнали повноцінними арійцями з правом одружуватися з німецькими жінками і народжувати дітей.

Це означало свободу та нове життя. Тимофій щасливо відбув комісію і хутенько ушився до вбиральні. Там він розрізав бритвою непомітну тонку нитку, яка вп’ялася йому в шкірку прутня. Перед самою комісією, він у цій самій кабінці натягнув шкірку на голівку прутня і, стиснувши зуби, туго перемотав ниткою.


“Одного ранку усіх вигнали на майдан і вишикували у десятки шеренг. То вже була комісія СС.”

Авжеж, Тимофій Марко не був українцем. Справжнє його ім’я — Саломон Штраус, і він був обрізаний, як то прийнято в пристойних єврейських родинах. Народився він 1912-го в селі Варяж на Львівщині. Під час війни був офіцером Добровольчої роти польської армії. У вересні 1939-го його було важко поранено і він потрапив до шпиталю для військовополонених. А до війни навчався в єврейській релігійній школі, а потім грав козаків і українських парубків у театрі. Саме в театрі він бездоганно оволодів українською мовою, багатьма звичаями та бездонним пісенним репертуаром, яким дивував усіх в таборі.

Приховав Саломон і те, що був членом КПЗУ. У 1940-му про ліквідацію євреїв ніхто ще не чув, а от про ставлення німців до комуністів знали всі. Це й змусило нашого героя запустити собі вуса та пригадати усі козацькі пісні, які співав зі сцени.

А все ж доводилось пильнуватися. Одного разу, щоб не йти до лазні з усіма, Саломон імітував випадкове падіння з триметрової висоти з мішком зерна в руках. Дивом не покалічився. Комісія в Ламсдорфі була останнім смертельним випробуванням. Тепер його вважали повноцінним арійцем і з небувалим завзяттям він взявся покращувати німецьку расу. Саломон уже не перебував у таборі, а в школі, де вчився на слюсаря. Якось до школи приїхав чоловік вербувати добровольців до майбутньої української армії, повідомивши, що через кілька місяців Німеччина нападе на Совєтський Союз, і українці повинні цією нагодою скористатися, щоб нарешті скинути “владу москалів і жидів”.

І ось Саломон, як справжній комуніст, вирішує поїхати до Відня в совєтське консульство, щоб попередити про небезпеку війни. Консулові він відразу відрекомендувався членом КПЗУ, зізнався, що він єврей, а потім переказав новину. Таким чином він був першим, хто намагався попередити Союз про неминучу і швидку війну. Щоправда, усі ці попередження Сталін пропускав повз вуха.

Далі Саломон закінчив школу і опинився в місті Вінер-Нойштадт, Австрія, де на авіаційних заводах працювало кілька тисяч полонених. А що він мав репутацію дуже дисциплінованої і виконавчої людини, то через рік його звільнили від роботи і призначили бригадиром. Тепер у Тимофія Марка було своє бюро, секретарка і помічники, право їздити по усіх країнах Третього рейху і постійний пропуск в усі табори, звідки привозили робітників. Одного разу він особисто консультував маршала Герінга, коли той приїхав оглядати завод.

Восени 1943-го Саломон узяв тижневу відпустку і поїхав до Львова, щоб розшукати свою родину, яка опинилася в гетто. Він приніс їм харчі, залишив гроші й пообіцяв скоро приїхати знову. Через місяць він знову був у Львові. У течці мав стосик справжніх і підроблених документів. Але вже на вокзалі дізнався, що гетто більше не існує.


“А що він мав репутацію дуже дисциплінованої і виконавчої людини, то через рік його звільнили від роботи і призначили бригадиром.”

Про те, як він скопіював плани підземного авіазаводу в Рорбаху, можна було б зняти пригодницький фільм. Одного вечора авторитетний чиновник Тимофій Марко заснув від утоми в службовому кабінеті. А ключ від сейфа він уже давно носив з собою. Через півроку він особисто віддавав ці плани генералові Родіонові Малиновському, командувачу ІІ Українським фронтом.

Але таких, як він, що перебували в полоні, совєти переслідували й арештовували, звинувачуючи у співпраці з німцями. Слідчий не вірив тим, хто приходив свідчити, що Тимофій Марко допоміг їм вижити, бо вони були скомпрометовані власним полоном.

Тепер Саломона чекав Сибір. Він вирішив негайно тікати. Це йому вдалося. Його ніхто не шукав. Він ще встиг вступити до польської армії, закінчити юридичний факультет університету в Лодзі. Потім багато років працював юрисконсультом в Міністерстві внутрішніх справ у Варшаві, а також зібрав величезний архів про євреїв-партизанів і написав одинадцять книг.

Востаннє він провідав Львів у 1957-му, де познайомився з молодою скрипалькою Євою, одружився з нею і забрав до Польщі…

Коли польський президент Гомулка звинуватив євреїв у тому, що вони організували студентські протести, назвавши їх п’ятою колоною, Саломон, шанований і відомий вже письменник та громадський діяч, прийшов до свого партійного комітету і мовчки поклав на стіл партійний квиток. А потім поїхав до Ізраїлю і до самого відходу на пенсію працював в Тель-Авівському університеті. Помер у 1992-му.

Юрій ВИННИЧУК