Як українське товариство офіційно виникло в умовах імперії? Чому у "Просвіту" кілька разів не пускали Івана Франка? Та де за цю організацію билися цілим селом? 150 років Товариству, яке стимулювало український культурний розвиток.

Смерть Шевченка

До 1861 року хоча б потримати у руках  твори Тараса Шевченка на Галичині доводилося лише одиницям, зокрема лідерам  “Руської трійці”, а пересічні мешканці цих земель про  письменника майже не чули.  Тут бачили кілька екземплярів другого Кобзаря, а ім’я Шевченка виринало лише в поодиноких промовах та кілька разів на шпальтах тутешніх часописів.  На вісімнадцятий день  після смерті Шевченка львівська газета “Слово” надрукувала коротку згадку: “Помер найбільший віщун, маляр і півець-соловей…”.  Та вже на початку 60-х років творчість Шевченка впливає на духовне життя в Галичині.  Впоратись із цим не можуть ані кордон з великою Україною, ані цензурні заборони – тут виникає народовецький рух. Це стає одним із поштовхів до створення  “Просвіти”.  Ця ініціатива  виникає на перехресті політичних свобод, які прийшли до Австро-Угорщини з 1848 роком (“весною народів”) та на противагу  антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській та москвофільській.

Як цвіт папороті

1868 року, коли створювали “Просвіту”, “Кобзаря” уже знав напам’ять інший майбутній  класик літератури – Іван Франко, якому виповнилося дванадцять. Хлопець  навчався у Дрогобицькій гімназії,  де тоді вже переходили на польську мову викладання. Згодом дорослий Франко пригадував, як у той час постійно відчував брак української книги. Шкільному товаришеві писав: “У нас в Дрогобичі руської книжки трудніше дістати, як з папороті цвіту”. Щоб література рідною мовою була доступною не тільки гімназистові, а й кожному селянинові, – без державної програми таке завдання могла виконати тільки потужна громадська організація. Першою такою структурою і стала “Просвіта”. Своїм головним завданням Товариство вважало видання популярних і дешевих книг. За 60 років “Просвіта” видала понад тисячу назв різноманітних видань.

Членський  внесок

Серед  шести десятків засновників “Просвіти” було чимало студентів, вчителів та урядовців, однак, окрім поважного віку пароха з Лопянки о. Й. Заячківського, всі були львів’янами. Долучити до товариства гімназійну молодь і селянство не дозволяв перший Статут: згідно з яким, для фінансування організації одноразовий внесок становив чотири крони, а місячний – більше однієї. Відтак, спочатку розраховували тільки на заможну інтелігенцію. А до другого Статуту “Просвіта” залишалася одноступеневою організацією з Виділом у Львові. Тому для гімназиста зі скрутним матеріальним становищем такого як Франко та багатьох його товаришів така організація ще довго залишалася недоступною. Втім, згодом Франко писав: “Заснування Товариства “Просвіти” становило дуже важний і рішучий крок у духовому розвою нашої суспільности, звернувши перший раз увагу інтеліґенції на конечну потребу народної просвіти”.

З маленької кімнатки до Зеленого Клину

Товариство спочатку не мало свого кутка, а тому наради і засідання проводили по домівках “просвітянських” лідерів Кирила Сушкевича та Анатоля Вахнянина, або ж випрошували прихисток у польської “Стрільниці”. Згодом тулились у маленькій кімнатці в Народному домі і  при товаристві “Руська Бесіда”. І лише через три десятки років  після створення вдалося придбати будинок на Площі Ринок,10.  Членські внески “Просвіти” згодом стали доступнішими для молоді, а Іван Франко таки став її учасником у складі студентської спілки “Акдемічний кружок»: “…Почувши про існування цього товариства, я цілим серцем пристав до нього; віднімаючи собі від уст, щадив гроші, щоби заплатити вступне і вкладку, і радувався тим, що належу до цього товариства, мов найбільшим скарбом. Я рад був служити “Просвіті” чим міг, переслав їй свій збірник пісень народних, котрий, щоправда, пізніше віднайшов в третіх руках яко макулатуру”. Сама організація  з кожним роком збільшувала свою географію і масштаби. Наприклад,  1936 року Товариство мало понад вісімдесят  філій, більше трьох тисяч читалень і стільки ж бібліотек. Товариство діяло аж на території “Зеленого Клину”, і стало імпульсом для створення Української далекосхідної республіки.  Та одними книжками не обмежувались, бо “Просвіта” організувала музеї та кінотеатри,  понад тисячу хорів, дві тисячі театральних гуртків та сотні гуртків самоосвіти.  Однак вже на межі 20-30 років минулого століття на діяльність “Просвіти” розпочався потужний тиск з боку польської влади.

Битва за “Просвіту”

1938 року польські урядовці та преса  робили усе, щоб не допустити святкування у Львові  сімдесятиріччя “Просвіти”. Заборонили  використовувати навіть прапор Товариства та членські відзнаки, а майже  усім заявленим делегатам з-поза меж Польщі польська влада відмовила в наданні віз. Ареною для запеклої бійки між українськими й польськими юнаками стало село Милятичі неподалік Львова, де також  збиралися відзначати ювілей разом із мешканцями навколишніх сіл. Втім, польські юнаки перекрили дорогу і зустріли гостей кулаками. Українські хлопці  під градом каміння у відповідь пішли у наступ. Згодом у акті обвинувачення польський прокурор ствердив: українці першими розпочали бійку, щоб “зірвати свято”. Власноруч хотіли зірвати подію, до якої готувалися довго і ретельно! – з такої інтерпретації сміялася уся судова зала. Втім, польських забіяк тоді виправдали, а українці отримали від шести до десяти місяців в’язниці.

Осиковий кілок у “Просвіту” восени 1939 року  загнала більшовицька влада. Товариство ліквідували, а архів, цінні історичні документи та рукописи знищили. Не дозволили відновити роботу “Просвіти” і гітлерівці. Товариство з того часу існувало лише в еміграції. На теренах України ця пауза тривала півстоліття, допоки 1988 року у Львові не створили Товариство рідної мови ім. Тараса Шевченка.

P.S.

Стосунки Івана Франка із “Просвітою” були складними і драматичними.  То його кілька разів не хотіли приймати в організацію, то навіть виключали з “Просвіти” через його політичну позицію, повертаючи  членські внески, то всіляко опиралися, щоб його взяли у керівництво “Просвіти”, то самі ж запрошували його друкувати свої художні твори.  Франко навіть публічно обурювався такій поведінці Товариства і критикував  “просвітян” за те, що вони часто обмежувалися лише декларацією лозунгів та віддалялася від простого люду, і поки вони одягали фраки з краватками, письменник з’являвся на публіці у вишитій сорочці та відстоював фонетичний правопис, чого до того часу боялася “Просвіта”. У 1908 р. на святкуванні 40-річного ювілею Івана Франка таки іменували Почесним членом “Просвіти” “за визначні заслуги коло добра нашого народа”.

Читайте ще

10 фактів з народної медицини українців
10 фактів з народної медицини українців
Галицьке весілля
Галицьке весілля
Дитинство під опікою монахинь
Дитинство під опікою монахинь
Як реставрують книги
Як реставрують книги