Третя дія траґедії. Смерть Василя Біласа і Дмитра Данилишина.

ЗАХОДИ В СПРАВІ ПОМИЛУВАННЯ.

Рахуючись з можливістю смертного присуду у львівському наглому суді, Українська Парляментарна Репрезентація делеґувала зазделегідь до Варшави посла О. Луцького, щоби вжив на тамошньому ґрунті всіх можливих заходів для помилування евент. засуджених. М. ін. один із визначних польських діячів приобіцяв представити цю справу през. Мосціцькому та представити йому становище оборони й цілого українського громадянства, що з уваги на вмішання до цього процесу моментів зі справи вбивства пок. Голувка – життя Біласа й Данилишина потрібне для окремого процесу у цій останній справі.

Обвинувачені під час засідання у примішенні шпиталю. Сидять зліва праворуч: Дмитро Данилишин, Василь Білас, Маркіян Жураківський

Річ ясна, що представник Української Парляментарної Репрезентації скрізь, де міг, зазначував потребу не збільшувати дотеперішніх жертв городецької траґедії новими жертвами.

Окрему акцію вели українські жінки. Вони зібрали підписи під окрему петицію до президента, яку вислали телєґрафічною дорогою. Таку саму телєграфічну просьбу післали до жінки марш. Пілсудського.

Текст телєґрами, яку всі оборонці спільно вислали до президента, був такий:

Оборонці засуджених на смерть у наглому суді у Львові Данилишина, Біласа і Жураківського горяче просять, щоби Пан Президент Республики в імя любови обох народів зволив застосовувати право ласки щодо всіх засуджених”.

Захисники обвинувачених

Очевидно, що крім цієї телеграми президент отримав внесок оборонців на помилування також офіціяльною дорогою, через суд.

Поза цими трьома українськими чинниками: політичним, громадянським та правничим звернулися до президента також 4 подяки з просьбою помилувати засуджених. Це були чотири колишні польські боєвики, які вели революційну боротьбу з царських часів: Томаш Арцішевскі, Квапінські, Добровольскі і Пурталь (усі належать нині до опозиційної ППС, перший із них є послом). Текст їхньої телєграми такий:

Нижче підписані члени колишньої боєвої організації ППС просять Пана Президента Республики помилувати в імя засад людяности засуджених наглим судом у Львові на кару смерти трьох українців, які в свому пересвідченні боролись за свободу свого народу”.

Захисники обвинувачених

ВІДМОВА.

Хоча становище прокуратора, який спротивився, щоби трибунал від себе поручив президентові помилування засуджених Біласа й Данилишина та який зробив виїмок лише щодо Жураківського, –  то все ж чимало осіб обманювало себе до останньої хвилини надією, що вищезгадані просьби й висловлені у них арґументи переважать і що наспіє помилування усіх трьох боєвиків. Слід зазначити, що право ласки застерігає президентові Польщі 47, стаття конституції, яка каже: “Право дарувати і злагідити кару та дарувати наслідки карно-судового засуду в окремих випадках – прислугує Президентові Республики”. Таким робом президент у ділянці даровування кари смерти формально не є ніким вязаний.

У КЕЛІЇ.

На рішення Варшави ждав у свому кабінеті прок. Мостовський та в адвокатській кімнаті оборонці. Однак, поки наспіла офіціяльна відповідь до суду – раніш уже мали її редакції щоденників у пополудневій експедиції комункатв ПАТ-а.

Тому, що справа виконання присуду смерти належить уже до зверхніх функцій прокуратора, прок. Мостовський без членів трибуналу поїхав в 6. год. попол. до Бриґідок повідомити вязнів про їх долю. До того часу Білас, Данилишин і Жураківський сиділи разом в одній келії. Їх розділили. Прокуратор повідомив кожного зокрема про відповідь з Варшави. При цій сцені оборонців не було; їх допустили безпосередньо після виходу прокуратора. Засуджених відвідала теж рідня. Потрясаюче вражіння робила на оборонців мати Біласа й сестра Данилишин в одній особі: ця жінка тратила відразу сина і брата, обох у розцвіті молодечого віку…

Всю ніч Василь Білас і Дмитро Данилишин перевели в окремих одиночних келіях. Після виходу оборонців доступ до них мав лише духовник, вязничний греко-кат. священик о. д-р Липський. Він обох їх висповідав та переводив цілу ніч то з одним, то з другим, аж поки над раном, в 6. год., знову не прийшли оборонці – попрощатися.

ЯК ПОВОДИЛИСЯ ЗАСУДЖЕНІ?

Ми вже вчора, в останньому звіті з судової салі зазначили, що всі підсудні прийняли проголошення присуду з надзвичайним спокоєм. Так само спокійно і володіючи собою поводилися Білас і Данилишин до останнього моменту життя. На Жураківського так само не зробила вражіння вістка, що він має перед собою 15 літ вязничної веґетації, як на Данилишина й Біласа, що вони мають розпрощатися із цим світом.

Оборонцям дякували сердечно за опіку. Данилишин заявив своїм оборонцям, д-рові Ст. Шухевичеві і д-рові К. Паньківському, що таки він, а не Білас, застрілив пол. Коята.

Оборонці розцілувалися зі своїми клієнтами і були напевне більше психічно потрясені, ніж оті їхні бодрі клієнти.

Захисники обвинувачених

МИ НЕ ВБИЛИ.

Ми згадували вчора, що в останньому дні доразового суду явився на розправі брат пок. Тадея Голувка, Володислав, комісар поліції з Новгородка. Вечірні польські ґазети принесли баламутну звістку про його розмову з засудженими, у тому моменті, коли після закінчення розправи публику усунули вже зі салі та засуджені залишилися самі посеред поліціянтів. У тому моменті мав підійти до них брат Голувка й запитати їх, чи вони справді є вбивниками пок. Тадея. “Ви вже – мовляв – і так засуджені, скажіть мені правду…”. Щодо відповіди, то про це кружляли ріжні версії. З них одна каже, що Данилишин і Білас мовчки відвернулися і нічого не відповіли, інша знову, що Білас заявив, що “ця справа ніколи не виясниться”.

Судді на чолі з суддею Ягодзінським

З кол українських оборонців довідались ми, що брат пок. Голувка справді звернувся з таким запитом до Біласа й Данилишина. Данилишин дійсно спершу не зрозумів його, – і нема тут нічого дивного, коли зважити психічний стан, в якому мусіли находитись засуджені. Зате Білас відразу заявив: “ми його не забили – це справа виясниться”.

НОВИЙ НАГЛИЙ СУД?!

Останній наґлий суд не є останнім із судових розправ, яких предметом є Городок. Слідство в справі нападу на тамошню почту ведеться дальше. Вже від кількох днів були поголоски, що невдовзі має прийти друга розправа, так само проти безпосередніх винуватців нападу на городецьку почту чи людей, змішаних у той напад.

Ці поголоски буцім-то потверджуються. Польська преса подає, що “ВСІ УЧАСНИКИ НАПАДУ Є ВЖЕ ВІДОМІ СЛІДЧИМ ВЛАСТЯМ, А ПЕРЕВАЖНА ЇХ ЧАСТИНА ПЕРЕБУВАЄ УЖЕ У ВЯЗНИЦІ, при чому цілість нападу видна у найдрібніших подробицях”.