Союз Українок

Завершення Першої світової війни принесло у світ не тільки повернення життя людства у мирні рамки, а й дало поштовх до подальшого розвитку емансипаційних процесів, у тому числі жіночого руху, який і до Великої війни встиг набути організаційних форм у США та Європі, зокрема і на українських теренах. У вирі Великої війни жінки на рівні із чоловіками брали участь у військових діях, чи то в ролі безпосередніх учасниць боїв, чи працівниць допоміжного персоналу. До того ж підтримкою в тилу на належному рівні сімей та домогосподарств жінки часто займалися за умов відсутності чоловіків, що значно підвищило їхній соціальний статус. Відтак подальше відстоювання своїх прав жінками стало особливо актуальним та нагальним. Галичина як частина європейського ідейно-культурного простору тут не була винятком, і в її історії також було місце для руху за права жінок, який у міжвоєнний час найяскравіше інституційно втілився в Союз українок.

  8 жінок "Союзу українок"

Катерина Гриневич

Народилася 19 листопада 1875 року у м. Винники. Згодом її сім’я переїхала до Кракова, де Катря закінчила польську вчительську семінарію. Згодом повернулась до Львова, де займалася літературою, редакційно-видавничою справою, була активісткою жіночого руху в Галичині. Під час Першої світової війни опинилась в таборі для військових виселенців у Ґмюнді (Австрія), потім – в Ґредінґу. З 1917 р. – у Львові. У 1921–1922 рр. очолювала Союз українок. Під час Другої світової війни потрапила до Баварії. Померла 27 грудня 1947 року в Берхтесґадені.

Іванна Блажкевич

Народилася 9 жовтня 1886 р. в с. Денисові на Тернопільщині. Під час Першої світової війни керувала справами Залукв’янської школи на Станіславівщині, де водночас налагодила роботу відділу “Сільського господаря”. Закінчила екстерном у 1920 р. Львівську учительську семінарію. У 1928 р. була кандидатом в посли до сейму від Української соціалістичної радикальної партії. У вересні 1939 р. обиралась депутатом Народних Зборів Західної України. В 1941–1943 рр. була директором сільськогосподарської школи в с. Денисові. Померла 2 березня 1976 р. в рідному Денисові.

Марія Бачинська-Донцова

Народилася 26 липня 1891 р. у с. Сморже Долішнє на Львівщині. В 1909 р. закінчила український ліцей для дівчат у Перемишлі, а в 1910 р. – Вищу торговельну школу для дівчат у Відні. З 1914 р. була членом жіночої чоти УСС. У 1918–1920 рр. – на дипломатичній службі УНР. З 1921 р. – у Львові, була членом товариств “Українська захоронка”, “Просвіта”, “Сокіл”, “Пласт”. У 1926–1927 рр. очолювала Союз українок. У 1927 р. заснувала і була головою Союзу українок Волині. Після Другої світової війни жила у Чехословаччині, Німеччині, а з 1950 р. – у США. Померла 30 грудня 1978 р. у Нью-Йорку.

Софія Парфанович

Народилася 7 червня 1898 р. у Львові. У 1916 р. закінчила Львівську народну школу. 1917 р. вступила на медичний факультет Львівського університету. Після Першої світової війни виїхала до Праги, де входила до “Української Академічної Громади” і “Жіночого студентського товариства”. У 1926 р. повернулась до Львова, де отримала диплом доктор медицини та почала працювати лікарем-гінекологом у місцевих лікарнях. Тоді ж вступила до “Союзу українок”. Із початком Другої світової війни емігрувала на Захід. Померла 27 грудня 1968 р. у Детройті, США.

Марія Білецька

Народилася 1864 р. у м. Тернопіль. Після переїзду до Львова очолила місцеві “Клуб русинок” та “Жіночу громаду”. У 1898 р. стала співорганізатором української дівочої школи ім. Т. Шевченка у Львові, де до 1908 р. пропрацювала директором. Була організатором і керівником жіночого виробничо-виховного кооперативу об’єднання “Труд”. У 1899–1922 рр. очолювала Інститут святої Ольги. Під час Першої світової війни працювала в комітетах допомоги інвалідам і голодуючим. У 1923 р. очолювала Союз українок. Померла 30 грудня 1937 р. у Львові.

Мілена Рудницька

Народилася 15 липня 1892 р. у м. Зборів на Тернопільщині. Навчалась у Львівській класичній гімназії. У 1910 р. поступила на філософський факультет Львівського університету, продовжила студії у Відні. У 1921–1928 рр. – викладач Вищих Педагогічних Курсів у Львові. У 1928–1939 рр. – очільниця Союзу українок. У 1928–1935 рр. – делегатка до польського сейму від УНДО. Була співорганізатором Українського Координаційного Комітету та “Дружини княгині Ольги”. З 1939 р. – в еміграції. Померла 29 березня 1976 р. у Мюнхені. 1993 р. перепохована у Львові.

Олена Кисілевська

Народилася 24 березня 1869 р. у с. Фільварки на Тернопільщині. У 1884 р. навчалася у Виділову школу в Станіславові. Тут вступила до “Товариства руських жінок”. Під час Першої світової війни працювала в “Жіночому допомоговому комітеті для січових стрільців та інших вояків”. У 1919–1939 рр. жила та працювала в Коломиї. У 1923–1928 рр. – організатор-референт Союзу українок. Упродовж 1929–1935 рр. була сенатором польського парламенту від УНДО. Після Другої світової війни жила на Заході. Померла 29 березня 1956 р. в Оттаві, Канада.

Ольга Ціпановська

Народилася 18 грудня 1861 р. у Старому Мізуні на Станіславівщині. В час Першої світової війни – голова Товариства допомоги раненим воякам у Відні. У міжвоєнний час – очільниця опіки за емігрантами з України в Перемишлі. Наприкінці 1921 р. її обрано до складу головної управи Союзу українок. У 1925–1933 рр. очолювала Музичний інститут ім. Лисенка в Перемишлі. З 1934 р. проживала у Львові. Під час Другої світової війни – член Українського Червоного Хреста. Померла 10 грудня 1941 р. у Львові, де і похована.

Хіба не можна було повстати проти депортації?

Для реалізації операції було задіяно 30 тисяч солдатів і майже 16 тисяч керівного складу силових відомств. «Озброєні бійці з Держбезпеки оточували села і за списками, після обшуку, у вантажівках відправляли людей на залізничні станції. Для збору речей передбачалося дві години, однак під час акції цього не дотримувались. Підпілля попереджало про заплановану акцію шляхом поширення листівок «Ховайтеся, вас будуть виселяти», – мовиться на сайті Українського інститут національної пам’яті. В документах, які розсекретила СБУ, є доповідні записки, які свідчать про опір населення. Для реалізації операції було задіяно 30 тисяч солдатів і майже 16 тисяч керівного складу силових відомств. «Озброєні бійці з Держбезпеки оточували села і за списками, після обшуку, у вантажівках відправляли людей на залізничні станції. Для збору речей передбачалося дві години, однак під час акції цього не дотримувались. Підпілля попереджало про заплановану акцію шляхом поширення листівок «Ховайтеся, вас будуть виселяти», – мовиться на сайті Українського інститут національної пам’яті. В документах, які розсекретила СБУ, є доповідні записки, які свідчать про опір населення.

Куди відвезли українців?

21380 сімей або 60814 осіб у примусовому порядку було направлено на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР: на комбінат «Кузбасвугілля» – 30251 осіб на комбінат «Челябінськвугілля» – 10495 осіб на комбінат «Молотоввугілля» – 4976 осіб на комбінат «Карагандавугілля» – 8191 осіб на комбінат «Східсибвугілля» – 5203 осіб на вугільний сектор Красноярського краю – 1698 осіб 5264 сім’ї (15202 особи) «активних українських націоналістів» під конвоєм були направлені в Омську область для роботи на промислових підприємствах та сільському господарстві. Частина депортованих жителів Західної України опинилася в Карлазі – найбільшому виправно-трудовому таборі СРСР, зазначає Бажан.