Союз Українок: як виховували новий тип української громадянки

Ростислава Федак, заступниця голови Союзу українок України про те, як Наталя Кобринська вивела жінку з хати, а Мілена Рудницька – на міжнародний рівень.

Боротьба за права. Перші кроки Союзу українок

Перші загальні збори найбільшої жіночої організації Галичини – Союзу українок – відбулися 21 лютого 1917 року. Тоді головою стала громадська діячка Євгенія Макарушка.

Дуже важливе значення відігравало просвітництво так, як ми не мали своєї Незалежної України, і потрібно було стати на захист української мови. Тож було створено чотири фахові секції: просвітньо-шкільну, господарсько-торгівельну, релігійно-гуманітарну та робітничо-промислову. Союз українок об’єднав шість філій і сім гуртків під керівництвом Герміни Шухевич, послідовниці Наталії Кобринської.

У травні того ж року на зборах жіноцтво Галичини обговорило «болючі» питання українського села та виокремило своїм пріоритетним напрямом – національне «освідомлення» та освіту сільської жінки. Згодом виникла філія у Кам’янці-Подільському, де були залучені представниці наддніпрянської та наддністрянської частин України.

До речі, слова гімну Союзу українок, який ми співаємо донині, написала Уляна Кравченко, а музику рідний брат Мілени Рудницької – Антін Рудницький. Починається гімн такими словами: «За нами, сестри, темінь ночі, а перед нами – світло дня».

Ті, що першими кинули виклик традиціям

Ціла плеяда видатних українок присвятила себе тому, щоби наша Україна була утверджена. І не можна забувати про тих жінок, які ще до Союзу українок робили все можливе.

Дуже цікавою є постать Наталії Кобринської, яка на студентському віче у Коломиї вперше публічно заявила про необхідність освітньої рівності жінки з чоловіком. До речі, це віче було організоване Іваном Франком. Пізніше та ж Кобринська скликала збори жінок-українок у Станіславові з метою заснування жіночого товариства. Так за декілька місяців у грудні 1884 року відбулися перші загальні збори «Общества руських женщин» («Товариства українських жінок»), на яких були присутні 94 особи. Тоді Наталю Кобринську вибрали першою головою новоствореної жіночої організації.

Крім того, Наталя Кобринська – творець українського вісника. Саме вона разом з Оленою Пчілкою та за підтримки Івана Франка видали альманах «Перший вінок», у якому були твори українських письменниць зі Східної Галичини, Північної Буковини та Наддніпрянської України. А у 1890 році Наталя Кобринська підготувала першу петицію до Ради державної у Відні стосовно допуску жінок до гімназійної та університетської освіти. Того ж року документ внесли на розгляд вищого законодавчого органу Австро-Угорщини.

Цікаві і початки жіночого руху на Великій Україні. Важливу роль відіграла і харківська діячка Христина Алчевська, завдяки якій були відкриті перші недільні школи у Харкові. До того ж саме на подвір’ї в Алчевської, вперше було поставлене погруддя Шевченка.

Що ж до активісток Союзу українок, то чимало корисних закордонних поїздок здійснила Ольга Коринець, на Тернопільщині активно працювала Іванка Лашкевич. Бланка Баранова організовувала закордонні конференції. Всі наші жінки вільно володіли іноземними мовами.

Центральною особистістю,звісно, є Мілена Рудницька. Якщо Наталя Кобринська вивела жінку з хати, то Мілена Рудницька – на міжнародний рівень. Знаєте, Мілена була однією із трьох делегатів до Ліги Націй. Коли виступала в Палаті лордів, то вони її слухали стоячи. Саме Рудницька добилася слова і зробила все можливе для того, щоби світ дізнався про голод, який є в Україні. Вона писала редактору «Діло», що коли повернулася, то в її хаті все було перевернуто і документи, що стосувалося голоду, забрані.

Свого часу активну участь у Союзі українок брали і Олена Шепарович-Федак, і Олена Степанівна, і Ольга Кобилянська, і Людмила Старицька-Черняхівська, і Софія Русова, і Костянтина Малицька та багато інших.

Таємне засідання

Всеукраїнський жіночий з’їзд, до речі, співпадає з революційною історією України. Коли програли визвольні змагання, то тоді зробили вже Всеукраїнську організацію, таким чином об’єднавши жінок Наддністрянщини та Наддніпрянщини, потім долучилися активістки з Волині, Буковини, а також представниці української діаспори. І виникла Всеукраїнська організація Союз українок.

22 і 23 грудня 1921 року відбувся З’їзд українських жінок. Тоді до товариства долучилася Мілена Рудницька, а на з’їзд прибуло 312 делегаток. На таємному засіданні було схвалено резолюцію, у якій йшлося про те, що Союз українок вважає незмінним політичним ідеалом українського народу – самостійну, соборну, народоправну (демократичну) державу зі столицею у Києві. Відтак, українське жіноцтво зобов’язується брати якнайактивнішу участь у громадському житті. Головою Союзу тоді вибрали Марію Білецьку, директорку першої української дівочої школи у Львові.

Український жіночий конгрес: перші успіхи та поразки

У міжвоєнний період, з 23-27 червня 1934 року, в Станіславові був величезний конгрес, присвячений 50-річниці перших жіночих зборів, скликаних Кобринською 1884 року. Тоді з’їхалося понад десять тисяч жінок зі всього світу і разом з тим з України. Гаслом того конгресу було: «Наше минуле й наші завдання».

Конгресовий комітет складався з голови – Євгенії Макарушки, заступниці – Марії Біляк, секретарів – Олени Шепарович та Марії Крук. Було започатковано діяльність таких комісій: програмової, видавничої, мандатної, мистецької та господарської.

Водночас Конгрес порушив такі питання, як завдання українського жіноцтва, засіб консолідації жіночого руху, вшанування пам’яті засновниці першого українського жіночого товариства – Наталі Кобринської, а також налагодження зв’язків з жіноцтвом Галичини, Волині, Буковини, Бессарабії, Підкарпаття та з українськими емігрантами.

Якби сьогодні ті резолюції наші жіночі організації привели в дію або ж реалізували, то думаю, що це був би цілий переворот в діяльності громадських організацій. Статут, що був прийнятий на Конгресі, – це пропозиція створити Всесвітній «Союз українок», який юридично оформили в 1937 році.

На жаль, з 1939 до 89-го року організація була під забороною. Польський уряд двічі забороняв її діяльність в 1929 та 1938 роках. Та через протести заборона була скасована і так Союз Українок проіснував до Другої світової війни. Пізніше взяв на себе зобов’язання – створити структуру поза межами країни. Один із перших виник Союз українок Америки.

У 1948 році за кордоном, у Німеччині, опинилося дуже багато українок, які майже всі були у пересильних пунктах. Вони вирішили створити нову організацію. Спочатку існували допомогові комітети, а потім у Філадельфії була створена Світова федерація українських жіночих організацій. Її очолила галичанка Олена Кисілевська.

Відновлений Союз українок

Пригадую, як у березні 1991 року ми відновили діяльність Союзу українок у Самборі. В Народному домі було велелюдне свято. Всі місця були зайняті, люди стояли навіть в проходах. Тоді кожен хотів щось зробити, долучитися якось. Були присутні й ті, які були учасницями Союзу українок до 1939 року. Багато жінок повернулися на той час із заслання. Так відновила свою роботу одна із найпотужніших організацій, а мене вибрали головою. 23 березня ми зареєстрували Самбірську районну організацію Союз українок, в якій я працювала до 1997 року. Пізніше переїхала до Львова. В той час почав відновлювати роботу Союз українок усюди.

У Чернівцях взагалі відбувся жіночий конгрес в дні серпневого путчу. Приїхала Атена Пашко, дружина В’ячеслава Чорновола, яка керувала тим конгресом. Хто почув той клич, то всі поїхали у Чернівці. Там створили координаційну раду і Атена стала першою головою відновленого Союзу українок України. Не було ніяких протиріч, всі хотіли незалежної України. Це стало підставою для скликання з’їзду.

21-23 грудня 1991 року відбувся установчий з’їзд Союзу Українок у Києві, на якому було відновлено діяльність Всеукраїнської організації Союзу українок. На той момент було 14 обласних організацій, що було умовою для реєстрації, а міжнародних ми не мали. Для цього потрібно було встановити зв’язок із міжнародними структурами чи осередками. Так усе починалося знову.

Я була членом Всеукраїнської Координаційної Ради Союзу українок України, потім з 1992 по 2003-й – заступницею голови Львівської обласної організації Союзу українок, а з 1997 по 2001 – головою секретаріату Союзу українок України. І паралельно з тим до 1997 року була головою у Самборі. І так працювала постійно. А вже з 2001 року по нинішній день я заступниця голови Союзу українок України.

Хочу сказати, що ми найбільше співпрацюємо з Союзом українок Америки (СУА), разом організовуємо Міжнародний конкурс учнівської та студентської молоді «Мій рідний край» та багато інших акцій.

Наш статут один із відомих і ведучих, тому що Союз українок, як в міжвоєнний період, так і після відновлення був найпотужнішою організацією в Україні. По-перше, ми є структуровані та у всіх областях маємо міські та обласні осередки. До прикладу, у Криму, в Севастополі, Феодосії, Євпаторії та Ялті, мали міські організації, а в Сімферополі була крайова організація. Ми привозили туди ящиками нові книжки, робили презентації у школах, університетах. Організовували зустрічі, дискусії, зокрема на тему «Історія, яка нас єднає» тощо. Тобто ми багато займалися і культурно-просвітницькою та освітньою роботою.

Варто зазначити і той факт, що ми – громадська, позапартійна та аполітична організація. Із самого початку і донині маємо власну позицію та думку з приводу тих чи інших подій, які відбуваються в Україні, що дуже важливо.