Дмитро Вітовський міг стати українським Пілсудським, але загинув в авіакатастрофі, маючи всього 31 рік

“2 серпня 1919 р. над Польщею (в районі Познані), з якоїсь причини загорівся аероплан, що перевозив для уряду УНР українські грошові знаки з Німеччини до Кам’янця-Подільського і впав вже на терені Німеччини (в околиці Ратібора у Сілезії). Загинули усі пасажири, в тому числі й перший державний секретар військових справ ЗУНР полк. Д.Вітовський, якого згодом поховали в Берліні”,-цитує документи уряду УНР із варшавського архіву Biblioteky Narodowie історик Павло Гай-Нижник.

Літак розбився через несправність у моторі. Хоч довгий час версій загибелі Вітовського було кілька, зокрема, ніби-то судно із полковником збили.

Дмитро Вітовський був одним із очільників україно-польське протистояння у 1918-1919 роках, організатором Листопадового зриву, коли несподіваним ударом всього за одну ніч на уламках Австро-Угорської імперії, зумів зайняти Львів.

Обіймав посаду командира збройних сил та державного секретаря (тобто міністра) військових справ ЗУНР. Входив до складу української делегації на мирній конференції в Парижі, яка мала домагатися припинення польської агресії проти ЗУНР.

До цього Вітовського вважали одним із неформальних лідерів Січових стрільців. Він зарекомендував себе як рішучий та активний військовик, умів взяти відповідальність у критичні моменти . Вважав, що коли “буде армія – буде і державність”. Створив Українську Галицьку армію, довівши її чисельність до 100 тисяч, очолив її, отримав ряд видатних перемог, запропонував укласти військовий союз з УНР, а згодом підписав договір з УНР у Фастові.

“Серед української громадськості Вітовський був надзвичайно популярний. Його всі любили і поважали, тому не дивно, що особистість Вітовського всі і всюди пов’язували з визвольним, самостійним рухом. Тільки він один мав усі необхідні якості, щоб стати керівником революції. Популярний, глибокий, прекрасний оратор, чистий характер, відмінний воїн “, – згадував про Вітовського побратим Дмитро Паліїв.

За місяць до смерті у Дмитра Вітовського народився син – теж Дмитро. Він був одним із командирів УПА, загинув у віці 27 років.

Військового міністра ЗУНР поховали у Берліні на цвинтарі Гугенотів. Лише у 2002 році Дмитра Вітовського перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові.