Поморяни: історія порятунку, яка ще пишеться

Нема такої кнопки. Не існує. Не можна натиснути на якийсь важіль і запустити програму, що відразу відновить поруйноване, занедбане, забуте. Власне про це думалось дорогою до Поморян, де руйнується колись пишний та грізний замок, який так любив король Ян ІІІ Собєський.

До слова – дорога в Поморяни приємно здивувала. Ідеальна, стелиться під колеса автівки, заколисуючи на хвилястих пагорбах Опілля.
Історія Поморян, замку, довколишніх сіл, заслуговує на роман. Або й на кілька. Чого варта лиш легенда про майбутнього короля Яна, який полював у навколишніх лісах, заблукав і випадково зустрів ченця-самітника, який напророкував йому королівську долю. Так і сталось – через 9 років після тої зустрічі, Ян Собєський одягнув корону владаря Польщі…

Король любив тут бувати: полював, влаштовував пишні учти, на які скликав довколишню шляхту. Стіни замку чули дзвін наповнених вином чаш, співи мисливців, але часто – гарматні та мушкетні постріли. Замок стояв на шляху татарських зайд, що плюндрували українські землі і часто піддавався нападам. До слова – після нападів татар та руйнації твердині, король Ян завше виділяв чималі кошти на відбудову замку і звільняв місто від податків.

Нині Ян ІІІ Собєський не впізнав би своє родове гніздо. Замок в катастрофічному стані – стіни руйнуються, обвалюються перекриття і дах, тріснула кладка давньої вежі. Дивлячись на це румовище, горло стискає відчай і розпука. Здається ще трохи і ця, колись чудова, пам’ятка розсипеться, як гірка з кубиків.
Я вже майже втратив надію на відродження поморянського замку. Але недавно зустрів людей, які запалили пломінець надії. Він ще дуже кволий, тендітний, але вже живиться їх енергією та бажанням вдихнути життя у старі мури.

Львів’янка Ганна Гаврилів очолює ініціативну групу з відродження Поморянського замку. Її зусиллями та працею гурту небайдужих людей у містечку вдалося відкрити Поморянський музей. За короткий час вдалося зібрати 110 різних предметів: серед них старовинні меблі, сільськогосподарський реманент, вишиванки, і, навіть, крісло, що належало власникам замку.

Уже кілька разів я казала собі, що час відмовитись від поморянського проекту, – каже пані Ганна. – Була цілковита безнадія і розпач. Замок валився. Але нас підтримали люди. Із організацією музею з’явилась довіра місцевих мешканців. Наша ініціатива зацікавила молодих і небайдужих. Звісно, тут ще непочатий край роботи, але зусилля варті того, щоб бачити зміни. Парк довкола замку дослідили фахівці з Львівського лісотехнічного університету, виявили чудові доріжки, що за роки заросли бур’янами. Ми провели пленер для митців, твори яких виставили на аукціон і кошти використаємо на користь замку. Хочемо розширяти наш музей, бо експонати уже не поміщаються у двох невеличких кімнатах, можливо для цього задіємо приміщення колишньої замкової конюшні…

Поморянський замок єднає людей, додає сил та енергії. Поморяни вартують кращої долі. Тішить, що зміни є – за кілька недільних годин поморянський музей відвідали кількадесят людей. Він дуже домашній і добрий. Є що оглянути і чому здивуватись.
Але Поморяни цікаві не лише замком та музеєм. Поруч – цікавезний костел, який почали будувати ще 1748-го року. Ця будівля у доброму стані. Як і старовинна дерев’яна церква Собору Богородиці (1690 р.) Кажуть, що цю горішню церкву звели козаки Богдана Хмельницького, коли йшли на Львів. Ще у Поморянах є неоґотична будівля ратуші (ХІХ ст.), що мало не пропала, але зараз потроху відновлюється. Саме місто є пам’яткою – затишні вулички, старовинні двері садиб, невеличкі, наче іграшкові будинки. А ще окремої уваги вартують довколишні пейзажі. Вони направду зачаровують і милують око. Місцевий спокій та краса вилікують будь яку метушливу та зневірену душу.

Як і старовинна дерев’яна церква Собору Богородиці (1690 р.) Кажуть, що цю горішню церкву звели козаки Богдана Хмельницького, коли йшли на Львів. Ще у Поморянах є неоґотична будівля ратуші (ХІХ ст.), що мало не пропала, але зараз потроху відновлюється. Саме місто є пам’яткою – затишні вулички, старовинні двері садиб, невеличкі, наче іграшкові будинки. А ще окремої уваги вартують довколишні пейзажі. Вони направду зачаровують і милують око. Місцевий спокій та краса вилікують будь яку метушливу та зневірену душу.

Я б дуже хотів стверджувати, що Поморяни пробуджуються із забуття, наповнюються життям та енергією. Але ще рано. Надто мало часу минуло. Попереду багато важкої роботи з відновлення замку, збереження вцілілого. Тішить, що є люди, які не лише бідкаються, але й працюють, щоб Поморяни перестали бути символом занепаду. Думаю, що славний Ян ІІІ Собєський залюбки почастував би їх у королівських покоях замку добірною мальвазією. Але вони в аварійному стані. Наразі.

 

Богдан Волошин