Володимир Клос

Я, Володимир Клос, мені 94-й рік. Я народився в Любачеві, тепер він належить до Польщі. 28 квітня 1943-го року було проголошено губернатором Отто Вехтером (губернатор Дистрикту «Галичина» — ред.) і Кубійовичем (керівник Українського центрального комітету — ред.) набір до дивізії СС «Галичина».

Звичайно, я в той час був у Сокалі, в гімназії, і, очевидно, в нас молодих гімназистів 17-20-ти років була високою національна свідомість. Ми не очікували нічого від німців, жодних обіцянок нам вони не давали, а ми хотіли тільки зброю і вишкіл. Ми і зброю, і вишкіл дістали. В нас ціль була своя — Україна.

В мене був сильний голос, то мене оприділили до запасного полку. Ми мали дошколити рекрутів, які мали долучитися до фронту. Між іншим, у 2-гій дивізії, коли були вишколи, то мене вишколили на гарматчика, себто я дістав підстаршинський ступінь підхорунжого. Я у Словаччині ходив зі сотнею в гори проти Тіта й там мали перестрілку…

У 2006-му я вернувся в Україну, рішив тут замешкати, купив хату. Живу і слідкую за подіями в Україні, в комп’ютері, в телевізії, в пресі…

Як прийшла капітуляція, то нам сказали вночі, що закінчилася війна, бо Німеччина скапітулювала. Мій командир сказав: «Війна скінчилася. Ви можете йти, куди хочете. Якщо до ріки Мур ви вспієте зайти до сьогоднішнього вечора, то вам пощастить не попасти в совєцкий полон». Я просився, щоб мене взяли на якийсь автобус, на машини військові, ніхто не хотів брати. По тому бачу їде кавалерія Вермахту і кожен вермахтівець має по одному додатковому конику. Думаю, спробую щастя. Питаю, чи візьмуть мене з собою, а вони: «Не можемо взяти і коня дати, бо маю приказ — тримати все своє». Я кажу: «Знаєш шо, то ти мені не давай коня, а тримай його сам, а мені дай на нього сісти». Він погодився. Я коня вдарив, а він як скочив, той не міг його втримати більше, пустив віжки, щоби самому не впасти з коня. Він віжки пустив і тоді я галопом втік з конем до переду і ще якихось 50 км так їхав. Той коник врятував мені багато часу і здоров’я, а, можливо, й життя.

У 2006-му я вернувся в Україну, рішив тут замешкати, купив хату. Живу і слідкую за подіями в Україні, в комп’ютері, в телевізії, в пресі…