Микола Петрущак

Я Микола Петрущак, народився в селі Сторона, Дрогобицького району. В грудні 1944-го року большевики мене з татом заарештували. Брата нема, живе у підпіллі, і тата брат. Вони вже довідалися, вже мали сексотів.

Тримали мене місяць, де бункер чи є знаю, коли здибався з Василем братом. Ніколи, я не знаю. Револьвер пхав мені в рот і мушкою піднебіння покалічив, кров текла, пальці до дверей тиснули. Ну шо хлопчина знає в 15 років? І мене випустили.

Брат мій Василь загинув у 1945-му році. Був політвиховник, такий Опацький Ілько, закликав мене і каже: «Ну треба ж помагати, організовувати треба боївку молодіжну». Але кріси німецькі, мали не багато набоїв. Якийсь більший відділ УПА проходив, то ми були, як стали на стійку, на охорону, забезпечення.

Прийшли вночі енкаведисти і заарештували. Нас везли в Столипінському вагоні, і на станції Лозова за Полтавою, шкло ми вибрали, а грати лишились. Коли вже вікно відкрите, вітер рванув сильний, і я ногою так копнув сильно і грати відпали. Я відштовхнувся і полетів, насип був дуже високий. То мені здається єдиний випадок у Радянському Союзі, що із Столипінського вагону хтось утік. Прийшов на своє поле вклякнув, помолився: «Боже милий, я вільний». Але тут вже большевики.

І 1949- ий рік, я йду, то на потоці в Борисполі, а мене раз засідка. Но а потім Інта. Я там важив певно 38 кіл. Не міг з’їсти пайку хліба. Я був звільнений в 1954 – му році. Я був відважний хлопець, рішучий.

Нестерпне бажання волі, то в мені донині є. То таке відчуття, яке я не можу вам передати. Я втішаюся, що живу у своїй державі і ми маємо волю.