Лідія Тиховліз

В молодості дні короткі, а роки довгі, а в старості роки короткі, а дні довгі. Справді саме в молоді роки відчуваєш смак життя, це період безтурботності, першого кохання, різноманіття емоцій. В молодому віці люди формують свої погляди, обирають ідеали, позиції і з великим ентузіазмом відстоюють їх. З блиском в очах згадує про молоді роки і Лідія Тиховліз з містечка Старий Самбір. Хоча в її житті було й багато тяжких моментів, але зморшки повинні бути лише там, де була посмішка. Спілкуватися з цією жінкою дуже цікаво.

Народилася пані Лідія-Олександра 15 грудня 1928 р. в сім’ї Миколи та Марії Джулинських. Сім’я жила у Львові в гарному помешканню біля Високого Замку: «Ірина Вільде зараз в слідующій кам’яниці мешкала… Там такі гарні були. І місце гарне, і воздух гарний, все…». Батько Лідії був інженером і працював в «Дирекції колійовій» на території Польщі. В 30-х роках батькові запропонували перейти на «польську» і він би став великим чоловіком, але він відповів, що не буде робити «з пса барана» і відмовився. Тоді його перевели на інше місце роботи, а невдовзі він повернувся до Львова. Мама в молодості працювала в Любліні телефоністкою на пошті.

Родина Джулинських, 1930-ті рр.

Пані Лідія закінчила 6 класів гімназії в місті Львові, а пізніше вступила до львівської консерваторії. Але провчитися вдалося тільки пів року, адже на той час дівчина вже належала до національного підпілля: передавала необхідну інформацію зі Львова на Стрийщину. Вона пригадує: «Я належала до тої спілки такої молодіжної. Як всі йшли, всі студенти тоді так ішли і я пішла». В організації вона зустріла своє перше кохання – Славка Хомишина. «Він ходив в Політехнічний, його батьки були вчителі, а його стрийко був в Івано-Франківську єпископом і пізніше він загинув, бо також його арештували… Такий був Григорій Хомишин… То його був стрийко. Я з ним ходила, але не зложилося. Він пішов вже в УПА, бо не міг далі навчатися, почали дуже слідкувати за ним і він пішов уже в підпілля. І ми так розсталися. Його пізніше, казали, що його вбили».

Невдовзі пані Лідію заарештували і відправили в тюрму «на Лонцького», де вона відбула 6 місяців. Тут молода підпільниця познайомилася з Галею Чахур. Дівчина була родом з Польщі і належала до Армії Крайової, її зловили за перехід кордону: «Вона не призналася, що вона є з АК, просто що вона у Львові мешкала, пізніше як переселяли українців сюди, а поляків брали своїх туди, то вона туди виїхала. Ну але мала зв’язок і також там часом приїжджала сюди і тут десь її злапали, а пізніше її відпустили…». Галя стала для пані Лідії доброю подругою, вона була «як мама моя» згадує жінка.

Лідію Миколаївну засудили на 10 років висилки і 5 позбавлення волі – «ну тоді так всім давали, то була «катушка» як казали». Але пані Лідію відразу не відправили на етап, а залишили у Львові доглядати дітей народжених в тюрмі. На цій роботі пані Лідія з іншими жінками організовували вистави для дітей, на які приходили й незнайомі люди і з вулиці спостерігали за дійством. Одного разу на таку виставу прийшов і Степан Тиховліз, студент медичного університету, який належав до СБ ОУН. Він одразу ж запримітив молоду дівчину і закохався. Пані Лідія розповідає: «Видко так судьба пішла, бо я була заручена з зовсім іншим. Священика сином, такий Любко був. І мій тато тоже тоді прийшов до нас і заручив нас такою медалькою. Але його пізніше арештували і теж відправили на будівництво залізної дороги на Амурі… Ну а пізніше ми розійшлися». А з Степаном дівчина невдовзі одружилася.

Лідія Тиховліз, Мордавська АРСР, 1950-ті рр.

Степана Тиховліза теж арештували і засудили на 25 років. Виселили й маму пані Лідії за приналежність дочки до ОУН. Жінка пригадує про їхнє етапування до Сибіру: «Нас везли в телятниках, в звичайних товарняках. То були так внизу були нари, вверху, з одної і з другої сторони, а посередині, перепрошую, була параша, такий баняк. І так ми їхали, мороз, так пам’ятаю зима була, зимно, ну але їхали. Приїхали туди і ми ще мали щось своє, то що мали своє вбрати, то їхали, то вже набрали. Бушлати дали, валянки, 50 градусів морозу, бо я була Мордовська СРСР, станція Потьма…».

На висилці у Лідії та Степана Тиховлізів народилися двійнята, красуні – донечки. Звільнили пані Лідію 24 серпня 1954 року, а згодом і чоловік Степан повернувся в Україну. Нині пані Лідія мешкає у Старому Самборі і пригадуючи свою молодість, жінка посміхається…

Роксолана Попелюк