Ганна Сорока

Ганна Сорока – зв’язкова УПА. Народилася у 1928 р. в. с. Завидовичі Городоцького р-ну Львівської обл. У 1940-х роках разом з братом Осипом Жигарем приєднується до українського підпілля. Виконувала різні завдання, збирала їжу, переносила “штафетки” та розкидала листівки.

Мене звати Ганна Сорока, дівоче Жигар. Тато був мій господар, мама господиня. Мали 25 морг полі. Як вже розходилося, шо війна наставляла (починалась, – ред.), і школа розліталась. Зара є, починається УПА. Тоді йдетьсі по селах, хто був в УПА, то троє чоловік, йде мій брат, йде Пилипців і йде Коваликів. Тато мій, мама не знає шо син буде в УПА, тільки знаю одна я, сестри не знають.

Було шість фір хлопців, шо їхали поступати туда, і він (брат, -ред.) поїхав. Ми сідаємо до вечері в той самий день, і я говорю: “Тату, наш Йосиф нині виступає, йде в армію УПА!”, – “Яку армію УПА?” – “Йде в УПА”, – “Так тату, ви не здобули, а вони йдут скінчити”. А він до мене говорить: “Таке ти сі признала”, а я кажу: “Так”.

Привезли мені стирти, три стирти брошур, з Поріччі двоє. Привезли брошури і на стрих, на стрих всьо, шоб тато і мама не виділи. А шо ж мені робити? А то Щедрий вечір і підесі щедрувати. Я зара туда-сюда, а то була друга година, полудень півтретої, полетіла до хлопця шо ми були разом на квартирі. Полетіла і половину розкинула йому, і говорю так: “Ти маєш півсела і я маю півсела”. Тоди ходила щедрувати, я брошури ті наліплю…

Другий випадок великий як привели хлопця раненого і я йому забандажувала фест, вони дивилисі як я йому рану бандажувала. Потім присиплєєся, “Мамо, мене так болит!”, а я сиджу, тато, мама плаче: “Може з моїм сином таке, може його вже нема!”

48 – ий рік, мені прийшло срочно фамілію змінювати, змінювати фамілію. І то так швидко та фамілія зміналася, до двох місяців я розписалася і шлюб взєла.

13 мая в тім самім році забирають тата і маму в Сибір. Питали вони ше за мною, шо я тут мала бути, але той сказав, вона пішла за воєнного, а в нього звізда медаль.