Ганна Сорока

Мене звати Ганна Сорока, дівоче Жигар. Тато був мій господар, мама господиня. Мали 25 морг полі. Як вже розходилося, шо війна наставляла (починалась, – ред.), і школа розліталась. Зара є, починається УПА. Тоді йдетьсі по селах, хто був в УПА, то троє чоловік, йде мій брат, йде Пилипців і йде Коваликів. Тато мій, мама не знає шо син буде в УПА, тільки знаю одна я, сестри не знають.

Було шість фір хлопців, шо їхали поступати туда, і він (брат, -ред.) поїхав. Ми сідаємо до вечері в той самий день, і я говорю: «Тату, наш Йосиф нині виступає, йде в армію УПА!», – «Яку армію УПА?» – «Йде в УПА», – «Так тату, ви не здобули, а вони йдут скінчити». А він до мене говорить: «Таке ти сі признала», а я кажу: «Так».

Привезли мені стирти, три стирти брошур, з Поріччі двоє. Привезли брошури і на стрих, на стрих всьо, шоб тато і мама не виділи. А шо ж мені робити? А то Щедрий вечір і підесі щедрувати. Я зара туда-сюда, а то була друга година, полудень півтретої, полетіла до хлопця шо ми були разом на квартирі. Полетіла і половину розкинула йому, і говорю так: «Ти маєш півсела і я маю півсела». Тоди ходила щедрувати, я брошури ті наліплю…

Другий випадок великий як привели хлопця раненого і я йому забандажувала фест, вони дивилисі як я йому рану бандажувала. Потім присиплєєся, «Мамо, мене так болит!», а я сиджу, тато, мама плаче: «Може з моїм сином таке, може його вже нема!» .

48 – ий рік, мені прийшло срочно фамілію змінювати, змінювати фамілію. І то так швидко та фамілія зміналася, до двох місяців я розписалася і шлюб взєла.

13 мая в тім самім році забирають тата і маму в Сибір. Питали вони ше за мною, шо я тут мала бути, але той сказав, вона пішла за воєнного, а в нього звізда медаль.