Дарія Полюга

Я Полюга Дарія Юріївна, належала до Юнацтво ОУН. Це був такий час дуже патріотичного піднесення. Тоді вся молодь думала над тим, щоб здобути українську державу. Це ж було гасло наше, ми всі вірили в то, так я була зв’язковою спочатку. В 43-му році до нас приїхав дохтор Липа Юрій, і він для нас провів курси медсестер.

Перше пам’ятаю привезли з Наконечного хлопця, везли його на фірі, обробили рану і покликали відразу дохтора. Мав такий саквояж свій, в тому саквояжі всьо було і інструменти всі. І операцію робив, як-то кажуть, на ходу.

Я, як медсестра УЧХ, хотіла далі працювати у підпіллі, а вже 46–ий рік почалася легалізація. Такий був тоді приказ Крайового проводу, що вся молодь, яка ще не є розконспірована обов’язково має вчитися. Я поступила в медінститут. Сестра Любомира Полюги разом вчилась на одному курсі зі мною і каже: «Давай я тебе познайомлю зі своїм дядьком, в них є кімната».

На 4 курсі прийшли забирати господаря нашого Давидовича. Їхня родина була вся арештована і всі за зв’язок з Шухевичем.
І мене відразу на Лонцького. Моїх батьків вже, брата арештували, батьків вивезли в Кемеровську область, і я вже рік була сама одна. Тоді вони мені нагадали про Яворів, що от ти ж була ж там зв’язковою, ти була в УЧХ, з доктором Липою мала зв’язок.

Судили мене на 10 років. В Києві була пересилка і наша камера була на подвір’я. На подвір’я випускали на 15 хвилин на прогулку.
Коли ходив доктор Лотович, то всі дівчата його знали і ми йому махали. . І ше молодий хлопець з ним ходить. А то був Любомир. І цей дохтор йому каже: «Тут є панна студентка медінституту, яка жила у вуйка Давидовича Антона».

Відправили в Комі СРСР, то такий посьолок був, Інта. Одного разу я прийшла з роботи, лежу на нарах і підходить дівчина: «Вам записка». Читаю: «Ви втекли, але я вас догнав». Любомир. Отаке було в нас знакомство.

Ми побралися, моїх батьків зільнили з поселення і вони вже поїхали. Приїхали в Яворів, хати не віддавали, нічо, бо сказали: «Ваш син сидів і дочка, реабілітації нема». І 24 години, їдьте куди хочете. І вони поїхали у Цюрупинськ Херсонської області.
Ми звільнились, нам також не можна нікуди з дитиною. Приїхали до батьків, отам і в Цюрупинську і почали працювати лікарями. Ми вернулись вже в 2004 році.