Дарія Гусяк

Я, Гусяк Дарія Юріївна, виконувала обов’язки зв’язкової. Мала вирішувати, де поїхати, де знайти хату, якесь приміщення, зайняти, купити… Порадили до Грімного піти, то не далеко від Комарно. Прийшли хлопці — зробили криївку, а тоді другий раз привели його. Він такий був дуже товариський, страшно товариський (Роман Шухевич — ред.). Але то був час, коли арештували багато його знайомих, Катруся (Зарицька — ред.) була вже арештована, то він був трошки зажурений, зле почувався, серце зачало трохи так шаліти. І Галина (Дидик — ред.) знайшла місце у Львові, де би він міг побути і полікуватися. Мали такі квартири, які нас приймали та знали, хто ми є… 

Я зауважила, що за мною дуже стежать. Вони прийшли до хати, якою я користувалася і вже більше я не могла піти. Приходжу та кажу провіднику, а він: «Виїжджайте зі Львова, але підіть ще на таку зустріч». Якась жінка приїхала з висилки та мала якусь інформацію передати… Я мала їхати на кінцеву, але розуміла, що не можу, бо разом зі мною можуть Галину підхопити. Оглянулася, хто виходить із трамваю, нікого підозрілого не було.

Пройшла кілька кроків, може, зо десять, може, зо п’ятнадцять, і чую тихенький тупіт, а вони в якомусь м’якому взутті були. На пальцях підбігали до мене. Я повернулася, а вони вже за руки вхопили. Я — за пістолет, а вони руку викрутили й відібрали.

Повезли на управління…Ми в основному у Володимирі сиділи, під Москвою… Нас потім не пускали до Галичини, і Катрусю, і Галину не пускали. Деяких 25-літників пускали, а нас три — ні.