Проспект Шевченка у Львові для нас тепер – це дуже імпозантна вулиця з розкішними житловими та громадськими будівлями, зеленою алеєю посеред брукованої вулиці, де спацерують львів’яни на променаді. А ще у XVIII столітті посередині текла мінлива Полтва, то бурхлива та повноводна, що спричиняла справжні повені, то пересохла та небезпечна для здоров’я мешканців через зловонні випари. По берегах були хатки грабарів (кожум’яків), через річку вели мости, а там, де тепер імпозантний готель "Жорж", був шлюз, що регулював кількість води, яка потрапляла до рову навколо міста. Це була геть інша, незвична для нас картина Львова!

Все змінюється з наданням Львову автономії, місто розквітає як справжня столиця Галичини та Лодомерії. Полтву замуровують в колектор, а проспект Шевченка (тоді вулиця Академічна) стає у ХІХ – першій третині ХХ століть справжньою архітектурною виставкою.

Новий етап

Торгово-Промислова палата у Львові існувала ще з 1850-го та розташовувалася у рококовому палаці Бесядецьких. На початку ХХ століття було вирішено збудувати нову будівлю, що демонструвала би красу і розкіш тогочасного Львова. Для проекту було запрошено визначних архітекторів того часу Альфреда Захарєвича, який був також одним з найвпливовіших членів палати, та Тадеуша Обмінського, творця фасаду львівської сецесії. Обидва ці архітектори перед тим успішно співпрацювали з архітектурним бюро Івана Левинського. Тут вони чи не вперше виступають у роботі самостійно, а Івана Левинського запрошують лише для виконання окремих будівельних робіт.

Будівля Торгово-Промислової палати будувалася в комплексі з Технологічним інститутом, вхід до якого здійснювався з вул. Нижанківського, 5. Ці будівлі, хоч і збудовані в той самий час і об’єднані спільною функцією, але мають дещо інших архітекторів та стилістику. Авторство Тадеуша Обмінського є абсолютним для Технологічного інституту, який до того ж був цілковито збудований фірмою Івана Левинського. Натомість в Торгово-Промисловій палаті творчий почерк Обмінського не так простежується, не маємо достеменних відомостей, які саме роботи він там виконував, але, очевидно, що ансамблевість комплексу дотримана саме завдяки цьому співавторству. Зокрема тильні фасади будівель, що об’єднані великим спільним подвір’ям, позначені саме стилістикою Тадеуша Обмінського.

З Торгово-промислової палати почався новий етап у львівській архітектурі. Передусім вона знаменувала собою кінець орнаментальної сецесії з її дівочими маскаронами та рослинною орнаментикою, площинністю та ліризмом. Тут Альфред Захарєвич започатковує новий для Львова стиль, дуже модерний і одночасно пов’язаний з попередніми традиціями через стилізацію. Можемо віднести цей стиль до пізньої або раціональної сецесії, коли важливим стає новітня інтерпретація історичних архітектурних форм.

Конкуренція сина з батьком

Дуже важливим для розуміння стилістики цієї будівлі є постійна творча конкуренція Альфреда Захарєвича з будівлями його не менш геніального батька. Юліан Захарєвич, створивши Політехніку та Галицьку ощадну касу, заклав основи тогочасної стилістики в архітектурі Львова. Його будівлі стали взірцевими та багато архітекторів намагалися принаймні зрівнятися з ними або їх перевершити. Юліан Захарєвич передчасно помер у 1898 році і з його смертю закінчився історизм у Львові. Якби він прожив довше, то львівська сецесія безумовно би отримала інше обличчя. Тут проситься аналогія з його однолітком Отто Вагнером, який прожив дуже довге і плідне життя, спочатку забудувавши Відень будівлями у стилі неоренесансу, а потім створивши разом зі своїми учнями новий стиль Сецесіон. Але Юліану Захарєвичу судилося інакше. Після смерті батька саме молодий Альфред Захарєвич першим розкинув шатра сецесії у Львові, як писали сучасники. Будуючи сецесійні кам’яниці та пасаж Міколяша (разом з Іваном Левинським) Альфред передусім цікавився новизною стилю, красою та міццю залізобетонних конструкцій. Він завжди був новатором, і Торгово-Промислова палата виникла як взірець дуже нової архітектури, яка ще не існувала у Львові раніше.

Тим не менш Політехніка, створена його батьком, не давала синові про себе забути. Отож будівля Торгово-Промислової палати є її своєрідною реплікою, бажанням наздогнати і перевершити. Навіть творчий метод, який використовував Альфред, був аналогічним. Він власноруч займається не лише архітектурно-просторовим вирішенням, але й дизайном декору, в цьому випадку – вітражами. Це відповідає духові Arts & Crafts Movement (Рух “Мистецтва та ремесла”), поширеного у другій половині ХІХ століття, яке прагнуло усунути прірву між мистецтвом та ремеслом. Аналогічно як Захарєвич-батько власноруч виконував картони вітражів та розписів до своїх будівель, так і його син тут виконує картони вітражів вікон сходової клітки та актової зали, залишаючи потім на виробах свій підпис. Подібно, як Мікеланджело писав “Я, Мікеланджело Буанаротті, громадянин Флоренції, зробив це”, так і Альфред Захарєвич гордо засвідчує авторство своїм підписом на кожному вітражному полотні.

Вітражі та мозаїки

Але повернемося до самої будівлі. Так само, як в Політехніці, композиція тут розгортається поступово. Від класичного фасаду з пілястрами відвідувач потрапляє до вестибюлю та сходової клітки, оздобленої з надзвичайною вишуканістю та пишністю, із застосуванням новітніх для Львова форм та засобів – мозаїк, хвилястих площин стін, вітражів, мармурових підлог та кришталевих світильників, також запроектованих Альфредом Захарєвичем. Дуже привабливим і стильовим є контраст прямокутних вишуканих абрисів огородження сходової клітки та мальовничих та ліричних мозаїкових композицій. Там зображені прості кімнатні та садові рослинки – примули, настурції, фуксії, іриси та яблуневий цвіт. Саме в цьому проявляється зв’язок із Новим стилем – у виборі місцевих рослин та самій техніці мозаїки, яка є мистецтвом виконання вручну. Кожне мозаїчне панно є дещо іншим, дещо відрізняється за композицією та добром кольорових камінців і відповідає тезі сецесії щодо унікальності кожного твору мистецтва. Ці мозаїки виконав краківський художник Кароль Фрич, людина з дуже широкою мистецькою освітою, що послідовно навчався аж у шести визначних мистецьких закладах Європи, зокрема в альтернативній академії Жуліана в Парижі та школі Вільяма Морріса в Лондоні, учень таких визначних художників, як Станіслав Виспянський та Юзеф Мегофер. Переважно Кароль Фрич працював як сценограф, особливо для кабаре «Зелений Балоник», але часом брав участь у виконанні творів монументального мистецтва.

Альфред Захарєвич був не єдиним творцем вітражів Торгово-Промислової палати. Над входом до будівлі також було влаштовано вітраж, де вітрильник долає хвилі буремного моря (на жаль, центральна частина цього вітража втрачена). Очевидно це мало символізувати призначення будівлі, пов’язаною з торгівлею, комерцією, доланням перешкод та певним ризиком. Цей вітраж, як і вітражі залу Торгової Біржі на першому поверсі, виконав Генрик Узембльо, що був художнім керівником закладу вітражів та мозаїк Станіслава-Габріеля Желенського. Саме в цьому закладі були виготовлені всі мозаїки та вітражі будівлі і, очевидно, це було перше крупне замовлення фабрики для львівської будівлі. Як відомо, фабрика Желенського виникла у 1907 року у Кракові на базі вітражного закладу Владислава Екельського та Антонія Туха, які виготовили немало вітражів для Львова, зокрема вітраж для окулусу (круглого вікна в склепінні) нової частини Вірменської церкви. Натомість з 1910-го саме фабрика Желенського стала основним виробником вітражів у Львові, отримуючи дуже престижні замовлення як до Першої світової війни, так і у міжвоєнний період.

Дуже цікаво, як Генрик Узембльо, будучи безпосередньо пов’язаним з фабрикою, таки розділив виконання вітражів між собою та Альфредом Захарєвичем. Цей розподіл безумовно надав оригінальності вигляду інтер’єру, оскільки творчі почерки цих митців були безумовно різні. Генрик Узембльо міркував як живописець і його вітражі набували самостійного звучання, як дивовижна картина, яка би прикрасила будь-який простір. Альфред Захарєвич як архітектор створював геометричні виважені композиції з чітко виділеним центром та передбаченою ритмікою. Особливо цікаво спостерігати, як той самий мотив морських хвиль, обіграний різними художниками виглядає геть інакше. Узембльо це бачить як експресивні кольорові плями з краплями-кристалами різних розмірів і форм, а Захарєвич – як метричні хвилясті площини з рівномірно вставленими однаковими кристалами. Оці характерні кристали вперше у львівську архітектуру ввів його батько у вітражах Галицької ощадної каси. Ці мініатюрні лінзи працюють як накопичувачі світла, заповнюючи простір барвистими райдужними променями.

У вітражах Альфреда Захарєвича сформульовано той принцип, за яким ми і в подальшому впізнаємо вітражі фабрики Желенського. Це поділ площини вітража на забарвлену та прозору частини. В кольорі виконане обрамлення та центральний елемент (найчастіше вазон в овалі), а площина навколо – із безбарвного, але фактурного скла. Саме така композиція була дуже вигідною для сходової клітки Торгово-промислової палати, оскільки тоді дозоване кольорове світло від вітражів не заважало сприйняттю не менш барвистих мозаїкових вставок.

З численними мозаїками будівлі та їхніми авторами також не є все однозначно. Передусім слід зазначити, що мозаїка була дуже коштовною і особливою поліхромною технікою у Львові, через що вона використовувалася лише кілька разів. Так, завершення головного фасаду Торгово-Промислової палати прикрашено розкішними композиціями того самого Генрика Узембльо. Вони навіть дисонують з дещо суворим класицистичним фасадом, але одночасно демонструють глядачеві, що ще триває період сецесії. Фасад увінчує по центру прекрасний герб королівського міста Львова з атрибутами промисловості і торгівлі, виконаний у цілком класичній геральдичній манері, але розташований на незвичному сецесійному тлі з павичевого пір’я. З двох боків сецесійну тему підтримують фризи з флоральною тематикою, де домінує синій та фіолетовий на золотому тлі, що сприяє площинності зображення. Здається не зовсім зрозумілим, чому ж мозаїки сходової клітки доручені таки Каролю Фричу, а не Узембльо. Можливо, останній був надто заангажований справами фабрики, а, можливо, хотіли залучити до оздоблення будівлі якомога більше видатних митців. Ця тенденція загалом була характерна для стилю Боз-ар (від фр. beaux-arts – красні мистецтва), що знову ж таки пішов від Політехніки Юліана Захарєвича, отримав свій найвищий розвиток в Оперному театрі у Львові і згодом продовжував використовуватись у громадських будівлях Львова.

Загадка Балька

Повернемося до інтер’єру будівлі. Як майстерно розвивається його композиція, починаючи від поступового розгортання напруження на сходовій клітці, акценту в залі Торгової біржі та найвищої кульмінації в актовій залі другого поверху. Там для реалізації своїх задумів Альфред Захарєвич запрошує ще двох визначних митців – Зигмунта Курчинського та Фелікса Вигживальського, з якими співпрацював не раз у Львові. Зигмунт Курчинський – це львів’янин, так само як і Альфред, його постійний партнер і колега. Експресивні скульптури цього «учня Родена», як не раз називали Зигмунта Курчинського, вдало доповнювали гармонійні та шляхетні, але дещо сухі форми будівель Альфреда. Фелікс Вигживальський, цей виходець із Перемишля, активно присвятився архітектурі Львова починаючи з 1908 року. До того він мандрував світами, вдосконалювався в Італії та Єгипті, щоб потім привезти до нас цю насичену сонцем палітру.

Так Альфред Захарєвич, подібно знову ж таки до актової зали Політехніки, задумав втілити на стінах залу цілий символічний цикл, що демонстрував би поступ людини та найважливіші моменти її життя. Тут чергуються полотна Вигживальського з академічним, навіть ренесансним монументальним зображенням людського оголеного тіла та скульптурні композиції Курчинського, які завдяки прийому “non finitо” (незавершеності) начебто виростають із площини стіни. По одній стіні Фелікс Вигживальський зобразив передумови успіху (“Сила” (“Бій з кентавром”), “Праця”, “Витривалість” (“Сизиф”), а на другій – наслідки, що отримує людина (“Срібло” (“Перемінний капітал”), “Фортуна”, “Золото” (“Постійний капітал”). Ці матеріальні напрацювання та досягнення, втілені у живописних полотнах, розмежовані скульптурами Курчинського, що представляють абсолютні поняття і цінності, нерозривно пов’язані з нашим життям – “Кохання”, “Смерть” (або “Час”), “Праця”, “Відпочинок”, “Меланхолія”, “Мир” (або “Мистецтво та військовий обов’язок”).

У всьому цьому циклі є загадка, яку ще потрібно розв’язати, яка дуже інтригує і змушує будувати численні гіпотези. Зигмунт Курчинський працював з помічником – Зигмунтом Бальком – видатним єврейським живописцем, який, як і багато інших, загинув у гетто в 1942-му. Не знаємо точно, що саме виконував Зигмунт Бальк у Торгово-Промисловій палаті. Чи то деталі на полотнах Вигживальського, можливо краєвиди, бо Бальк був сценографом, чи то він отримав свободу волі і був автором трьох полотен над входом, так званих “міських краєвидів”, – як описує їх критика. Найцікавіше є те, що ми не знаємо, що було там первісно, оскільки бачимо там сучасну панораму Львова, створену у радянську добу, яка помітно відрізняються колоритом, технікою, композицією. Що ж було там? Припускаю, що то були міські краєвиди, але не львівські. Що саме могло бути перемальоване у радянський період попри високу цінність живопису, але, очевидно, його ідейну неприйнятність. Припускаємо, що це була панорама Єрусалиму, цього омріяного міста на Святій Землі, дістатися якого прагнув кожен. Адже у всьому цьому живописно-скульптурному філософському циклі бракує саме сакрального компонента. Згадаймо ще раз цикл Яна Матейка в Політехніці – адже там людські страждання та науково-технічні досягнення врівноважує саме Богородиця, розташована в центрі композиції.

***

В одній статті неможливо обійняти цей всесвіт, яким є Торгово-Промислова палата у Львові та її творці. Тут ми зосередилися передусім на художніх питаннях, тоді як технічне обладнання (тобто будівельні матеріали та конструкції, освітлення, опалення, вентиляція, водопостачання, каналізація та навіть пневмопошта) ще повинні стати темою окремої публікації.

Сухе знання і навіть емоційний опис не дадуть стільки, скільки безпосередній огляд цієї будівлі. Оскільки архітектура – це передусім простір, в якому треба перебувати, щоб його зрозуміти та отримати максимальні враження. Ми висловлюємо глибоку вдячність головному прокурору Львівської області Ірині Діденко, а також прес-секретарці Юлії Шевченко, прокурорам Юліанні Ковалів і Василю Спічаку за можливість проведення екскурсій цим визначним об’єктом. Це створило незабутні враження для учасників екскурсій, спонукаючи їх до ще глибшого пізнання архітектури Львова, а нас – до написання цієї статі.

Читайте ще

Глина, що зігріває
Глина, що зігріває
Давній Пліснеськ
Давній Пліснеськ
Знаки смерті Личаківського некрополя
Знаки смерті Личаківського некрополя