Майже 80 тисяч крон зникли однієї ночі з кантора Маврикія Йонаша, що містився в центрі Львова. Поліція не знайшла жодних зачіпок, але спіймати зловмисника допомогли його ж черевики

Крики на світанку

Львів’янка Софія Козел щоранку приблизно о 8.00 приходила до кантора Маврикія Йонаша, що розташований на вул. Карла Людвіґа. Жінка приносила свіжі газети й замітала підлогу. Урядники установи, робочий день яких починався на годину пізніше, мусили застати свої місця вже чистими і впорядкованими.

Так мало трапитися і в неділю 8 вересня 1901 року. Козлова підняла металеві жалюзі, відчинила вхідні двері, а коли потрапила всередину – ледь не зомліла. У приміщенні панував страшний безлад. На підлозі – розкидані папери. Велетенський сейф виробництва фірми Wiese et Comp – відчинений навстіж.

Спантеличена жінка вибігла на вулицю.

– Рятунку! Обікрали! Пана Йонаша обікрали! – кричала, ледь стримуючи сльози.

За кілька хвилин прийшов патрульний. Він негайно зателефонував до поліційної інспекції та власника установи. На місце прибули поліційний надкомісар Крайнер, комісар Лисаковський та ще декілька агентів. Пізніше з’явився і сам Маврикій Йонаш.

– Ввечері я відпочивав з товаришами в ресторані, – згадував той день власник кантора на суді. – Якийсь час розмовляли про банківські крадіжки. На ранок мені зателефонували невідомі. Повідомили, що злодії дісталися до мого сейфа. Звісно, я сприйняв це як жарт. Та коли через годину прибіг один із моїх урядників, стало зрозуміло, що все насправді.

Фінансист порахував, що в сейфі зберігалася готівка: 3 948 австрійських крон – зокрема 9 банкнот по 100 крон і 19 золотих монет по 20 крон, 1 587 російських рублів, 26 дукатів, 220 франків, 10 фунтів стерлінгів і 90 американських доларів – паперовими банкнотами та золотом. Також там були цінні папери – акції та заставні листи різних установ.

Останню ревізію проводили напередодні. Тому вдалося визначити точну суму поцупленого – 79 566 крон 50 галерів. Цього було цілком достатньо, щоб придбати величенький маєток.

Засідка в пивниці

“Нечувана крадіж! – повідомляла газета “Діло” наступного дня. – Вчора ранком львів’ян заалярмувала сенсаційна вість, що обікрадено банк. Вістку передавали з уст до уст, мов телєґрафом. Бо дійсно – крадіж величезна, спосіб доконання ґеніяльний, а зухвалість злочинців зворушила ціле місто”.

Як невідомі потрапили всередину приміщення?

Кантор Йонаша складався з двох кімнат на першому поверсі будинку “Ґранд-готелю”. Велике вікно однієї виходило на вул. Карла Людвіґа. Там містилися сейф, робочі місця касира і трьох урядників. За скляною перегородкою була друга кімната, у якій сидів власник установи і стояв ще один сейф. На щастя, до нього вломники дістатися не встигли.

Маврикій Йонаш

Будинок мав багато пивниць. Одна з них – просто під приміщенням кантора й належала Міхельштадтеру, власникові крамниці взуття в пасажі Гаусмана, себто з тильного боку тієї самої будівлі. Потрапити туди міг кожен охочий.

Очевидно зухвальці засіли в пивниці. Із розкиданих там дерев’яних коробок і скриньок змайстрували риштування, ніби фахові муляри дістали зі склепіння 13 цеглин. Так дісталися до підлоги, виготовленої з товстих ялових дошок, накритих зверху дубовим паркетом.

Просвердлили в дошках чотири дірки на відстані десь півметра одна від іншої, а далі – ще кільканадцять. Так у підлозі утворилася квадратна дірка, через яку могла пролізти людина.

Опинившись всередині кантору, злодії взялися за сейф. У трьох місцях зробили дірки, здерли броньовану поверхню, відламали дві засувки й долотом вибили основний замок.

Зловмисників цікавили золото та цінні папери. Також забрали з собою балансові звіти, щоб приховати номери викрадених акцій. Срібло, векселі та лотерейні білети залишили. Вийшли тим самим шляхом, що й потрапили досередини.

Дзвінок, свічка, два долота

Поліція негайно розпочала розслідування цієї заплутаної справи. Маврикій Йонаш оголосив нагороду – тисячу крон за інформацію, яка допоможе спіймати зловмисників.

Насамперед агенти уважно оглянули пивницю Міхельштадтера. Там знайшли два новесенькі робітничі вбрання синього кольору, пару засмальцьованих рукавиць, шматок свічки, малесенький дзвінок і слюсарські інструменти – два долота, пилку, свердло, кілька напильників.

Усі прилади – цілком нові, виготовлені на французьких фабриках. Дзвіночок був загорнутий у квитанцію до оплати із крамниці Шумана. Покупець просив принести знаряддя до “Центрального” готелю, кімнати № 17. Однак квитанція була датована ще квітнем. Логічно, що Шуман нічого не пам’ятав про давнього клієнта.

Один бойко, який продавав фрукти в пасажі Гаусмана, розповів: близько 2 години ночі бачив двох чоловіків, які йшли від “Ґранд-готелю” у бік вул. Сикстуської.

Злочинець завжди повертається на місце зухвалого вчинку, – мислили поліціянти. Тому уважно спостерігали за всіма, хто протягом дня приходив до кантора Йонаша. Затримали якихось двох механіків. Ті переконували, що приїхали до Львова вранці: один – до дружини, другий – до матері. Ввечері планували рушити далі. Їх протримали під охороною три години, а тоді відпустили.

Преса подала перелік викрадених валют і номери цінних паперів. Вказували, що на більшості документів є чотиризначні номери, написані чорнилом у лівому верхньому кутку на титульній стороні.

Минув тиждень, а натрапити на слід крадіїв ніяк не вдавалося. Виглядало на те, що злочин залишиться нерозкритим, невідомі вламники розпоряджатимуться багатством на власний розсуд, а Маврикій Йонаш залишиться без грошей, які накопичував протягом кількох років важкої праці.

Підозріла монета

18 вересня 1901 року по полудні до кантора Йонаша зайшов малий хлопчина. Він попросив поміняти золоту монету з румунським написом номіналом 10 франків. Касир Охс запідозрив щось недобре. Такі монети траплялися у Львові вкрай рідко, а кілька схожих поцупили 10 днів тому.

– Звідки у тебе ця монета, малий? – перепитав про всяк випадок.

– Від мого господаря. Її приніс наш гість.

– А де ти працюєш?

– У лазні пана Мейзельса.

– І давно приходив той гість?

– Прошу пана, він дотепер у нас.

Через півгодини хлопець, касир Охс і поліційний ревізор Вайншток були в лазні Мейзельса, що на вул. Котлярській. Відвідувача застали в парильні, попросили одягнутися та повели до поліційної інспекції.

Чоловік розповів, що його звати Франц Дуткевич. Монету з румунським написом напередодні отримав як решту в ресторані Блясбаха біля Міського театру. Послали агента до вказаного закладу. Блясбах заперечив, що мав справу з такими грошима.

Дуткевич все більше плутався в показах. Раптом заявив, що насправді його звати Іван Будкевич. Потім назвав інше ім’я – Іван Кульпінський. Родом з Вільна (Вільнюса), останнім часом проживав у Бродах. Приїхав до Львова два дні тому. Знайомих тут не мав, житла не винаймав, ночував на лавці в парку. Однак на руках затриманого були свіжі мозолі. Виглядало на те, ніби декілька днів тому він працював з якимось важким інструментом. Дуткевич-Будкевич-Кульпінський пояснив, що рубав дрова.

Слідство знову зайшло в глухий кут.

Ключ до розгадки черевики

Затриманого вже хотіли відпустити, як раптом надкомісар Крайнер помітив, що його вбрання – старе й пошарпане. Зате на ногах – новесенькі черевики.

– Де ви купували одяг? – запитав.

– У Ризі.

– А взуття?

– У Бродах.

– Чи могли б ви в разі потреби вказати шевця, у якого купили це взуття?

– Міг би, напевно… – чоловік помітно знітився.

– Роззувайтеся!

На підошві черевиків було клеймо шевця Кноблоха, що мав майстерню на вул. Городоцькій. Рушили туди. Кноблох упізнав клієнта, а його помічник згадав, куди приносив замовлення – на вул. Йосафата.

За вказаною адресою ніхто не мешкав. Сусіди розповіли, що квартиру винаймав середнього віку чоловік та його тітка. Два тижні тому вони переїхали на вул. Шептицьких. Поліціянти взялися оглядати всі будинки на тій вулиці. Агент Перестрельський перепинив старшу жінку, яка йшла хідником.

– Прошу пані, чи то ви переїхали сюди в суботу?

Ту ніби пересмикнуло. Вона щось пробурмотіла і вже хотіла йти геть. Перестрельський вхопив її за руку. Жінку звали Марія Долубовська. Розповіла, що мешкає разом із племінником Іваном Будкевичем. Саме його вже кілька годин поліція марно випитувала про місце перебування.

Квартиру обшукали і – о диво! – знайшли всі гроші, викрадені з кантора. Крони лежали в шухляді стола, рублі – у валізі господині, цінні папери та монети – у металевій скриньці, захованій у кошику для брудної білизни.

Мабуть, це був найщасливіший день у житті Маврикія Йонаша. На радощах він навіть дав злодієві пачку єгипетських сигарет і 1 крону на вечерю. Вже по півночі закутого в кайдани вламника повели до поліційної тюрми.

Вламник-одинак

Фелікс Долубовський

Із трьох вказаних злодієм імен жодне не було правдивим. Насправді його звали Фелікс Долубовський. Він був рідним сином Марії Долубовської.

Народився у Ковні, Російська імперія. Його мати утримувала молочарню у Вільному. Чоловік освіти не мав. Замолоду грав у карти та більярд, а потім взявся за крадіжки. “Працював” у різних містах країни. Був спійманим у Варшаві, однак під час переправи до Москви втік. Ховався в Санкт-Петербурзі. Там придбав паспорт на ім’я Івана Будкевича. Рік тому перебрався до Львова разом з матір’ю, яку видавав за свою тітку.

Кілька місяців Долубовський утримував крамницю споживчих товарів, що на вул. Міцкевича. Але справа не приносила бажаного прибутку. Довелося припинити торгівлю і взятися за старе.

План крадіжки чоловік виношував декілька місяців. Кілька разів ходив до кантора Йонаша, аби поміняти крони на російські рублі. Ретельно вивчав розташування кімнат і пивниць. Поступово скуповував інструменти.

У п’ятницю приблизно о 19:00 зайшов до пивниці. Дочекався закінчення робочого дня. Запалив свічку, взявся діставати цеглини, а потім пиляти дірки в підлозі. Так тривало до 6 ранку. Коли Долубовський зрозумів, що не встигне закінчити розпочате до приходу працівників кантора, поклав дошки та цеглу на місце й пішов геть.

Наступного вечора, щойно Йонаш закрив кантор, Долубовський продовжив роботу. Потрапив всередину, де ще чотири години колупав сейф. Гроші розклав по кишенях, частину загорнув у газету й рушник. Переодягнувся і спокійно пішов геть. На годиннику була 7:30. А вже через півгодини до кантора прийшла Софія Козел.

Такий злочин неможливо втілити без спільника, – мізкували інспектори.

 – Якби я мав товариша, мусів би з ним поділитися, – запевняв арештант. – З такою глупою касою легко сам дав раду.

Беззаперечний аргумент!

Жертва стає на бік злочинця

Суд над Долубовськими – матір’ю і сином – відбувся 25 листопада 1901 року.

Маврикій Йонаш прийшов до Палацу справедливості в доброму гуморі. Коли йому дали слово, – багато жартував. Судді Ясінському кілька разів доводилося заспокоювати аудиторію. Насамкінець фінансист знову подарував обвинуваченому пачку дорогих сигарет і попросив суддю… не карати його.

– Пан злодій виявився цілком пристойним чоловіком, – пояснив Йонаш. – Я не маю до нього жодних претензій.

Поза тим на засіданні не бракувало веселих моментів.

– Чи ви є родичкою Долубовських? – питав суддя свідка Блажовську.

– Боронь Боже!

– Чи присягаєтеся, що говорите правду?

– Авжеж! – відповіла та і впала на коліна.

А свідок Анна Небода ніяк не могла вимовити текст присяги. Складності спричинило слово “wszechwiedząсemu” – “тому, що все відає”.

– Вшех… Вшех… Пане суддя, ну не можу я! – ледь не плакала жінка.

– Давайте повільніше, – просив Ясінський.

– Вшех… Вшех… Та ну ніяк!

Вирішили обійтися без свідчень Небоди.

Фелікс Долубовський зізнався у своєму вчинкові. Його засудили до 6 років важкої тюрми. Матір відпустили на волю.

Маврикій Йонаш втратив через цю справу кілька сотень крон, які злодій встиг витратити, а також – 10 безсонних ночей. Сейф, який понівечив Долубовський, придбав німець Арнгайм, котрий виготовляв вогнетривкі шафи. Він став експонатом Берлінської промислової виставки – спонукав обивателів ретельніше добирати такі вироби.

Читайте ще

"Падаю жертвою махінації": як самогубство адвоката спричинило крах банку
"Падаю жертвою махінації": як самогубство адвоката спричинило крах банку
Олійник vs Горбатюк: повітряна дуель українських асів
Олійник vs Горбатюк: повітряна дуель українських асів
Про що писала преса у березні
Про що писала преса у березні
Про що писала преса у лютому…
Про що писала преса у лютому…