6 фактів про ірландця з Угорщини, який хотів перетворити Закарпаття на Швейцарію

Ірландець, хорват, угорець

13 липня 1851 року в хорватському місті Чаковець у родині ірландських емігрантів Еганів народився хлопчик, якого назвали Едмундом. Здібний юнак, закінчивши гімназію у Самботгельмі, вивчав економіку в університеті німецького міста Галле, а згодом навчався на юридичному факультеті Віденського університету. У 1883–1896 роках Едмунд Еган працював на посаді радника угорського Міністерства сільського господарства, де водночас очолював відділ молочарства. Невдовзі Еган здобув славу блискучого фахівця у сфері економіки не лише як теоретик, але й як практик. Тоді ж ірландець звернув увагу на Закарпаття, яке було частиною Транслейтанії – земель угорської корони.

«Комора економічних абсурдів»

Наприкінці ХІХ століття українські селяни Закарпаття перебували в жалюгідному становищі. Через голод та злидні жителі краю покидали рідні домівки, емігруючи здебільшого за океан. Між 1880 та 1914 роками до США, куди в ті часи прямувало близько 80 % закарпатських заробітчан, виїхало від 150 до 225 тис. осіб. Причин для втечі з рідного краю було вдосталь: і дефіцит землі, і економічна залежність від місцевих дідичів, і свавілля лихварів, і навіть алкоголізм. Еганом так описав  катастрофічну ситуацію краю: “…не дивниця, що коли в иньших гірських сторонах бачимо людий рослих, кріпких та здорових, у руськім Підкарпатю подиблемо хиба недокровні марні, пожовклі мари, безсильні, хиткі, нездалі до військової служби, карликоваті, золотушні (скрофулїчні), віддані з розпуки піянству, знидїлі, лїниві та темні”.

Справедливо, що цей чи не найубогіший край Європи часто називали «коморою економічних абсурдів». Тож коли Еган у своїй книжці 1890-го за господарським потенціалом порівняв Закарпаття із Швейцарією, немало авторитетних економістів того часу покрутили пальцем біля скроні. Запровадження у краї селекції багатої на молоко тірольської породи корів, створення кооперативних молочарень та підтримка державного кредитування закарпатських селян – весь цей шлях “до Швейцарії” виглядав дещо фантастичним.

Як усе починалось

Головним для початку місії Егана став 1897 рік, коли вийшов «Меморандум про розвиток і підвищення рівня духовного й матеріального життя руськомовного народу північно-східних Карпат і Рутенії» мукачівського єпископа Юлія Фірцака, де вкотре було описане катастрофічне становище українців Закарпаття. У відповідь угорський уряд відправив на Закарпаття Едмунда Егана, який розпочав так звану «Верховинську господарську акцію». 15 лютого 1897 року офіційний Будапешт створив експозитуру для гірських районів у Мукачевому на чолі з Едмундом Еганом. На допомогу йому дали 20 священнослужителів і декілька чиновників. Відвідавши під час експозитури більшість сіл краю, Еган підготував для угорського уряду доповідь «Економічне становище руських селян в Угорщині».

Основними причинами зубожіння селян Закарпаття автор вважав несправедливі взаємини між великими землевласниками й селянами, які склалися після ліквідації панщини, та свавілля сільських чиновників – нотарів, які часто вводили в оману неписьменних людей. Однак найбільшу провину Еган покладав на “крамарів” – місцевих лихварів, які, “маючи всякий “ґешефт” у свої руках, орудують цїлим житєм селянині, всїм річним його зарібком, всею його будучиною”.

Рецепт успіху

Головними завданнями для подолання економічної кризи на Закарпатті Едмунд Еган визначив відродження і розширення молочної і сироварної промисловості, розведення племінної худоби, кролів, домашньої птиці, бджільництво, домашні промисли, використання мінеральних вод для санаторіїв, а також створення кооперативних магазинів, читалень, кооперативних кредитних союзів із малими відсотками на позики. Стимулювали і підвищення економічної освіти селян, почали засновувати сільські майстерні для розвитку народних промислів.

Вже 28 березня 1898 року у Сваляві виголосили перші програмні засади допомоги людям, а 12 лютого 1900 року в мукачівському готелі «Чіллаг» підсумували перші зроблені кроки. Хоч акція відразу не поліпшила становища більшості закарпатських селян, але загалом сприяла певному піднесенню економіки гірських районів краю. Внаслідок впровадження інноваційних технологій вдалося не лише розширити посівні площі і збільшити обсяг та якість сільськогосподарських продуктів, але й створити можливість переробки готового до споживання продукту – наприклад, вина чи сиру. Втім найголовніше те, що вдалося ліквідувати лихварську монополію на торгівлю в селі. Кооперативи почали продавати товари народного вжитку й навіть горілку за цінами значно нижчими, аніж перед тим правили лихварі-посередники.

Ложка дьогтю

“Спаситель руського народу” Едмунд Еган, проводячи “Верховинську акцію”, керувався не лише альтруїстичними мотивами чи любов’ю до місцевих українців. Як зрозуміло із секретного звіту Егана до Будапешта, написаного наприкінці січня 1898-го, справжньою метою цієї акції була мадяризація українських селян, які, досягнувши певного достатку, мали би стати лояльнішими до Угорщини. Недарма реформатор наголошував на тому, що особливу небезпеку становить те, що “поодинокі національності географічно в закритих національних областях живуть від угорців віддалено”. Водночас відсутність політичної репрезентації закарпатських українців робила їх вдалим об’єктом для асиміляції та інтеграції до державного тіла Угорщини.

Ще далі пішов колега Егана по господарській модернізації Закарпаття, відомий угорський публіцист того часу Міклош Барта, який у своїй книзі “На землі хозарів” (1905) писав: “…Аби з русина став угорець, для того треба добре продуманої державної акції, проведеної вміло і з любов’ю. Народ має бути переконаний у тому, що Угорщина є його матір’ю, яка піклується про нього, і він має відчувати безмежну вдячність угорській країні… 400 тисяч душ можна в цьому краї за короткий час мадяризувати! Це означало б кількісну перевагу угорської раси…”.

Загадкова смерть

Діяльність Егана не викликала особливого захоплення у людей, які позбулися значної частки своїх прибутків. До того ж, місцеві чиновники, не знаючи справжніх політичних мотивів акції Егана, боялися, що економічне піднесення краю може підвищити національну свідомістьі місцевих українців. Едмунда почали переслідувати: підливали йому отруту до коньяку, грабували, подавали до суду, пропонували хабарі й навіть посягали на його життя. Врешті Едмунд Еган загинув від кулі, коли 20 вересня 1901 року їхав каретою з Ужгорода в бік Мукачевого. Біля урочища Лазький берегпролунав фатальний постріл. За два дні Еган помер у шпиталі. Обставини трагедії досі не з’ясовані.

Згодом ходили чутки, що це нібито самогубство, нещасний випадок і навіть наслідки дуелі. Слідчі не знайшли убивць, а згодом «Верховинську акцію» хоч і не згорнули, та все ж після смерті свого натхненника вона просувалася значно повільніше. На похорон Едмунда Егана в Ужгороді прийшло 12 тисяч українських селян із найвіддаленіших куточків і майже в кожному закарпатському селі провели жалобні народні збори. На місці його загибелі звели пам’ятний хрест, який знесла радянська влада у 1960-х, але хрест відновили 23 березня 2002 року.

Читайте ще

“Золота доба” закарпатської архітектури
“Золота доба” закарпатської архітектури
“Пласт” за Карпатами
“Пласт” за Карпатами
Втрачена столиця
Втрачена столиця
Іван Сила: голлівудська історія Геркулеса із Закарпаття
Іван Сила: голлівудська історія Геркулеса із Закарпаття