Про основні святкові атрибути, вірування та народні прикмети різдвяного надвечір’я "Локальній історії" розповів знаний етнолог, професор Михайло Глушко

Залежно від історико-етнографічного району Святий вечір, який ми традиційно відзначаємо 6 січня, називали Дідовим вечором, Вилією або Першою колядою. Натомість Щедрим вечором, наприклад, на Надсянні, іменували 18 січня, а на Поліссі — 13-те. Поліщуки взагалі святкували три Святі вечори: 6, 13 і 18 січня. При чому 6-го і 18-го на столі була пісна їжа, а 13-го — скоромна. На Поліссі вважали, що перший Святий вечір — на врожай, другий (Щедрий вечір) — на худобу, а третій — на здоров’я, хоча в деяких етнографічних районах могли трактувати й навпаки.

Різдвяний вертеп, с. Тетевчиці Радехівського р-ну Львівської обл., 1970-ті рр.
Різдвяний вертеп, с. Тетевчиці Радехівського р-ну Львівської обл., 1970-ті рр.

Як готувалися до найважливішого вечора в році

Колись українські хати були курними, тож кіптяву, що осідала на стінах, мили або білили, а всі хатні речі прали. Саме тому ані печі, ні вікон ніхто не розписував, а в курній хаті часто ще й утримували якусь птицю. Протягом свят не можна було нічого робити, тож розбирали куделю і ткацький верстат та на три дні мали підготувати худобі корм.

Лише на початку ХХ століття помешкання почали прикрашати “павуками”, а заможніші ще й оздоблювати ялинковими прикрасами. Така мода поширилась у 1920—1930-х роках, бо до того в селі ялинок не ставили. Найбільша прикраса на Різдвяні свята — сніп, солома, сіно. Якщо в оселі димохід уже був виведений на горище, то ще й вішали рушники і тканини. Останнє, що робили перед вечерею, — це готували різні страви.

Щедрівки на Знесінні у Львові, 1932 р. У другому ряді четверта зліва Катерина Лотоцька, голова осередку «Союзу Українок».
Щедрівки на Знесінні у Львові, 1932 р. У другому ряді четверта зліва Катерина Лотоцька, голова осередку «Союзу Українок».

Різдвяні хліби

Хліб був важливим атрибутом різдвяної трапези. Найбільше відомо про карачун або керечун, як казали бойки й лемки. Саме вони вважали, що від керечуна залежить достаток у хаті. Коли пекли цей хліб, то господиня одягала навиворіт кожуха та рукавиці, мовляв, це забезпечить багатство родині на весь наступний рік. До тіста додавали меду та зерна культур, які вирощували господарі. Як правило, керечун клали на столі і тримали аж до старого Нового року.

Існувала традиція “освячення” різдвяного хліба у воді. Це могли робити і на Різдво, і на Новий рік. Зазвичай невістка готувала рушника, коновку з водою, відтак брала керечуна та йшла з ним або до криниці з водою, або до річки. Керечуна тричі занурювали у воду, примовляючи: “Не хліб купається, а я в силі і здоров’ї”. Після цього невістка приносила керечуна додому, котячи його від порога до печі. Якщо він падав так, як спікся, дном, тоді вважали, що все буде гаразд, а якщо ж ні, то це означало, що хтось невдовзі помре. Найчастіше цей знак асоціювали з господарем.

Вертеп із шопкою у с. Вишнівчик Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1970-ті рр.
Вертеп із шопкою у с. Вишнівчик Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1970-ті рр.

Кутя як головна святвечірня страва

Зазвичай кутю готували в новій посудині. Так було прийнято на Поділлі, Наддніпрянщині, Полтавщині та в деяких районах Волині. Однак там, де посуд вважали розкішшю, цього звичаю дотримувалися не завжди. Пшеницю та ячмінь спершу замочували, потім оббивали у ступі, мили й запарювали, а відтак варили.

У середині ХІХ століття на Наддніпрянщині кутю перед споживанням заправляли медом, але він мав бути з вощиною. У Карпатах горіхів до куті ніхто ніколи не давав, бо їх там просто не було, але присмачували маком і медом.

Учасники новорічної «Маланки», смт. Печеніжин Коломийського р-ну Станіславської обл., 13.01.1958 р.
Учасники новорічної «Маланки», смт. Печеніжин Коломийського р-ну Станіславської обл., 13.01.1958 р.

Обряди, звичаї та вірування

Перед самою вечерею обов’язково йшли до свійських тварин, щоби їх почастувати. Господар брав хліб чи вареники й годував ними худобу. Інколи для них спеціально готували хлібні вироби. Гуцули ме-дом малювали хрестики на великій рогатій худобі. Деякі господині обсівали маком стайню чи стодолу, щоби відьми не начарували й було молоко.

Сама церемонія приготування до святкової вечері передбачала низку дійств: обкурювали хату, під стіл ставили залізні предмети (на Надсянні — сокиру вістрям до порога, леміш від плуга), вірячи, що залізо відганяє нечисту силу.

Вертеп у с. Соколя Буського р-ну Львівської обл., поч. 1950-х рр.
Вертеп у с. Соколя Буського р-ну Львівської обл., поч. 1950-х рр.

Перед вечерею господар (дід або син) тради-ційно заносив до хати солому чи сніп, або й отаву (дрібне сіно другого покосу). Коли батько заходив, то вітався: “Христос сі Рождає!”, “Дай, Боже, добрий вечір!”, “Сійся, родися, жито, пшениця, ячмінь — як кінь, овес — як пес, бураки — як ходаки!”. Залежно від віншування присутні в хаті мали відповісти: “Славімо Його!”, “Дай, Боже!”, “Най ся роди, най ся роди!”…

На Гуцульщині та Бойківщині, коли сідали вечеряти, то дуже щільно зачиняли двері, щоби не зайшли непрошені гості. Окрім того вважали, що на вечері присутні також душі покійних предків. Для них окремо, на вікно, відкладали по ложці кожної страви.

Натомість у деяких етнографічних районах залишали таку вечерю з окремим посудом на столі разом з усіма приборами. Якщо покійник був цього року, то обов’язково мала бути для нього порожня миска з ложкою. І якщо чоловік поїхав у далеку дорогу, скажімо, на заробітки, то йому теж символічно ставили посуд за столом.

Аматорський драматичний гурток при читальні т-ва «Просвіта», c. Милошовичі Львівського п-ту Львівського в-ва, 1930-ті рр.
Аматорський драматичний гурток при читальні т-ва «Просвіта», c. Милошовичі Львівського п-ту Львівського в-ва, 1930-ті рр.

Як вечеряли наші предки 6 січня

Святкова вечеря починалася з того, що батько запа-лював свічку і благословляв родину: “Дав нам Бог цих свят дочекати разом зі всією сім’єю, то, дай Боже, і наступних в мирі і злагоді дочекатися”. Після цього всі молились. За столом сідали за старшинством. Вечерю починали не з куті, а з часнику, бо вважали, що він виганяє всіх злих духів та забезпечує здоров’я родині. Однак так було не скрізь. На Надсянні спершу їли варену капусту, так званий “квасок”, а закінчували трапезу кутею. У деяких місцевостях починали з риби і хліба.

Якщо починали вечерю з куті, то ще й ворожили. Господар підкидав першу ложку до стелі й дивився: скільки зернин каші та маку до неї пристане, стільки буде кіп збіжжя або роїв бджіл. Водночас на Опіллі та Надсянні навіть підкидали солому до стелі і за тими соломинками, що лишалися, ворожили, якими виростуть цього року льон чи коноплі.

Вертеп у с. Журавків Жидачівського р-ну Львівської обл., 1970-ті рр.
Вертеп у с. Журавків Жидачівського р-ну Львівської обл., 1970-ті рр.

Дід чи дідух

Сніп, що стояв у хаті, — зазвичай називали “дідом”, а тепер дуже часто його іменують “дідухом”. Насправді це не зовсім так, бо “дідух” — це сніп, який обмолотили. “Дід” відрізнявся навіть на вигляд. Так на Поліссі сніп робили з жита і він був невеликим за розміром, а на Поділлі “дід” був із пшениці. Натомість у Карпатах, бойки і лемки, робили сніп із вівса, гуцули — з різних видів зернових культур. Різдвяний сніп міг стояти до Щедрого вечора. В окремих місцевостях “дід” уособлював покійних предків, тому його могли годувати варениками та пампушками, але так робили лише віруючі люди. Після свят часом зі снопа витягали солому й нею перев’язували садовину.

Український вертеп в Норильську, Красноярський край, РРФСР, 1955 р.
Український вертеп в Норильську, Красноярський край, РРФСР, 1955 р.

Перша коляда

У Карпатах після вечері починали колядувати. Свічка, яку запалили на Святвечір, мала горіти всю ніч. Коли гасили, то звертали увагу на те, куди йде дим: якщо до дверей, то вважали, що хтось із рідні невдовзі помре, якщо дим ішов догори, то це означало, що всі будуть живі і здорові. Пастухи після вечері ложок не мили, зв’язували їх і клали під скатертину, під сіно, щоби не розбігалася худоба. У деяких місцевостях після вечері був звичай відвідувати близьких, починали віншувати й колядувати під вікнами.

Читайте ще

Чекаючи свого Різдва
Чекаючи свого Різдва
Чому ми святкуємо Різдво не як усі?
Чому ми святкуємо Різдво не як усі?
Богдан Лепкий: На порозі. Різдвяне оповідання
Богдан Лепкий: На порозі. Різдвяне оповідання
Різдво на Україні
Різдво на Україні