Вовків

Вілків, Волків, Wołków

1440p. перша згадка

Область: Львівська

Район: Перемишлянський

Сортування за часом
до 1349

Найдавніше минуле

Перші писемні згадки про більшість сіл Галичини припадають на кінець ХІV–ХVІ ст., однак археологічні джерела засвідчують, що початки заселення тут сягають палеоліту. Після Великого переселення слов’ян поселенський простір регіону стабілізується і на теренах сучасної Галичини зароджуються державотворчі процеси, пов’язані з племінним об’єднанням карпатських хорватів (VIII–X ст.). Внаслідок включення Прикарпаття до складу Русі тут виникає низка земель: Звенигородська, Перемишльська, Теребовельська, на територіальній матриці яких Володимирко Володаревич на початку 1140-х рр. створив Галицьке князівство. У 1199 р. завдяки зусиллям волинського князя Романа Мстиславовича Волинь та Галичина об’єдналися у єдиному державному організмі, який після коронації Данила Романовича у 1253 р., став відомий як «Королівство Русі».

Перша писемна згадка про Вовків датована 1440 р., однак освоєння людьми території теперішнього села та його найближчих околиць відбувалось ще задовго до цього. Зокрема, у сусідньому  селі Костенів виявлено скарб римських монет. Ця знахідка належала носіям липицької культури, яка існувала у Верхньому Подністров’ї та Попрутті впродовж І — початку ІІІ ст. н. е. Серед археологів утвердилась думка, що населення липицької культури варто ототожнювати з дакійською людністю фракійської групи племен, які замешкували обширні гірські та рівнинні землі на північ від Балканського півострова. Фрагментарні писемні свідчення дають підстави пов’язувати давнє населення південно-західної Перемишлянщини з племенем костобоків, які, згідно відомостей римського історика Клавдія Птоломея (87–165 рр.), жили за Карпатами в басейні Дністра. Сучасна назва села має слов’янське походження й виникла від власного імені Вовк. Мабуть, у первісному варіанті село мало назву Вовків двір.

1
1349 - 1772

Польща

У 1340 р. було отруєно останнього галицько-волинського князя Юрія Тройденовича. Після його смерті польський король Казимир ІІІ в результаті двох походів 1340 р. та 1349 р. захопив спадщину Романовичів. Процес інкорпорації краю до Корони Польської завершився у 1434 р., коли було скасовано руське право та судочинство, а галицьке боярство урівняне в правах з польською шляхтою. Водночас, тут виникло Руське воєводство з центром у Львові, яке складалося з п’яти земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Протягом перших десятиліть XVI ст. більшість галицького селянства було закріпачено, зокрема сеймовими ухвалами 1505 р. та 1520 р. селянам було заборонено покидати свій наділ й узаконено дводенну панщину. Життя населення краю утруднювалося й спустошливими набігами кримських татар, які почастішали з кінця ХV ст.

 

 

Згідно люстрації 1578 р. селом володів Якуб Лагевницький, а у 1609 р. тут мала маєтності шляхетська родина Бжоздовських. Вовків нераз опинявся на шляху татарських орд, походи яких впливали на людський ресурс та підривали економічну базу села. Так, восени 1648 р., в часі походу Богдана Хмельницького, кримські татари, що були його союзниками, пограбували Вовків. Відголоском цих подій стали слова селян Луця та Васька Трача з Вовкова, які у 1649 р. під присягою заявляли, що в зруйнованому селі неможливо зібрати більше податку, аніж 2 золотих. У 1668 р. власником села був Олександр Цетнер, який збирав у Вовкові мито за проїзд – по 4 золотих з воза.

 

Татари женуть ясир. Гравюра з
угорської хроніки, XV-XVI ст.
2
1772 - 1914

Австрійська імперія

У 1772 р. внаслідок І поділу Речі Посполитої Росією, Пруссією та Австрією Галичина увійшла до складу імперії Габсбургів. На теренах краю було створено окрему провінцію – «Королівство Галичини і Володимирії», до складу якої увійшли українські етнічні землі (Східна Галичина) та південна частина Польщі з Краковом (Західна Галичина). У 1848 р., коли Європу охопила революційні події «Весни народів», у Галичині скасували панщину. Окрім соціального визволення, село охопило і українське національне відродження. В цей час репрезентантом української ідеї в краї була Головна Руська Рада, однією з основних вимог якої до Відня був поділ Галичини на східну (українську) та західну (польську) частини. Згодом, у 1868 р. з ініціативи народовців у Львові було засновано товариство «Просвіта», відділи якого почали організовувати по всьому краю.

 

 

Вовків з прилеглими селами на мапі Міга (1779-1783 рр.)
Вовків з прилеглими селами на мапі Міга (1779-1783 рр.)

 

Станом на 1787 р. Вовків знаходився у посіданні Ізабелли Любомирської та графа Мауриція Лося. У 1820 р. згідно Францисканської метрики (1819–1820 рр.) серед власників 94 сільських господарств побутували прізвища Новосядлий, Чорний, Дарморіз, Падик, Воробець, Онишків, Олійник, Филипович та ін. Згодом Вовків перейшов до володінь Порфирія Лодинського, а у середині 1830-х рр. село придбала родина Потоцьких. Під 1837 р. в актах зустрічаються відомості про очільників сільської громади. Тоді війтом Вовкова був Сенько Дарморіз, присяжним – Василь Воробець, а церковними провізорами Стефан Романів та Михайло Павлишин. Станом на 1839 р. Вовків замешкувало 468 греко-католиків, а 1857 р. цей показник зріс до 500 осіб.

Церква Івана Хрестителя у с. Вовків, збудована у 1872 р.

Впродовж ХІХ ст. у Вовкові поступово зростають демографічні показники, зокрема у 1880 р. у селі мешкало 757 осіб, з них 597 українців, 112 поляків та 48 жидів. Згідно шематизму 1910 р. населення села, яке належало до маєтностей графа Романа Потоцького, становило 815 людей, а саме 735 греко-католиків, 50 римо-католиків та 30 жидів. За період 1879–1884 рр. у селі померло 122 особи, зокрема 59 дітей, а у 1893–1898-х рр. цей показник становив 107 осіб, серед них 59 дітей. У селі діяла мурована греко-католицька церква св. Івана Хрестителя, збудована у 1872 р. Впродовж кінця ХVIII – початку ХХ ст. місцевою парафією опікувалися Дмитро Стисловський, Яків Дуніковський, Яків Винницький, Олекса Чайковський, Григорій Ступницький, Йосип Сташковський, Михайло Біляшевський, Григорій Ганкевич, Семен Конопка, Омелян Крвавич та Микола Кравців. Діти з Вовкова навчалися спочатку у парафіяльній школі (перша згадка про неї – 1787 р.), яка згодом стала однокласною, де станом на 1910 р. навчалося 92 українських дітей.

Тривалий час москвофільським аналогом «Просвіти» в Галичині було  товариство імені Михайла Качковського, засноване у 1874 р., мета якого у статуті окреслювалася як «разширенье наук, обычайности, трудолюбия, тверезости и ощадности, гражданского сознания и всяких чеснот».  Під гаслом «краще втопитися у російському морі, ніж у польській калабані» до москвофілів приєдналися навіть ті, хто з осторогою ставився до Російської імперії. Властиво тому 68 жителів Вовкова станом на 1910 р. належали до читальні товариства імені Михайла Качковського. В часі наближення Першої Світової війни москвофіли дедалі більше акцентували свою увагу на «русскости» українців Галичини, що, безумовно, викликало спротив національно свідомого середовища. Як наслідок, 12 липня 1912 р. у Вовкові утворено читальню «Просвіти». Серед її засновників були Микола Кравців, Григорій Лилик, Григорій Кісь, Стефан Кісь, Василь Марич, Михайло Онищук, Іван Турчиняк, Іван Процик, Юлія Падик, Іван Пилипів та Іван Чорній.

6
1914 - 1918

Перша світова війна

1 серпня 1914 р. між військово-політичними блоками Антанти (Росія, Франція, Великобританія) та Четверного союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія) спалахнула Перша світова війна. В середині вересня 1914 р. практично вся ця Галичина була окупована військами Російської імперії. Проте, наприкінці червня 1915 р. австрійські війська провели контрнаступ й лінія фронту пролягла через Сокаль, Золочів, Бережани та Галич. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 р. закріпилася на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. У травні 1916 р. російські війська під керівництвом генерала Олексія Брусилова просунулись вглиб Галичини та Волині на 80–100 км, після чого лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917 р.

 

 

У легіоні Українських січових стрільців служило кільканадцять вихідців з Вовкова: Григорій Демків, Іван Демків, Михайло Демків, Андрій Качмар, Григорій Качмар, Михайло Падик, Степан Кушнір, Іван Тиць та ін. Загалом у роки Першої світової війни у лавах австро-угорської армії перебувало 250–300 тисяч українців, що становило до 9 % її особового складу. За підрахунками вчених, в українській частині Галичини полеглих за інтереси імперії було близько 80 тисяч осіб без врахування вдів, калік та сиріт.

Старшини легіону УСС, г. Маківка, 8 березня 1915 р. Справа наліво: Софія Галечко, Осип Яримович, Іван Чмола, Олена Степанів, невідомий
2
1920 - 1939

Міжвоєнний період

21 листопада 1919 р. рішенням Найвищої ради Паризької мирної конференції Польщі передано мандат Ліги націй на управління галицькими землями протягом 25 років. Вже 14 березня 1923 р. Рада послів держав Антанти офіційно визнала приналежність західноукраїнських земель до Польщі за умови забезпечення українцям широкої етнокультурної окремішності. Проте, окупаційна влада в національному питанні проводила так звану «інкорпораційну» політику, тобто відверту колонізацію та полонізацію краю. Боротьба ж українців за національне самовизначення відбувалась у двох площинах: організації культурного й спортивного життя («Просвіта»,«Сокіл»,«Січ» «Луг», «Пласт») та політичному протистоянні з окупантами, зокрема діяльності УВО та ОУН.

Фестини, с. Вовків Перемишлянського п-ту Львівського в-ва, кін. 1920 х рр. Світлина з особистого архіву Андрія Висоцького

 

Культурним життям у Вовкові в 1920–1930-х рр. опікувалися члени читальні «Просвіти». 12 квітня 1921 р. до Галицького Намісництва у Львові звернулися декілька жителів села з проханням заснувати у Вовкові  читальню. Під цим зверненням підписалися Григорій Пилипів, Степан Онищук, Василь Чолій, Осип Якимів, Іван Новосядлий, Іван Кушнір, Михайло Чорний, Михайло Кушнір, Стефан Кобилецький, Михайло Якимів та Іван Пилипів. Вже 15 травня 1921 р. відбулися установчі збори сільської «Просвіти», під час яких головою товариства було обрано о. Зеновія Жегаловича, його заступником став Григорій Кушнір, секретарем – Василь Байовський, скарбником – Іван Кушнір, бібліотекарем – Іван Чорний, а господарем – Стефан Чорний.  Проте, через тиск окупаційної влади статут вовківської читальні затверджено лише через три роки – 2  травня 1924 р.

Лист-відмова у реєстрації сільської читальні у Вовкові, 24 червня 1923 р. (за ЦДІАЛ, Ф. 348, Оп. 1, Спр. 1591)

 

 

 

Активну діяльність провадив аматорський гурток, який у 1930-х рр. очолював Василь Кушнір. У 1935 р. 30 членів гуртка поставили 14 вистав та концертів. При читальні з 1925 р. функціонувала бібліотека, її книжковий фонд зріс з 138 книг у 1928 р. до 260 у 1935 р. Сільська громада передплачувала такі українські періодичні видання, як «Новий час», «Неділя», «Народна справа», «Наш прапор», «Батьківщина» та ін. У 1930-х рр. до активних членів вовківської «Просвіти» належали Михайло Якимів, Василь Кушнір, Іван Процик, Семен Байовський, Василь Філіпович, Маркіян Жегалович, Ксенія Костів, Василь Байовський, Григорій Підложевич, Михайло Сторожинський, Яків Процик та ін.

Федір Сторожинський, 1922 р. н., про діяльність "Сокола" у Вовкові

«Колись були хлопці. Та то було яких п’ятдесят хлопців, а то і більше, дівчата. То були «соколи», то таке було: фестини ставили, вистави […]. На вечір всі сходилися, вистави вчили. Підготовлєли на літо на фестин, як то має бути. Співали «Гей, на горі там женці жнуть»… Всі співали «Гей, на горі там женці жнуть, А попід горою, яром-долиною, козаки йдуть. Гей долиною, гей широкою, козаки йдуть». Співали такі пісні. Ну і ще… Ще би заспівав таку пісню: «Як з Бережан до кадри січовики манджали. Там краялось серденько із горя та  печали…». А ті жінки серпами то всьо так жали і то так співали. Та не жали, а просто такі вправи робили. «Там краялось серденько, в хорунжого Осипа. Як нам з очей зникала та Золотая Липа».

Федір Сторожинський, 1922 р. н.

Організація спортивного життя української молоді Вовкова у міжвоєнний період стала можливою завдяки активній діяльності сільського осередку «Сокола». Точна дата створення вовківського «Соколу» невідома, однак 27 вересня 1927 р. сільська молодь брала участь у повітовому зборі «Соколів» в Лагодові, який провадив доктор Ярослав Сахно. 15 вересня 1935 р. на сокільському повітовому святі із жителями Утіхович, Коросного, Бачева було і 46 хлопців та 25 дівчат з Вовкова. Польська адміністрація будь-якими способами намагалася перешкодити активній діяльності «Сокола», адже це суперечило її планам асиміляції  українського суспільства. Як наслідок, з 1929 р. кількість осередків товариства зменшилася з 486 до 233 у 1936 р. Головою централі «Сокола» у 1922–1933 рр. був директор «Народної торгівлі» Микола Заячківський, а у 1934–1939 рр. – директор «Маслосоюзу» Михайло Хроновят.

Польська влада намагалась протидіяти становленню національного життя в українському середовищі Галичини. Особливо жорстокими методами вирізнялася пацифікація, проведена окупаційним режимом у вересні-листопаді 1930 р. із застосуванням поліції та армії проти українців. Ця репресивна акція супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ. Всього ж у Галичині «умиротворено» близько 450 сіл з 3500, в тому числі і Вовків. Приводом для проведення каральної операції у селі стало те, що влітку 1930 р. хтось підпалив три скирти сіна, які належали графу Альфреду Потоцькому. Відповідно до інформації, наведеної в українських петиціях до Ліги націй, побоїв зазнали 1357 українців Галичини, в тім числі 93 дітей, понад 40 жінок були зґвалтовані, 13 чоловік загинуло, тобто були застрелені або померли від побоїв.

Хор при товаристві «Просвіта». У другому ряді сидить третій зліва Василь Кушнір («Соломон»), с. Вовків Перемишлянського п-ту Тернопільського в-ва, 1939 р.
Хор при товаристві «Просвіта». У другому ряді сидить третій зліва Василь Кушнір («Соломон»), с. Вовків Перемишлянського п-ту Тернопільського в-ва, 1939 р.
Світлина з бібліотеки

У Вовкові, який належав до маєтностей графа Альфреда Потоцького, діяли кооперативи «Сільський господар» та «Хлібороб» зі споживчою крамницею, які організовували українців за принципом «Свій до свого по своє». У сільських інвентарях згадуються коваль В. Русинський, муляр Д. Ґєлас, різник Я. Меллер, швеці Я. Костишин і Д. Онищук, тютюновими виробами торгував Л. Юралевич, а корчму тримав М. Діаманд. Тут функціонували два водяні млини С. Кукутовича та А. Потоцького, останньому належала й цегельня. В 1920-1930-х рр. у Вовкові поступово зростали демографічні показники. Так, станом на 1930 р. в селі  проживало 909 осіб, а вже у 1939 р. населення Вовкова налічувало 1040 людей, з них 870 українців, 140 поляків та 30 жидів. Місцевою греко-католицькою парафією з 1919 р. опікувався Зеновій Жегалович.

16
1939 - 1941

Перші совіти

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Згідно з положеннями таємного протоколу про розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР, який додавався до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.), Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла Збруч й невдовзі окупувала західноукраїнські землі. Українське суспільство Галичини жваво прореагувало на ці події, позаяк бачило в діях більшовиків шлях до звільнення від польського режиму. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, на засіданні яких у Львові 26–28 жовтня 1939 р. проголошено возз’єднання Західної України з УРСР. Попри створення ілюзії легітимності та добровільного підписання цього акту, подальші дії окупаційної влади супроводжувалися примусом та терором.

”Та во такі во в шубушочках. А во, так як руські. Вже на Київ летить. В черевиках обмотки мотали. Бо єден наш колєга такий був, він повідав. Каже: «Та яка там була кавалєрія!? Во сів на конє, положив мішок, конє б’є і так і так кавалєрісти. А ту в Костеневі був другий той во, а там був москаль і був механік. Також десь з України, звідти. Та й той не був дуже москаль, десь його були вивезли туда, бо Бзєнік фамілія була. Може де вивезли і вже давно був там. Може де вивезли з України туда його. Та й він вже був там во, той Бзєік. Потому говорив по українськи. То йому вповіли, той, був Наконечний Іван такий, а він так любив практикувати. Я кажу: «А як там є, яка там кавалєрія була?». А вони зразу як приїхали, то заїздили по пару той во були. Може якісь польські, то вони, кавалєрія була, приїхала. То таке не було. Не була така як польська кавалєрія…”

Андрій Висоцький, 1929 р. н.

Засідання Народних Зборів Західної України у Львові 26-28 жовтня 1939 р.

3
1941 - 1944

Німецька окупація

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. З 1 серпня 1941 р. Східну Галичину як п’ятий дистрикт було приєднано до адміністративної одиниці ІІІ Райху – Генерал-губернаторства «Польща» з центром у Кракові. Одним з проявів політики німецької адміністрації було оподаткування всіх категорій населення. За невиконання контингенту загрожували штрафи, конфіскація майна, ув’язнення, праця в трудових таборах, примусовий вивіз до Німеччини чи навіть страта. Українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину та примусової праці в «баудінстах» (робочих батальйонах). На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності.

Стоять у верхньому ряді зліва направо: Петро Новосядлий, четвертий Степан Новосядлий, Михайло Новосядлий, Іван Новосядлий, с. Вовків крайзе Золочів дистрикт Галичина, 1945 р.
Світлина з особистого архіву Марії Березяк

 

 

 

Дистрикт «Галичина» складався з 16 повітів – крайзе, які в свою чергу поділялись на округи – бецирки. Управління крайзе здійснював окружний староста (крайсгауптман) з допомогою комісарів. Адміністрацію у
містах очолювали штадтгауптмани (зазвичай були німцями).Сільською громадою Вовкова у період німецької окупації керував війт Михайло Сторожинський. Він вирішував усі поточні справи разом з радою, яка складалася з 5-10 місцевих жителів. В цей час Вовків належав до округу Перемишляни у складі Золочівського повіту.

Михайло Сторожинський, член т-ва “Просвіта” в 1942-1943 рр., с. Вовків Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1940-і рр.
Світлина з особистого архіву Андрія Висоцького

 

«Вони (німці, –авт.) були так, як фронт переходив. І вони переходили, рускі їх відтискали, а вони відступали. Я пам’ятаю тут в селі вони два дні стояли, готовили обіди, вони дуже смачно готовили. Я пам’ятаю як
мене тоди вгощали кожний раз, дуже добре поводилися. Але контингент платили, платили. А як мав там яку худобу, то не можна було різати, вбивати, забороняли».

Степан Борбулевич, 1933 р. н.

Федір Сторожинський, 1922 р. н., про німецьку окупацію

 

 

 

У березні 1943 р. з ініціативи О. Вехтера, очільника дистрикту «Галичина», який прихильно ставився до українців, було утворено окрему українську дивізію «Галичина». Чимало галичан скористались цією можливістю, аби отримати добрий військовий вишкіл, необхідний для майбутньої боротьби за незалежність України. Молодь Вовкова також долучилась до формування дивізії, у її лави записались жителі села Ярослав Кушнір, Василь Кушнір, Михайло Коротяк.

7
1942 - 1950

Національно-визвольна боротьба

У 1943 р. на території Галичини з ініціативи Організації українських націоналістів створюється Українська народна самооборона – збройні формування українського визвольного руху, які з грудня 1943 р. прийняли назву «УПА-Захід». Українська молодь Галичини взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. З другої половини 1944 р. відділи УПА проводять низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. Звичним явищем стають постійні облави, засідки та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля.

 

 

Молодь Вовкова взяла активну участь у боротьбі національного підпілля. Впродовж другої половини 1944 р. на теренах Перемишлянщини відділи ВО УПА-Захід «Лисоня» провели низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами Народного комісаріату внутрішніх справ. Впродовж осені 1944 р. війська НКВС Перемишлянського району за участі т. зв. «стрибків» неодноразово влаштовували у Вовкові облави, які супроводжувались арештами та масовими злочинами  проти місцевого населення.

Зліва направо у першому ряді сидять: Марія та Ярослава Чорні, стоїть Михайло Чорний, с. Вовків Перемишлянського р-ну Львівської обл., кін. 1940-х рр.
Зліва направо у першому ряді сидять: Марія та Ярослава Чорні, стоїть Михайло Чорний, с. Вовків Перемишлянського р-ну Львівської обл., кін. 1940-х рр.
Світлина з особистого архіву Андрія Висоцького

 

 

23 грудня 1945 р. у Вовкові внаслідок зіткнення кущової боївки СБ ОУН із загоном НКВС загинули стрільці Іван Ільчишин («Листок)» та Іван Боднар («Курц») з Ладанців. Звичним явищем у селі впродовж другої половини 1940-х – на початку 1950-х рр. стали постійні облави та засідки, прочісування довколишніх лісів та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля. Все це супроводжувалось терором проти місцевого населення. Низка облав пройшли у Вовкові у листопаді 1946 р. А в грудні 1947 р. тут кватирував гарнізон НКВС, який прочісував місцевість мало не щоночі, розшукуючи повстанців.

“То вже була сформована УПА, і як прийшли рускі, то вже їх пертеслідували, вони ховалися по лісах, по криївках. І вони там голодні сиділи. Я одного разу в лісі пасем худобу, може 8-9 років, і пам’ятає вийшло два хлопці, в такій формі українській, такі мали мазепинки, такі жовті, і вони кажут: «Хлопці, ви нас не бійтесі, ми українці, ми хочеш здобути Україну, нелегко, але ми ї всеріно здобудем». І тоді кажут: «Знаєте, може нам винесіт шо після обіду перекусити, бо ми дуже голодні». Нас тоди було п’ятьох чи шістьох хлопців, пасли корови, йдем додому і всі хто шо може готуємо і виходимо. Ми мали назначене місце, де вони мали прийти, але якраз в той час ми виходимо, а їх нема і ми так як засмутились, думаєм шо таке, ми ж домовились в тому місці, а їх нема. Але за якийсь час бачимо показуєтьсі і каже: «Я спеціально на то місце не прийшов, бо ми не знали, думали шо ви нас можете підвезти, можете взяти російских воєнних і нас можут арештувати, тепер ми переконалисі шо з вами можна мати справу». Но і потім то було кілька днів, але потім вони зникли…А потому як вже радянська влада була в нас, вони по вечерах замовляли вечеру. Приходили по сорок чоловік, допустимо, в одну хату, і їм там мама готовила вечеру. А ми молоді хлопці ходили кругом хати, дивилисі, шоб ніхто не приходив. І разом з нами ходили ті бійці повстанські, наглядали, шоб та облава, шоб на них не напала. Ну і так було багато разів. А потім один раз російська облава напала на село, і вони (упівці.-авт.) троха втікли, а троха ховалися по криївках. І вони (рускі.-авт) майже все село спалили, і хто був в криївці, всі згоріли”.

Степан Борбулевич, 1933 р. н.

5
1944 - 1953

Повоєнні репресії

Зі вступом Червоної армії на західноукраїнські землі боротьба з національно-визвольним підпіллям стала одним з основних завдань радянської влади в регіоні й проявилась з найбільшою жорстокістю у масових репресіях проти «ворогів народу». Відбувались безперевні та масштабні депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму. Передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян, яких радянська влада вважала основною перешкодою у колективізації західноукраїнського села.

На засланні. У першому ряді сидить перший зліва Василь Фірман, у другому ряді стоїть перший зліва Федір Сторожинський, на засланні, м. Інта Комі АРСР, 1950-і рр.
Світлина з особистого архіву Федора Сторожинського

 

У доповідній записці секретаря Львівського обкому КП(б)У І. Грушецького секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову про затвердження матеріалів на виселення родин учасників визвольних змагань (від 6 лютого 1946 р.) вказувалось, що село «поражено бандитизмом». Тоді виселенню з Вовкова й відправленню у віддалені райони СРСР підлягало 25 сімей загальною кількістю 75 осіб. Основна хвиля депортацій сімей з Вовкова припала на жовтень 1947 р., коли проводилась операція «Запад». Згідно з постановою Ради міністрів СРСР № 3214 (від 10 вересня 1947 р.) передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян. Під час цієї акції з села було виселено родини Бик, Міляр, Панасюк та ін.

Федір Сторожинський, 1922 р. н. про виселення до республіки Комі

«Везли нас в товарних вагонах, «пульманах». У нас в вагоні було 120 чоловік, а лишилося 12 чоловік, решта всьо вигнило. 108 чоловік загинуло, а 12 нас ся лишило.

Привезли нас в Печору, там помили в бані і тогди по лагерах, мене в Інту… І ми приїхали туда, нас привезли в один лагер, та й там люди всі. Нас приїхало 90 чоловік».

Федір Сторожинський, 1922 р. н.

«Радянська влада набирала розгону і тоді шукали хто був зв’язаний з повстанською армією. Тоди наші
люди самі показували хто тим займався. Тоди як показали, так вони їх вивозили на Сибір. А як вони вивозили? Де був на роботі, не дали нічо передітися, ні шо їсти. Так як він був, так на машину і поїхали. Потім були такі перекази, шо вони поки на Сибір доїхали, вони були слабо одіті, вони всі позамерзали і їх там скинули в рови».

Степан Борбулевич, 1933 р. н.

 

 

 

 

Загалом у період з 1944 р. до початку 1950-х рр. було репресовано та виселено більш ніж 50 жителів Вовкова. З них: 5 людей померли у таборах, ще  майже 40 осіб не повернулись із заслання, або ж їхня подальша доля залишається невідомою.

7
1944 - 1991

У складі УРСР

У 1940 — на початку 1950-х рр. радянська влада намагалась запровадити на західноукраїнських землях такий порядок, як на інших територіях УРСР. Одним із перших кроків стало створення колгоспів. До початку 1950-х рр. суцільна ціною репресій проти сотень тисяч селян колективізація була майже завершена. Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали партійні та комсомольські організації. Радянською владою розгорнуто масштабну кампанію з ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, яка була змушена перейти у підпілля. З середини 1960-х рр. з особливим розмахом розпочалася русифікація України та дискримінація вихідців із села перед міськими жителями, зневага до традиційних цінностей.

Молодь с. Вовків. У верхньому ряді зліва направо: Володимир Лоїк, Андрій Висоцький, Володимир Дарморіс. У другому ряді: Іван Скальський, Святослав Кушнір, Ярослав Гриник, Богдан Кушнір, Іван Процик. У третьому ряді: Іван Аркатин, Стефан Костів, Роман Козак, Байовський Василь, Роман Костів, Іван Кобилецький. У четвертому ряду: Михайло Максимів, Ярослав Підложевич, Іван Ільчишин, Роман Шира. У п’ятому ряді: Володимир Байовський, Володимир Дикий, Богдан Сьомак, Петро Байовський, Ярослав Демків, Михайло Турчиняк, с. Вовків Перемишлянського р-ну Львівської обл., кін. 1947-1949-й рр.
Молодь с. Вовків Перемишлянського р-ну Львівської обл., кін. 1947-1949-й рр.

 

 

 

Восени 1949 р. господарства жителів Вовкова увійшли до новоствореного колгоспу «ім. Леніна», який згодом реорганізовано в колгосп «Росія». Вовківській сільській раді були підпорядковані села Брикун, Малий Полюхів, Мерещів та Плетеничі. З пропагандивною метою за наказом вищого керівництва також організовано рух колгоспного соціалістичного трудового змагання. У вовківскому колгоспі за «високі досягнення» були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора Р. А. Гриник, С. В. Лоїк.

Обід в колгоспі, с. Вовків Перемишлянского р-ну Львівської обл., 1960 і рр.
Світлина з бібліотеки

«Дякував в церкві мій чоловік. Так во ходив до церкви, на восьму годину ходив до церкви, а тоди на дев’яту годину він був бугалтером, пішов в бугалтерію. Тоди приставили москалям же він в церкві управляє
і бугалтерію веде. Вони тоди його викликали і сказали альбо церкву лишаєш, альбо бугалтерію. Вони його зразу хтіли в партію, а він в партію не хтів записуватись. А він каже: «Я вам бугалтерію нині лишаю, а церкву не лишаю». Тоди вони так зробили, шо всі недостачі мав, то я корову продала, свиню продала, всі гроші і всьо їм дала. Так вони помстилися за то, шо він бугалтерію лишив. Він не хтів в партію вступати».

Марія Стецька, 1927 р. н.

Гаївки біля церкви, с. Вовків Перемишлянского р-ну Львівської обл., 1960 і рр.Світлина з бібліотеки
6
All count: 55
Найдавніше
минуле - поч. ХХ
1349
 
 
 
Перша світова
війна
1914
 
Міжвоєнний період
1920
 
Друга світова
війна
1939
 
 
Національно-визвольна
боротьба
1942
 
Повоєнні репресії
1944
 
У складі УРСР
1953