Верин

Веринь, Weryń

1469p. перша згадка

Область: Львівська

Район: Миколаївський

Сортування за часом
1349 - 1772

Польща

У 1340 р. було отруєно останнього галицько-волинського князя Юрія Тройденовича. Після його смерті польський король Казимир ІІІ в результаті двох походів 1340 р. та 1349 р. захопив спадщину Романовичів. Процес інкорпорації краю до Корони Польської завершився у 1434 р., коли було скасовано руське право та судочинство, а галицьке боярство урівняне в правах з польською шляхтою. Водночас, тут виникло Руське воєводство з центром у Львові, яке складалося з п’яти земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Протягом перших десятиліть XVI ст. більшість галицького селянства було закріпачено, зокрема сеймовими ухвалами 1505 р. та 1520 р. селянам було заборонено покидати свій наділ й узаконено дводенну панщину. Життя населення краю утруднювалося й спустошливими набігами кримських татар, які почастішали з кінця ХV ст.

У 1469 р. перша писемна згадка про Верин, який разом з іншими місцевостями Дроговизького староства був відданий королем польським королем Казимиром IV Ягеллончиком  в користування шляхтичу Тарлові за борг 1200 гривень.

1498 р., 1515 р. – Верин спалений й розграбований внаслідок набігів степовиків Кримського ханства. Село лежало на важливому шляху з Перемишля до Галича, який проходив через Комарно, Велику Горожанну на Дроговиж та Верин.

 У 1554 р. Король Сигізмунд Август підтвердив холмському старості Габрієлю Тарлу купчу грамоту на села Надітичі, Розвадів, Верин, Устя, Стільсько і Демню. В наступному році той же король надав Габрієлю Тарлові, на той час радомському каштелянові, стаційне з сіл Устя, Розвадів, Надійчичі і Стільсько.

 

 

Татари женуть ясир. Гравюра з угорської хроніки, XV-XVI ст.
Татари женуть ясир. Гравюра з угорської хроніки, XV-XVI ст.

 

У 1650 р. Розділ та навколишні села успадкували Станіслав та Анна Жевуські. У середині ХVIII ст. Верин належав до роздільської економії Михайла Йозефа Жевуського. Тут процвітало виробництво заліза, зокрема селяни з Надітичів, Верина, Стільська, Ілова і Волі Великої мусили добувати руду, заготовляти дрова та випалювати вугілля і доставляти все це до Демні. Окрім того, кожен підданий з Верина мав відробити в рахунок шарварків 10 днів на копанні руди та 2 дні на ремонті кузні.

У 1662 р. згідно люстрації у Верині жило 20 людей, які господарювали на двох  ланах землі. За кожний лан піддані сплачували 10 злотих 20 грошів. У люстрації згадується місцевий священик Євстахій, отже вже тоді у Верині була церква.

3
1772 - 1914

Австрійська імперія

У 1772 р. внаслідок І поділу Речі Посполитої Росією, Пруссією та Австрією Галичина увійшла до складу імперії Габсбургів. На теренах краю було створено окрему провінцію – «Королівство Галичини і Володимирії», до складу якої увійшли українські етнічні землі (Східна Галичина) та південна частина Польщі з Краковом (Західна Галичина). У 1848 р., коли Європу охопила революційні події «Весни народів», у Галичині скасували панщину. Окрім соціального визволення, село охопило і українське національне відродження. В цей час репрезентантом української ідеї в краї була Головна Руська Рада, однією з основних вимог якої до Відня був поділ Галичини на східну (українську) та західну (польську) частини. Згодом, у 1868 р. з ініціативи народовців у Львові було засновано товариство «Просвіта», відділи якого почали організовувати по всьому краю.

У 1773 р. Дроговизьке староство, до якого належав Верин, внесено в розпис державних маєтків і оцінене в 153180 золотих римських. У 1820 р. це староство купив польський граф Станіслав Скарбек за 178630 золотих римських.

У 1826 р. в селі вже була парафіяльна школа, де помічником вчителя був Іван Чайковський. Тут станом на 1832 р. навчалося лише 10 учнів віком від 7 до 16 років.

У 1848 р. з нагоди ліквідації панщини веринська громада встановила масивний хрест, близько 3 м висотою, який зробили майстри з Демні.

1861 р. у Верині засновано тривіальну, тобто початкову, школу, де навчали читання, письма та лічби. Від 1862 р. дітей учив дяк Василь Бойків. Громада визначила йому 80 золотих ринських річної платні, давала морг городу та 6 сягів дров для опалення школи. У 1864 р. школа стала двоступеневою і навчалося у ній на першому ступені 22 та на другому 9 учнів. У 1862 р. збудовано «битий» гостинець з твердим камінним покриттям з Миколаєва на Рогатин через Розвадів, Верин, Розділ та Ходорів.

Хрест на честь скасування панщини
Хрест на честь скасування панщини

У 1880 р. у Верині було 119 господарств, у яких мешкало 749 осіб, з них 740 українців, 6 німців та 4 поляки. До сільських угідь належало 481 морг ріллі, 756 моргів лісу та 366 моргів пасовиськ.

18 березня 1907 р. відбулось засідання церковного комітету Верина, на якому було вирішено розпочати будівництво кам’яної церкви, яке закінчили у 1929 р. 

Станом на 1909 р. у Верині мешкало 893 особи, серед них 951 греко-католик, 29 римо-католиків та 16 юдеїв. Українці ходили до церкви Різдва Христового, якою опікувався священик Іван Продзевич. У місцевій однокласній школі навчалось 109 українських дітей, яких у 1905–1907 рр. навчали Дмитро Білокур та Емілія Яворська. У 1913 р. в селі вчителювали Дмитро Білокур та Неоніла Цюрівна, а до 1 листопада 1918 р.  тут працював Теодор Паньків.

У 1912 р. в селі народився Іван Паньків, член ОУН з 1930-рр. (пс. «Явір»), поручник УПА, командир сотні в ТВ-14 «Асфальт», кур’єр Закордонних частин ОУН (у 1949 р.). Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 1-го класу та Срібного Хреста Бойової Заслуги 1-го класу. Загинув 4 травня 1950 р. поблизу с. Ілів.

Верин на мапі Міга (1763-1787)
Верин на мапі Міга (1763-1787)
4
1914 - 1918

Перша світова війна

1 серпня 1914 р. між військово-політичними блоками Антанти (Росія, Франція, Великобританія) та Четверного союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія) спалахнула Перша світова війна. В середині вересня 1914 р. практично вся ця Галичина була окупована військами Російської імперії. Проте, наприкінці червня 1915 р. австрійські війська провели контрнаступ й лінія фронту пролягла через Сокаль, Золочів, Бережани та Галич. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 р. закріпилася на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. У травні 1916 р. російські війська під керівництвом генерала Олексія Брусилова просунулись вглиб Галичини та Волині на 80–100 км, після чого лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917 р.

 

 

Відступ австро-угорської армії супроводжувався масовими репресіями щодо українського населення краю. Тоді з Галичини вивезено понад 10 тис. осіб, значну кількість з яких відправлено до концентраційного табору Талергоф. Серед них були і жителі Верина: Іван Гринів, Микола Гринів, Михайло Корда, Мирон Крутяк, Петро Петрів, Степан Равлів, Василь Синишин, Василь Фіцала та ін.

6 серпня 1914 р. сформовано Легіон Українських січових стрільців, українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, до якого долучились Михайло Томіцький, Іван Курах та Михайло Біляк з Верина.

Старшини УСС, Верин, 07.06.1918 р. Посередині стоїть полковник Гриць Коссак.
Старшини УСС, Верин, 07.06.1918 р. Посередині стоїть полковник Гриць Коссак.
2
1918 - 1919

ЗУНР та українсько-польська війна

Листопадовий зрив та укріплення позицій ЗУНР у Галичині спровокували українсько-польську війну. Вже 21 листопада 1918 р. поляки встановили контроль над Львовом й у грудні 1918 р. – січні 1919 р. УГА вела виснажливі бої за Львів. Вовчухівська офензива, що мала на меті здобути Львів і Перемишль, була зупинена 25 лютого 1919 р. на вимогу Антанти. Скориставшись перемирʼям, польське військо за допомогою французької армії Ю. Галлера 15 травня 1919 р. розпочало активні бойові дії по всьому фронті. Вже 7 червня УГА розпочала наступальну операцію у напрямку «Чортків – Львів». Проте, через нестачу людських ресурсів та боєприпасів у липні 1919 р. УГА зазнала поразки, перейшла Збруч і рушила до Кам’янця-Подільського для об’єднання з армією УНР.

 

 

У Жидачівському повіті, до якого тоді належав Верин, повітовим комісаром ЗУНРу став Іван Білинський, директор школи в Пчанах.

У лавах УГА воювали Володимир Любінецький та Григорій Сколоздра (стрілець 7-ї сотні 3-го куреню І піхотного полку).

13 листопада 1919 р. у Верині народився Василь Сколоздра (пс. «Грабенко»), поручник УПА, командир Тактичного Відтинку 14 «Асфальт», особистий охоронець Степана Бандери.

1
1920 - 1939

Міжвоєнний період

21 листопада 1919 р. рішенням Найвищої ради Паризької мирної конференції Польщі передано мандат Ліги націй на управління галицькими землями протягом 25 років. Вже 14 березня 1923 р. Рада послів держав Антанти офіційно визнала приналежність західноукраїнських земель до Польщі за умови забезпечення українцям широкої етнокультурної окремішності. Проте, окупаційна влада в національному питанні проводила так звану «інкорпораційну» політику, тобто відверту колонізацію та полонізацію краю. Боротьба ж українців за національне самовизначення відбувалась у двох площинах: організації культурного й спортивного життя («Просвіта»,«Сокіл»,«Січ» «Луг», «Пласт») та політичному протистоянні з окупантами, зокрема діяльності УВО та ОУН.

 

 

У 1930 р. у Верині проживало 897 осіб, а вже у 1939 р. населення села налічувало 1070 людей, а саме 1065 українців та 5 жидів. Тут діяли кооператива «Своя поміч», яка організовувала українців за принципом «Свій до свого по своє». Каменеломню та пилораму тримав С. Ґольдберг, а тютюновими виробами торгував М. Гринів. У селі діяв осередок товариства «Сільський господар», діяльність якого наштовхувалася на численні перепони з боку повітової влади у Жидачеві. Так, у травні 1910 р. газета «Діло» писала, що влада накладає надмірні податки на організацію, боячись аби ці гроші «не послужили для надто великого розвитку такого небезпечного товариства, як «Сільський Господар».


Крайній справа Іван Будковський, с. Верин Жидачівського п-ту Станіславівського в-ва, 1930-ті рр.
Крайній справа Іван Будковський, с. Верин Жидачівського п-ту Станіславівського в-ва, 1930-ті рр. Світлина з особистого архіву Марії Будковської, с. Верин Миколаївського р-ну Львівської обл.

У лютому-березні 1936 р. відбулася «Веринська  справа» ОУН.

Після загибелі Василя Біласа і Дмитра Данилишина веринські селяни на їхню честь насипали високу могилу. Польська поліція наказала цю могилу розкидати, але незабаром довколишня молодь, зокрема з ОУН знову привела її до порядку. Розкинення і відновлення могили повторилося другий раз. Коли ж поліція втретє хотіла розкидати могилу, вона знайшла прив’язану до хреста картку з пересторогою перед профанацією могили. Одначе, поліція цю пересторогу злегковажила й почала розкопувати могилу. В той час, коли з землі виривали хрест, вибухнула захована в землі біля нього бомба, яка вбила одного з жандармів, а кількох поранила. Як наслідок, на Миколаївщині було заарештовано кільканадцять членів ОУН. У лютому-березні 1936 р. в Стрию відбувся процес проти 26 членів ОУН, з яких більшість було засуджено на різні терміни ув’язнення.

Михайло Возів, 1925 р. н., про затримання Біласа і Данилишина

 «Читальня була, так була читальня. І то не було там місцє, ту хату відпустив господар на читальню, бо не було де. Вже не можна було алькоголю пити, то сі збирали на такий чайний вечір. І довго то-то не було, бо почалася війна».

Марія Будковська, 1919 р. н.

 

Михайло Корда, 1927 р. н., про культурне життя в міжвоєнний період

«Ту в селі були конфіденти (інформатори поліції, – авт.). То був їден лісником, а другий на дорозі подорожніком і третий. Їден мав з Верина до Розвадова, той до Роздолу їден. Но і вони сі так скомпанували, злодії якісь були, бо вони мали пістолети, оружія. На Великдень в нас йшли на цвинтар, а там є стрілецька могила, ту могилу вбирали, маїли, з сосни плели вінці і такі малі прапорці вішали на ту могилу. А вони три як прийшли, бо цвинтар на горбі, а вони здолу прийшли, з гостинця, і відразу зачили там кричити. І досить я знаю, мій вуйко був на могилі, і він скочив, за ним біг той конфідент і стрілєв, вони мали оружіє… вони полякам служили».

Михайло Корда, 1927 р. н.

Марія Будковська, 1919 р. н., про навчання в школі за Польщі

8
1939 - 1941

Перші совіти

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Згідно з положеннями таємного протоколу про розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР, який додавався до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.), Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла Збруч й невдовзі окупувала західноукраїнські землі. Українське суспільство Галичини жваво прореагувало на ці події, позаяк бачило в діях більшовиків шлях до звільнення від польського режиму. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, на засіданні яких у Львові 26–28 жовтня 1939 р. проголошено возз’єднання Західної України з УРСР. Попри створення ілюзії легітимності та добровільного підписання цього акту, подальші дії окупаційної влади супроводжувалися примусом та терором.

 

 

10 вересня 1939 р. Верин, як і інші довколишні села, охопив антипольський збройний виступ організований членами повітової екзекутиви ОУН Є. Пришляком, В. Демурою та Д. Ґаджерою. 16 вересня внаслідок карально-пошукової акції польської поліції було спалене село Верин, в якому вціліло лише 20 хат; тут розстріляно кількох місцевих мешканців. У такий спосіб було придушено збройний виступ, організований українськими націоналістами напередодні.

У червні 1941 р. відбулись масові вбивства більшовиками заарештованих людей у в’язницях, зокрема Івана Гриніва з Верина.

 

1
1941 - 1944

Німецька окупація

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. З 1 серпня 1941 р. Східну Галичину як п’ятий дистрикт було приєднано до адміністративної одиниці ІІІ Райху – Генерал-губернаторства «Польща» з центром у Кракові. Одним з проявів політики німецької адміністрації було оподаткування всіх категорій населення. За невиконання контингенту загрожували штрафи, конфіскація майна, ув’язнення, праця в трудових таборах, примусовий вивіз до Німеччини чи навіть страта. Українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину та примусової праці в «баудінстах» (робочих батальйонах). На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності.

Марія та Іван Будковські, с. Верин, крайзе Стрий, дистрикт Галичина, 1942 р. Світлина з особистого архіву Марії Будковської, с. Верин Миколаївського р-ну Львівської обл.
Марія та Іван Будковські, с. Верин, крайзе Стрий, дистрикт Галичина, 1942 р. Світлина з особистого архіву Марії Будковської, с. Верин Миколаївського р-ну Львівської обл.

Михайло Корда, 1927 р. н., про здачу контингенту в часи німецької окупації

2
1942 - 1950

Національно-визвольна боротьба

У 1943 р. на території Галичини з ініціативи Організації українських націоналістів створюється Українська народна самооборона – збройні формування українського визвольного руху, які з грудня 1943 р. прийняли назву «УПА-Захід». Українська молодь Галичини взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. З другої половини 1944 р. відділи УПА проводять низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. Звичним явищем стають постійні облави, засідки та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля.

20 серпня 1945 р. у лісі поблизу Верина опергрупа Миколаївського райвідділу НКДБ із залученням військовослужбовців 73 стрілецького корпусу Червоної армії (загальною чисельністю близько 50 осіб) здійснила спробу захоплення повстанської криївки, в якій перебували окружний провідник Дрогобиччини Зиновій Тершаковець («Федір», «Лисий») та сотенний УПА Іван Паньків («Явір»). Підпільники вийшли зі схрону через запасний хід і відкрили вогонь по заскочених зненацька більшовиках. Повстанцям вдалося вбити начальника Миколаївського райвідділу НКДБ майора Григорія Гудкова і начальника 6 відділення 2 відділу Управління НКДБ у Дрогобицькій області майора Гаврила Осадчого. Під час відступу «Лисий» з побратимами вбили ще трьох червоноармійців та поранили двох і зникли в лісі.

2 квітня 1946 р. відбувся оборонний бій чоти «УПА-Захід» (командир «Ярич») з пошуковою групою МВС в лісі біля села Верин. В ході 30-хвилинного бою було знищено 8 радянських військовослужбовців, також загинули 2 стрільці УПА.

21 червня 1949 р. у Верині загинули стрільці охоронної боївки Львівського крайового проводу ОУН Василь Сколоздра («Грабенко») і Василь Томицький («Пантарка»).

 

«Він був лісником, отой Комарів, і вони знают, шо він по лісі ходить, мусить знати шось за партизанів, і єго забрали. Забрали і тєгнули, але він сі не признавав, вони взєли його на машину і везли у Стрий. А там зробили засідку такі партизани, ну несправжні і там пострілєли, ті повтікали, шо єго везли, а єго забрали в ліс. І там тоди він признався, шо він знає таких, таких і єго тоди випустили, але єго стратили певне партизани».

Михайло Корда, 1927 р. н.

2
1944 - 1953

Повоєнні репресії

Зі вступом Червоної армії на західноукраїнські землі боротьба з національно-визвольним підпіллям стала одним з основних завдань радянської влади в регіоні й проявилась з найбільшою жорстокістю у масових репресіях проти «ворогів народу». Відбувались безперевні та масштабні депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму. Передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян, яких радянська влада вважала основною перешкодою у колективізації західноукраїнського села.

1
1944 - 1991

У складі УРСР

У 1940 — на початку 1950-х рр. радянська влада намагалась запровадити на західноукраїнських землях такий порядок, як на інших територіях УРСР. Одним із перших кроків стало створення колгоспів. До початку 1950-х рр. суцільна ціною репресій проти сотень тисяч селян колективізація була майже завершена. Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали партійні та комсомольські організації. Радянською владою розгорнуто масштабну кампанію з ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, яка була змушена перейти у підпілля. З середини 1960-х рр. з особливим розмахом розпочалася русифікація України та дискримінація вихідців із села перед міськими жителями, зневага до традиційних цінностей.

Родина Корецьких, с. Верин Миколаївського р-ну Львівської обл., 3 червня 1951 р. Світлина з особистого архіву Олега Огоновського, м. Львів.
Родина Корецьких, с. Верин Миколаївського р-ну Львівської обл., 3 червня 1951 р. Світлина з особистого архіву Олега Огоновського, м. Львів.
1
All count: 25
Найдавніше
минуле - поч. ХХ
1349
 
 
Перша світова
війна
1914
 
 
Міжвоєнний період
1920
 
Друга світова
війна
1939
 
 
Національно-визвольна
боротьба
1942
 
Повоєнні репресії
1944
 
У складі УРСР
1953