Суходіл

Suchodół

1440p. перша згадка

Область: Львівська

Район: Перемишлянський

Сортування за часом
1914 - 1918

Перша світова війна

1 серпня 1914 р. між військово-політичними блоками Антанти (Росія, Франція, Великобританія) та Четверного союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія) спалахнула Перша світова війна. В середині вересня 1914 р. практично вся ця Галичина була окупована військами Російської імперії. Проте, наприкінці червня 1915 р. австрійські війська провели контрнаступ й лінія фронту пролягла через Сокаль, Золочів, Бережани та Галич. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 р. закріпилася на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. У травні 1916 р. російські війська під керівництвом генерала Олексія Брусилова просунулись вглиб Галичини та Волині на 80–100 км, після чого лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917 р.

Вояки Легіону УСС біля с. Суходіл, тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1914-1918 рр. Світлина з особистого архіву Наталії Смичок.

 

Вояки австро-угорської армії біля с. Суходіл, тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1914-1918 рр.
Світлина з особистого архіву Наталії Смичок
2
1918 - 1919

ЗУНР та українсько-польська війна

Листопадовий зрив та укріплення позицій ЗУНР у Галичині спровокували українсько-польську війну. Вже 21 листопада 1918 р. поляки встановили контроль над Львовом й у грудні 1918 р. – січні 1919 р. УГА вела виснажливі бої за Львів. Вовчухівська офензива, що мала на меті здобути Львів і Перемишль, була зупинена 25 лютого 1919 р. на вимогу Антанти. Скориставшись перемирʼям, польське військо за допомогою французької армії Ю. Галлера 15 травня 1919 р. розпочало активні бойові дії по всьому фронті. Вже 7 червня УГА розпочала наступальну операцію у напрямку «Чортків – Львів». Проте, через нестачу людських ресурсів та боєприпасів у липні 1919 р. УГА зазнала поразки, перейшла Збруч і рушила до Кам’янця-Подільського для об’єднання з армією УНР.

Поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні дала поштовх розвитку державотворчих процесів в Галичині. Наприкінці вересня 1918 р. у Львові було сформовано Український генеральний військовий комісаріат, який почав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні 1918 р. його головою було призначено сотника легіону УСС Дмитра Вітовського. 18 жовтня 1918 р. Українська парламентарна репрезентація скликала у Львові збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, представників політичних партій, духівництва та студентства Галичини й Буковини, на яких було створено Українську національну раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. Встановлення у Львові української влади після Листопадового зриву спричинило аналогічні процеси по всіх селах та містечках Галичини. У Бібрці ЗУНР перейняла управління 2 листопада, а в Перемишлянах 3 листопада. Повітовим комісаром жителі Перемишлян обрали поручника легіону УСС, д-ра Франца Свістеля.

1
1920 - 1939

Міжвоєнний період

21 листопада 1919 р. рішенням Найвищої ради Паризької мирної конференції Польщі передано мандат Ліги націй на управління галицькими землями протягом 25 років. Вже 14 березня 1923 р. Рада послів держав Антанти офіційно визнала приналежність західноукраїнських земель до Польщі за умови забезпечення українцям широкої етнокультурної окремішності. Проте, окупаційна влада в національному питанні проводила так звану «інкорпораційну» політику, тобто відверту колонізацію та полонізацію краю. Боротьба ж українців за національне самовизначення відбувалась у двох площинах: організації культурного й спортивного життя («Просвіта»,«Сокіл»,«Січ» «Луг», «Пласт») та політичному протистоянні з окупантами, зокрема діяльності УВО та ОУН.

Впродовж усього міжвоєнного періоду в Галичині тривало протистояння між поляками та українцями, позаяк окупаційна влада в національному питанні проводила так звану «інкорпораційну» політику, тобто відверту колонізацію та полонізацію краю. У 1924 р. польський сейм схвалив кресові закони, які фактично легалізували асиміляцію української культури. Проведення шкільної реформи, відповідно до положень якої школи ставали «утраквістичними», призвело до занепаду української системи освіти. У 1925 р. була реалізована аграрна реформа, після чого західноукраїнські землі заполонили польські осадники та військові колоністи. Натомість, українців не допускали
до праці в органах місцевої влади, промисловості чи залізничному транспорті, на пошті й телеграфі тощо. Поляки мали на меті, згідно вислову С. Грабського, професора Львівського університету, «до 25 років знищити у Східній Галичині українців». Боротьба ж українців за національне самовизначення відбувалась у двох площинах: організації культурного й спортивного життя («Просвіта», «Луг») та політичному протистоянні з окупантами, зокрема діяльності УВО (Української військової організації) та ОУН (Організації українських націоналістів).

Культурним життям Суходолу в 1920–1930 рр. опікувалася читальня «Просвіти», що в лютому 1938 р. налічувала 239 членів. При читальні діяла бібліотека, для якої виписували українські періодичні видання, зокрема «Порадник лікарський», поезії Тараса Шевченка, оповідання Івана Франка, ілюстровану «Історію Руси» авторства Михайла Грушевського. Молодь села брала участь в аматорському драмгуртку (до прикладу ставили виставу «Назар Стодоля»), а також долучалась до хору, проте перешкодою для його повновартісної діяльності довший час була відсутність диригента. Окрім того, при читальні діяли курси для неграмотних, які відвідували чимало мешканців Суходолу.

Організація спортивного життя української молоді Суходолу у цей період стала можливою завдяки активній роботі сільського осередку «Лугу». Це товариство було засноване у Львові в 1925 р. з метою національно-патріотичного виховання юнацтва і його підготовки до боротьби за незалежність України. «Луг», маючи напіввійськовий характер, забезпечував активну участь членів товариства у військовій підготовці (проведення польових занять, стрільб), а також спортивних святах, виставах, концертах, вивченні історії України. В 1939 р. на території Галичини існувало 805 місцевих осередків «Лугу», в яких нараховувалось близько 50 тис. членів. Серед активних учасників товариства в Суходолі варто згадати Федя Гораківа, Ігоря Фіцика та Костя Фіцика.

Ярослав Вербицький (сидить третій зліва) з родиною та друзями, с. Суходіл, поч. 1930-тих рр.

 

«То була чисто мужеська націоналістична організація… Фіцики туди входили — Фіцик Ігор і Фіцик Кость. То всьо в читальні було. То були тоді організовували фестони, називався фестон в селі. То були гуляннчисто націоналістичного характеру, то була така художня самодіяльність. Я пам’ятаю, хтось з дівчат не вийшов і поставили там мене саму останню. Співали ми пісню з серпами на плечах, то я вже пам’ятаю, і співали ми пісню: «Ой на горі сніг біленький, десь поїхав мій миленький, десь поїхав та й немає, серце з жалю…». То з серпами дівчата, то робили на руки такі, що бралося то на руки, таке закладалося і стяжки різні були. І то тим робилося… то називалося вправи. Ну то було дуже гарно. То я вже приймала участь в тому. То було в таких темно-синіх спідничках складених, вишитих запасках, ну в вишиваних блузках то було, то ще були тії горсети. То було таке вишите кораликами…».

Ольга Марків, 1934 р. н.

Родичі Демчишин Пелагії Михайло та Агафія (прізвище невідоме), Аргентина, 1930-ті рр. Світлина з особистого архіву Пелагії Демчишин
Лев Строцький, 1930-ті рр. Світлина з особистого архіву Орислави Марків

Дарча на землю, видана Леву Строцькому у м. Бібрка, 1923 р. Світлина з особистого архіву Орислави Марків.

Уривок з польської газети «Słowo Polskie» від 2 серпня 1930 р.: «У низці місцевостей польська влада розв’язала «Пласт». Убивця по-ліціянта під Бібркою теж пластун. Хіба це не достатня підстава для цілковитого зліквідування цієї організації? «Луги» теж у багатьох місцевостях розв’язані — належало б розв’язати всі… Так само шкідлива й нездорова атмосфера панує в українських гімназіях. Отруйні елементи втратили б значною мірою свої впливи, коли б українська молодь ходила до середніх шкіл разом із молоддю польською.
Нарешті, треба з притиском підкреслити, що українські господарські й освітні установи теж є експозитурами політичних сепаратистських впливів. Господарські потреби українського населення слід задовольняти за допомогою аполітичних організацій, що мають загальнодержавний характер»

Польська влада намагалася активно протидіяти становленню національного життя в українському середовищі Галичини. Особливо жорстокими методами вирізнялася пацифікація, репресивна акція, проведена окупаційним режимом у вересні-листопаді 1930 р. із застосуванням поліції та армії проти українців. Пацифікація супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. У Бібрському повіті за час проведення пацифікації польською владою було здійснено 956 акцій «ревізій», які загалом охопили 79 місцевостей, в тому числі і Суходіл. Згідно з даними, наведеними в українських петиціях до Ліги націй, побоїв зазнали 1357 осіб, зокрема 93 дітей (гімназистів і школярів, навіть 8-річних), понад 40 жінок були зґвалтовані, 13 чоловік загинуло, тобто були застрелені або померли від побоїв. Окрім того, за липень-листопад 1930 р. у Львівському, Станіславівському та Тернопільському воєводствах заарештовано 1739 осіб, головно, студентів, учнів та представників інтелігенції.

Іван Горбань, військовослужбовець Війська Польського з с. Суходіл, 1930-ті р. Світлина з особистого архіву Ганни Лихач
15
1939 - 1941

Перші совіти

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Згідно з положеннями таємного протоколу про розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР, який додавався до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.), Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла Збруч й невдовзі окупувала західноукраїнські землі. Українське суспільство Галичини жваво прореагувало на ці події, позаяк бачило в діях більшовиків шлях до звільнення від польського режиму. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, на засіданні яких у Львові 26–28 жовтня 1939 р. проголошено возз’єднання Західної України з УРСР. Попри створення ілюзії легітимності та добровільного підписання цього акту, подальші дії окупаційної влади супроводжувалися примусом та терором.

Одним з перших кроків радянської влади була земельна реформа, під час якої конфісковано землеволодіння поміщиків, державних чиновників та монастирів. Зокрема, у місцевого жителя Мартинюка відібрали млин. Земля передавалась селянським комітетам, які мали поділити її між безземельними та малоземельними селянами. До кінця 1939 р. було конфісковано 2753 млн. га, тобто практично третину всіх сільськогосподарських угідь. Водночас, лише близько половини цієї площі роздали селянам, решта ж мала стати основою для проведення колективізації.

Важливим аспектом утвердження більшовиків на Галичині було формування так званих сільських «комуністичних активів», члени яких долучалися до формування місцевих органів влади, партійних та комсомольських організацій, що не викликало прихильності населення краю.

Чи не єдиним позитивним моментом радянізації можна вважати українізацію шкіл, але знову ж таки більшовики здійснювали її у звичному для себе руслі ідеологічного навантаження свідомості молодих поколінь. Відразу, було скасовано діяльність усіх громадських товариств, зокрема «Просвіти» і «Рідної школи». У колишніх польських державних школах запроваджено радянську систему освіти, де вже вивчали російську мову та історію СРСР. До поширення цієї так званої культурної революції залучали вчителів, переважно зі Східної України. Утвердження радянської репресивної моделі супроводжувалося жорстоким терором, розкуркуленням, примусовою колективізацією, негативним ставленням до церкви та забороною українських політичних та культурно-просвітницьких організацій.

Олекса Кіт, 1924 р. н.
«Як вони («перші совіти», — авт.) перше прийшли, то я був хлопчиськом, то до склепу повно цукерків привезли, повно було… Ну ту було добре зразу, як вони перше прийшли. Ту був випадок, прийшли облавники, отам хата була Фіцикова, а він вже бавився в політики. І пришли його вивозити на Сибір. Але він мав револьвера, і значить так прийшли, постукали, а він отворив двері, а їх було двох. Їдного застрілив на місці…».

Ольга Марків, 1934 р. н.
«… Відермана, то в нас був такий лісничий і його розкуркулювали.Наш сусід був соціаліст, а тато мій був націоналіст. Значить, як почали розкуркулювати Відермана, він був лісничий, я не знаю, чи він був німець, чи він був поляк… В того Відермана тут померла дочка і два сини, і жінка. І він їх всіх похоронив… і зробив для того гробівець… Тато мій лежить, приходить сусід, той, що був соціаліст, прибігає до нього і каже: «Дмитре, вставай, йдем, корови ведуть від Відермана». А тато мій делікатно каже: «Василю, я слабий, а треба тобі корови, то йди собі, приведи. А мені не треба, я маю». А ми мали одну корову, тато з мамою жили бідно. І він пішов той сусід, при- вів собі правда не одну корову, а дві, ще якесь піддашшя поставив, бо то було у березні місяці. Але у 42-му році, як був… потім той Ві- дерман вернувся на свою господарку за німців, йому повіддавали худобу, повіддавали йому коні. І у 42-му році був у нас голод. І була біда, бо ми не мали що їсти, німці забрали всьо зерно, всьо. Їде Відерман, він мав таку бричку, то він тако їде тою бричкою, махає бичом, і кричить… А тато мій на подвір’ю. Кричить: «Дмитре, відкривай ворота, бо я до тебе їду». Тато стиснув плечима, та й що буде казав, ну тато йде до воріт, ну і він каже: «Відкривай, бо я на подвір’я їду». Тато відкрив ворота — ну що ж, пан їде бричкою на подвір’я. Так приїхав, тут став. Я пам’ятаю, що я заглядала на тії коні, бо ми коней не мали, то мені було цікаво. І він каже: «Знімай всьо, що є! Я тобі щось привіз!». А тато каже: «Та прошу пана, та я не маю грошей!». А він: « Я тобі за гроші не привіз, я тобі привіз, аби знав за що, я тобі привіз за то, що я тебе не видів в себе на подвір’ю. Бо він сидів і всіх записував, хто приходив і що брав».

Населення Суходолу торкнулася перша хвиля депортацій, що прокотилась Західною Україною 10–13 лютого 1940 р., під час якої виселяли, передусім, осадників та лісників. Лише за лютий 1940 р. із західноукраїнських земель було виселено близько 17206 сімей або 89062 особи, серед яких поляки становили 81,7 %, українці — 8,8 %, решта (9,5 %) — євреї, німці, білоруси, чехи та представники інших національностей. Відповідно до Оперативного плану Наркомату внутрішніх справ УРСР про виселення родин осадників і лісників Львівської області від 22 січня 1940 р., із с. Суходіл було виселено 16 сімей загальною чисельністю 76 осіб. В архівних документах збереглась інформація лише про родину Бегів, вивезену в цей час.

4
1941 - 1944

Німецька окупація

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. З 1 серпня 1941 р. Східну Галичину як п’ятий дистрикт було приєднано до адміністративної одиниці ІІІ Райху – Генерал-губернаторства «Польща» з центром у Кракові. Одним з проявів політики німецької адміністрації було оподаткування всіх категорій населення. За невиконання контингенту загрожували штрафи, конфіскація майна, ув’язнення, праця в трудових таборах, примусовий вивіз до Німеччини чи навіть страта. Українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину та примусової праці в «баудінстах» (робочих батальйонах). На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності.

З 1 серпня 1941 р. Галичину приєднали до адміністративної одиниці ІІІ Райху — Генерал-губернаторства «Дистрикт Галичина» з центром у Кракові, який поділявся на повіти  – крайзе. Очолював дистрикт губернатор, урядовою мовою була німецька, проте до вживання допускалися й українська та польська. Управління крайзе здійснював окружний староста (крайсгауптман) з допомогою комісарів. Адміністрацію у містах очолювали штадтгауптмани, які, зазвичай, були німцями. Сільську громаду очолював війт, що вирішував усі поточні справи разом з радою, яка складалася з 5–10 місцевих жителів. В період німецької окупації Суходіл належав до крайзе з осередком у Львові.

Одним з проявів політики німецької адміністрації було оподаткування всіх категорій населення. Зокрема, у квітні 1942 р. збільшили натуральний податок (контингент), а також посилили контроль за його стягненням. Продовольчий податок призначався на кожен повіт, а тамтешнє керівництво розподіляло його поміж селами, де під головуванням війта створювалися «контингентні комісії», що встановлювали норми податку для кожного господаря відповідно розміру його земельного наділу та кількості членів сім’ї. До прикладу, господар, який обробляв 2,5 га землі, повинен був здати впродовж року 12 ц зерна, 25 ц картоплі, 800 л молока, 200 кг м’яса та 112 злотих готівкою. За невиконання контигенту загрожували штрафи, конфіскація майна, ув’язнення, праця в трудових таборах, примусовий вивіз до Німеччини чи навіть страта.

Олекса Кіт, 1924 р. н.
«Як німці прийшли мене були би забили… Я жив сам в селі, моя хата там була. І от звідтам, з села, москалі йшли, так попід гору йшли. А я отак просто тої гори жив. І був паркан, і під шопою такий верстат був, майстерня була. І якраз німець попід той паркан тікав. І вони так вийшли, і тут з автоматів стрілєли. То кулі так, аж тріски на мене. А я впав на ті тріски, навіть пам’ятаю як то було. Ото пережив».

________________________________________
Ольга Марків, 1934 р. н.
«Ми… там в полі тато з мамою жали жито, а тут шось такий рух був в селі, мене післали: «Йди подивися шо там ся робе, йди подивися на дорогу, хто там ходе, йди подивися чи там хата»,— і я прийшла, а та німці їхали. А я то но заглянула і хода, і побігла в поле».

На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності. Єдиною дозволеною нацистами організацією, яка мала координувати суспільно-політичне життя, був Український центральний комітет на чолі з Володимиром Кубійовичем. Саме за сприяння цього комітету відновили свою роботу «Просвіти», які на відміну від інших товариств були легальними й виконували функції культурно-освітніх осередків. З результатів аналізу діяльності окупаційного режиму у Східній Галичині видно, що становище краю у порівнянні зі Східною Україною чи Польщею було дещо кращим.
Українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину та примусової праці в «баудінстах» (робочих батальйонах). За даними істориків з Львівщини в роки німецької окупації вивезено на роботу понад 170,4 тис. осіб. До числа остарбайтерів («східних робітників») потрапили й люди з Суходолу. Передусім мова йде про Стефана Духа, Ганну Синишин, Лобаса (ім’я невідоме), а також Агафію Тарнавську, якій вдалося емігрувати до Австралії. Загалом, людські втрати української частини Галичини в цей період становили близько 875 тис. загиблих і 260 тис. (за іншими даними 370 тис. осіб) вивезених до Німеччини. Під час Голокосту в Галичині загинуло близько 495–610 тис. євреїв.

Шкільне свідоцтво Ольги Марків про закінчення другого класу, с. Суходіл, 1942 р. Світлина з особистого архіву Ольги Марікв
Зошит з німецької мови за 1941 р. Світлина з особистого архіву Наталії Смичок
Шкільний журнал за 1943 р. Світлина з особистого архіву Смичок Наталії
Шкільний журнал за 1943 р. Світлина з особистого архіву Наталії Смичок

Через відступ німецьких частин на східному фронті, політичне керівництво ІІІ Райху переглянуло свою політику стосовно комплектації частин Вермахту з представників інших національностей. У березні 1943 р. з ініціативи О. Вехтера, очільника дистрикту «Галичина», було утворено окрему українську дивізію «Галичина». Чимало галичан використали цю можливість, аби отримати добрий військовий вишкіл, необхідний для майбутньої боротьби за незалежність України. До числа добровольців, що приєдналися до лав дивізії, належали мешканці Суходолу — Кость Фіцик, Іван Фіцик, Іван Марків та Семен Марків.

Аусвайс (посвідчення особи під час німецької окупації) Дмитра Марківа, мешканця с. Суходіл, (сторінка з світлиною), видане 1943 р. у м. Бібрка. Світлина з особистого архіву Ольги Марків
Аусвайс (посвідчення особи під час німецької окупації) Дмитра Марківа, мешканця с. Суходіл, видане 1943 р. у м. Бібрка. Світлина з особистого архіву Ольги Марків

Ольга Марків, 1934 р. н.
«Був арбайзант, арбайзант був — то був набір робочих таких, шо працювали в німців. То такі були дресировані люди. Ми до хати, чули, як вони рано на зарядку ходили, бо вони ходили в черевиках з дерев’яними підошвами і но тук, тук, тук. І мама каже: «Ого вже арбайзанти повставали».

________________________________________
Софія Головацька, 1925 р. н. (про роботу у Німеччині).
«… Одна така була, що я вам кажу, не раз я там щось відбираю, а вона мене обійняла: «Mein liebes Kind» — «Моя люба дитино». «Mein liebes Kind,— помахала головою,— Mein liebes». Так їй шкода було, що той во. Ну, денекутрі (деякі,— авт.) навіть дуже добре ся відносили… Я пам’ятаю, жи німець жовнір, я певно йому ся подобала, жи вибирав білизну, передав через машиніста хліба. Машиніст мене кличе і дає мені хліба, а я кричу, кажу: «Нащо мені його хліб? Та ми не голодні». А жовнірові сі здавало, а може йому ся дівчинисько подобало… І передав мені хліб. А він мене кличе: «Ком, ком, ком, Софія, бутерброде». Так було всяке».

15
1942 - 1950

Національно-визвольна боротьба

У 1943 р. на території Галичини з ініціативи Організації українських націоналістів створюється Українська народна самооборона – збройні формування українського визвольного руху, які з грудня 1943 р. прийняли назву «УПА-Захід». Українська молодь Галичини взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. З другої половини 1944 р. відділи УПА проводять низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. Звичним явищем стають постійні облави, засідки та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля.

Вже в березні-липні 1944 р. на теренах Перемишлянщини зафіксовано збройні сутички відділів УНС із частинами Армії крайової. Зокрема, згідно з наказами коменданта Львівського округу Армії крайової полковника В. Філіпковського від 10 серпня 1943 р., 25 лютого і 3 березня 1944 р. «про розгортання збройних акцій проти УПА», підрозділи цієї військової організації у березні 1944 р. розпочали групові напади на підльвівські села й масові вбивства українського цивільного населення, нібито у відплату за дії УПА.

Першу масштабну операцію здійснили боївки «Кедиву» (команди диверсій) Львівського округу АК у середині березня 1944 р. Дві групи бойовиків загальною кількістю 58 осіб, що вирушили зі Львова 9 та 13 березня під проводом капітана Петра Шевчика («Чера»), в ніч з 15 на 16 березня вчинили напад на с. Глібовичі Свірзькі Перемишлянського р-ну, під час якого вбито 60 мешканців села, серед них священика Григорія Тиктора та його родину. Схожі акції стосовно мирного українського населення зафіксовано у Черепині та Лопушні. Безумовно, що такі злочини проти українців не могли не викликати реакції з боку УПА, загони якої у відповідь на напад аківців спалили Гуту Суходільську. Впродовж червня 1944 р. відділами воєнної округи «Буг» УПА «у відплату за грабежі і розстріли наших людей» здійснювалися напади на підрозділи німецької армії. 7 червня 1944 р. загонами воєнної округи «Буг» УПА «у відплату за грабежі і розстріли наших людей» здійснено вдалий напад на підрозділ німецької армії у Гуті Суходільській.

«В сорок четвертім німці прийшли та вбили якогось їхнього офіцера, ну і брали заложників німці, а їх курінь (УПА,— авт.) стояв. Сотня стояла недалеко, прийшли, повідомили, шо німці там будут палили село і сотня прийшла туда, і німців всіх побила, но не всіх, хто втік. Потім аж німці прийшли, карателі з того села, а вони встигли з села вивезти людей. Ну село спалили, але людей не постріляли, партизани вчасно прийшли і опір вчинили, сотня їхня».

Ольга Підфігурна, 1927 р. н.

13 липня — 29 серпня 1944 р. радянське верховне командування, прагнучи захопити Західну Україну і вступити на територію Польщі, провело Львівсько-Сандомирську наступальну операцію. Внаслідок запеклих боїв між військами 1-го Українського фронту і частинами вермахту, німецькі війська були витіснені із Західної України.

Населення Суходолу підтримувало боротьбу українського збройного підпілля, зокрема відомо про 20 мешканців села, які перебували в лавах Української повстанської армії. Окрім того, місцеве населення вороже ставилося до радянської влади і намагалося перешкодити постачанню хліба й підписці на Третю державну військову позику тощо. До прикладу, Суходіл не виконав «плану здачі державі овочів та сіна». В ніч з 3 на 4 жовтня 1944 р. у селі перебувала рейдуюча сотня УПА чисельністю близько 200 стрільців. 10 квітня 1945 р. загін НКВС (Народного комісаріату внутрішніх справ) влаштував облаву в Суходолі, під час якої заарештовано двох вояків УПА, зокрема Володимира Скробацького.

 

«… як німці тікали, пам’ятаю, мама нас лишила, ми дві були тутво в хаті. А мама пішла там во на гору, там було поле, той хлоп у нас робив кіньми, і мама пішла до нєго жєти. Звідтам згори вже москалі, а німці міст туво мінуют. Но вони не вспіли. Але щось робили, бо трохи вікна позривало було. Більшість повтікало, трохи їх полапали десь тут у кукурудзі, десь туво — в тій хаті за п’єцом».

Анна Дух, 1936 р. н.

На території Суходолу, Вільховця, Лопушни та навколишніх сіл діяла боївка Федора Коваля («Мороза»), до якої в січні 1946 р. належало 36 повстанців. У лютому 1945 р. в околицях Суходолу переховувався референт СБ ОУН Ярослав Дякон («Дмитро», «Мирон»). Зважаючи на активну діяльність націоналістичного підпілля, Суходіл та його околиці декілька разів були місцем сутичок між підрозділами НКВС та боївками УПА. З метою придушення повстанського руху радянська влада влаштовувала масові облави, які часто супроводжувалися злочинами проти мирного населення. Це підтверджують події вересня-жовтня 1944 р., коли солдати НКВС спалили господарство Гриця Сенишина, говорячи при цьому: «Ето горіть хата українського сотника». У цей час також заарештовано Михайла Горбаля, якого після п’яти днів катувань звільнили. Схожа ситуація трапилась 20 квітня 1945 р., коли до Бібрки доправили 5 жінок, заарештованих у Суходолі. Відповіддю на ці каральні акції стала активізація повстанського руху. 16 травня 1947 р. під час спецоперації військ МВД (Министерства внутренних дел) у Суходільському лісі, повстанці прориваючись з оточення знищили декілька радянських військовослужбовців. 13 січня 1948 р. в лісі поблизу Суходолу відбулася сутичка між відділом УПА та частинами МВД, яка стала чи не останнім масштабним бойовим конфліктом на теренах села.

 

«Значит прийшли наші щирі українці, привела одна сусідка і каже: «Ганусю, дай їм туво їсти шось, вони тобі нічого не будут робити». Вона повела їх, вони мали їх всіх постріляти, ту всю сім’ю. Але сталося не так. Їх заскочили там рускі і почали стріляти, і одна жінка там згоріла, так на вікні зависла. А цьотка та мала два хлопці — під периною сховані лежали, ну один ходив вже до школи, один певно не ходив. А потім сталося, ага і ше два були отакі во малі, а цьотка мала дитину на руках півроку, Миколі було півроку. Ну цьотка так виділа боялася, але не могла з хати втікнути. Тих запхала старших під перину, а в них почалася в хаті стрілянина так через вікно, через вікна, через двері стріляли, але так вони поверхово стріляли. А вуйко вийшов на двір. Вона випхала чоловіка надвір і каже: «Йди, бо там шось гуркає, певно до корови подивися»,— він вийшов надвір. Його рускі положили: «Ложись». Він ліг і допитували всьо, хто є в хаті. Ну та він казав, ну шо буде казав. Найбільше він боронив жінку й діти. Каже: «В мене жінка там». І вона тих малих дітей менчих, ну один мав три роки, один мав п’ять чи шість, взяла й каже: «Бери то старшого за руку і йдіт за татом надвір»,— тих дітей вона випроваджувала надвір всьо. А вони як, а хата вже згори горіла — вже в димі була, а тії діти як показалися на порозі і розкинули гранату, бо вони не знали хто то є і ті діти загинули обоє, два хлопці так. Вони там тоді положили тих щирих українців шось десять чоловік, там на купі лежали. Там загинув власне Йосип Фіцик».

Ольга Марків, 1934 р. н.

Цитата з теренового звіту УПА від 16 жовтня 1944 р.
«… бібрецьке НКВД зловило Кота Василя з Суходолу. Він того ж дня прийшов з енкаведистами до села Вільхівця до одної дівчини, постукав у вікно. Щоб вона відчинила і показала, де станича і зв’язкова, бо більшовик по п’ятах ганяє за ними. Дівчини не було вдома. Тоді вони пішли до дядька, який завів їх до голови сільської ради, а голова сільради завів їх до одної дівчини крамарки, яку енкаведисти забрали зі спання і заарештували…»

7
1944 - 1953

Повоєнні репресії

Зі вступом Червоної армії на західноукраїнські землі боротьба з національно-визвольним підпіллям стала одним з основних завдань радянської влади в регіоні й проявилась з найбільшою жорстокістю у масових репресіях проти «ворогів народу». Відбувались безперевні та масштабні депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму. Передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян, яких радянська влада вважала основною перешкодою у колективізації західноукраїнського села.

Частину репресованих було реабілітовано після лютневого ХХ з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС) в 1956 р. Однак, із приходом до влади у 1964 р. Л. Брежнєва, утверджено нові методи переслідування та репресій, що були налаштовані не так на фізичне знищення людини, як на деморалізацію суспільства.

Практикувалось примусове відправлення працівників на роботу в інші республіки СРСР. Це стосувалось і мобілізованих у лави Радянської армії чоловіків Західної України. У такий спосіб, радянська тоталітарна влада планувала цілковите знищення української нації, розселяючи українців по всьому СРСР та заселяючи Україну, зокрема Галичину, представниками переважно російськомовних народів СРСР.

Цей шлях складної радянської історії не оминув Суходолу, мешканці якого у повсякденному житті звикли до реалій тоталітарної системи і, мабуть, на якомусь етапі перестали звертати на них увагу, але в пам’яті добре закарбували злочини супроти своїх односельчан та української нації загалом.

Демографічні втрати:
Внаслідок ІІ Світової війни, репресій, вивезень, еміграції, мобілізацій і боротьби УПА в Суходолі загинули або пропали безвісти щонайменше 135 осіб. З 1939 до 2013 рр. кількість населення села зменшилась з 1390 осіб до 480 осіб.

1
1944 - 1991

У складі УРСР

У 1940 — на початку 1950-х рр. радянська влада намагалась запровадити на західноукраїнських землях такий порядок, як на інших територіях УРСР. Одним із перших кроків стало створення колгоспів. До початку 1950-х рр. суцільна ціною репресій проти сотень тисяч селян колективізація була майже завершена. Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали партійні та комсомольські організації. Радянською владою розгорнуто масштабну кампанію з ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, яка була змушена перейти у підпілля. З середини 1960-х рр. з особливим розмахом розпочалася русифікація України та дискримінація вихідців із села перед міськими жителями, зневага до традиційних цінностей.

Одним із дієвих засобів радянізації краю була колективізація, яку здійснювали за допомогою терору та штучного розпалювання соціально-майнової ворожнечі. Внаслідок дій комуністичного режиму перестали розвиватись промисловість та сільське господарство, відбулося фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих господарів. Колективізацію впроваджували партійні, радянські та державні працівники зі східних регіонів УРСР та Росії.

З особливим розмахом розпочалася русифікація України та дискримінація вихідців із села перед міськими жителями, зневага традиційних цінностей. Повоєнна політика в сільському господарстві, за рахунок якого відбудовувалась промисловість, призвела до голоду 1946–1947 рр., що охопив насамперед південні області України і забрав майже 1 млн. життів. Колективізація Західної України, як і в 1930-х рр. в УРСР, в значній мірі була націлена на боротьбу з добрим господарем на землі та ефективним власником, на якого тоталітарна система наклала ярлик — «куркуль». У свою чергу, колгоспна система на всіх етапах була неефективною та збитковою, десятиліттями зберігався низький рівень оплати праці, не вистачало техніки, побутові умови селян були незадовільними. У 1964 р. селяни отримали право на пенсію, і лише в 1974 р. введено загальну паспортну систему, що є свідченням жорсткої дискримінації сільського населення.

Мешканці с. Суходіл, у центрі священик, кін. 1940-х рр. Світлина з особистого архіву Орислави Марків.
Паспорт на ім’я Строцького Лева Юстиновича, виданий 1955 р. у м. Львів. Світлина з особистого архіву Орислави Марків.
Колгоспний тік. Справа наліво: Курницька Ірина, Лихач Софія, невідома. с. Суходіл, 1980-і рр. Світлина з особистого архіву Лесі Читавки.

Більшість колгоспів виникала на базі фільварків, а їхніми членами ставали наймити і найбідніша частина селянства, які під впливом радянської пропаганди шукали порятунок від злиднів. Вони першими добровільно вступали в колгоспи. Водночас радянська пропаганда поширювала гасла на кшталт: «Колгосп — єдиний шлях до заможного життя», «Куркуль запеклий ворог селянина-трудівника», які загострювали соціальну ненависть. В пропагандистських лозунгах всіляко вихваляли переваги колгоспного ладу, широко використовуючи приклади окремих «передовиків». Однак дійсний стан не відповідав комуністичним агіткам. Більша частина селян не підтримувала колективізації. Вони відчували себе власниками на своїй землі і не хотіли віддавати її у колективну власність. Окрім того, довоєнна колективізація, Голодомор на Східній Україні 1946–1947 рр., опір ОУН-УПА підкріплювали бажання селян не вступати до колгоспів.

Ольга Підфігурна, 1927 р. н.
«Прийшли писати на колгосп: хлопи повтікали до ліса, жінки полишилися з дітьми вдома, куда будут втікали. Я сховалася за п’єц, вони мене там вчепили за п’єц: «Пиши туво на колгосп». Я кажу: «Як я буду писала на колгосп, чоловіка нема, дитина мала, шо я маю робити». А вони вчепили пхают ручку: «Пиши, мусиш писати». Я дитину щипаю, щипаю руку, тримаю на руці і щипаю, аби кричило. Дитина зачєла кричети, тоди ся вступили вже від мене».

Пелагія Демчишин, 1934 р. н.
«Як колгосп зав’язували, то вони приходили, то мама сі ховала, а вони крілі били… І вони сиділи, щоби поприходили родичі підписати на колгосп, бо то всьо тікало в 50-ім році. То вони в нас забили крілі».

______________________
Ольга Марків, 1934 р. н.
«Розкуркулення було. Хто мав дві корови, хто мав коні, хто мав велику забудову, то всьо забиралося до колгоспу. То було десь в сорок шостому, сорок шостий, сорок сьомий — в нас то вже колективізація була, йшла повним ходом. Приїжджали тії стрибки, була охорона така їхня колгоспна, ну і зав’язали колгосп. Втікали, не хотіли, лапали».

Шляхом адміністративного тиску та соціальної демагогії проводилися наради, семінари, конференції, лекції щодо колективізації села. Радіо, кіно, преса заохочували суспільство до «соціалістичного змагання» за дострокове завершення суцільної колективізації. 30–31 березня 1949 р. на міжобласній нараді у Львові М. Хрущов вимагав до кінця 1949 р. завершити колективізацію у Львівській, Станіславській, Тернопільській і Рівненській областях. Незадоволених колективізацією селян вважали «українськими буржуазними націоналістами», «бандопідсобниками», «підкуркульниками». До початку 1950-х рр. суцільна колективізація була майже завершена ціною репресій проти сотень тисяч селян.

Ці процеси не оминули і Суходіл, де у 1950 р. засновано колгосп «Світлий шлях» (з 1963 р. — «Дружба»), першим головою якого став Михайло Паливода. В цьому ж році тут створено партійну та комсомольську організації.

 

Дівчата з с. Суходіл (імена та прізвища невідомі), 1950-ті рр. Світлина з особистого архіву Орислави Марків
Дівчата з с. Суходіл (імена та прізвища невідомі), 1940-ві рр. Світлина з особистого архіву Лесі Читавки

Органи влади заборонили будь-які вияви вільнодумства, не дозволяли проводити релігійні обряди, включно із святкуванням традиційних свят. На противагу цьому заохочували до вступу в комсомол та партію, так у суспільстві впроваджували психологію пристосуванства.

Освітня та культурна сфера були спрямовані на виховання не вільної та творчої людини, а «громадянина» СРСР, за якого завжди і всюди буде «дбати» Комуністична партія. Наука здебільшого була орієнтована на забезпечення потреб військового комплексу, а не на задоволення потреб народу. Суспільне життя насичувалось ідеологією, пропагандою, атмосферою протистояння «поганого капіталістичного світу» та «доброго комуністичного», вихованням культу особи комуністичних вождів тощо. Запровадження нових форм радянізації суспільства, змагання з «капіталізмом» (суспільним ладом, що заснований на принципах приватної власності), поступово призвело до зубожіння населення, дефіциту товарів широкого вжитку та наступного загального соціально-економічного відставання у 1960—1980-х рр.

 

 

12
All count: 57
Перша світова
війна
1914
 
 
Міжвоєнний період
1920
 
Друга світова
війна
1939
 
 
Національно-визвольна
боротьба
1942
 
Повоєнні репресії
1944
 
У складі УРСР
1953