Розвадів

Rozwadów

1467p. перша згадка

Область: Львівська

Район: Миколаївський

Сортування за часом
1349 - 1772

Польща

У 1340 р. було отруєно останнього галицько-волинського князя Юрія Тройденовича. Після його смерті польський король Казимир ІІІ в результаті двох походів 1340 р. та 1349 р. захопив спадщину Романовичів. Процес інкорпорації краю до Корони Польської завершився у 1434 р., коли було скасовано руське право та судочинство, а галицьке боярство урівняне в правах з польською шляхтою. Водночас, тут виникло Руське воєводство з центром у Львові, яке складалося з п’яти земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Протягом перших десятиліть XVI ст. більшість галицького селянства було закріпачено, зокрема сеймовими ухвалами 1505 р. та 1520 р. селянам було заборонено покидати свій наділ й узаконено дводенну панщину. Життя населення краю утруднювалося й спустошливими набігами кримських татар, які почастішали з кінця ХV ст.

Перша писемна згадка про Розвадів відноситься до 1467 р. Наприкінці XIV – у першій половині XV cт. село належало до володінь шляхетської родини Тарлів, а у 1571 р. Розвадів від вдови Миколи Тарла отримав у оренду її зять Єжи Мнішек. В середині XVII ст. Розвадів належав Теофілі Собєській, матері майбутнього польського короля Яна III.

У 1498 р. село спалила татарська орда, як наслідок, Розвадів з іншими селами Дроговизького староства були звільнені від сплати податків на 6 років. У 1512 р. королівська адміністрація знову звільнила село від сплати податків на 6 років, аналогічна доля спіткала Розвадів у 1515 р.

Населення Розвадова у 1564 р. давало стацію (податок для війська) від 4 ланів землі, яка становила одну ялівку, 4 «муші» масла, 8 сирів, 4 колоди вівса, 8 курей та 96 яєць. Згідно люстрації 1601 р. розвадівчани обробляли 5 ланів землі, тут окрім кметів проживали ще 5 родин загородників та 5 комірників.

У 1609 р. вперше згадується розвадівська церква. У 1661 р. у селі була «стара попадя, яка господарювала на чверті лану землі і платила чиншу 3 злотих 13 грошів».

 

 

 

Татари женуть ясир. Грав'юра поч. XVI ст.
               Татари женуть ясир. Грав’юра поч. XVI ст.

З ініціативи Станіслава Жолкевського у 1620 р. поблизу Розвадова споруджено укріплення Табір. Пізніше тут було збудовано селітарню для виробництва пороху, порохову вежу для його зберігання та будинки для офіцерів-шляхтичів. Таборова адміністрація мала свій суд в складі дроговизького підстарости, комарнянського старости, миколаївського війта та трьох шляхтичів.

Осінню 1648 р. в часі походу Богдана Хмельницького, кримські татари, що були його союзниками, пограбували Розвадів. Так, 30 квітня 1649 р. Панько, підданий Теофілі Собеської, присягав, що через спустошення села, у Розвадові не можливо зібрати більш як 25 злотих податку. У 1650 р. замість усталених 35 злотих податку з 5 ланів землі в селі зібрали лише 3 злоті.

Станом на 1661 р. у Розвадові проживало 42 селянські родини (38 кметів та 2 підсусідки), які разом обробляли 4 лани землі. На решті землі господарювали вибранці, які замість традиційних повинностей мали виконувати при потребі військову службу.

З ініціативи Станіслава Жолкевського у 1620 р. поблизу Розвадова споруджено укріплення Табір. Пізніше тут було збудовано селітарню для виробництва пороху, порохову вежу для його зберігання та будинки для офіцерів-шляхтичів. Таборова адміністрація мала свій суд в складі дроговизького підстарости, комарнянського старости, миколаївського війта та трьох шляхтичів.

Осінню 1648 р. в часі походу Богдана Хмельницького, кримські татари, що були його союзниками, пограбували Розвадів. Так, 30 квітня 1649 р. Панько, підданий Теофілі Собеської, присягав, що через спустошення села, у Розвадові не можливо зібрати більш як 25 злотих податку. У 1650 р. замість усталених 35 злотих податку з 5 ланів землі в селі зібрали лише 3 злоті.

Станом на 1661 р. у Розвадові проживало 42 селянські родини (38 кметів та 2 підсусідки), які разом обробляли 4 лани землі. На решті землі господарювали вибранці, які замість традиційних повинностей мали виконувати при потребі військову службу.

Ян ІІІ Собеський, галерея Уффіці, 1670-ті рр.
Ян ІІІ Собеський, галерея Уффіці, 1670-ті рр.

10 листопада 1671 р. польський король Михайло Вишневецький, у відповідь на скарги священиків Дроговизького староства на утиски адміністрації, звільнив їх від відбування панщини та інших повинностей. Вони також тоді отримали право виготовляти для своїх потреб пиво та горілку, вільно брати дрова з королівських лісів. Цей привілей підтвердив і король Ян III Собеський 4 квітня 1676 р.

У Розвадові в 1673 р. вперше фіксується селянська родина Шухів. Із зареєстрованих  1789 р. в Розвадові 146 господарів 11 назвалися Шухами. Згідно переконливої думки історика Романа Сколоздри, саме з середовища вибранців Розвадова походить рід Шухевичів, найбільш відомим представником якого був Роман Шухевич, командувач УПА.

В 1749 р. у селі засновано невеличкий монастир ордену капуцинів, у якому проживало кілька чоловік.

«Тур», «Тарас Чупринка» – Головнокомандувач УПА з 1943 р. до 1950 р.

 

5
1772 - 1914

Австрійська імперія

У 1772 р. внаслідок І поділу Речі Посполитої Росією, Пруссією та Австрією Галичина увійшла до складу імперії Габсбургів. На теренах краю було створено окрему провінцію – «Королівство Галичини і Володимирії», до складу якої увійшли українські етнічні землі (Східна Галичина) та південна частина Польщі з Краковом (Західна Галичина). У 1848 р., коли Європу охопила революційні події «Весни народів», у Галичині скасували панщину. Окрім соціального визволення, село охопило і українське національне відродження. В цей час репрезентантом української ідеї в краї була Головна Руська Рада, однією з основних вимог якої до Відня був поділ Галичини на східну (українську) та західну (польську) частини. Згодом, у 1868 р. з ініціативи народовців у Львові було засновано товариство «Просвіта», відділи якого почали організовувати по всьому краю.

У 1773 р. дроговизьке староство, до якого належав Розвадів, внесено в розпис державних маєтків і оцінене в 153 180 золотих римських. У 1820 р. це староство купив польський граф Станіслав Скарбек за 178 630 золотих римських.

В селі вже була парафіяльна школа, де вчителював дяк Іван Стручинський. 24 серпня 1861 р. у Розвадові засновано тривіальну школу, яка у 1874 р. отримала статус етатової, тобто державної.

У Розвадові в 1861 р. освячено муровану церкву Воскресіння Христового, будівництво якої розпочалося ще у 1830-х рр. Місцевою греко-католицькою громадою у XVIII – на початку ХХ ст. опікувалися Гаврило Доскочинський, Іван Левицький, Андрій Крижанівський, Михайло Абрисовський, Яків Любінецький, Іван Любінецький та Олександр Батіг. У 1913 р. при церкві діяло Братство тверезості, яке нараховувало 450 членів.

З ініціативи народовців у Львові в 1868 р. було засновано товариство «Просвіта», відділи якого почали організовувати по всьому краю. Москвофільським аналогом «Просвіти» у Розвадові стало товариство імені Михайла Качковського, засноване у 1874 р., мета якого у статуті окреслювалася як «разширенье наук, обычайности, трудолюбия, тверезости и ощадности, гражданского сознания и всяких чеснот межи русским народом в Австрии». Проте москвофільські ідеї не мали сприятливого ґрунту в селі, позаяк у 1909 р. до читальні ім. Качковського належало лише 40 осіб.

 

 

 

Розвадів на мапі Міга (1763-1787)
Розвадів на мапі Міга (1763-1787)
2
1914 - 1918

Перша світова війна

1 серпня 1914 р. між військово-політичними блоками Антанти (Росія, Франція, Великобританія) та Четверного союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія) спалахнула Перша світова війна. В середині вересня 1914 р. практично вся ця Галичина була окупована військами Російської імперії. Проте, наприкінці червня 1915 р. австрійські війська провели контрнаступ й лінія фронту пролягла через Сокаль, Золочів, Бережани та Галич. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 р. закріпилася на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. У травні 1916 р. російські війська під керівництвом генерала Олексія Брусилова просунулись вглиб Галичини та Волині на 80–100 км, після чого лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917 р.

Відступ австро-угорської армії супроводжувався масовими репресіями щодо українського населення. Тоді з Галичини вивезено понад 10 тис. осіб, значну кількість з яких відправлено до концентраційного табору Талергоф. Серед них були і жителі Розвадова: місцевий священник Микола Сенишин з сином Володимиром, Іван Гірник, Григорій Дудин, Василь Костів, Ілько Лукомський, Олекса Саварин, Іван Сколоздра, Іван Скрипець та Дмитро Шух.

6 серпня 1914 р. було сформовано Легіон Українських січових стрільців, українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, до якого долучились Михайло Бутковський, Василь Дудар, Василь Коваль, Григорій Міджак, Федір Онішечко, Іван Оприско, Олекса Серівка, Михайло Сколоздра, Михайло Шух, Онуфрій Шух та Михайло Якубів з Розвадова.

Листопад – становлення як окремої військової формації Вишколу УСС, який розміщувався у Розвадові та Пісочній, а згодом, після поповнення новобранцями, місце постою поширилося на Верин, Надітичі та Рудники. У хаті місцевого священика Миколи Сенишина в цьому часі проживав командант Вишколу УСС отаман Мирон Тарнавський, згодом – командувач УГА.

28 жовтня – митрополит Андрей Шептицький на околиці Розвадова посвятив прапор Легіону УСС.

Степан Сколоздра, вояк цісарсько-королівської армії, 1910-ті рр.
Степан Сколоздра, вояк цісарсько-королівської армії, 1910-ті рр.
2
1918 - 1919

ЗУНР та українсько-польська війна

Листопадовий зрив та укріплення позицій ЗУНР у Галичині спровокували українсько-польську війну. Вже 21 листопада 1918 р. поляки встановили контроль над Львовом й у грудні 1918 р. – січні 1919 р. УГА вела виснажливі бої за Львів. Вовчухівська офензива, що мала на меті здобути Львів і Перемишль, була зупинена 25 лютого 1919 р. на вимогу Антанти. Скориставшись перемирʼям, польське військо за допомогою французької армії Ю. Галлера 15 травня 1919 р. розпочало активні бойові дії по всьому фронті. Вже 7 червня УГА розпочала наступальну операцію у напрямку «Чортків – Львів». Проте, через нестачу людських ресурсів та боєприпасів у липні 1919 р. УГА зазнала поразки, перейшла Збруч і рушила до Кам’янця-Подільського для об’єднання з армією УНР.

Справа Марія Сколоздра, Розвадів, 1918 р. Світлина з особистого архіву Олега Огоновського, Львів.
Справа Марія Сколоздра, Розвадів, 1918 р. Світлина з особистого архіву Олега Огоновського, Львів.
1
1920 - 1939

Міжвоєнний період

21 листопада 1919 р. рішенням Найвищої ради Паризької мирної конференції Польщі передано мандат Ліги націй на управління галицькими землями протягом 25 років. Вже 14 березня 1923 р. Рада послів держав Антанти офіційно визнала приналежність західноукраїнських земель до Польщі за умови забезпечення українцям широкої етнокультурної окремішності. Проте, окупаційна влада в національному питанні проводила так звану «інкорпораційну» політику, тобто відверту колонізацію та полонізацію краю. Боротьба ж українців за національне самовизначення відбувалась у двох площинах: організації культурного й спортивного життя («Просвіта»,«Сокіл»,«Січ» «Луг», «Пласт») та політичному протистоянні з окупантами, зокрема діяльності УВО та ОУН.

Зліва Олена Сколоздра, с. Розвадів Жидачівського п-ту Станіславівського в-ва, 1920-ті рр. Світлина з особистого архіву Олега Огоновського, Львів.
Зліва Олена Сколоздра, с. Розвадів Жидачівського п-ту Станіславівського в-ва, 1920-ті рр.
Світлина з особистого архіву Олега Огоновського, Львів.

Станом на 1930 р. у Розвадові, який належав до маєтностей родини Скарбків, жило 1832 особи, а вже у 1939 р. населення села налічувало 2430 людей, а саме 2390 українців, 20 поляків, 10 жидів та 10 німців. Тут діяли вапнярня Шморака і Люфта, пивоварню тримав Р. Рибакевич, дахівку виробляв І. Данчевський, а тютюновими виробами торгував С. Аксельрад.

На початку 1930-х рр. у Розвадові створено осередок ОУН, до якого належали Микола Петерко, Микола Скрипець, Михайло Шух, Микола Табінський, Григорій Скрипець, Олекса Николишин. Кооператор з Розвадова Іван Мриглод впродовж липня – листопада 1934 р. за антиурядову діяльність утримувався у польському концентраційному таборі Береза Картузька.

Наприкінці листопада 1932 р. бойовики ОУН здійснили пограбування одного із польських державних поштових відділень в Городку під Львовом, яке завершилося невдало. Серед них були Василь Білас і Дмитро Данилишин, які кинулися навтіки і дійшли до Розвадова. Тут хлопців зустріла юрба українських селян, які гадали, що вони злодії-кримінальники. Бойовики змушені були, відстрілюючись, утікати до села Верин (нині Миколаївський р-н Львівської обл.). Вбрід перейшли Дністер, але на них там уже чекали переслідувачі. Білас вистріляв усі патрони й просив Данилишина застрілити його і себе, але в того теж не було набоїв. Натовп, побачивши, що «злодії» залишилися без патронів, почав їх бити.

Гучна справа Біласа та Данилишина закінчилася присудом “на кару смерті”, 23 грудня 1932 р., у переддень католицького Різдва, о 6 годині вирок було виконано.

 

 

 

У залі суду. Сидять Василь Білас (зліва) та Дмитро Данилишин
У залі суду. Сидять Василь Білас (зліва) та Дмитро Данилишин

«Вони (Василь Білас та Дмитро Данилишин, – авт.) бігли штриков розвадівськов, та й там кричєли злодії, злодії. Та й думали що то злодії якісь, де думали, що то з організації. А ту оден ішов з грабліма по листє громадити, ну та й кричєли звідтам злодії, а він їх стримав. Тай так сі зробило, а хто знав, що то вони з організації. Вони мали там десь гроші якісь узєти на організацію, та й їх перелапали, та й вони так тікали штриков аж до Розвадова. А з Розвадова через воду, через Дністер перейшли, хотіли сі в ліс прорвати, та й так ту у Верині їх стримали».

Марія Будковська, 1919 р. н.

 

Катерина Довбуш, 1926 р. н. про те, як впіймали Біласа і Данилишина

 

 

5 квітня 1934 р. у Розвадові народився Іван Сколоздра, знаний художник скла, член Національної спілки художників України, член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України та заслужений майстер народної творчості України.

1936 р.  – «Веринська справа»  проти 26 членів ОУН, на лаві підсудних опинилися Гнат Проців, Микола Табінський, Іван Саварин, Олександр Николишин, Іван Демко, Онуфрій Круців та Марія Гірник з Розвадова.

 

«В Стрию двайці чотири родини судили («Веринська справа»). То мої мама з моїм батьком їздили дванайці днів до Стрия. До обіду судили одного і після обіду судили одного. Ставили євангліє, дві свічки і хрест, і ставив руку на Євангліє, і шо він не зробив, то мусів правду сказати. Так брата старшого судили (Івана Саварина, 1909 р. н.). А сидів він у Терново, Польщі – сім років. Він до тата пише листа – приїжджайте, мені дали видження, но до мене не говоріт по-польськи, бо я не буду відповідати. Тато з мамов поїхали, вивели його в наручниках і кажут по-польськи говорити, а тато кажут я нічо не знаю – брата забрали назад в камеру. Аж через три роки дозволили по-украінски говорити. Він був під чужов фамілійов в Тухольці. Він собі підробляв вуса, бороду, окуляри брав як десь йшов. І каже: «Я раз йду, йде заду якийсь мужчина і каже по плечох – ти не Савчук ти Саварин, йди сі зголоси до двайці штири години, як нє – то арештуєм».

Катерина Довбуш, 1926 р. н.

Весілля у Розвадові, Жидачівський п-т, Станіславівське в-во, поч. 1930-х рр.

Світлина з особистого архіву Олега Огоновського, Львів.

«Хата-читальня побудована була у двайціть дев’ятому році. В трийці четвертому, або п’ятому році, уже приїжав театр «Заграва» – Станіславівський. І виступав чоловічий хор Котка (Дмитро Котко – організатор чоловічого хору «Трембіта»), то такий прославлений був, капела – чоловіча тільки… Там довго була «Просвіта», був «Сільський господар». Було потім, як поляки скасували «Просвіту», заложили Конгрес української католицької молоді, він був до 1939 р. А вистави дуже гарні ставили. Ставили «Блудний син», «Ой не ходи, Грицю», ставили і такі комедійні – «Сватання на Гончарівці», і такі маленькі були ще – «Бабські забабони», «Чиї ми діти, чиєх батьків», «Козацька помста». В Розвадові заложений був хор. Спочатку церковний, у тисячу дев’яцот чотирнайцятому році. Організував той хор Володимир Мачуга… А пізніше, батько розказував, вже в вісімнайцятому році, як прийшли Січові стрільці, то тоді очолював хор хорунжий Іван Васильків. Сам він родом був із Івано-Франківщини, з Станіславова, женився на розвадовській дівчині, він виїхав був з Розвадова. А після нього був Іван Мриглод керівником хору. То той хор вже виступав з концертами, виступав в Миколаєві, виступав у Черници, їздили по церквах багато співали».

Роман Міджак, 1930 р. н.

9
1939 - 1941

Перші совіти

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Згідно з положеннями таємного протоколу про розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР, який додавався до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.), Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла Збруч й невдовзі окупувала західноукраїнські землі. Українське суспільство Галичини жваво прореагувало на ці події, позаяк бачило в діях більшовиків шлях до звільнення від польського режиму. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, на засіданні яких у Львові 26–28 жовтня 1939 р. проголошено возз’єднання Західної України з УРСР. Попри створення ілюзії легітимності та добровільного підписання цього акту, подальші дії окупаційної влади супроводжувалися примусом та терором.

 

 

 

 

Після початку Другої світової війни Розвадів стає одним із центрів антипольського збройного виступу, який відбувся 10 вересня 1939 р. Організаторами виступу стали члени повітової екзекутиви ОУН Миколаївщини Є. Пришляк, В. Демура, та Д. Ґаджера.

У Розвадові повстанцям вдалося захопити залізничний міст і роззброїти польський військовий підрозділ, що його охороняв. Тоді оунівцям вдалося захопити 1 важкий та 2 легких кулемети, 200 гвинтівок, 20 пістолетів та 5000 штук набоїв.

Роман Міджак, 1930 р. н. про польсько-українське протистояння

«Прийшли перші совіти, памітаю перший мітінг, ми ше малі хлопці до читальні встромилися. Приїзджає прокурор і начинає об’ясняти закони. І каже: «І якийсь Шморак, той жид, шо мав кафельно-вапняний завод, приїхав і каже, шо то його власний. Яка то його власність?!», – як кулаком стукне по столі, – «А ви знаєте чия то власність, чий то завод? То завод ваш». Всі начили плескати. Зара поставили робітника директором. Постепенно прислали директора, всю управу, всьо партійне руководство. Так начали здалека… Хтіли колгоспи завести, але ніяк не вдалосі, бо ніхто не хотів записуватисі. Аж тоді, коли вивезли двайціть п’ятого травня в сорок першому році п’ять родин в Сибір. Тоди в Дроговижі заснували колгосп і їхні землі передали туда в колгосп, а так колгоспу ше не було»

Роман Міджак, 1930 р. н.

 

 

У червені 1941 р. від рук більшовиків загинули В. Сподар та М. Саварин з Розвадова. На сторінках часопису «Українські щоденні вісті» від 30 липня 1941 р. Михайло Скрипець шукав сина Миколу, якого заарештували 8 серпня 1940 р. і утримували у Самбірській тюрмі.

Роман Міджак, 1930 р. н. про арешти за "перших совітів"

 

 

«Хтіли колгоспи завести, але ніяк не вдалосі, бо ніхто не хотів записуватисі. Аж тоді коли вивезли двайці п’ятого травня в сорок першому році вивезли п’ять родин в Сибір. Тоди в Дроговижі заснували колгосп і їхні землі передали туда в колгосп, а так колгоспу ше не було»

Роман Міджак, 1930 р. н.

6
1941 - 1944

Німецька окупація

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. З 1 серпня 1941 р. Східну Галичину як п’ятий дистрикт було приєднано до адміністративної одиниці ІІІ Райху – Генерал-губернаторства «Польща» з центром у Кракові. Одним з проявів політики німецької адміністрації було оподаткування всіх категорій населення. За невиконання контингенту загрожували штрафи, конфіскація майна, ув’язнення, праця в трудових таборах, примусовий вивіз до Німеччини чи навіть страта. Українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину та примусової праці в «баудінстах» (робочих батальйонах). На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності.

Катерина Довбуш, 1926 р. н. про примусові роботи в Німеччині

 

 

До збройного національного підпілля увійшло понад 20 розвадівчан, серед них Дмитро Корда, Михайло Проців, Василь Саварин, Василь Сколоздра, Микола Чорний, Микола Шелепетень, Іван Шух та ін.

У березні 1943 р. з ініціативи О. Вехтера було утворено окрему українську дивізію «Галичина». Чимало галичан використали цю можливість, аби отримати добрий військовий вишкіл, необхідний для майбутньої боротьби за незалежність України. До числа добровольців, що приєдналися до лав дивізії, належали також 11 жителів Розвадова: Степан Борсук, Михайло Бурмас, Михайло Гірник, Дмитро Гузій, Іван Заболотний, Іван Кривий, Василь Лесик, Володимир Лесик, Степан Лукомський, Олекса Міджак та Михайло Проців.

«Німці тікали і вже до моста дійшли, а за селом німця ранили. Вони нас забрали всєх в півницю, взєли фауст-патрон і той став напроти півници, і так стояв. Тих господарів дівчина вчиласі в інституті, Білінська писаласі, вона по-німецки вміла добре говорити. Той офіцер каже до неї, шо то украінскі партизани хтіли вбили його. А вона каже, шо нє, то рускі і так випросила. Потім закликали якогось вищого офіцера і вона йому то саме розказала. І він сказав до того німця з фауст-патроном забратися звітам».

Микола Кузів, 1932 р. н.

4
1942 - 1950

Національно-визвольна боротьба

У 1943 р. на території Галичини з ініціативи Організації українських націоналістів створюється Українська народна самооборона – збройні формування українського визвольного руху, які з грудня 1943 р. прийняли назву «УПА-Захід». Українська молодь Галичини взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. З другої половини 1944 р. відділи УПА проводять низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. Звичним явищем стають постійні облави, засідки та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля.

 

29 жовтня 1948 р. у Розвадові в сутичці з опергрупою районного відділення MДБ під керівництвом мaйopa Maкapoвa загинули підпільники Микола Чоpний «Тapaс», референт CБ Миколаївського районного проводу ОУH і Степан Бapищyк «Бистpий», керівник сільського осередку ОУH.

За дорученням національного підпілля 13 грудня 1948 р. місцеві повстанці здійснили атентат – застрелили двох партійців: підполковника й голову радгоспу, а також вилучили в них зброю і документи. Після цього атентатники мали сутичку з опергрупою МВС.

22 липня 1950 р. у Розвадові в бою з відділом МВС загинув референт пропаганди Миколаївського районного проводу ОУН Ілля Шейгець «Сиротюк».

  В ході зіткнення боївки ОУН з підрозділом МВС 23 липня 1950 р. у Розвадові загинув бойовик Дмитро Гузій «Ной» з кущової боївки Івана Шуха «Вихора».

1
1944 - 1953

Повоєнні репресії

Зі вступом Червоної армії на західноукраїнські землі боротьба з національно-визвольним підпіллям стала одним з основних завдань радянської влади в регіоні й проявилась з найбільшою жорстокістю у масових репресіях проти «ворогів народу». Відбувались безперевні та масштабні депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму. Передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян, яких радянська влада вважала основною перешкодою у колективізації західноукраїнського села.

У цей період із Розвадова було репресовано та виселено щонайменше 79 осіб, серед них родини Банат, Береза, Білик, Гасин, Гірник, Кіндій, Кузів, Лукомські, Онишечко, Проців, Регусевич, Сколоздра, Сиротюк, Стасів та ін.

«Прийшли, кажут: «Собірайтисі». Я плачу, а люди прибігли, взяли нам муки, бульби. Нас вивезли в сорок семім. В сорок восьмім арештуют брата, лишиют дитину і тоже вивозєт з жінков. В сорок дев’єтім вивозєт другого брата, везут в Хабаровск… Стояли в Миколаєві, там станция велика, то так довозили фірами людей, поки вагони не напхали. По дорозі ставали, де не було хатів, то хто дав води, а хто не дав. А тако як хтось вмер, берут за ноги, за руки, а поїзд їде і викидуют».

Катерина Довбуш, 1926 р. н.

Роман Міджак, 1930 р. н. про примусове виселення родини у віддалені райони СРСР

3
All count: 33
Найдавніше
минуле - поч. ХХ
1349
 
 
Перша світова
війна
1914
 
 
Міжвоєнний період
1920
 
Друга світова
війна
1939
 
 
Національно-визвольна
боротьба
1942
 
Повоєнні репресії
1944