Подусільна

Podusilna

1463p. перша згадка

Область: Львівська

Район: Перемишлянський

Сортування за часом
до 1349

Найдавніше минуле

Перші писемні згадки про більшість сіл Галичини припадають на кінець ХІV–ХVІ ст., однак археологічні джерела засвідчують, що початки заселення тут сягають палеоліту. Після Великого переселення слов’ян поселенський простір регіону стабілізується і на теренах сучасної Галичини зароджуються державотворчі процеси, пов’язані з племінним об’єднанням карпатських хорватів (VIII–X ст.). Внаслідок включення Прикарпаття до складу Русі тут виникає низка земель: Звенигородська, Перемишльська, Теребовельська, на територіальній матриці яких Володимирко Володаревич на початку 1140-х рр. створив Галицьке князівство. У 1199 р. завдяки зусиллям волинського князя Романа Мстиславовича Волинь та Галичина об’єдналися у єдиному державному організмі, який після коронації Данила Романовича у 1253 р., став відомий як «Королівство Русі».

Перша писемна згадка про Подусільну датована 1463 р., однак, археологічні джерела засвідчують, що освоєння людьми території теперішнього села та його найближчих околиць відбувалось ще задовго до цього. Зокрема, на таку думку наштовхують віднайдений на околиці Подусільної скарб римських монет І–ІІ ст. та результати археологічних досліджень неподалік села, передусім у Янчині та Болотні. Так, на західній околиці Болотні в урочищі Оселища виявлено могильник липицької культури, яка існувала у Верхньому Подністров’ї та Попрутті впродовж І – початку ІІІ ст. н. е. Серед археологів утвердилась думка, що населення липицької культури варто ототожнювати з дакійською людністю фракійської групи племен, зокрема із племенем костобоків, які, згідно відомостей римського історика Клавдія Птоломея (87–165 рр.), жили за Карпатами в басейні Дністра.

 

 

Традиція побудови поселенського простору продовжилась і в часи Галицько-Волинської держави, зокрема на обшарах поміж Подусільною, Янчином і Болотнею зафіксовано декілька поселень ХІ–ХІІІ ст. Додатковим підтвердженням є слов’янське походження найменування села від власного імені Подусило, яке виводиться від словосполучення «хлопець под усом» та ін. Вочевидь, у первісному варіанті село мало назву Подусилів двір.

2
1349 - 1772

Польща

У 1340 р. було отруєно останнього галицько-волинського князя Юрія Тройденовича. Після його смерті польський король Казимир ІІІ в результаті двох походів 1340 р. та 1349 р. захопив спадщину Романовичів. Процес інкорпорації краю до Корони Польської завершився у 1434 р., коли було скасовано руське право та судочинство, а галицьке боярство урівняне в правах з польською шляхтою. Водночас, тут виникло Руське воєводство з центром у Львові, яке складалося з п’яти земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Протягом перших десятиліть XVI ст. більшість галицького селянства було закріпачено, зокрема сеймовими ухвалами 1505 р. та 1520 р. селянам було заборонено покидати свій наділ й узаконено дводенну панщину. Життя населення краю утруднювалося й спустошливими набігами кримських татар, які почастішали з кінця ХV ст.

 

 

Згідно люстрації 1515 р. село лежало на трьох ланах ріллі й перебувало у власності львівських монахів – бернардинів. У 1540 р. Подусільну придбав белзький каштелян Микола Синявський, а 1570 р. село разом з неподалік розташованими Болотнею та Подусовим стали причиною жвавих судових суперечок шляхтича Миколая Шперки з Нараєва і львівським римо-католицьким архієпископом Петром, у які змушений був втрутитися навіть польський король Сигізмунд ІІ Август. Наприкінці ХVI ст. Подусільна перейшла у власність до дружини рогатинського старости Яна Остророга Катерини, яка у 1597 р. подарувала село Львівській єзуїтській колегії.

Сигізмунд ІІ Август, король Польщі у 1548-1572 рр.

 

 

Починаючи з ХV ст. Подусільна нераз опинялася на шляху татарських орд, походи яких впливали на людський ресурс та підривали економічну базу села. Так, восени 1648 р., в часі походу Богдана Хмельницького, кримські татари, що були його союзниками, пограбували Бачів. Відголоском цих подій стали слова селян Леська Диптана та Федора Гриньківа з Бачева та Подусільної, які у 1649 р. під присягою заявляли, що в обох зруйнованих селах неможливо зібрати більше податку, аніж 3,5 золотих з 5 ланів. Схожа ситуація спостерігалася і 1650 р., коли замість усталеної суми чиншу у 31 золотий, жителі Бачева та Подусільної спромоглись сплатити до державної скарбниці лише 2,5 золотих.

3
1772 - 1914

Австрійська імперія

У 1772 р. внаслідок І поділу Речі Посполитої Росією, Пруссією та Австрією Галичина увійшла до складу імперії Габсбургів. На теренах краю було створено окрему провінцію – «Королівство Галичини і Володимирії», до складу якої увійшли українські етнічні землі (Східна Галичина) та південна частина Польщі з Краковом (Західна Галичина). У 1848 р., коли Європу охопила революційні події «Весни народів», у Галичині скасували панщину. Окрім соціального визволення, село охопило і українське національне відродження. В цей час репрезентантом української ідеї в краї була Головна Руська Рада, однією з основних вимог якої до Відня був поділ Галичини на східну (українську) та західну (польську) частини. Згодом, у 1868 р. з ініціативи народовців у Львові було засновано товариство «Просвіта», відділи якого почали організовувати по всьому краю.

 

 

 

У 1772 р. Бачів та Подусільна перейшли до володінь Австрійської імперії і вже за два роки їхня вартість на аукціоні була визначена у суму 209464 золотих, яку і сплатив шляхтич Тадей Бобровський. Згідно Йосифінської метрики, укладеної у 1788 р., війтом села був Дмитро Осєдко, а серед жителів Подусільної згадуються Лесько Самборський, Яцко Телепко, Гринько Цап, Луць Самборський, Прокіп Гривнак, Андрух Цап та Федько Витвицький.

 

 

 

Подусільна на мапі Міга (1779-1783 рр.)
Подусільна на мапі Міга (1779-1783 рр.)

 

 

Починаючи з середини 1840-х рр. Галичину охопила щораз активніша боротьба селянства за свої економічні права. Одним з виявів такого спротиву стала боротьба за сервітути, які полягали у збереженні за громадою права на безкоштовне користування лісами, пасовищами та водоймами, що належали поміщикам. Останні не поспішали ділитися займаними теренами і, як наслідок наростав антагонізм «панський маєток – сільська громада», що на практиці означало протистояння «польський поміщик – українські селяни». Так, у 1873 р. парох Подусільної о. Теофіль Нижанківський втягнувся у судову суперечку з бачівським поміщиком Петром Мюллером стосовно користування сервітутами у лісі Псари.

Церква у Подусільній вперше згадується у 1569 р.: тоді вона була дерев’яною і носила присвяту св. П’ятниці (Параскеві Великомучениці). У 1570 р. на парафію у село прийшов о. Матвій Витвицький, а його брати Яким та Микита були прислані у сусідні села Кліщівну та Бачів. Представники родини Витвицьких були парохами у Подусільній аж до 1760 р. У сучасній сільській церкві досі зберігається «Євангеліє», яке у 1630 р. було подароване храму жителями Подусільної Василем та Анною. Згідно візитації 1760 р., яку проводив о. Микола Шадурський, у Подусільній була «Церква Св. Параскеви Тирнівської, ціла з дерева дубового тертого з трьома верхами, ґонтами побита, помірна, підлога добре укладена з тертиць дубових, двері дубові на скобу і колодку замикані ззовні, 1727 року, як свідчить напис на одвірку, коштом громади встановлена. Дзвіниці як такої нема, дзвони [висять над бабинцем]. Щойно розпочинають ставити».

У 1808 р. парафія у Подусільній була приєднана до Бачева. Впродовж ХІХ – поч. ХХ ст. греко-католицькою громадою села опікувалися Іван Фуговський (у 1833–1838 рр.), Теодор Стрільбицький (у 1838–1839 рр.), Василь Репецький (у 1839–1841 рр.), Андрій Навроцький (у 1841–1842 рр.), Михайло Филиповський (у 1842–1847 рр.), Василь Дудинський (у 1848–1855 рр.), Йосиф Лужницький (у 1855–1856 рр.), Омелян Грабович (у 1865–1869 рр.), Тофіль Нижанківський (у 1869–1875 рр.), Тимофій Кекіш (у 1875–1885 рр.), Іван Кузьмович (у 1885–1887 рр.) та Іван Воєвідка (у 1887–1917 рр.). Саме з ініціативи останнього пароха громада села у 1910 р. розпочала будівництво мурованого храму за проектом, розробленим в архітектурному бюро Василя Нагірного. Будівництво церкви у візантійському стилі вів архітектор Григорій Меркун з Поморян й у 1912 р. новоспоруджений храм освятили.

Перелік засновників товариства «Просвіта» у с. Подусільна, 4 січня 1899 р. (за: ЦДІАЛ, Ф. 348, Оп. 1, Спр. 4505)

 

 

Діяльність читальні у Подусільній було започатковано 4 січня 1899 р., коли її засновниками виступили Семко Гривнак, Василь Юрків, Олекса Цап, Стефан Стек, Іван Гривнак, Іван Солтис, Михайло Машіловський, Іван Цап, Стах Цап та Прокіп Лосик. У 1901 р. головою «Просвіти» у Подусільній, до якої належало 85 осіб, був Іван Гривнак, його заступником – Мілько Гривнак, секретарем – Іван Солтис, а скарбником – Іван Цап. Тоді ж у бібліотеці, якою опікувався Олекса Цап, налічувалося 78 книги, а 1905 р. їхня кількість зросла до 127 книг. При читальні у хаті Івана Цапа діяла кооперативна крамниця з капіталом у 86 корон, заснована 1 січня 1905 р., яка постачала товар з «Народної торговлі» в Рогатині.

 

 

Впродовж ХІХ ст. у Подусільній поступово зростають демографічні показники, зокрема у 1857 р. тут мешкало 403 особи, а 1880 р. населення села складало 676 людей, з 478 українців, 188 німецьких колоністів та 10 поляків. Тоді село належало до маєтностей Юзефа Файгельбаума та Генріка Бахмана. Згідно шематизму 1910 р. населення села становило 763 особи, а саме 710 греко-католиків, 38 римо-католиків та юдеїв. Діти з Подусільної навчалися спочатку у тривіальній, тобто початковій, де навчали читанню, письму та лічбі, школі, яка на початку ХХ ст. стала однокласною. У 1910 р. у селі було 140 дітей шкільного віку, однак з огляду на важке економічне становище далеко не всі з них мали змогу відвідувати школу.

8
1914 - 1918

Перша світова війна

1 серпня 1914 р. між військово-політичними блоками Антанти (Росія, Франція, Великобританія) та Четверного союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія) спалахнула Перша світова війна. В середині вересня 1914 р. практично вся ця Галичина була окупована військами Російської імперії. Проте, наприкінці червня 1915 р. австрійські війська провели контрнаступ й лінія фронту пролягла через Сокаль, Золочів, Бережани та Галич. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 р. закріпилася на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. У травні 1916 р. російські війська під керівництвом генерала Олексія Брусилова просунулись вглиб Галичини та Волині на 80–100 км, після чого лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917 р.

 

Відступ австро-угорської армії з Галичини супроводжувався масовими репресіями щодо українського населення краю, які носили спланований характер і офіційно називалися «оборонними заходами». Приводом до масових арештів була поширена в урядових колах думка про те, що проросійська чи москвофільська позиція більшості населення Галичини призвела до поразки австро-угорських військ. Тільки за серпень-вересень 1914 р. з Галичини вивезено понад 10 тис. осіб, яких відправлено до концентраційного табору Талергоф, розташованого неподалік м. Грац (Австрія). Зокрема, така доля спіткала Семена Гривнака (1837 р. н.) з Подусільної, який 29 січня 1915 р. помер у таборі.

 

Концентраційний табір у Талергофі, 1917 р.
2
1918 - 1919

ЗУНР та українсько-польська війна

Листопадовий зрив та укріплення позицій ЗУНР у Галичині спровокували українсько-польську війну. Вже 21 листопада 1918 р. поляки встановили контроль над Львовом й у грудні 1918 р. – січні 1919 р. УГА вела виснажливі бої за Львів. Вовчухівська офензива, що мала на меті здобути Львів і Перемишль, була зупинена 25 лютого 1919 р. на вимогу Антанти. Скориставшись перемирʼям, польське військо за допомогою французької армії Ю. Галлера 15 травня 1919 р. розпочало активні бойові дії по всьому фронті. Вже 7 червня УГА розпочала наступальну операцію у напрямку «Чортків – Львів». Проте, через нестачу людських ресурсів та боєприпасів у липні 1919 р. УГА зазнала поразки, перейшла Збруч і рушила до Кам’янця-Подільського для об’єднання з армією УНР.

 

 

Встановлення у Львові української влади після Листопадового зриву спричинило аналогічні процеси по всіх селах та містечках Галичини. У Перемишлянах ЗУНР перейняла управління 3 листопада. Повітовим комісаром жителі Перемилянщини обрали поручника легіону УСС, д-ра Франца Свістеля, а комендантом став Г. Чолій. Відомо, що у лавах УСС, а згодом УГА воювало кілька уродженців Подусільної, зокрема Микола Бурмило, Василь Дикий, Василь Король, Осип Кекіш, Микола Кулеба, Василь Телепко, Антон Борщ, Павло Сампара, Іван Підцерковний та ін.

В ході Чортківської офензиви( 7–28 червня 1919 р.) УГА відтіснила польське війське до лінії Броди – Олесько – Белзець – Гологори – Перемишляни – Стратин – Княгиничі – Букачівці. Однак, у подальшому через брак боєзапасів не вдалося зберегти зайняті позиції й 28 червня 1919 р польська армія прорвала український фронт під Янчином (тепер с. Іванівка Перемишлянського р-ну) поблизу Подусільної.
Влітку 1920 р. Подусільна та навколишні села декілька тижнів перебували під владою Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (з осередком в Тернополі) – короткочасного напівдержавного утворення більшовиків під час радянсько-польської війни 15 липня 1920 р., яке вже за два місяці, у середині вересня, припинило свою діяльність. До села повернулися поляки і саме в ці роки починає поширюватись вплив підпільної Української військової організації, яка була створена в 1920 р. під керівництвом полковника армії УНР Є. Коновальця.

2
1920 - 1939

Міжвоєнний період

21 листопада 1919 р. рішенням Найвищої ради Паризької мирної конференції Польщі передано мандат Ліги націй на управління галицькими землями протягом 25 років. Вже 14 березня 1923 р. Рада послів держав Антанти офіційно визнала приналежність західноукраїнських земель до Польщі за умови забезпечення українцям широкої етнокультурної окремішності. Проте, окупаційна влада в національному питанні проводила так звану «інкорпораційну» політику, тобто відверту колонізацію та полонізацію краю. Боротьба ж українців за національне самовизначення відбувалась у двох площинах: організації культурного й спортивного життя («Просвіта»,«Сокіл»,«Січ» «Луг», «Пласт») та політичному протистоянні з окупантами, зокрема діяльності УВО та ОУН.

Статут «Просвіти» у Подусільній було затверджено 22 квітня 1926 р. У 1929 р. головою товариства обрано Михайла Гривнака, його заступником став Микола Цап, секретарем – Теодор Кулеба, скарбником – Іван Ковальчук, а господарем – Михайло Поплавський. Тоді ж до читальні долучилося 126 жителів Подусільної, а до 1934 р. їхня кількість зросла до 223 осіб. В 1930-х рр. читальнею керував Остап Шеремета, який очолював і аматорський гурток, який у 1930 р. поставив 11 вистав. При «Просвіті» також діяв жіночий гурток, у якому навчання провадила Катерина Поплавська. При читальні функціонувала бібліотека, книжковий фонд якої зріс від 42 книг у 1929 р. до 553 книг у 1935 р. У 1930-х рр. до активних членів подусільнянської «Просвіти» належали о. Микола Служинський, Василь Івахів, Іван Вітвіцький,  Михайло Бай, Емілія Ковальчук, Іван Тарасюк, Василь Матусяк, Петро Цап та ін. 28 березня 1939 р. постановою польської влади припинено діяльність «Просвіти» у Подусільній було припинено.

«…Робили такі збори в читальні, робили там проби з рухами з танціми і з тим виходили на площу, там де був фестин, і там то всьо сі відбувало…. Ну то були такі, Івахів трохи проходив, трохи тойво, ну і були такі старший вибирали собі, а то буде старша і хлопець старший, шо вони командували. Ну Івахів розпоряджав, а ті робили вправи з нами» […] Ну аво, як то було, граєм таку гру: він (Василь Івахів, – авт.) говоре «ніс-лямпа» і всі котре скаже де ніс, а ту була лямпа, зараз фант збирають. Потім за той фант йде або когось цілує або шось друге, або клєкає, або шось такє, отака гра була…»

Олена Чорній, 1921 р. н.

Аматорський гурток. Стоїть крайній зліва Василь Івахів, сидить у другому ряді посередині Євстахій Шеремета, праворуч від нього сидить Михайло Гривнак, решта невідомі, с. Подусільна Перемишлянського п-ту Тернопільського в-ва, 1930-ті рр. Світлина з особистого архіву Володимира Михайлюка  с. Подусільна Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Аматорський гурток. Стоїть крайній зліва Василь Івахів, сидить у другому ряді посередині Євстахій Шеремета, праворуч від нього сидить Михайло Гривнак, решта невідомі, с. Подусільна Перемишлянського п-ту Тернопільського в-ва, 1930-ті рр. Світлина з особистого архіву Володимира Михайлюка с. Подусільна Перемишлянського р-ну Львівської обл.

 

Богдан Служинський, 1928 р. н., про культурне і громадське життя в Подусільній у міжвоєнний період

Організація спортивного життя української молоді Подусільної у міжвоєнному періоді стала можливою завдяки активній діяльності сільського осередку«Сокіл», який було засновано 6 грудня 1936 р. Це товариство в 1894 р. створене у Львові з метою національно-патріотичного виховання юнацтва і його підготовки до боротьби за незалежність України. У «Соколі», що був напіввійськового характеру, разом з руханкою і різноманітними змаганнями, навчали пожежній справі, фехтуванню, наколесництву (велосипедному спорту), стрільбі тощо. У 1937 р. головою подусільнянського «Сокола» було обрано Василя Цапа, його заступником став о. Микола Служинський, а до активних учасників належали Василь Сокирка, Олекса Тарасюк, Михайло Вітвіцький, Іван Гаврада, Микола Кащик, Дарія Шеремета, Осип Солтис, Петро Тарасюк, Михайло Гривнак, Іван Тарасюк, Юлія Солтис та ін. Всього до сільського «Сокола» у 1937 р. належало 64 жителі Подусільної.

Протокол з загальних зборів товариства «Сокіл» у с. Подусільна, 7 березня 1938 р.  (за: ЦДІАЛ, Ф. 312, Оп. 1, Спр. 576)
Протокол з загальних зборів товариства «Сокіл» у с. Подусільна, 7 березня 1938 р. (за: ЦДІАЛ, Ф. 312, Оп. 1, Спр. 576)
Учасники товариства «Сокіл» під час фестин у с. Подусільна, кін. 1930-х рр. Світлина з особистого архіву Євстахії Підцерковної.

Мирон Амброзевич, 1930 р. н., про життя с. Подусільна в умовах польської окупаційної влади

Польська влада намагалась протидіяти становленню національного життя в українському середовищі Галичини. Особливо жорстокими методами вирізнялася пацифікація, проведена окупаційним режимом у вересні-листопаді 1930 р. із застосуванням поліції та армії проти українців. Ця репресивна акція супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ. Всього ж у Галичині «умиротворено» близько 450 сіл з 3500, в тому числі і Подусільну. Зокрема, під час «пацифікації» у селі було заарештовано Петра Цапа, Миколу Солтиса, Олексу Захарківа та Василя Івахіва. Такі дії польської адміністрації поступово спричинили радикалізацію політичного життя в Галичині, на хвилі якої активізується діяльність національно свідомих людей, що невдовзі призвело до створення у селі підпільного осередку Організації українських націоналістів, який очолив Василь Івахів.

Впродовж міжвоєнного періоду в Подусільній, яка належала до маєтностей Романа Карасінського, Адама Коля та Леона Нагельберга, діяли кооперативи «Власна поміч» та «Згода» зі споживчою крамницею. У сільських інвентарях згадуються боднар О. Ґап, тесля О. Гримак, колодії І. Гривнак, П. Кулеба, П. Захарків, ковалі І. Ковальчук, П. Солтис, кравці О. Підцерковний, О. Солтис, В. Вонк, муляр І. Богуцький, столяр О. Олексів, шевці Т. Кулеба, М. Тарасюк, а тютюновими виробами торгував В. Ґерод. У 1920-1930-х рр. в Подусільній поступово зростали демографічні показники. Так, станом на 1930 р. в селі проживала 1095 осіб, а вже у 1939 р. населення села налічувало 1500 людей, з них 1310 українців, 130 поляків, 40 німців та 20 жидів. Місцевою греко-католицькою парафією опікувалися Микола Вергун, Омелян Ворона, Микола Служинський. Діти з Подусільної ходили до двокласної утраквістичної школи, директорами якої у 1920–1930-х рр. були Лев Войчак та Іван Войтович.

13
1939 - 1941

Перші совіти

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Згідно з положеннями таємного протоколу про розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР, який додавався до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.), Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла Збруч й невдовзі окупувала західноукраїнські землі. Українське суспільство Галичини жваво прореагувало на ці події, позаяк бачило в діях більшовиків шлях до звільнення від польського режиму. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, на засіданні яких у Львові 26–28 жовтня 1939 р. проголошено возз’єднання Західної України з УРСР. Попри створення ілюзії легітимності та добровільного підписання цього акту, подальші дії окупаційної влади супроводжувалися примусом та терором.

 

«…Прийшли (перші совіти, – авт.). Наперед сивий коник їхав. І заїхав до нас на подвір’я коником та й каже: «Мать дай кушать». А мама каже: «Шо я тобі дам? Маю бараболі». – «Давай!». Мама насипала миску, бобу зварила, молока квасного – взяв і поїхав».

Павлина Погарська, 1922 р. н.

Мирон Амброзевич, 1930 р. н., про прихід "перших совітів"

Методом боротьби проти національно свідомих людей стали арешти та виселення на Сибір. Разом із сім’ями заарештовували, винищували або депортували діячів українських партій, багатьох представників  української інтелігенції, греко-католиць кого духовенства, польських осадників, лісників та й зрештою всіх, хто виявляв найменше невдоволення новим режимом, серед них були і члени націоналістичного підпілля. Населення Подусільної торкнулася четверта хвиля депортацій, яка прокотилась Західною Україною у  травні–червні 1941 р. З села були виселені родини Івахів та Ковальчук. Загалом, в часи «перших совітів» з Подусільної було виселено щонайменше 14 осіб, ще 7 мешканців села – Микола Гаврада, Михайло Цап, Теодор Цап, Василь Солтис, Микола Солтис, Микола Осядич, Романів (ім’я невідоме) були розстріляні у тюрмах в червні 1941 р.

3
1941 - 1944

Німецька окупація

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. З 1 серпня 1941 р. Східну Галичину як п’ятий дистрикт було приєднано до адміністративної одиниці ІІІ Райху – Генерал-губернаторства «Польща» з центром у Кракові. Одним з проявів політики німецької адміністрації було оподаткування всіх категорій населення. За невиконання контингенту загрожували штрафи, конфіскація майна, ув’язнення, праця в трудових таборах, примусовий вивіз до Німеччини чи навіть страта. Українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину та примусової праці в «баудінстах» (робочих батальйонах). На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності.

Зліва направо Іван Підцерковний, Василь Підцерковний, Володимир Гарабчук, с. Подусільна Перемишлянського р-ну Львівської обл., сер. 1940-х рр.
Зліва направо: Іван Підцерковний, Василь Підцерковний, Володимир Гарабчук, с. Подусільна Перемишлянського р-ну Львівської обл., сер. 1940-х рр.
Світлина з особистого архіву Євстахії Підцерковної.

 

 

В період німецької окупації Подусільна належала до округу Перемишляни у складі Золочівського повіту. Управління крайзе здійснював окружний староста (крайсгауптман) з допомогою комісарів. Адміністрацію у містах очолювали штадтгауптмани (зазвичай були німцями). На чолі волості стояв солтис. Сільською громадою Подусільної у цей період керував війт Василь Телепко. Він вирішував усі поточні справи разом з радою, яка складалася з 5-10 місцевих жителів.

Мирон Амброзевич, 1930 р. н., про "прихід німців"

 

«То були так само «добрі» німці. Прийшли. І всьо збіжжє, шо ми вимолотили, вони забрали, всьо зерно. А лишили нам но солому. І ми мали їсти солому. І корову забрали німаки».

Павлина Погарська, 1922 р. н.

 

«В сорок четвертому році, якраз на Провідну неділю, вбили одного німця тут в нас. Партизан вбив. І тоді півсела спалили німці, аж потому вже самооборона підійшла зі стратинських лісів і вже під мостом, во вже в сусіда, двох німців ранили, але не вбивали, а тілько шоби їх прогнати… І вони вже повтікали і більше вони не палили вже».

Мирон Амброзевич, 1930 р. н.

5
1942 - 1950

Національно-визвольна боротьба

У 1943 р. на території Галичини з ініціативи Організації українських націоналістів створюється Українська народна самооборона – збройні формування українського визвольного руху, які з грудня 1943 р. прийняли назву «УПА-Захід». Українська молодь Галичини взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. З другої половини 1944 р. відділи УПА проводять низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. Звичним явищем стають постійні облави, засідки та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля.

Стрільці УПА. Справа Дмитро Олійник, 1940-ві рр.
Світлина з особистого архіву Олени Чорній.

Впродовж другої половини 1944 р. на теренах Перемишлянщини відділи ВО УПА-Захід «Лисоня» провели низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. 4–5 вересня 1944 р. під час облави на села Подусільна, Дусанів, Бачів та Кліщівна в оточення радянських військ потрапили повстанські відділи «Романа» та «Чорного», і змушені були відступити.

30 квітня 1946 р. у Подусільній в бою з більшовиками загинули повстанці Петро Цап та Володимир Білявин. 28 грудня 1946 р. у лісі біля с. Прибинь відділ МДБ з Перемишлян оточив криївку, в якій перебували повстанці боївки на чолі з районним провідником ОУН Олексієм Гривнаком («Дем’яном») з Подусільної. В оточенні разом з провідником загинули також керівник надрайонного проводу СБ ОУН Павло Ільчишин («Стяг») з Ладанців, кущовий УПА Микола Расяк («Жовтий») з Дусанова, стрілець Яким Плебанський («Монька») з Утіхович.

Мирон Амброзевич, 1930 р. н., про свою участь в ОУН

Звичним явищем в Подусільній впродовж другої половини 1940-х – на початку 1950-х рр. стали постійні облави та засідки, прочісування довколишніх лісів та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля. Вони супроводжувались терором проти місцевого населення. Зокрема, 27 березня 1946 р. у Подусільній енкавеесівці з Поморян вбили двох дівчаток: 12-річну Дарію Турик і її півторарічну сестру Оксану. 10 вересня 1946 р. в селі було заарештовано санітарку УПА Ангеліну Цап і підпільника Володимира Дмитріва. У тому ж 1946 р. під час більшовицької облави у Подусільній загинули Дмитро Дикий, Олекса Підцерковний, Микола Локота, Василь Захарко.

«Мене тоді послали на Славське, я був на такому вишколі. І вже в вересні сказали: «Зв’язуйся зі селом, хай тобі приготують дві пари білизни і будем кудась йти». Тоди я зв’язався з домом, мені наладили то шматтє. І ми мали тут в саду два ряди порічок, і в тих порічках той вузлик мав стояти… Чи хто дослідив… Я тільки-но вийшов з-за гори, дійшов до горішної яблуні, і мені в руку попало, і дивлюсь ше раз цілиться. Я руку за пояс, за гімнастьорку і давай тікати! То стрибок був, десь з Поморянщини він був. І в мене кість переламана, сустав перебитий, мені дали першу поміч і відправили вже до Бережан… Завтра мала бути операція, а вночи вже  два сидять коло мене. Певно хтось доповів з лікарні шо ранений є, але я сам один в палаті був і вночі мене доставили туда. І тоді мене арештували, на мене плащ-палатку і в Перемишлєни».

Мирон Амброзевич, 1930 р. н.

«В сорок восьмому році мене арештували. Беньковський такий, то він потім був головою колгоспу, то мене його опергрупа арештувала. Там вночі зі мною проводили профілактичну роботу в сільській раді. І  маму, і тата забрали, тата якраз вивели надвір, нікого вже не було в тій сільській раді. Тільки був фінагент Дикий Микола, то він видів як той солдат, шо на дверях стояв, куняє. І я думаю – або зараз, або ніколи, бо того тут нема большевика-прокурора. І я так одним скачком, і я вже коло дверей, другий скачок – в других дверях, і його бух. Він летит межи сходи, а я зі сходів, десь та сила взялася, я з тих сходів і на дорогу. То була якраз неділя, люди йшли до церкви, я помежи люди і я втік… А вони потім ходили і по кукурузах стріляли,
забили якогось пса в кукурудзі, пса забрали і тоди привели тата на то місце і сказали, шо то я тут лежав вбитий. Як я втік і троха відхекав, я кажу: «Хлопці, я йду з вами! Бо мені вже нема куда вертатися».

Мирон Амброзевич, 1930 р. н.

Про те, що Подусільна і надалі залишалася надійною опорою для націоналістичного підпілля свідчать документи УПА, згідно з якими навіть на початку 1950-х рр. війська МВС проводили у селі та навколишніх лісах низку облав і постійно влаштовували засідки на повстанців. Велику облаву у селі та околицях радянські війська чисельністю 100 солдатів провели 13 лютого 1950 р. Також 21-23 березня 1950 р. масштабна облава МДБ відбулась у Подусільній, Дусанові, Бачеві, Болотні та Подусові.

9
1944 - 1953

Повоєнні репресії

Зі вступом Червоної армії на західноукраїнські землі боротьба з національно-визвольним підпіллям стала одним з основних завдань радянської влади в регіоні й проявилась з найбільшою жорстокістю у масових репресіях проти «ворогів народу». Відбувались безперевні та масштабні депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму. Передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян, яких радянська влада вважала основною перешкодою у колективізації західноукраїнського села.

У доповідній записці секретаря Львівського обкому КП(б)У І. Грушецького секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову про затвердження матеріалів на виселення родин учасників визвольних змагань (від 6 лютого 1946 р.) вказувалось, що «…Село Подусильна и близлежащие села Дусанив, Бачив, Болотня, Янчин поражены бандитизмом, в этих селах имелись ряд бандитских проявлений и в частности большое количество террористических актов». Виселенню з Подусільної й відправленню у віддалені райони СРСР підлягало 7 сімей загальною кількістю 21 особа.

Мирон Амброзевич, 1930 р. н., про перебування в тюрмі

Свята вечеря у виправному трудовому таборі, м. Омськ, РРФСР, 1956 р.
Свята вечеря у виправному трудовому таборі, м. Омськ, РРФСР, 1956 р.
Світлина з особистого архіву Євстахії Підцерковної.

 

«Забирали на фірі всьо і тих людей. То їхало може де по п’ятнайцять фір. І тїї всі діти, і то всьо, шо хто мав яке майно, то всьо на тії фіри та й везли. Такий крик, лемент був, шо не годен було переслухати навіть».

Олена Чорній, 1921 р. н.

У нижньому ряді сидить крайній справа Мирон Амброзевич, м. Воркута, Комі АРСР, 1954-1955 рр.
У нижньому ряді сидить крайній справа Мирон Амброзевич, м. Воркута, Комі АРСР, 1954-1955 рр.
Світлина з особистого архіву Мирона Амброзевича.
Іван Підцерковний (сидить), решта невідомі, м. Омськ РРФСР, 1950-ті рр.
Іван Підцерковний (сидить), решта невідомі, м. Омськ РРФСР, 1950-ті рр.
Світлина з особистого архіву Євстахії Підцерковної.

«В Караганді були бараки, то так в чому прийшов з роботи і на нари ліг та й спиш. Холодно було,
зимою палили, то троха тепліше було, ніж надворі. То тілько спокою було в нас, коли бараки закурило і
ми не могли вийти. То тоди для нас був рай, бо тепло було, бо барака не було видно, заносило снігом… За ніч
заносило чисто – так, шо аж через слухове вікно виходили, на роботу не йшли тоди… З їди баланда була,
риба в основному була, капуста гнила з бочки, бураки кормові…».

Мирон Амброзевич, 1930 р. н.

Мирон Амброзевич, 1930 р. н., про перебування у таборах ГУЛАГу

«Після смерті Сталіна нас на Воркуту відправили. На Воркуті вже в більшості випадків були українці… Нас політичних старалися між битовиків запхати, шоб їх втихомирити. Вони як почули, шо бандерівців везуть, то вони вже: «Начальник, делай с нами шо хотиш, только бандеровцов нє вєзі». І поляки були, і білоруси були, естонці, латиші, литовці і німці були… Українці найбільше спілкувалися з литовцями, естонцями, а з  латишами і рускими важко було, вони продажні були…».

Мирон Амброзевич, 1930 р. н.

10
1944 - 1991

У складі УРСР

У 1940 — на початку 1950-х рр. радянська влада намагалась запровадити на західноукраїнських землях такий порядок, як на інших територіях УРСР. Одним із перших кроків стало створення колгоспів. До початку 1950-х рр. суцільна ціною репресій проти сотень тисяч селян колективізація була майже завершена. Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали партійні та комсомольські організації. Радянською владою розгорнуто масштабну кампанію з ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, яка була змушена перейти у підпілля. З середини 1960-х рр. з особливим розмахом розпочалася русифікація України та дискримінація вихідців із села перед міськими жителями, зневага до традиційних цінностей.

 

«Мама в п’ядесятому році записалася до колгоспу. Прийшов колгосп. Забрав у нас всьо. Всьо, шо було – коні, віз, плуг, борони, млинок. А ше на останку прийшов бригадір, то вже був рускій бригадір, за віжками. Я дала віжки і кажу: «На, повішсі на них! Всьо забрали, а нам колгосп ніц не дав…».

Павлина Погарська, 1922 р. н.

Восени 1949 р. перші господарства жителів Подусільної увійшли до колгоспу «Комуніст», а навесні 1950 р. до нього примусово вступили і решта селян. За небажання вступати до колгоспу також було засуджено  декілька місцевих жителів. У 1958 р. подусільнянський колгосп «Комуніст» об’єднали з колгоспами ім.  Ілліча (с. Іванівка) та ім. Жданова (с. Болотня) в один великий колгосп ім. Жданова з центром у Болотні. У лютому 1961 р. відбулося розукрупнення колгоспу, а в лютому 1972 р. пройшло чергове укрупнення колгоспів, внаслідок якого Подусільна увійшла до складу колгоспу ім. Карла Маркса з центром в Іванівці. Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали утворені в Подусільній на початку 1950-х рр. партійна і комсомольська організації.

У першому ряді зліва направо сидять: Любомир Матусяк, Стефанія Вішневецька, Євстахія Погарська (у заміжжі Підцерковна), Іван Підцерковний. У другому ряді стоять: Олекса Готра, Марія Матусяк, Олекса Дикий, Михайлина Погарська (зв’язкова УПА), Микола Дикий. с. Подусільна Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1947-1948 рр.
У першому ряді зліва направо сидять: Любомир Матусяк, Стефанія Вішневецька, Євстахія Погарська (у заміжжі Підцерковна), Іван Підцерковний. У другому ряді стоять: Олекса Готра, Марія Матусяк, Олекса Дикий, Михайлина Погарська (зв’язкова УПА), Микола Дикий. с. Подусільна Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1947-1948 рр.
Світлина з особистого архіву Євстахії Підцерковної.
5
1991

Незалежна Україна

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. розпочався новий етап розвитку історії, який ознаменувався помітними зрушеннями у різних сферах життя суспільства. Утвердження незалежної держави, незважаючи на низку позитивних досягнень (становлення демократії, національне та релігійне відродження, формування української політичної нації), виявилося доволі непростим і суперечливим, а тому досі не є завершеним. В сучасних умовах особливо актуалізується проблема збереження історичної пам’яті, позаяк нагальне завдання на сьогодні, – аби населення сіл та міст відчуло себе громадою, а не групою людей з однаковою пропискою.

Церковний хор с. Подусільна на посвяченні могили Січових Стрільців, 1990 р.
Церковний хор с. Подусільна на посвяченні могили Січових Стрільців, 1990 р.
Світлина з особистого архіву Олени Чорній.
1
All count: 63
Найдавніше
минуле - поч. ХХ
1349
 
 
 
Перша світова
війна
1914
 
 
Міжвоєнний період
1920
 
Друга світова
війна
1939
 
 
Національно-визвольна
боротьба
1942
 
Повоєнні репресії
1944
 
У складі УРСР
1953
 
Незалежна
Україна
1991