Надітичі

Надзеюв, Надійчичі

1412p. перша згадка

Область: Львівська

Район: Миколаївський

Сортування за часом
1349 - 1772

Польща

У 1340 р. було отруєно останнього галицько-волинського князя Юрія Тройденовича. Після його смерті польський король Казимир ІІІ в результаті двох походів 1340 р. та 1349 р. захопив спадщину Романовичів. Процес інкорпорації краю до Корони Польської завершився у 1434 р., коли було скасовано руське право та судочинство, а галицьке боярство урівняне в правах з польською шляхтою. Водночас, тут виникло Руське воєводство з центром у Львові, яке складалося з п’яти земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Протягом перших десятиліть XVI ст. більшість галицького селянства було закріпачено, зокрема сеймовими ухвалами 1505 р. та 1520 р. селянам було заборонено покидати свій наділ й узаконено дводенну панщину. Життя населення краю утруднювалося й спустошливими набігами кримських татар, які почастішали з кінця ХV ст.

 

У 1412 р. – перша писемна згадка про Надітичі в хроніці Яна Длугоша. Тоді польський король Владислав ІІ Ягайло по дорозі в Угорщину, проїждаючи з Бібрки до Меденич, зупинився в Надітичах. Назва села походить з угорської мови («надь тічі» – великий брід) й може свідчити про те, що Надітичі були засновані полоненими угорцями після перемоги короля Данила Романовича у битві під Ярославом у 1245 р.

Татарські набіги в 1498 р., 1512 р. та 1515 р. на Надітичі (під різними назвами: Надійчичі, Надзійчиці, Надійчиці), внаслідок чого село на певний період було звільнене від податків.

Король Сигізмунд Август у 1554 р.  підтвердив холмському старості Габрієлю Тарлу купчу грамоту на села Надітичі, Розвадів, Веринь, Устя, Стільсько і Демню. В наступному році той же король надав Габрієлю Тарлові, на той час радомському каштелянові, стаційне з сіл Устя, Розвадів, Надійчичі і Стільсько.

 

 

Татари женуть ясир. Грав'юра поч. XVI ст.

Татари женуть ясир. Грав’юра поч. XVI ст.

 

В 1578 р.  Надітичі належать до володінь Костянтина Корнякта, грецького купця та відомого львівського патриція. Він підтримував львівські українські братства і фундував Успенську церкву на вулиці Руській у Львові та її дзвіницю, відому нині як Вежа Корнякта, окрасу ренесансного Львова.

У 1725 р.  в Надітичах споруджено дерев’яну церкву Введення Пресвятої Діви Богородиці.

3
1772 - 1914

Австрійська імперія

У 1772 р. внаслідок І поділу Речі Посполитої Росією, Пруссією та Австрією Галичина увійшла до складу імперії Габсбургів. На теренах краю було створено окрему провінцію – «Королівство Галичини і Володимирії», до складу якої увійшли українські етнічні землі (Східна Галичина) та південна частина Польщі з Краковом (Західна Галичина). У 1848 р., коли Європу охопила революційні події «Весни народів», у Галичині скасували панщину. Окрім соціального визволення, село охопило і українське національне відродження. В цей час репрезентантом української ідеї в краї була Головна Руська Рада, однією з основних вимог якої до Відня був поділ Галичини на східну (українську) та західну (польську) частини. Згодом, у 1868 р. з ініціативи народовців у Львові було засновано товариство «Просвіта», відділи якого почали організовувати по всьому краю.

 

У 1851 р.  греко-католицький єпископ, згодом митрополит, Сильвестр Сембратович видав розпорядження, аби парафія в Надітичах отримала право мати постійного священика. У другій половині ХІХ – на поч. ХХ ст. греко-католицькою громадою села опікувалися В. Пачовський (у 1851–1883-х рр.), о. Кузьмич (у 1883–1888-х рр.), А. Мурович (у 1888–1897-х рр.), А. Калинський (у 1897–1908-х рр.) та Р. Каленюк (у 1908–1920-х рр.).

В 1868 р.  з ініціативи народовців у Львові засновано товариство «Просвіта», відділи якого почали організовувати по всьому краю і вже у 1909 р. до читальні у Надітичах входило 50 осіб.

 У 1909 р.  в Надітичах, які належали до маєтностей графа Станіслава Скарбка, мешкало 530 людей, з них 9 поляків та 8 жидів. Тут діяла однокласна школа з українською мовою викладання, яку відвідувало 60 дітей. Господарське життя Надітичів провадила українська позичкова каса, громадський склеп та товариство «Молочарська спілка». 

 

Хрест на честь скасування панщини

Хрест на честь скасування панщини
Хрест на честь скасування панщини

 

19 серпня 1910 р.  – у Надітичах народився Микола Мельничин, член ОУН з 1930-х рр. (пс. «Кірам»), заступник командира сотні в ТВ-14 «Асфальт» (у 1946 р.), комендант боївки охорони керівника Львівського крайового проводу ОУН 3иновія Тершаковця (у 1946–1948 рр.), кур`єр Закордонних частин ОУН (у 1949 р.). Загинув 12 грудня 1950 р. у с. Сукіль на Болехівщині. Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 1-го кл.

У 1911 р. з ініціативи о. Романа Каленяка, який переконав селян взяти позику на суму 58 тисяч корон в австрійському банку, в Надітичах розпочинається будівництво мурованої церкви. У 1914 р. вже спорудженому храму було надано присвяту «Святої Трійці», на його посвяченні був присутній митрополит Андрей Шептицький.

 

Церква Святої Трійці, 1914 р.
Церква Святої Трійці, 1914 р.
4
1914 - 1918

Перша світова війна

1 серпня 1914 р. між військово-політичними блоками Антанти (Росія, Франція, Великобританія) та Четверного союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія) спалахнула Перша світова війна. В середині вересня 1914 р. практично вся ця Галичина була окупована військами Російської імперії. Проте, наприкінці червня 1915 р. австрійські війська провели контрнаступ й лінія фронту пролягла через Сокаль, Золочів, Бережани та Галич. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 р. закріпилася на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. У травні 1916 р. російські війська під керівництвом генерала Олексія Брусилова просунулись вглиб Галичини та Волині на 80–100 км, після чого лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917 р.

 

1 серпня 1914 р. – початок Першої світової війни, уже 6 серпня було створено Легіон Українських січових стрільців, українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, до якого долучились Василь Панчак, Микола Николишин, Михайло Данчевський, Микола Корда, Іван Проців та Василь Проців.

У серпені-вересені 1914 р.  відбулась Галицька битва, внаслідок якої російські війська оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшли до карпатських перевалів. До австро-угорської армії з села було мобілізовано понад 150 людей, зокрема місцевого священика Р. Каленюка, який під Перемишлем потрапив до російського полону.

У листопаді 1915 р. – становлення як окремої військової формації Вишколу УСС, який розміщувався у Розвадові та Пісочній, а згодом, після поповнення новобранцями, місце постою поширилося на Верин, Надітичі та Рудники. Відтак у Надітичах перебувала пробоєва чета Богдана Гнатевича.

Василь Панчак, четар Легіону УСС та сотник УГА, 1910-ті рр.
Василь Панчак, четар Легіону УСС та сотник УГА, 1910-ті рр.
2
1918 - 1919

ЗУНР та українсько-польська війна

Листопадовий зрив та укріплення позицій ЗУНР у Галичині спровокували українсько-польську війну. Вже 21 листопада 1918 р. поляки встановили контроль над Львовом й у грудні 1918 р. – січні 1919 р. УГА вела виснажливі бої за Львів. Вовчухівська офензива, що мала на меті здобути Львів і Перемишль, була зупинена 25 лютого 1919 р. на вимогу Антанти. Скориставшись перемирʼям, польське військо за допомогою французької армії Ю. Галлера 15 травня 1919 р. розпочало активні бойові дії по всьому фронті. Вже 7 червня УГА розпочала наступальну операцію у напрямку «Чортків – Львів». Проте, через нестачу людських ресурсів та боєприпасів у липні 1919 р. УГА зазнала поразки, перейшла Збруч і рушила до Кам’янця-Подільського для об’єднання з армією УНР.

 

У листопаді 1918 р. – Листопадовий зрив у Львові, проголошення ЗУНР. У Жидачівському повіті, до якого тоді належали Надітичі, повітовим комісаром ЗУНРу став Іван Білинський, директор школи в Пчанах.

Листопад 1918 р. – липень 1919 р. – польсько-українська війна, поразка ЗУНР. У лавах ІІ корпусу УГА воювали хорунжий Михайло Данчевський та сотник Василь Панчак, який помер від тифу у Вінниці 15 листопада 1919 р.

1
1920 - 1939

Міжвоєнний період

21 листопада 1919 р. рішенням Найвищої ради Паризької мирної конференції Польщі передано мандат Ліги націй на управління галицькими землями протягом 25 років. Вже 14 березня 1923 р. Рада послів держав Антанти офіційно визнала приналежність західноукраїнських земель до Польщі за умови забезпечення українцям широкої етнокультурної окремішності. Проте, окупаційна влада в національному питанні проводила так звану «інкорпораційну» політику, тобто відверту колонізацію та полонізацію краю. Боротьба ж українців за національне самовизначення відбувалась у двох площинах: організації культурного й спортивного життя («Просвіта»,«Сокіл»,«Січ» «Луг», «Пласт») та політичному протистоянні з окупантами, зокрема діяльності УВО та ОУН.

У 1920 р. була створена підпільна Українська військова організації під проводом Євгена Коновальця. До УВО долучився і уродженець Надітичів, юрист Василь Грица, який у жовтні 1922 р. був заарештований польською поліцією. У 1935 р. до в’язниці у Дрогобичі потрапив і Андрій Грица, член ОУН з Надітичів, де пробув до 1939 р.

13 березня 1923 р.  – Рада послів держав Антанти офіційно визнала приналежність західноукраїнських земель до Польщі за умови забезпечення українцям широкої етнокультурної окремішності.

Українське населення Надітичів гуртувалося навколо осередку товариства «Просвіта» та руханково-спортивних товариств «Луг» та «Січ», які провадили Андрій Данчевський та Ксенія Мельничин.

 


«То мені моя тьотя (Ксенія Мельничин, – авт.) розказувала, що то була перше «Січ» заложена, коли вона ще була дівчинов. Що дівчєта мали мати ленти і тоталентадовго була, і на Сибір поїхала, там сини десь запропастили. Вона мала таку ленту, що сі обв’єзувала так сюда, і тогди так пояс ішов, і так марширували. Така була заложена, то було ще за Австрії, а потім за Польської, то я такого не пам’ятаю. Але во такі во різні спортивні скачки на конях, то я то пам’ятаю, що змагання на конях, футбол грали хлопці, волейбол був, «Січ» ту закладали. На пасовиську, пасовисько в нас було велике, довге, сідали хлопці на коні, вбирали такі шаровари, шєпки «кучми» та вишиті сорочки і так їздили, і змагання таке робили».

Катерина Мельничин, 1930 р. н.

Дитяча захоронка. У нижньому ряді сидить друга зліва Надія Яців, друга справа Ольга Яців, четверта справа Катерина Яців. У середньому ряді третя справа Анна Мельничин, далі Стефанія Данчевська. У третьому ряді крайня зліва Розалія Ходзінська. У верхньому ряді крайня справа Стефанія Мельничин, другий Іван Береза, с. Надітичі Жидачівського п-ту Станіславівського в-ва, поч. 1930 – х рр.

 

 У 1930 р. в Надітичах  проживало 483 особи, а вже у 1939 р. населення села налічувало 580 людей. Місцевою греко-католицької парафією опікувались Микола Кіндій (у 1920–1930 рр.), Роман Яценко (у 1930–1931 рр.), Андрій Шуневич (у 1931–1934 рр.), О. Банах (у 1934–1935 рр.), Володимир Соломка (у 1935–1937 рр.) та Роман Божейко (до 1939 р.). Населення Надітичів активно займалося ремеслами та різноманітними промислами: в інвентарях села згадуються кравці І. Проців, В. Рудка, крамницю тримав В. Жук, а тютюновими виробами торгували С. Грица та І. Жук. Спільним коштом жителі Надітичів збудували «Народний дім», у якому функціонувала молочарня, товариство  «Сільський господар» та позичкова каса «Дністер», які організовували українців за принципом «Свій до свого по своє».

З вересня-листопад 1930 р. – пацифікація, репресивна акція, проведена польським окупаційним режимом, яка супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ. Всього ж у Галичині «умиротворено» близько 450 сіл з 3500, зокрема у Надітичах було знищено церковну крамницю.

В 1938 р. при переході кордону в Карпатах, йдучи на зустріч з Є. Коновальцем, загинув уродженець Надітичів Андрій Данчевський (псевдо «Демко»), провідник ОУН Миколаївського повіту у 1929–1938 рр.

Іван та Стефанія Панчаки, с. Надітичі Жидачівського п-ту Станіславівського в-ва, поч. 1930 – х рр.

Марія Панчак про кооперативу

 

10 вересня  1939 р.  під час антипольського збройного виступу, організованого членами повітової екзекутиви ОУН, Надітичі стали одним із центрів повстання. Для придушення виступу на Миколаївщину було стягнуто близько 3 тисяч польських поліцейських та солдатів.

14 вересня – у Надітичах перебував оунівський загін чисельністю 18 чоловік, озброєний 2 кулеметами та 16 гвинтівками. Аби не допустити поляків до села, бойовики зробили засідку на цвинтарі. У бою польська поліція втратила 43 особи і не змогла оволодіти населеним пунктом. З української сторони – 14 вбитих і кілька поранених.

А вже 15 вересня 1939 р. – отримавши підкріплення, поляки захопили Надітичі, де на той час залишились лише діти та люди похилого віку. Після боїв та карально-пошукової акції у селі вціліло лише 20 будинків із 200. Директор місцевої школи Михайло Святий і священик Роман Божейко, які разом з дітьми залишились в церкві, згодом були розстріляні.

«Ту в нас в трийціт дев’ятім році, як Польща втікала, а ту були на мості міліціянти, а потім наші хлопці їх розоружили. А потому втікли без зброї до Стрия і зі Стрия привели войска більше, і наше село спалили. І тут такий бій йшов у нашім селі, наші хлопці на цвинтарі були вже за кожновмогилув і вже й мали зброю. А поляки йшли з гостинця, звіти з дороги, а то осінь була не знаю, чи вересень, чи який місяць… вони йшли, а то був голий пляц, багато їх полягло. А ми повтікали до церкви, а то ше була своя господарка – коні, корови, котрі були в лісі з худобув, а мій тато був в магазині в Миколаєві, а я і моя сестра що вмерла, вона була з трийціт другого року, то ми були в церкві. А в церкві були самі жінки і діти, і священик, і учитель, і коло священика був такий ще наймиток. І як стрілєли, то мали машінгвер чи шо, то було як на хорах і звітам як на хорах, то стрілєли, а поляки сюди відбивалисі. І то як приходити до церкви є хрест і Матір Божа, і та кулі попала в Матір Божу. Як нас вивели з церкви і поставили коло церкви, а там трошки пляц і машенгвер, і мали нас розстріляти, а священика і учителя взяли до пісочної і там їх розстріляли. Учитель писався Святий Михайло, а священик Божейко Роман. Він жінки не мав і дітий не мав».

Марія Панчак, 1928 р. н.

Марія Панчак про читальню "Просвіта" і фестини

9
1939 - 1941

Перші совіти

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Згідно з положеннями таємного протоколу про розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР, який додавався до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.), Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла Збруч й невдовзі окупувала західноукраїнські землі. Українське суспільство Галичини жваво прореагувало на ці події, позаяк бачило в діях більшовиків шлях до звільнення від польського режиму. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, на засіданні яких у Львові 26–28 жовтня 1939 р. проголошено возз’єднання Західної України з УРСР. Попри створення ілюзії легітимності та добровільного підписання цього акту, подальші дії окупаційної влади супроводжувалися примусом та терором.

 

17 вересня 1939 р.  – початок більшовицької анексії західноукраїнських земель, що увійшла в історію як період «перших совітів».

У  червені 1941 р. – Західноукраїнська трагедія – масові вбивства більшовиками заарештованих людей у в’язницях, в тому числі уродженців Надітичів – Степана Бриня, Івана Данчевського, Степана Жука та  Григорія Проціва.

 

 

1
1941 - 1944

Німецька окупація

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. З 1 серпня 1941 р. Східну Галичину як п’ятий дистрикт було приєднано до адміністративної одиниці ІІІ Райху – Генерал-губернаторства «Польща» з центром у Кракові. Одним з проявів політики німецької адміністрації було оподаткування всіх категорій населення. За невиконання контингенту загрожували штрафи, конфіскація майна, ув’язнення, праця в трудових таборах, примусовий вивіз до Німеччини чи навіть страта. Українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину та примусової праці в «баудінстах» (робочих батальйонах). На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності.

 
Стоять зліва направо Стефанія Панчак, Стефанія Мельничин, Катерина Мельничин, с. Надітичі Крайзе Стрий Дистрикт Галичина, 1942 р.

З початоком німецько-радянської війни, з перших днів якої учасники Організації українських націоналістів (ОУН) розгорнули активну боротьбу за відродження української державності.

30 червня 1941 р. – у Львові, який покинула Червона армія, провідні діячі ОУН(б) на чолі з С. Бандерою та Я. Стецьком організували збори та проголосили Акт відновлення української державності.

У березні 1943 р. з ініціативи О. Вехтера було утворено окрему українську дивізію «Галичина». Чимало галичан використали цю можливість, аби отримати добрий військовий вишкіл, необхідний для майбутньої боротьби за незалежність України. До числа добровольців, що приєдналися до лав дивізії, належали також жителі Надітичів: Зенон Мельничин, Василь Николишин, Василь Рудка, Іван Ходзінський, Іван Яців, Іван Федів, Микола Кіндій, Микола Мельничин та Василь Панчак.

Марія Панчак про вбивства євреїв

Марія Панчак про остарбайтерів

4
1942 - 1950

Національно-визвольна боротьба

У 1943 р. на території Галичини з ініціативи Організації українських націоналістів створюється Українська народна самооборона – збройні формування українського визвольного руху, які з грудня 1943 р. прийняли назву «УПА-Захід». Українська молодь Галичини взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. З другої половини 1944 р. відділи УПА проводять низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. Звичним явищем стають постійні облави, засідки та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля.

 

12 березня 1946 р. – двоє стрільців із сотні «Наддністрянці», які заготовляли харчі у Надітичах, потрапили в більшовицьку засідку. Під час перестрілки ворог запалив стодолу, в якій згорів один із повстанців, а іншого було вбито на подвір’ї.

29 липня 1950 р. – в західній околиці Надітичів відбувся оборонний бій підпільників ОУН із загоном МДБ. В часі чекістсько-військової операції група внутрішніх військ МДБ під керівництвом лейтенанта С. Ноздріна завдяки донесенню вистежила в чагарниках на березі Дністра повстанську криївку. У бою загинули колишній чотовий сотні «Сурмачі» ВО-4 «УПА-Захід» і районний провідник ОУН Миколаївщини Іван Чень («Кардаш», «Лис»), заступник районного референта СБ ОУН Миколаївщини Микола Томицький («Неділя»), кур’єри крайового проводу ОУН Львівщини Михайло Проців («Лютий») і Василь Саварин («Карий»), бойовик районного проводу Степан Панчак («Молот») з Надітичів і зв’язкова районного проводу ОУН Миколаївщини Стефанія Томицька з Верина. Ще двох поранених підпільників більшовики захопили живими.

Катерина Мельничин про допомогу повстанцям

Марія Панчак про станичну УПА Анну Данчевську

3
1944 - 1953

Повоєнні репресії

Зі вступом Червоної армії на західноукраїнські землі боротьба з національно-визвольним підпіллям стала одним з основних завдань радянської влади в регіоні й проявилась з найбільшою жорстокістю у масових репресіях проти «ворогів народу». Відбувались безперевні та масштабні депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму. Передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян, яких радянська влада вважала основною перешкодою у колективізації західноукраїнського села.

 

13 липня – 29 серпня 1944 р. – Львівсько-Сандомирська наступальна операція, внаслідок якої Західну Україну зайняли радянські війська.

1944 р. – початок 1950-х рр. – масштабна кампанія масових депортацій місцевого населення у віддалені регіони СРСР, як засіб боротьби радянської влади з національно-визвольним підпіллям. У цей період із Надітичів було репресовано та виселено щонайменше 66 осіб.

1
1944 - 1991

У складі УРСР

У 1940 — на початку 1950-х рр. радянська влада намагалась запровадити на західноукраїнських землях такий порядок, як на інших територіях УРСР. Одним із перших кроків стало створення колгоспів. До початку 1950-х рр. суцільна ціною репресій проти сотень тисяч селян колективізація була майже завершена. Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали партійні та комсомольські організації. Радянською владою розгорнуто масштабну кампанію з ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, яка була змушена перейти у підпілля. З середини 1960-х рр. з особливим розмахом розпочалася русифікація України та дискримінація вихідців із села перед міськими жителями, зневага до традиційних цінностей.

 

У кін. 1940-х – поч. 1950-х рр. – створення колгоспу в Надітичах унеможливлювалось тим, що селяни неодноразово переховувались від представників радянської влади. Тому партійний актив приїхав у село з уже готовим списком колгоспників, земля і реманент яких насильно передавалися до колгоспу «Комсомолець» з центром у Пісочній.

Весілля Марії та Володимира Панчаків, с.Надітичі, Миколаївського р-ну, лютий 1954 р.
2
All count: 30
Найдавніше
минуле - поч. ХХ
1349
 
 
Перша світова
війна
1914
 
 
Міжвоєнний період
1920
 
Друга світова
війна
1939
 
 
Національно-визвольна
боротьба
1942
 
Повоєнні репресії
1944
 
У складі УРСР
1953