Лагодів

Łahodów

1440p. перша згадка

Область: Львівська

Район: Перемишлянський

Сортування за часом
до 1349

Найдавніше минуле

Перші писемні згадки про більшість сіл Галичини припадають на кінець ХІV–ХVІ ст., однак археологічні джерела засвідчують, що початки заселення тут сягають палеоліту. Після Великого переселення слов’ян поселенський простір регіону стабілізується і на теренах сучасної Галичини зароджуються державотворчі процеси, пов’язані з племінним об’єднанням карпатських хорватів (VIII–X ст.). Внаслідок включення Прикарпаття до складу Русі тут виникає низка земель: Звенигородська, Перемишльська, Теребовельська, на територіальній матриці яких Володимирко Володаревич на початку 1140-х рр. створив Галицьке князівство. У 1199 р. завдяки зусиллям волинського князя Романа Мстиславовича Волинь та Галичина об’єдналися у єдиному державному організмі, який після коронації Данила Романовича у 1253 р., став відомий як «Королівство Русі».

Герб шляхетського роду Корчак

Перша достеменна писемна згадка про Лагодів датована 1440 р., коли село знаходилося у посіданні Дмитра Лагодівського гербу Корчак з Погорілець. Однак, археологічні джерела засвідчують, що освоєння людьми території теперішнього села та його найближчих околиць відбувалось ще задовго до цього. Зокрема в урочищі Липовиця зафіксовано археологічні матеріали, які відносять до культури лійчастого посуду (IV тис. до. н. е.) та висоцької культури (ХІ/Х–VII cт. до н. е.). У 1965–1967 pр. в Лагодові (урочище Залука) Лариса Крушельницька розкопала поселення періоду раннього заліза та синхронний йому могильник, який включав 15 поховань на кам’яних площадках. На підставі цих та інших розкопок (у Черепині, Звенигороді, Гологорах, Крушельниці та ін.) Л. Крушельницька виділила черепинсько-лагодівську групу пам’яток ранньскіфських памʼяток (VII–V cт. до н. е.), що сформувалася на місцевій пізньовисоцькій підоснові під значним впливом населення із ареалу середньодністровської групи.

Археологічні знахідки з Лагодова в експозиції Археологічного музею ЛНУ ім. І. Франка

Традиції побудови поселенського простору продовжились і в наступні століття, зокрема у І ст. н. е., коли терени Південно-Західної України охопили економічні та культурні впливи Римської імперії. Яскравим свідченням сказаного слугує поселення липицької культури (І – початок ІІІ ст. н. е.), виявлене в урочищі Залука. Серед археологів утвердилась думка, що населення липицької культури варто ототожнювати з дакійською людністю фракійської групи племен, які замешкували обширні гірські та рівнинні землі на північ від Балканського півострова. Фрагментарні писемні свідчення дають підстави пов’язувати давнє населення Лагодова з племенем костобоків, які, згідно відомостей римського історика Клавдія Птоломея (87–165 рр.), жили за Карпатами в басейні Дністра.

4
1349 - 1772

Польща

У 1340 р. було отруєно останнього галицько-волинського князя Юрія Тройденовича. Після його смерті польський король Казимир ІІІ в результаті двох походів 1340 р. та 1349 р. захопив спадщину Романовичів. Процес інкорпорації краю до Корони Польської завершився у 1434 р., коли було скасовано руське право та судочинство, а галицьке боярство урівняне в правах з польською шляхтою. Водночас, тут виникло Руське воєводство з центром у Львові, яке складалося з п’яти земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Протягом перших десятиліть XVI ст. більшість галицького селянства було закріпачено, зокрема сеймовими ухвалами 1505 р. та 1520 р. селянам було заборонено покидати свій наділ й узаконено дводенну панщину. Життя населення краю утруднювалося й спустошливими набігами кримських татар, які почастішали з кінця ХV ст.

Стародавній хрест на цвинтарі с. Залука, згідно легенди спаленого  монголами у 1260-х рр. Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка, с.Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Стародавній хрест на цвинтарі с. Залука, згідно легенди спаленого монголами у 1260-х рр.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

У 1515 р. частина лагодівських земель, зокрема, корчма, пивоварня, належала Андрієві Кухарському. У ХVI cт. власником села був Олександр Ванько Лагодовський (1525–1574) – руський шляхтич, який був ктитором Унівського монастиря у 1549–1574 рр. До наших днів зберігся мармуровий надгробок Лагодовського, де він зображений у лицарських обладунках, правою рукою підпер голову, наче дрімає, ноги схрестив одна на другій. З 1574 р. до 1950 р. ця пам’ятка знаходилася у монастирській церкві Унева, а зараз зберігається в Олеському замку. Після смерті Олександра Ванька Лагодовського у 1578 р. село відійшло до маєтностей Трояна Кухарського. У січні 1609 р. львівський латинський архієпископ Ян Замойський купив у Андрія Лагодовського за 33 тис. злотих містечко Погорільці та села Станимир, Туркотин, Підгайчики, Залуку (частину Лагодова) та Дворища. У 1648 р., під час походу Богдана Хмельницького на Галичину, орендарем усіх лагодівських маєтків був Ян Скшинський.

Надгробок Олександра Ванька Лагодовського, власника Лагодова у ХVI ст., 1573 р.

Становище галицького селянства під польським пануванням яскраво ілюструє наступний факт. 4 січня 1648 р. до Львівського ґродського суду з’явилась “працьовита” Гелена (донька “працьовитого” Сеня), служниця Мартина, одного з підданих у Лагодові, дідичною власницею якого була Доротея з Романова. Об’єктом її скарги став “шляхетний” Лаврентій Чалковський, який 14 грудня 1647 р., будучи п’яним, прийшов під будинок її господаря, вибив вікно і вліз до кімнати, де перебувала Гелена і вчинив над нею насильство («gwałt jey poniewolny vczynił»). Варто сказати, що подібні негідні вчинки мали місце у Лагодові і в середині ХІХ ст., особливо тут «відзначався» власник села Фрідріх Потен, з безчинством якого намагався боротися місцевий священник Рудольф Мох. Зокрема, у травні 1847 р. о. Мох склав протокол зізнань двядцятиоднорічної молодиці Софії Проців, яку на шостому році шлюбу з Гаврилом Процівим зґвалтував молодий шляхтич Кароль, родич Ф. Потена.

4
1772 - 1914

Австрійська імперія

У 1772 р. внаслідок І поділу Речі Посполитої Росією, Пруссією та Австрією Галичина увійшла до складу імперії Габсбургів. На теренах краю було створено окрему провінцію – «Королівство Галичини і Володимирії», до складу якої увійшли українські етнічні землі (Східна Галичина) та південна частина Польщі з Краковом (Західна Галичина). У 1848 р., коли Європу охопила революційні події «Весни народів», у Галичині скасували панщину. Окрім соціального визволення, село охопило і українське національне відродження. В цей час репрезентантом української ідеї в краї була Головна Руська Рада, однією з основних вимог якої до Відня був поділ Галичини на східну (українську) та західну (польську) частини. Згодом, у 1868 р. з ініціативи народовців у Львові було засновано товариство «Просвіта», відділи якого почали організовувати по всьому краю.

 

Лагодів на мапі Міга (1779-1783 рр.)

З 1798 р. землі Лагодова належали до маєтностей Станіслава Тарнавського, який у 1832 р. продав їх львівському банкіру Петру Гауснеру, пізніше селом володіли Фрідріх Потен та Олександр Залеський.  Як і раніше, господарське життя селян Лагодова утруднювалося панщиною та високими податками. У 1848 р. на честь скасування панщини у Лагодові на стику сучасних вулиць Шевченка, Запастівників та Макогонової встановлено залізний Хрест Свободи.

Пам’ятний хрест, поставлений у честь скасування панщини в 1848 р., c. Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Пам’ятний хрест, поставлений у честь скасування панщини в 1848 р., c. Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

Фільварок графа С. Тарнавського у Лагодові. Офорт з альбому Петра Піллера, 1840 р.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

Читальню «Просвіти» у Лагодові було створено 19 грудня 1899 р. з ініціативи о. Олекси Пристая. Установчі збори відбулися у хаті Івана Возьного, на яких головою обрано Дмитра Цимбалу, його заступником – Івана Возьного, бібліотекарем – Миколу Лабу, касиром – Миколу Возьного, секретарем – Михайла Тивонюка, а членами виділу стали Йосип Красилович та Андрій Мохнацький. Кількість членів товариства у 1899 р. становила 217 осіб, а у 1910 р. до нього належало 136 лагодівців.

«…Я працював цілий рік, підготовляючи нарід до цієї справи. По такій докладній підготовці я був певний, що жадна чорна сила не відтягне моїх парохіян від читальні. І я постановив, що перші загальні збори читальні «Просвіти» в Лагодові відбудуться дня 19 грудня 1899 р. в хаті молодого селянина Івана Возьного».

Зі спогадів о. Олекси Пристая

Москвофільським аналогом «Просвіти» стало товариство ім. Михайла Качковського, засноване у 1874 р., мета якого у статуті окреслювалася як «разширенье наук, обычайности, трудолюбия, тверезости и ощадности, гражданского сознания и всяких чеснот межи русским народом в Австрии». Ініціатором створення читальні цього товариства у Лагодові став о. Теодор Сахно, який з 1900 р. був парохом села. Однак москвофільські настрої не знайшли сприятливого ґрунту у селі і читальня товариства ім. Михайла Качковського невдовзі занепала.

Влітку 1906 р. у Лагодові створено сільський осередок «Сокола». Це товариство напіввійськового характеру в 1894 р. засноване у Львові з метою національно-патріотичного виховання юнацтва і його підготовки до боротьби за незалежність України. У «Соколі» разом з руханкою і різноманітними змаганнями, навчали пожежній справі, фехтуванню, наколесництву (велосипедному спорту), стрільбі тощо. На чолі лагодівського «Сокола» став вчитель Іван Нуд, за характеристикою Олекси Пристая, сільського пароха, «свідомий і діяльний український громадянин». Проте, негативне ставлення до його особи з боку Теодора Сахна, відомого своїми москвофільськими настроями, І. Нуд змушений виїхати з села. Його справу продовжив Василь Костів, який, зокрема в листі від імені лагодівського «Сокола» 27 травня 1912 р. передавав «щирий привіт і сердечне поздоровленє» Олексі Пристаю, який на той час мешкав у США.

Засновник «Сокола» у Лагодові Іван Нуд (сидить) з сім’єю, с. Лагодів Перемишлянського повіту Тернопільського в-ва (тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл.), 1906 р.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.
15
1914 - 1918

Перша світова війна

1 серпня 1914 р. між військово-політичними блоками Антанти (Росія, Франція, Великобританія) та Четверного союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія) спалахнула Перша світова війна. В середині вересня 1914 р. практично вся ця Галичина була окупована військами Російської імперії. Проте, наприкінці червня 1915 р. австрійські війська провели контрнаступ й лінія фронту пролягла через Сокаль, Золочів, Бережани та Галич. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 р. закріпилася на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. У травні 1916 р. російські війська під керівництвом генерала Олексія Брусилова просунулись вглиб Галичини та Волині на 80–100 км, після чого лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917 р.

у 1914 р. під час наступу російських військ внаслідок артилерійського обстрілу в Лагодові згорів водяний млин, у цьому ж році за незʼясованих обставин загинув житель Лагодова Пилип Регета (1854 р. н.), а у 1918 р. така ж доля спіткала Василя Маршалока (1898 р. н.).

Відступ австро-угорської армії супроводжувався масовими репресіями щодо українського населення Галичини. До концентраційного табору Талергоф, розташованого неподалік м. Грац (Австрія) потрапило кілька жителів Лагодова, зокрема сільський парох Теодор Сахно, Степан Возьний, Кіндрат Кузьма, Степан Кузьма, Тимко Кузьма, Петро Мохнацький, Микола Сеник, Павло Тихович, Яків Фльорко, Теодор Щур та ін.

Зліва направо: Михайло Гац та Йосип Максимяк під час служби в австро-угорській армії, 1917 р. Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

 

Вояки австро-угорської армії з Лагодова, 1918 р. Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

4
1918 - 1919

ЗУНР та українсько-польська війна

Листопадовий зрив та укріплення позицій ЗУНР у Галичині спровокували українсько-польську війну. Вже 21 листопада 1918 р. поляки встановили контроль над Львовом й у грудні 1918 р. – січні 1919 р. УГА вела виснажливі бої за Львів. Вовчухівська офензива, що мала на меті здобути Львів і Перемишль, була зупинена 25 лютого 1919 р. на вимогу Антанти. Скориставшись перемирʼям, польське військо за допомогою французької армії Ю. Галлера 15 травня 1919 р. розпочало активні бойові дії по всьому фронті. Вже 7 червня УГА розпочала наступальну операцію у напрямку «Чортків – Львів». Проте, через нестачу людських ресурсів та боєприпасів у липні 1919 р. УГА зазнала поразки, перейшла Збруч і рушила до Кам’янця-Подільського для об’єднання з армією УНР.

Іван Пучинський, стрілець УГА, 1918-1919 рр.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

Встановлення у Львові української влади після Листопадового зриву спричинило аналогічні процеси по всіх селах та містечках Галичини. У Бібрці ЗУНР перейняла управління 2 листопада, а в Перемишлянах 3 листопада. Повітовим комісаром жителі Перемишлян обрали поручника легіону УСС, д-ра Франца Свістеля. У лавах УГА чимало жителів Лагодова брали участь в українсько-польській війні, зокрема Микола Лаба, Михайло Корчовський, Григорій Макар, Іван Джавала, Дмитро Матвіїв, Михайло Матвіїв, Петро Цимбала, Микола Кравець, Гаварило-Іван Кравець, Михайло Тивонюк, Михайло Новогродський, Кость Макар, Кіндрат Партика, Олекса Партика, Петро Підвірний, Іван Пучинський, Іван Фльорко, Олекса Щур, Михайло Профета, Михайло Пальчинський та ін.

Стоять зліва направо: Григорій Макар, Іван Джавала, поч. 1920-х рр. Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

 

Іван Швед (у минулому стрілець УГА) з сім’єю, c. Лагодів Перемишлянського повіту Тернопільського в-ва, кін. 1920-х рр.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.
4
1920 - 1939

Міжвоєнний період

21 листопада 1919 р. рішенням Найвищої ради Паризької мирної конференції Польщі передано мандат Ліги націй на управління галицькими землями протягом 25 років. Вже 14 березня 1923 р. Рада послів держав Антанти офіційно визнала приналежність західноукраїнських земель до Польщі за умови забезпечення українцям широкої етнокультурної окремішності. Проте, окупаційна влада в національному питанні проводила так звану «інкорпораційну» політику, тобто відверту колонізацію та полонізацію краю. Боротьба ж українців за національне самовизначення відбувалась у двох площинах: організації культурного й спортивного життя («Просвіта»,«Сокіл»,«Січ» «Луг», «Пласт») та політичному протистоянні з окупантами, зокрема діяльності УВО та ОУН.

Учасники драматичного гуртка. Лежать зліва направо: Іван Пучинський, Василь Костів. Сидять у першому ряді: Микола Возьний, Ярослав Сахно, Микола Возьний; у другому ряді: Андрій Фльорко, Анна Маршалок (у дівоцтві Тивонюк), Марія Цимбала (у дівоцтві Щур), Тимко Зварич, Марія Антошків (Сеник), Парасковія Лаба (у дівоцтві Цимбала), Текля Тихович (у дівоцтві Костів). Стоять: Теодор Пилипчук, Михайло Тивонюк, Тимофій Цимбала, Антін Красілович, Михайло Матвіїв, с. Лагодів Перемишлянського повіту Тернопільського в-ва (тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл.), 1921 р. Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка, с. Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Учасники драматичного гуртка у Лагодові , 1921 р. Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

Культурним життям у Лагодові в 1920–1930-х рр. опікувалися члени читальні «Просвіти». У 1920 р. жителі села Іван Возьний та Ярослав Сахно судилися з польською адміністрацією за будинок читальні, збудований у 1909 р., та виграли цю суперечку. У 1923 р. лагодівська «Просвіта» організувала масштабний фестин, який за словами Івана Возьного, одного з його організаторів, був «мов сонце на цілий повіт». До активних членів сільського осередку належали Кіндрат Пилипчук, Михайло Тивонюк, Антін Красілович, Іван Тивонюк, Василь Костів, Тимко Зварич, Тимко Кузьма, Михайло Кравець та ін. При діяв читальні оркестр, заснований у 1922 р., та аматорський театральний гурток. Сільська громада активно передплачувала українську періодику, зокрема «Сільський господар», «Свободу», «Народну справу», «Новий час» та ін.

14 травня 1933 р. у Лагодові пройшло велелюдне свято «Українська молодь Христові». Під час урочистої процесії, яка відбувалась під українськими прапорами, молодь йшла четвірками у супроводі оркестру та співала церковних та патріотичних пісень, зокрема «Боже, здійми кайдани з нас». Окрім того, щорічно у дні Зелених Свят у Лагодові вшановували полеглих Українських Січових Стрільців і вояків Української Галицької Армії, відправляючи панахиду на цвинтарі. Греко-католицькою парафією у Лагодові протягом міжвоєнного періоду опікувалися священники Теодор Сахно (у 1900–1935 рр.), Теодор Кизима (у 1935–1936 рр.) та Микола Дядьо (у 1936–1944 рр.).

Ганна Сипа, 1930 р. н. про навчання у польській школі

«До польської школи, ходила до третої кляси. […] Бардзінський, писавсі, був директором школи. І вони казали, жи зара буде спів, співати польські пісні, а я була мала, та я на першій парті та якби сиділа, і стали співати. Я так пам’ятаю, бо тата кликали за мене. Тато каже, во бувало так співає: «Єще польска не згінева, але згєнуть мусе», а я то так знала. О, і він взєв мене визвав, і коло пʼєца казав, шоби я вклєкала. Та я вклєкла… А там других дітий, а нас було трийціть семеро в школі, нас багато ходило, були в школі з мого року… І я пішла, та я й вклєкла. А вже потім кажу: «Я не буду вклєчети, бо мене коліна болят». Я встала, він там встав кричєти, і потім знов вклєкла. І він післав там одного хлопцє чи дівчину за татом моїм. Тато прийшли, я так клінчу, вони так сі подивили, він казав: «Я вже подумав, жи ти вже шось наробила». Він тоди взєв тата і вже з татом поговорив, а вже як я прийшла зі школи додому, то він казав: «Я вже не годен був витримати з тобою, шо ти співала». А я казала: «Я співала, єще польска не згінева, але згєнуть мусе». Я того не розуміла…».

Ганна Сипа (в дівоцтві Матвіїв), 1930 р. н.

Діти зі села навчалися у етатовій (державній) школі, директорами якої були Петро Коцьолок (у 1911–1930 рр.) та Юзеф Бардзінський (у 1930–1939 рр). Попри спротив сільської громади, школа набула статусу утраквістичної (двомовної), в якій навчали, здебільшого, польською мовою. Попри негативні відповіді  польської адміністрації на клопотання українців Лагодова, боротьба за українську мову викладання у школі засвідчила консолідацію сільської громади та кристалізацію її національної свідомості. Не чекаючи  сприяння влади, у 1928 р. лагодівці організували платне навчання українською мовою для своїх дітей, винаймаючи для цього окремі кімнати в мешканців села. У 1938 р. спільними зусиллями громади Лагодова та емігрантів, вихідців з села, було побудовано муровану двоповерхову школу.  Відповідно до рішення сільської громади кожен житель Лагодова повинен був відпрацювати певний час на будівництві школи, як кіньми, так і вручну, а опісля в міру можливостей міг працювати платно.

Учасники товариства «Сокіл», с. Лагодів Перемишлянського п-ту Тернопільського в-ва, 1935 р.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

Організація спортивного життя української молоді Лагодова стала можливою завдяки активній роботі  осередку «Сокола», який після тривалої перерви з ініціативи Ярослава Сахна 2 вересня 1926 р. відновив свою діяльність. Станом на січень 1928 р. до товариства, осідок якого був у читальні, належало 150 лагодівців, серед них 30 жінок. Головою сільського осередку був Микола Гуць, скарбником – Микола Пилипчук,  справниками – Григорій Лаба та Іван Жук, а четарями – Микола Возьний та Василь Мишолівський. За 1927 р. учасники товариства поставили вісім театральних вистав та 14 червня цього року організували  демонстрацію руханкових вправ. У 1937 р. лагодівський осередок товариства організував лекції про бій під Крутами, розвиток сокільського руху в Україні й про «упадок царату на Великій Україні», святкував річницю битви під Полтавою і Листопадового зриву, річниці смерті князя Володимира Великого та гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи.

Скерування делегата від Лагодова Миколи Возьного на з’їзд “Сокола” у Львові, 1927 р. (за: ЦДІАЛ, Ф. 312, Оп. 1, Спр. 418)
26
1939 - 1941

Перші совіти

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Згідно з положеннями таємного протоколу про розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР, який додавався до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.), Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла Збруч й невдовзі окупувала західноукраїнські землі. Українське суспільство Галичини жваво прореагувало на ці події, позаяк бачило в діях більшовиків шлях до звільнення від польського режиму. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, на засіданні яких у Львові 26–28 жовтня 1939 р. проголошено возз’єднання Західної України з УРСР. Попри створення ілюзії легітимності та добровільного підписання цього акту, подальші дії окупаційної влади супроводжувалися примусом та терором.

«…Добре пам’ятаю, як односельчани з квітами зустрічали радянських солдатів […] Всі радісно вітали вояків, які «визволяли» нас від поляків. Це було 21 вересня, коли приїхали кілька солдатів, оголосивши під  церквою, що будуть ліквідовувати повинність. Того ж дня вони взялися розбирати фільварок […] почали розбирати все, що було на території фільварку, та й не лише вони. Пам’ятаю, як сьогодні, як селяни розтягували по домівках, хто що міг. Солдати спалили велику бібліотеку, яку мав польський пан. Там було багато книжок, оскільки він працював у гімназії. Мені тоді було сім років і я згадую, як стояв за руку з батьком, спостерігаючи за паном і його дружиною, яка плакала за своїм добром, коли виносили в міхах збіжжя, забирали коней, корів, а чоловік лагідно заспокоював її…».

Петро Тивонюк, 1932 р. н.

Родина Андрія Тивонюка (сидить зліва), c. Лагодів Глинянського р-ну Львівської обл., 1940 р.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

Окрім примусової націоналізації землі, у Лагодові було розграбовано маєток власника села Володимира Ленкевича, колишнього викладача Тернопільської гімназії, та спалено його бібліотеку. В період «перших совітів» головою сільської ради у Лагодові був Іван Профета, секретарем — Іван Мишолівський, а членами виконкому — Михайло Кравець, Лаврентій Лаба, Яків Матвіїв та Дмитро Цимбала. В цьому ж часі у селі створено комсомольську організацію, до якої увійшли Михайло Кравець, який у 1930-х рр. опікувався бібліотекою при сільській «Просвіті», Андрій Починок та Дмитро Сеник.

Учні першого випуску 7-го класу Лагодівської школи. У другому ряді крайній зліва директор школи Сергій Ковч, крайній справа завуч школи Юзеф Бардзінський, у верхньому ряді третій зліва Семен Мишолівський, c. Лагодів Глинянського (тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл., червень 1940 р. Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка, с. Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Учні першого випуску 7-го класу Лагодівської школи. У другому ряді крайній зліва директор школи Сергій Ковч, крайній справа завуч школи Юзеф Бардзінський, у верхньому ряді третій зліва Семен Мишолівський, c. Лагодів Глинянського (тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл., червень 1940 р.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

Директором лагодівської школи було призначено Сергія Ковча, сина о. Омеляна Ковча з Перемишлян. Окрім того, до поширення цієї так званої культурної революції залучали вчителів, переважно зі Східної України, серед яких лагодівці пригадують Віру та Любу. Яскравим прикладом  насадження радянської ідеології стало проведення 7 листопада 1939 р. у сільській школі урочистих зборів, присвячених 22-й річниці «Великого  Жовтня».

«… Як прийшли перші москалі, то ми сі тішили, бо ми гадали жи то буде добре, а то ше гірше було та як вони робили… Ну та шо робили: прийшли до хати, грабували…».

Євдокія Профета, 1914 р. н.

В часі «перших совітів» Лагодів не оминула мобілізація до Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА). Відомо, що у 1941 р. до радянського війська із села мобілізовано 21 чоловік. Більшість з них загинули на фронтах або ж пропали безвісти.

В цей же час НКВС було заарештовано національно-активних жителів Лагодова, зокрема, Володимира Барана, Івана Брилінського, Миколу Костіва, Михайла Костіва, Михайла Новогродського, які загинули у тюрмах, позаяк лише за перші два тижні німецько-радянської війни у в’язницях Західної України  більшовики розстріляли понад 21 тис. в’язнів.

7
1941 - 1944

Німецька окупація

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. З 1 серпня 1941 р. Східну Галичину як п’ятий дистрикт було приєднано до адміністративної одиниці ІІІ Райху – Генерал-губернаторства «Польща» з центром у Кракові. Одним з проявів політики німецької адміністрації було оподаткування всіх категорій населення. За невиконання контингенту загрожували штрафи, конфіскація майна, ув’язнення, праця в трудових таборах, примусовий вивіз до Німеччини чи навіть страта. Українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину та примусової праці в «баудінстах» (робочих батальйонах). На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності.

Уродженці Лагодова у «баудінсті». Сидять зліва направо: перший Роман Сеньків, четвертий Ярослав Кобрин. Стоїть третій зліва Петро Мишолівський, решта невідомі, 1943 р.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

В період німецької окупації Лагодів належав до крайзе з осередком у Золочеві. Сільською громадою керував війт, який вирішував усі поточні справи разом з радою, яка складалася з 5-10 місцевих жителів.

До числа остарбайтерів («східних робітників»), які були вивезені на примусові роботи до Третього Рейху, потрапило 47 мешканців Лагодова, 12 з яких загинули під час перебування в Німеччині (Михайло Брилінський, Йосип Гац, Павло Крамар, Микола Маркевич, Андрій Починок, Гнат Репета, Василь Шведа), або їх доля невідома (Степан Гац, Павло Мина, Марія Новогродська, Катерина Огородник).

Жителі Лагодова з німецькими солдатами, 1943-1944 р.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.
Учасники фестин в с. Лагодів Золочівського крайзе, дистрикт Галичина (тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1943 р. Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

Понад 40 євреїв, уродженців та мешканців Лагодова стали жертвами Голокосту у період німецької окупації. Поблизу Лагодова в гористому урочищі Липовиця 28 липня 1943 р. німцями було розстріляно понад 3000 євреїв, які перебували у гетто на хуторі Грушка (біля с. Якторів Золочівського р-ну) і с. Ляцькому (нині с. Червоне Золочівського р-ну). В западині гори знаходяться два великих захоронення, в одному з яких поховано чоловіків, а в іншому – жінок та дітей.

6
1942 - 1950

Національно-визвольна боротьба

У 1943 р. на території Галичини з ініціативи Організації українських націоналістів створюється Українська народна самооборона – збройні формування українського визвольного руху, які з грудня 1943 р. прийняли назву «УПА-Захід». Українська молодь Галичини взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. З другої половини 1944 р. відділи УПА проводять низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. Звичним явищем стають постійні облави, засідки та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля.

22 липня 1944 р. до Лагодова вступили радянські війська. На той час у Лагодові діяли кущові відділи самооборони (КВС), що базувалися у хатах місцевих селян. Усі, хто належав до них жили в селі легально і при потребі залучалися воїнами УПА до одноразових операцій. Село було поділене на три сотні, якими керували Тимко Цимбала, Іван Крамар та Григорій Лаба. Ці три сотні формували курінь, на чолі якого стояв Теодор Цимбала.

20 серпня 1944 р. загони Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) Глинянського та  Перемишлянського районів за участі т. зв. «яструбків», до яких належали місцеві поляки,  влаштували облаву в Лагодові. Не зумівши прорватись в село облавники здійснювали обстріл місцевості залучили для цього навіть повітряну техніку – літак АН-2 («кукурузник») та артилерію (три танкетки). Енкаведистам вдалось захопити місцевих жителів Дмитра Кузьму та Григорія Матвіїва, яких після допиту розстріляли; у бою загинули Микола Щур і Теодор Лісовий («Степ»), родом із с. Коросно. Стрільці Лагодівської самооборони зуміли збити літак і захопили одну танкетку.

Стрільці УПА. Стоїть на колінах крайній зліва Петро Кузьма («Бистрий»), за ним стоїть Богдан Пилипчук («Свист»), лежить справа Дмитро Олійник, 1944 – 1947 рр.
Стрільці УПА. Стоїть на колінах крайній зліва Петро Кузьма («Бистрий»), за ним стоїть Богдан Пилипчук («Свист»), лежить справа Дмитро Олійник, 1944 – 1947 рр.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

Наступна облава військ НКВС на село відбулась 26 серпня 1944 р. о 4 год. ночі. Під час наступу більшовиків було вбито Дмитра Гаца, Петра Крамара, Василя Маркевича, заарештовано Михайла Антошківа, пропав безвісти Степан Костів. Навколо села розташувались застави, облавники проводили обшуки в кожному господарстві. Молодих чоловіків, яких захопили у схронах чи хатах, зігнали до школи, а згодом відвезли до Глинян, де після допитів відправили у військкомат для негайної мобілізації на фронт. Діючі дотепер у Лагодові боївки були змушені перейти у підпілля.

«Ну а тоди вони сі вдерли були в село і двох замордували. Одному, одного такє замордували, бо то поляки були з ними. Вони знали, шо його син був в партизанці, то йому вочі викололи, язик відрізали».

Петро Тивонюк, 1932 р. н.

Ганна Сипа, 1930 р. н., про свою участь у національному підпіллі

30 вересня 1944 р. лагодівські повстанці взяли активну участь в одному з найбільших боїв УПА з військами НКВС під с. Унів (Перемишлянського р-ну Львівської обл.), зокрема дві боївки чисельністю 11 та 13 бійців на чолі з Миколою Брилінським («Дон», Олень») і Михайлом Антошківим («Вітер») відповідно. Наступна велика облава НКВС у Лагодові відбулась 25 жовтня 1944 р., в результаті якої було безпідставно вбито місцевих жителів Костянтина Яремчука, Семена Лабу, Петра Матвіїва. Під час ще однієї облави на село 17 листопада 1944 р. стрільці боївки «Вітра» натрапили на більшовицький військовий загін. У бою загинули
Михайло Антошків, Петро Бадунь, Дмитро Капелюх. 7 грудня 1944 р. у сутичці із солдатами НКВС загинув командир однієї з сотень УПА «Чорний». Чергові облави у Лагодові були проведені 13, 20, 21 січня 1945 р.

«Ховаласі. Він (чоловік Петро Профета,— авт.) був станичним і я сі ховала… А во там на кінци стодоли. Там лізла на тойво… фасияд і там я сі ховала. А приходили, приходили до мене, за мною. А я вже була злізла звітам, була злізла і постелила си. Ту лежило дві дівчини чужих, я закликала, бо я сі бояла. А я вже звідтам злізла і то… Та й москаль прийшов і каже: «Хто тутка є?» — «Та її нема, нікого! Та в неї нема нікого»,— вона туво вже злізла і так говорит, би не взєли мене».

Євдокія Профета, 1914 р. н.

Наприкінці травня 1945 р. енкавеесівцям вдалось викрити схрон місцевих повстанців в урочищі Загір’я й захопити живими Пилипа Костіва («Юрка»), Олексія Брилинського («Підкову») і ще одного стрільця «Соколенка» із Ходорова (Жидачівського р-ну Львівської обл.). В господарстві Степана Кузьми більшовики схопили ще 5-х бійців: Михайла Кузьму, Михайла та Миколу Крамарів, Василя Кузьму і Григорія Мину. При спробі втечі було вбито Михайла Крамара, тоді ж було заарештовано Степана Антошківа та Теодора Цимбалу.

30 травня поблизу Лагодова сотня ВО-2 УПА-Захід «Дружинники» під керівництвом «Свободи» прийняла бій з переважаючими силами більшовиків, тоді загинуло 17 воїнів сотні, в тому числі ройовий «Орел». Наступного дня 31 травня загін НКВС оточив ще одну виказану криївку у Ксьондзовому лісі і взяв живими Петра Мишолівського («Сірого», «Шепця») та Йосипа Кравця («Веселого», «Тонця»), яких невдовзі у Глинянах було засуджено і розстріляно.

Зв'язкова Ганна Сипа, 1930 р. н. про конспірацію в УПА

Зліва направо: Богдан Пилипчук («Свист», «Сурмач»), Дмитро Олійник («Хитрий»), стрільці УПА, друга пол. 1940-х рр.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.
18
1944 - 1953

Повоєнні репресії

Зі вступом Червоної армії на західноукраїнські землі боротьба з національно-визвольним підпіллям стала одним з основних завдань радянської влади в регіоні й проявилась з найбільшою жорстокістю у масових репресіях проти «ворогів народу». Відбувались безперевні та масштабні депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму. Передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян, яких радянська влада вважала основною перешкодою у колективізації західноукраїнського села.

Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму. Тільки станом на березень 1946 р. у Глинянському районі, до якого належав тоді Лагодів, підлягало виселенню 136 родин учасників УПА чисельністю 381 осіб. Основна хвиля депортацій сімей із Лагодова припала на жовтень 1947 р., коли проводилась  операція  «Запад». Відповідно до постанови Ради міністрів СРСР № 3214 (від 10 вересня 1947 р.) передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян. Виселенню з села й відправленню у віддалені райони СРСР підлягали більше 10 родин загальною кількістю близько 40 осіб, зокрема  родини Всяких, Ганачівських, Зваричів, Кісько, Крамарів, Кузьмів, Матвіїв, Мишолівських, Профети, Сеник, Щур.

Українці на засланні. Олена Зварич третя справа, Кемеровська обл., РРФСР, 1951 р.
Лагодівці на засланні. Олена Зварич третя справа, Кемеровська обл., РРФСР, 1951 р.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

«Тут такий зал великий, тутка сидять тії судії, а я сама за столом і там вони мені читають і кажуть, чи свідків мені дати. А я кажу: «Нє, я не хочу їх видіти». А вони кажуть: «Остатне слово». Я там знаю, шо то остатне слово, я сказала: «Дякую» і так вони мене повели». […] Я кажу, як я ше посиджу тиждень на тім Лонского, то мене вже і не стане. Цілам висхлам тамка, шо там нам не давали ні їсти, ні принимали передач, ні нічого.
А там шо, там давали зупу, або була бульба одна, або не було, хліба триста грам рано, а двіста грам на вечір, та й то сі хтіло та якби їсти і я дуже там ка висхла. І дали мене на Казимирівську (Тюрма Бригідки) і та як було легше. […] Тоди везли нас в Мордовію, в товарних таких вагонах. […] То ми обоє торф копали, той сухий торф на носілках носили, а ті старі жінки складали той торф… То був 29 пункт. Там дуже погано кормили. Але вже як Сталін здох, то вже нам давали добре їсти».

Ганна Сипа, 1930 р. н.

У період з 1948 р. по 1953 р. найбільше постраждали заможні селяни, яких радянська влада вважала основною перешкодою у колективізації західноукраїнського села. Лише на початку 1950-х рр. масштаби депортацій значно зменшились у зв’язку з ліквідацією збройного спротиву УПА та підпілля ОУН, а також кризою сталінської моделі державного управління.

Загалом у 1944-1950 рр. було репресовано та виселено 130 жителів Лагодова. Повернулись із заслання – 94 особи; 17 осіб померли у таборах, ще 19 осіб не повернулись, або їхня подальша доля невідома.

6
1944 - 1991

У складі УРСР

У 1940 — на початку 1950-х рр. радянська влада намагалась запровадити на західноукраїнських землях такий порядок, як на інших територіях УРСР. Одним із перших кроків стало створення колгоспів. До початку 1950-х рр. суцільна ціною репресій проти сотень тисяч селян колективізація була майже завершена. Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали партійні та комсомольські організації. Радянською владою розгорнуто масштабну кампанію з ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, яка була змушена перейти у підпілля. З середини 1960-х рр. з особливим розмахом розпочалася русифікація України та дискримінація вихідців із села перед міськими жителями, зневага до традиційних цінностей.

Хор лагодівського колгоспу «Радянська Україна» на Львівській обласній сільськогосподарській виставці, 1951 р. Сидять зліва направо: Катерина Матвіїв (у дівоцтві Проців), Катерина Матвіїв (у дівоцтві Красілович), Євдокія Кравець (у дівоцтві Антошків). Стоять у першому ряді: Марія Лаба (у дівоцтві Профета), Марія Лаба, Катерина Пальчинська (у дівоцтві Цимбала), Катерина Мишолівська, Марія Цимбала (у дівоцтві Возьна), Анна Матвіїв (у дівоцтві Мишолівська), Степанія Кравець (у дівоцтві Мишолівська), Ольга Матвіїв (у дівоцтві Зварич), Степанія Кравець, Євдокія-Текля Мишолівська. Стоять у другому ряді: Олена Возьна (у дівоцтві Антошків), Олена Петрухів (у дівоцтві Воронко), Катерина Жук, Ірина Мина, Марія Оконь (у дівоцтві Проців), Катерина Яремко (у дівоцтві Костів), Євдокія Красілович (у дівоцтві Кравець). Стоять у третьому ряді: Михайло Тивонюк, Іван Гуць, Микола Мишолівський, Василь Венгринович, Григорій Возьний, керівник хору, Михайло Мишолівський, Павло Лаба, Василь Кузьма, Михайло Мишолівський, Іван Костів, Ярослав Оконь, Іван Лаба, Петро Лаба, Василь Когут, Іван Возьний, Петро Жук, Роман Мишолівський, Іван Мос.
Хор лагодівського колгоспу «Радянська Україна» на Львівській обласній сільськогосподарській виставці, 1951 р. Сидять зліва направо: Катерина Матвіїв (у дівоцтві Проців), Катерина Матвіїв (у дівоцтві Красілович), Євдокія Кравець (у дівоцтві Антошків). Стоять у першому ряді: Марія Лаба (у дівоцтві Профета), Марія Лаба, Катерина Пальчинська (у дівоцтві Цимбала), Катерина Мишолівська, Марія Цимбала (у дівоцтві Возьна), Анна Матвіїв (у дівоцтві Мишолівська), Степанія Кравець (у дівоцтві Мишолівська), Ольга Матвіїв (у дівоцтві Зварич), Степанія Кравець, Євдокія-Текля Мишолівська. Стоять у другому ряді: Олена Возьна (у дівоцтві Антошків), Олена Петрухів (у дівоцтві Воронко), Катерина Жук, Ірина Мина, Марія Оконь (у дівоцтві Проців), Катерина Яремко (у дівоцтві Костів), Євдокія Красілович (у дівоцтві Кравець). Стоять у третьому ряді: Михайло Тивонюк, Іван Гуць, Микола Мишолівський, Василь Венгринович, Григорій Возьний, керівник хору, Михайло Мишолівський, Павло Лаба, Василь Кузьма, Михайло Мишолівський, Іван Костів, Ярослав Оконь, Іван Лаба, Петро Лаба, Василь Когут, Іван Возьний, Петро Жук, Роман Мишолівський, Іван Мос.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

У Лагодові для того, щоб змусити селян написати заяви про вступ до колгоспу застосовувались різні методи насильства. Так, протягом січня 1950 р. було утворено колгосп «Радянська Україна», до якого змушені були
увійти 389 господарств. Першим голововою було обрано Михайла Кравця. 23 березня 1952 р. лагодівський колгосп шляхом об’єднання з колгоспом с. Затемне було реорганізовано у колгосп ім. Калініна. Центральна садиба розмістилася у Лагодові.

Майже всі пости у партійних і радянських органах влади були зайняті працівниками скерованими із східних областей УРСР та інших республік Радянського Союзу. На всі керівні посади призначались особи не за професійними чи особистими якостями, а за критерієм вірності «партійній лінії». Так, в 1957 р. за наказом голови райвиконкому «задля зміцнення ради і партійної організації» головою Лагодівської сільської ради став комуніст Василь Єфіміді, який як виявилося, перед тим вбив жінку в Куровичах. Головою колгоспу у січні 1959 р. було обрано інструктора Глинянського райкому партії А. Косяка, в минулому бійця т. зв. загороджувального загону НКВС, які під час війни розстрілювали відступаючих солдатів. Одним із «досягнень» новопризначеного голови став арешт кількох селян, упійманих нібито на «розкраданні колгоспного майна». У наступні роки очільниками села були вже місцеві жителі Михайло Матвіїв, Петро Тивонюк, які користувалися авторитетом серед лагодівців.

Вшанування пам’яті загиблих у Другій світовій війні, c. Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1975 р.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка.

У 1956 р. у Лагодові була утворена партійна організація, до якої ввійшло 19 комуністів, та сформований ще раніше місцевий осередок Комсомолу. У 1971 р. доярку ферми Лагодівського колгоспу Ганну Гац було обрано навіть делегатом XXIV з’їзду КПУ у Києві.

Впродовж радянського періоду відбулися і певні позитивні зршення у житті села. У 1960 р. розпочалася електрифікація Лагодівського колгоспу, а згодом і осель селян. У 1974 р. в Лагодові відкрито дитячий садок, а
в 1971 р. зведено нове приміщення будинку культури. В серпні 1981 р. розпочалася телефонізація Лагодова –
в одній з кімнат будинку культури встановлено АТС на 100 номерів.

У 1965 р. в ході адміністративної реформи після ліквідації Глинянського району Лагодів увійшов до складу Перемишлянського району.

Петро Тивонюк, 1932 р. н., про вступ до Комсомолу

«То було десь в шістдисєть другому році. Колгоспи було на тих комуністів і ті їх тиснули і вони казали, шо як – є їх двох, мають ставки і не хочуть в партію поступати. І до нас тоді приїхав такий Зозуля з обкому партії.
Ну я сі не дуже хтів бояти, бо я шо – був комсомолець, а батько на фронті загинув. І він зачєв нас то,  гальцувати. Я кажу: «Я поступлю до комуністичної партії, але України». А він каже: «Вон ти!!!», і зачив сі матюкати і вигнав мене. Я мав цілий рік спокій».

Петро Тивонюк, 1932 р. н.

В 1950 р. у будівлі римо-католицького костелу розташувався колгоспний склад. Така ж доля чекала і  церковне приміщення, адже впродовж 1960 – 1988 рр. богослужіння у Лагодівській церкві св. арх. Михаїла не проводились зовсім. Лише активний опір громади села завадив реалізації цього задуму. Українська греко-католицька церква перебувала у підпіллі, аж до легалізації на межі 1989/1990 рр. Так, 24 червня 1990 р. на зборах громади Лагодова було прийнято рішення про повернення парафії до УГКЦ.

11
1991

Незалежна Україна

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. розпочався новий етап розвитку історії, який ознаменувався помітними зрушеннями у різних сферах життя суспільства. Утвердження незалежної держави, незважаючи на низку позитивних досягнень (становлення демократії, національне та релігійне відродження, формування української політичної нації), виявилося доволі непростим і суперечливим, а тому досі не є завершеним. В сучасних умовах особливо актуалізується проблема збереження історичної пам’яті, позаяк нагальне завдання на сьогодні, – аби населення сіл та міст відчуло себе громадою, а не групою людей з однаковою пропискою.

Похід до могил жертв Першої і Другої світових воєн. З прапором Ігор Петришин. З вінком-гірляндою Богдан Тивонюк, Микола Мищолівський, Ярослав Цимбала, Мирон Кравець, Петро Антошків, Іван Костів, с. Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1991 р.
Похід до могил жертв Першої і Другої світових воєн. З прапором Ігор Петришин. З вінком-гірляндою Богдан Тивонюк, Микола Мищолівський, Ярослав Цимбала, Мирон Кравець, Петро Антошків, Іван Костів, с. Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1991 р.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка
Похід на військовий цвинтар. Український прапор несуть: Ганна Безручко, Катерина Антошків, Надія Кравець, Оксана Сеник, Богдан Мишолівський, Петро Партика, Василь Кузьма, с. Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1991 р. Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка
Похід на військовий цвинтар. Український прапор несуть: Ганна Безручко, Катерина Антошків, Надія Кравець, Оксана Сеник, Богдан Мишолівський, Петро Партика, Василь Кузьма, с. Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1991 р.
Світлина з особистого архіву Петра Тивонюка
3
All count: 108
Найдавніше
минуле - поч. ХХ
1349
 
 
 
Перша світова
війна
1914
 
 
Міжвоєнний період
1920
 
Друга світова
війна
1939
 
 
Національно-визвольна
боротьба
1942
 
Повоєнні репресії
1944
 
У складі УРСР
1953
 
Незалежна
Україна
1991