Дусанів

Dusanów

1370p. перша згадка

Область: Львівська

Район: Перемишлянський

Сортування за часом
до 1349

Найдавніше минуле

Перші писемні згадки про більшість сіл Галичини припадають на кінець ХІV–ХVІ ст., однак археологічні джерела засвідчують, що початки заселення тут сягають палеоліту. Після Великого переселення слов’ян поселенський простір регіону стабілізується і на теренах сучасної Галичини зароджуються державотворчі процеси, пов’язані з племінним об’єднанням карпатських хорватів (VIII–X ст.). Внаслідок включення Прикарпаття до складу Русі тут виникає низка земель: Звенигородська, Перемишльська, Теребовельська, на територіальній матриці яких Володимирко Володаревич на початку 1140-х рр. створив Галицьке князівство. У 1199 р. завдяки зусиллям волинського князя Романа Мстиславовича Волинь та Галичина об’єдналися у єдиному державному організмі, який після коронації Данила Романовича у 1253 р., став відомий як «Королівство Русі».

Перша писемна згадка про Дусанів датована 1370 р., однак, археологічні джерела засвідчують, що освоєння людьми території теперішнього села та його найближчих околиць відбувалось ще задовго до цього. Зокрема, в урочищі Курган археологами зафіксовано курганний могильник культури шнурової кераміки (кінець ІІІ – середина ІІ тис. до н. е.), який складається з трьох насипів діаметром до 15 м. Традиція побудови поселенського простору на території околиць продовжилась і в перших століттях нашої ери, зокрема тут виявлено скарб римських монет, що належав носіям липицької культури. Серед археологів утвердилась думка, що населення липицької культури варто ототожнювати  з племенем костобоків, які, згідно відомостей римського історика Клавдія Птоломея (87–165 рр.), жили за Карпатами в басейні Дністра. Найменування села має слов’янське походження й утворилося від власних імен «Дусанъ» та «Духославъ». Вочевидь, у первісному варіанті село мало назву Дусанов двір.

1
1349 - 1772

Польща

У 1340 р. було отруєно останнього галицько-волинського князя Юрія Тройденовича. Після його смерті польський король Казимир ІІІ в результаті двох походів 1340 р. та 1349 р. захопив спадщину Романовичів. Процес інкорпорації краю до Корони Польської завершився у 1434 р., коли було скасовано руське право та судочинство, а галицьке боярство урівняне в правах з польською шляхтою. Водночас, тут виникло Руське воєводство з центром у Львові, яке складалося з п’яти земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Протягом перших десятиліть XVI ст. більшість галицького селянства було закріпачено, зокрема сеймовими ухвалами 1505 р. та 1520 р. селянам було заборонено покидати свій наділ й узаконено дводенну панщину. Життя населення краю утруднювалося й спустошливими набігами кримських татар, які почастішали з кінця ХV ст.

У січні 1444 р. на сторінках актових документів згадується священик Сень з Дусанова, який мав судову суперечку з власником села Станіславом Кривецьким. В цей час колишні землі Галицько-Волинської держави входили до складу Корони Польської. Адміністративно село належало до Руського воєводства, створеного в 1434 р., коли на землях Галичини було запроваджено польське право та територіальний устрій. Впродовж ХV ст. – початку ХVI ст. Дусанів належав до маєтностей шляхетської родини Кривецьких, представники якої Петро та Яків згадуються у 1463 р., 1501 р. та 1515 р. Надалі село перейшло до шляхтичів Крушельницьких, а у люстрації 1576 р. вказано, що Войцех Нарайовський володів у Дусанові 4 ланами землі, а Станіславу Завіші належало 2 лани. У квітні 1631 р. на реєстрі шляхти Львівської та Жидачівської землі перебував Микола Покутинський з Дусанова. У 1644р. судова комісія проводила розмежування земель Дусанова, в часі якого згадуються дусанівці Ільків, Воробець, Федчишин, Копач, Ребрівський та ін.

 

 

Церква Св. архистратига Михаїла, 1698 р.

Починаючи з XVI cт. Дусанів не раз опинявся на шляху татарських орд, походи яких, зокрема у 1621 р. та 1626 р., впливали на людський ресурс та підривали економічну базу села. Восени 1648 р., в часі походу Богдана Хмельницького, кримські татари, що були його союзниками, пограбували Дусанів. Відголоском цих подій стали слова сільського війта Савки та селянина Кузьми, які у 1649 р. під присягою заявляли, що село не може в повній мірі виплатити податок. Подібно і в 1650 р., з Дусанова, яким тоді володів Станіслав Ковальський, замість запланованих 44 золотих та 15 грошів податку було зібрано лише 5 золотих. У 1652 р. селом прокотилася пошесть чуми, яка забрала життя багатьох його жителів. З 1680-х рр. Дусанів знаходився у складі володінь родини Цетнерів, які ще більше посилили економічний визиск жителів села. Відтак, у 1688 р. тут було близько двадцяти селян, які заборгували перед панським двором, серед них Сенишин, Шпунт, Костирка, Собко, Данилишин та ін.

3
1772 - 1914

Австрійська імперія

У 1772 р. внаслідок І поділу Речі Посполитої Росією, Пруссією та Австрією Галичина увійшла до складу імперії Габсбургів. На теренах краю було створено окрему провінцію – «Королівство Галичини і Володимирії», до складу якої увійшли українські етнічні землі (Східна Галичина) та південна частина Польщі з Краковом (Західна Галичина). У 1848 р., коли Європу охопила революційні події «Весни народів», у Галичині скасували панщину. Окрім соціального визволення, село охопило і українське національне відродження. В цей час репрезентантом української ідеї в краї була Головна Руська Рада, однією з основних вимог якої до Відня був поділ Галичини на східну (українську) та західну (польську) частини. Згодом, у 1868 р. з ініціативи народовців у Львові було засновано товариство «Просвіта», відділи якого почали організовувати по всьому краю.

 

 

Дусанів на мапі Міга (1779-1783 рр.)

В Дусанові згідно Йосифінської метрики (1787 р.) було 87 хат та 78 господарств, а у 1820 р. (за Францисканською метрикою) у Дусанові налічувалося 134 хати, а господарств було 131. У 1848 р., коли Європу охопили революційні події «Весни народів», у Галичині скасували панщину. На честь цієї, безсумнівно, пам’ятної події у Дусанові поставлено кам’яні хрести. Попри позитивні зміни в соціально-економічній сфері, життя населення села утруднювали численні епідемії, зокрема у 1848 р. та 1855 р. селом прокотилися холера, яка забрала чимало життів. У 1861 р. громада Дусанова звернулася до митрополита Григорія Яхимовича з проханням, аби він був заступником прав українського народу перед Віднем. Наступного року у селі було зібрано 75 золотих ринських на будівництво Народного дому у Львові.

 

 

 

Станом на 1880 р. у Дусанові, який належало до маєтностей Міхала Альфонса Чайковського, проживало 954 особи, а саме 838 греко-католиків, 103 римо-католики та 13 юдеїв. Уже в 1910 р. населення села становило 1332 особи, серед них – 1206 греко-католиків, 95 римо-католиків, 24 юдеї та 7 протестантів. На війта  Дусанова громада села обирала Онуфрія Баб’яка у 1894 р. та Олексу Кузіва у 1912 р. Напередодні Першої світової війни до громадської ради, яка урядувала у селі, належали Василь Баб’як, Микола Баб’як, Федь Дмитрів, Микола Лисневич, Іван Прийма, Яким Пришляк та ін.

Місцевою парафією впродовж середини ХVIII ст. – початку ХХ ст. опікувалися священики Іван Ступницький, Григорій Ступницький, Михайло Ступницький, Микола Банісевич, Андрій Репецький, Василь Репецький, Тимофій Кекіш, Михайло Качуровський та ін. Діти з Дусанова навчалися спочатку у парафіяльній школі, відомості про яку вперше зустрічаються під 1760 р. Взимку 1863 р. дусанівська школа стала тривіальною, тобто початковою, де навчали читанню, письму та лічбі, яку в 1867 р. під опікою вчителя Юліана Лешковича відвідувало 60 учнів. З 1 вересня 1874 р. цей навчальний заклад отримав статус етатового (державного), у відповідь на це сільська громада у 1878 р. розпочала будівництво нового шкільного приміщення. У 1901 р. в Дусанові було 162 дітей греко-католицького віросповідання, з яких до школи ходили 126 осіб. У середині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. тут учителювали Юліан Левицький, Кипріян Федик та Микола Бунт.

Перелік засновників читальні «Просвіти» в Дусанові, 31 серпня 1901 р. (за ЦДІАЛ, Ф. 348, Оп. 1, Спр. 2351)

31 серпня 1901 р. в Дусанові відбулися Установчі збори читальні «Просвіти», а її засновниками стали Микола Баб’як, Семко Романишин, Іван Расяк, Гринько Марковський, Стефан Орловський, Миханько Баб’як, Федько Дмитрів, Семко Пастух, Михайло Орловський, Іван Прийма та Василь Баб’як. 8 листопада на зборах головою сільської «Просвіти» обрано о. Тимофія Кекіша, його заступником – Кипріяна Федика, секретарем – Миколу Баб’яка, а бібліотекарем став Миханько Баб’як. У 1902 р. до читальні належало 46 дусанівців, а вже у 1905 р. їхня кількість збільшилась до 82 осіб. У наступні роки дусанівську «Просвіту» очолювали Ярослав Кекіш, Микола Панчишин та Микола Бунт. Спершу читальня розміщувалася у хаті Олекси Кузіва, а вже у 1910 р. з ініціативи М. Бунта у селі споруджено мурований будинок для потреб «Просвіти».

6
1914 - 1918

Перша світова війна

1 серпня 1914 р. між військово-політичними блоками Антанти (Росія, Франція, Великобританія) та Четверного союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія) спалахнула Перша світова війна. В середині вересня 1914 р. практично вся ця Галичина була окупована військами Російської імперії. Проте, наприкінці червня 1915 р. австрійські війська провели контрнаступ й лінія фронту пролягла через Сокаль, Золочів, Бережани та Галич. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 р. закріпилася на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. У травні 1916 р. російські війська під керівництвом генерала Олексія Брусилова просунулись вглиб Галичини та Волині на 80–100 км, після чого лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917 р.

«Я пам’ятаю, як я мала три роки як приходили такії татари (російські солдати, – авт.), забирали худобу, всьо нищили… Як приходили, то забирали всю худобу, всьо шматтє, всьо забирали. Пам’ятаю три міхи самого  вишиттє, моя мама то дуже любили, бо то ми дуже богачі були. Вони забрали три міхи самого  вишиттє. Татові кожухи позабирали. Забрали в нас худобу, то тато мали бики і він оден втік в ліс, а всьо решта позабирали… Так, як я перебула, то най Бог милує на світі…».

Михайлина Олексів, 1912 р. н.

1
1918 - 1919

ЗУНР та українсько-польська війна

Листопадовий зрив та укріплення позицій ЗУНР у Галичині спровокували українсько-польську війну. Вже 21 листопада 1918 р. поляки встановили контроль над Львовом й у грудні 1918 р. – січні 1919 р. УГА вела виснажливі бої за Львів. Вовчухівська офензива, що мала на меті здобути Львів і Перемишль, була зупинена 25 лютого 1919 р. на вимогу Антанти. Скориставшись перемирʼям, польське військо за допомогою французької армії Ю. Галлера 15 травня 1919 р. розпочало активні бойові дії по всьому фронті. Вже 7 червня УГА розпочала наступальну операцію у напрямку «Чортків – Львів». Проте, через нестачу людських ресурсів та боєприпасів у липні 1919 р. УГА зазнала поразки, перейшла Збруч і рушила до Кам’янця-Подільського для об’єднання з армією УНР.

 

 

Поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні дала поштовх розвитку державотворчих процесів в Галичині. Наприкінці вересня 1918 р. у Львові сформовано Український генеральний військовий комісаріат, який почав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні 1918 р. було обрано керівний склад УГВК – головою призначено сотника легіону УСС Дмитра Вітовського, а також до його складу увійшов четар легіону УСС Володимир Баб’як з Дусанова.

Василь Баб’як, уродженець Дусанова, під час служби в Легіоні УСС, згодом офіцер УГА

 

 

Встановлення у Львові української влади після Листопадового зриву спричинило аналогічні процеси по всіх селах та містечках Галичини. У Перемишлянах ЗУНР перейняла управління 3 листопада. Повітовим комісаром жителі Перемилянщини обрали поручника легіону УСС, д-ра Франца Свістеля, а комендантом став Г. Чолій.

 

В ході українсько-польської війни наприкінці червня 1919 р. один з відтинків фронту простягнувся від Дусанова до Вовкова, в результаті чого між Білкою та Костеновом у бою загинуло 40 стрільців і підстаршин з другого Станиславівського куреня третьої Бережанської бригади УГА. Нестача людських ресурсів та боєприпасів призвела до того, що 11 липня 1919 р. УГА, зазнавши поразки, перейшла р. Збруч і рушила до Кам’янця-Подільського для об’єднання з армією УНР. Загалом за 1914–1920 рр. на фронтах Першої світової війни, а згодом і в лавах УГА загинуло понад 170 уродженців Дусанова. У 1921 р. на кладовищі в Дусанові було впорядковано дві могили січових стрільців.

5
1920 - 1939

Міжвоєнний період

21 листопада 1919 р. рішенням Найвищої ради Паризької мирної конференції Польщі передано мандат Ліги націй на управління галицькими землями протягом 25 років. Вже 14 березня 1923 р. Рада послів держав Антанти офіційно визнала приналежність західноукраїнських земель до Польщі за умови забезпечення українцям широкої етнокультурної окремішності. Проте, окупаційна влада в національному питанні проводила так звану «інкорпораційну» політику, тобто відверту колонізацію та полонізацію краю. Боротьба ж українців за національне самовизначення відбувалась у двох площинах: організації культурного й спортивного життя («Просвіта»,«Сокіл»,«Січ» «Луг», «Пласт») та політичному протистоянні з окупантами, зокрема діяльності УВО та ОУН.

Культурним життям у Дусанові в 1920–1930-х рр. опікувалися члени читальні «Просвіти». Через військові  лихоліття Першої світової війни і тиск окупаційної влади діяльність товариства наштовхнулась на низку перешкод. Властиво тому, установчі збори сільської «Просвіти» відбулися аж 18 травня 1925 р., на яких головою товариства обрано Миколу Лисневича, його заступником став Іван Орловський, секретарем – Юліан Баб’як, скарбником – Федь Дмитрів, а бібліотекарем – Михайло Шпунт. Тоді ж до читальні долучилося 70 жителів Дусанова. Восени 1926 р. на будинку «Просвіти» хотіли встановити меморіальну дошку на честь  одного з її засновників Миколи Бунта, однак польська адміністрацію заборонила цю акцію.

Протокол установчих зборів «Просвіти» у Дусанові, 1925 р. (за ЦДІАЛ, Ф. 348, Оп. 1, Спр. 2351)

В наступні роки читальнею керували о. Ярослав Кекіш (у 1928–1929 рр.), Іван Орловський (у 1934–1935 рр.), Василь Янків (у 1936 р.), Микола Васильків (у 1937–1938 рр.). Поступово збільшувалась кількість членів сільської «Просвіти», відповідно у 1934 р. їх налічувалось 164, у 1935 р. – 188, а в 1938 р. – 269 осіб. Активну діяльність розгорнув аматорський гурток на чолі з Михайлом Шпунтом. У 1936 р. члени гуртка поставили 22 вистави, серед них «Ой, Морозе, Морозенку», «Затрачений світ», «Блудний син», «Ми йдемо в бій», «Довбуш», «Безталанна» та ін. При читальні діяла бібліотека, книжковий фонд якої у 1935 р. налічував 374 книги. Сільська громада передплачувала такі українські періодичні видання, як «Новий час», «Неділя», «Громадський голос», «Наше слово», «Наш  прапор», «Батьківщина» та ін. У 1930-х рр. до активніших членів дусанівської «Просвіти» належали Микола Пришляк, Іван Дорош, Василь Янків, Іван Расяк, Іван Сеньків, Антін Кулеба, Микола Давидович, Михайло Прийма, Михайло Паздерський та ін.

Члени товариства «Просвіта» у Дусанові. Стоїть п’ятий зліва Антін Кулеба, в минулому стрілець УСС, 1936 р. Світлина з особистого архіву Романа Пастернака, м. Перемишляни.

 

Богдан Орловський. 1927 р. н., про фестини

«Во там оркестр грав, села приходили, бачили. Ну села приходили і проводилися ті фестини. То я пам’ятаю добре ще ті фестини. Вже 37-й рік я добре пам’ятаю… Дівчата показували строї українські і хлопці були в таких білих нагавицях і в сорочках, і з батогами. Вправи різні вони показували. То сцену таку зробили. Села сходилися. Потому, як Пілсудський помер, то вже була друга політика. То був Едвард Рідз-Смигли, він був сам з Бережан. Ну войско йому наставили. То був вже дурак той Едвард. За Пілсудського, то фестини були, а
потім вже поляки забороняли. Тоді вже бойня була з поляками, вже билися…».

Богдан Орловський, 1927 р. н.

 

 

Організація спортивного життя української молоді Дусанова у міжвоєнному періоді стала можливою завдяки активній діяльності сільського осередку «Лугу», на чолі якого був Михайло Шпунт (1899 р. н.). Це товариство було засноване у Львові в 1925 р. з метою національно-патріотичного виховання юнацтва і його підготовки до боротьби за незалежність України. «Луг», маючи напіввійськовий характер, забезпечував активну участь членів товариства у військовій підготовці (організації польових занять, стрільб), а також спортивних святах, виставах, концертах, вивченні історії України.

Михайлина Олексів, 1912 р. н., про т-во "Січ" і фестини

Іван Дорош, під час служби в польській армії, місце невідоме, 1930-ті рр. Світлина з особистого архіву Юлії Пастух

Володимир Пастух, 1926 р. н., про святкування дня Свободи

 

Польська влада намагалась протидіяти становленню національного життя в українському середовищі Галичини. Особливо жорстокими методами вирізнялася пацифікація, проведена окупаційним режимом у вересні-листопаді 1930 р. із застосуванням поліції та армії проти українців. Ця репресивна акція супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ. Всього ж у Галичині «умиротворено» близько 450 сіл з 3500, в тому числі і Дусанів. Такі дії польської адміністрації поступово спричинили радикалізацію політичного життя в Галичині, на хвилі якої активізується діяльність національно свідомих людей, що невдовзі призвело до створення у селі підпільного осередку Організації українських націоналістів.

25
1939 - 1941

Перші совіти

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Згідно з положеннями таємного протоколу про розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР, який додавався до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.), Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла Збруч й невдовзі окупувала західноукраїнські землі. Українське суспільство Галичини жваво прореагувало на ці події, позаяк бачило в діях більшовиків шлях до звільнення від польського режиму. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, на засіданні яких у Львові 26–28 жовтня 1939 р. проголошено возз’єднання Західної України з УРСР. Попри створення ілюзії легітимності та добровільного підписання цього акту, подальші дії окупаційної влади супроводжувалися примусом та терором.

Іван Панчишин, с. Дусанів Поморянського р-ну Львівської обл., 1940 р. Світлина з особистого архіву Юрія Панчишина

“…О, пам’ятаю як москалі прийшли. Та карна експедиція у неділю виїхала, а тогди москалі прийшли. Як  вони появилися, то був район наш Перемишлянський, потім зробили Поморяни, а то далеко, 66 кілометрів бездоріжжя. По ріку туда Перемишлянський, там Іванівка і ті села то вже до Поморян належали. Вже збори були, мітинги, брехали, казали добре жити будеш. Фільварок розпарцелювали, людям поле роздали. Колись казали за яїчко. Ну хто міряв поле, тому не давали. Казали яїчко дав за поле… Мали вивозити людей, як була вже в 41-м році война. 75 фамілій, були такі, що вже ховалися… Була облава на самий Новий рік, 14 січня, вночі приїхали і войско то з Перемишлян, обступили село…”.

Богдан Орловський, 1927 р. н.

Богдан Орловський, 1927 р. н. про прихід "перших совітів"

Микола Дубський уродж. Дусанова, під час служби в РСЧА, поч. 1940-х рр. Світлина з особистого архіву Романа Пастернака, м. Перемишляни Львівської обл.
Микола Дубський під час служби в РСЧА, поч. 1940-х рр. Світлина з особистого архіву Романа Пастернака, м. Перемишляни Львівської обл.

Методом боротьби проти національно свідомих людей стали арешти та виселення на Сибір. Разом із сім’ями заарештовували, винищували або депортували діячів українських партій, багатьох представників української інтелігенції, греко-католицького духовенства, польських осадників, лісників та й зрештою всіх, хто виявляв найменше невдоволення новим режимом, серед них були і члени націоналістичного підпілля. Впродовж лютого 1940 р. – червня 1941 р. західноукраїнські землі охопили чотири хвилі депортацій, під час яких  з території колишніх Волинського, Львівського, Тернопільського, Станіславського воєводств вивезено  понад 500 тис. осіб. Зокрема, у липні 1940 р. було засуджено жителя Дусанова Івана Салюка (1910 р. н.) на 5 років виправно-трудових таборів й невдовзі його етапували в Північно-залізничний ВТТ, ст. Залізнична, Комі АРСР.

«Хтіли вивозити куркулів, мій тато був куркуль і ше там було нас дванайціть господарств. Було вже записано, шо будуть вивозили на Сибір, в тім числі і ксьондза. Ксьондза вони тоже не любили, бо він мав багато поля. То в нас вдома було вже всьо спаковано в мішки. Сухарів напекли на дорогу, там всього. Казали: «Десь на днях…». А тим часом німець гуркнув на них і вони не вспіли забрати…».

Володимир Пастух, 1926 р. н.

Володимир Пастух, 1926 р. н., про діяльність в селі "перших совітів"

Як реакція на посилення репресивної моделі управління проти радянського режиму зароджується рух Опору, який ще з міжвоєнних часів репрезентувала Організація українських націоналістів. Відомо, що до осередку ОУН в Дусанові належали Василь Падзерський, Іван Дорош, Степан Дальовський та Іван Мокринчин, які були невдовзі заарештовані. Наприкінці червня 1941 р. в Поморянах були розстріляні мешканці Дусанова Івана Дорош (1905 р. н.), Степан Дальовський (1906 р. н.), Микола Расяк (1915 р. н.) та Іван Мельник. Ці події увійшли в історію під назвою «Західноукраїнська трагедія» і стали кривавим символом злочинності  сталінського режиму.

8
1941 - 1944

Німецька окупація

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. З 1 серпня 1941 р. Східну Галичину як п’ятий дистрикт було приєднано до адміністративної одиниці ІІІ Райху – Генерал-губернаторства «Польща» з центром у Кракові. Одним з проявів політики німецької адміністрації було оподаткування всіх категорій населення. За невиконання контингенту загрожували штрафи, конфіскація майна, ув’язнення, праця в трудових таборах, примусовий вивіз до Німеччини чи навіть страта. Українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину та примусової праці в «баудінстах» (робочих батальйонах). На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності.

Богдан Орловський, 1927 р. н., про "прихід німців"

«Ну, витали зразу (німців, –авт.), а потому… В 43-м році, то я навіть тікав, во тут на горі, від кулі, хотіли мене забити, я був пацан ще. Дурний тікав […]. Ті з кулеметом далеко, а тут вилазять два німці з кулеметом,  другий з карабіном. Той з кулеметом то стріляв, а той другий кашкет пробив, я був в кашкеті, лишив його в борозді. А він тоді став переходити. То було близько метрів з п’ятдесят. Треба було лягати, а я став тікати. То близько кулі. То мені куля була блюзку подерла. А та запальна куля обпекла мені шкіру, ще який міліметр, то був би мене забив. Я втік, вони боялися далі йти і я втік. То були СС».

Богдан Орловський, 1927 р. н.

 

 

 

В період німецької окупації Дусанів належав до округу Перемишляни у складі Золочівського повіту. За сприяння Українського центрального комітету в цей час у Дусанові відновив свою роботу осередок «Просвіти», який виконував важливу культурно-освітню функцію.

Володимир Пастух, 1926 р. н., про умови життя в період німецької окупації

«Німці збирали контигент, за мнєсом шукали. Ми зарізали свиню, а він прийшов і шукає. А тато кинув  патики на то м’ясо, шоб він не знайшов. А ті по-німецки швайгають і питають: «Де мнєсо є?». А тато каже: «Нема». А вони заглєнули жи кров і по крові… А тато каже: «Курку зарізав». І вони махнули рукою, і пішли».

Володимир Пастух, 1926 р. н.

Богдан Баб’як, уродженець Дусанова, вояк дивізії “Галичина”, 1944 р.

 

Найжорстокіше нацисти ставились до євреїв, зокрема у директиві верховного командування Вермахту від 12 вересня 1941 р. вказано, що «боротьба проти більшовизму вимагає нещадних і енергійних дій, насамперед проти євреїв, котрі є головними носіями більшовизму». З осені 1941 р. по всіх містечках створювались ґетто – спеціально відгороджені території, де нацисти утримували євреїв, привезених зі сіл повіту. Відомо про ґетто у Перемишлянах, Бібрці, Куровичах, Поморянах та Якторові. Більшість галицьких євреїв убито в цих ґетто чи вивезено на територію Польщі і там знищено у газових камерах та крематоріях.Відомо, що в період німецької окупації загинуло щонайменше 16 євреїв, які були уродженцями або мешканцями Дусанова, зокрема з родин Гольдврум, Гоніг, Шахт та ін.

«Німці були три роки… В нас три роки жили німці. Приходили, побили мені всі кури і позабирали собі. Контингент збирали – худобу брали на мнєсо, гроші давали […]. Німаки забрали мою сестру в Німеччину з дітьми…».

Михайлина Олексів, 1912 р. н.

8
1942 - 1950

Національно-визвольна боротьба

У 1943 р. на території Галичини з ініціативи Організації українських націоналістів створюється Українська народна самооборона – збройні формування українського визвольного руху, які з грудня 1943 р. прийняли назву «УПА-Захід». Українська молодь Галичини взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. З другої половини 1944 р. відділи УПА проводять низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. Звичним явищем стають постійні облави, засідки та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля.

 

 

Молодь Дусанова взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. Впродовж осені 1944 р. війська НКВС Перемишлянського району за участі т. зв. «стрибків» неодноразово влаштовували в Дусанові облави, які супроводжувались арештами та масовими злочинами проти місцевого населення. Так, 4 –5 вересня 1944 р. чисельні підрозділи НКВС разом з солдатами Червоної армії під час облави на села Кліщівна, Дусанів, Бачів та Подусільна оточили повстанські відділи «Романа» та «Чорного», які були  змушені відступити.

 

 

У доповідній записці секретаря Львівського обкому КП(б)У І. Грушецького секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову про затвердження матеріалів на виселення родин учасників визвольних змагань (від 6 лютого 1946 р.)  вказувалось, що «…Село Подусильна и близлежащие села Дусанив, Бачив, Болотня, Янчин поражены бандитизмом, в этих селах имелись ряд бандитских проявлений и в частности большое количество  террористических актов». Виселенню з Дусанова й відправленню у віддалені райони СРСР підлягало 6  сімей загальною кількістю 18 осіб.

Володимир Пастух про здобуття зброї для повстанців

«В нас навіть була самооборона створена, то я був в тій самообороні Дусановській. То за німців було… Він, той «Чорнота», збирав хлопців, вчив як стрілєти, як шо. Показував як шо, бо ту всьо при войску не було, а він то всьо вчив… І він каже: «Жовтий», дай хлопців зі самооборони, ми мусимо йти туда, во до сотні «Довбні».  Треба на Перемишлєни, на район наступати, там в міліції тре зброю забрати…». Ріхтувалисі взєти Перемишляни. А тим часом не получилось, бо хтось зрадив то всьо і не получилось. І ми з Унівського ліса порозлітались всі додому».

Володимир Пастух, 1926 р. н.

Григорій Котельницький («Шугай»), військовий референт Золочівської округи ОУН, курінний УПА, поч. 1940-х рр.

 

4 червня 1945 р. між Дусановом та Мельною відбувся бій повстанців з переважаючими силами НКВС. Тоді загинуло 11 підпільників, зокрема провідник ОУН на Поморянщині і командир кущової боївки СБ ОУН “Ворон”. 26 січня 1946 р. у лісовій криївці поблизу сіл Кривня і Дусанів після цілоденного бою з більшовиками загинув курінний УПА та військовий референт Золочівської округи ОУН Григорій Котельницький («Шугай»). Разом з ним загинули також священик «Жайворонок» і вістун «Чорнота», ще четверо повстанців були захоплені живими. Під час чергової більшовицької облави в Дусанові 16 лютого 1946 р. загинула розвідниця і зв’язкова Анастасія Сайко.

Микола Янків, стрілець УПА, с. Дусанів Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1940-ві рр. Світлина з особистого архіву Романа Пастернака, м. Перемишляни.
Микола Янків, с. Дусанів Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1940-ві рр.
Світлина з особистого архіву Романа Пастернака, м. Перемишляни.

 

 

 

21 лютого 1947 р. на весіллі в Дусанові силами підпілля було ліквідовано одного «стрибка» (солдата  винищувального загону МДБ), а наступного дня більшовики провели в селі облаву і заарештували шістьох чоловіків. 21 вересня 1949 р. в урочищі Горушнівка були вбиті четверо дусанівських повстанців з боївки «Бистрого» (Миколи Дубського), який також загинув.

Володимир Пастух, 1926 р. н., про боротьбу УПА

 

Звичним явищем в Дусанові впродовж другої половини 1940-х – на початку 1950-х рр. стали постійні облави та засідки, прочісування довколишніх лісів та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та  війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля. Низка облав пройшли в селі  впродовж 1949 р. Вони супроводжувались терором проти місцевого населення: 29 липня було схоплено і жорстоко побито Катерину Панчишин; 16 серпня на хуторі Довга вбито повстанця Григорія Котоновича;

14 вересня заарештовано Дмитра Стефанського, Володимира Расяка, Михайла Студеного, Володимира Пастуха, Михайла Кочака; 2 грудня схоплено Василя Рисяка. 21-23 березня 1950 р. проведено облаву в Дусанові і  довколишніх селах Бачів, Подусільна, Болотня та Подусів.

Володимир Пастух, 1926 р. н., про загибель місцевих повстанців

15
1944 - 1953

Повоєнні репресії

Зі вступом Червоної армії на західноукраїнські землі боротьба з національно-визвольним підпіллям стала одним з основних завдань радянської влади в регіоні й проявилась з найбільшою жорстокістю у масових репресіях проти «ворогів народу». Відбувались безперевні та масштабні депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму. Передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян, яких радянська влада вважала основною перешкодою у колективізації західноукраїнського села.

Володимир Пастух, 1926 р. н., про облави

Стоять зліва направо Павліна Романишин, невідомий. Сидять Ярослав Романишин, Марія Ковалишин, м. Магадан, РРФСР, кін. 1950-х рр.
Світлина з особистого архіву Юлії Пастух

 

 

 

Основна хвиля депортацій сімей із Дусанова припала на жовтень 1947 р., коли проводилась операція «Запад». Відповідно до постанови Ради міністрів СРСР № 3214 (від 10 вересня 1947 р.) передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян. Під час цієї акції з Дусанова було виселено родини Будзан, Комарянських, Панчишин, Янків.

 

 

У післявоєнні роки західноукраїнське село охопила хвиля трудової мобілізації молоді, яка примусово направлялася на роботи у вугільній та металургійній промисловості на Донбасі, де умови праці були надзвичайно важкими. З метою прискорення мобілізації застосовувалися методи голого адміністрування з викликом призовників через військкомати, залученням органів міліції і організацією облав.

Володимир Пастух, 1926 р. н., про втечу з Донбасу

«Я втік з Донбасу і мене злапали. І потому прийшов другий раз за мнов вже в білий день. Він в цивільнім прийшов і питає: «То ти Пастух?». Кажу: «Я – Пастух». Я думав, шо то якийсь цивільник прийшов, а то перебраний большевик і мене забирає, і всьо. І до Перемишлян, ту фіру дали, до Перемишлян мене відвезли. В Перемишлянах зразу в КПЗ. Всьо, судять мене, дають мені рік тюрми за тоє, шо я втік з Донбасу з роботи зі шахти. Там я просидів. Потом додому не пустили, назад на шахту. То я на шахті був три і півроку. А в п’ядесят першім прийшов додому… Дусановських було нас десь п’ятнайцять, то всьо втікало, потом судили. Кого судили на п’ять літ, як кого, кого десять, кого рік, кого два, як кого доля спіткала».

Володимир Пастух, 1926 р. н.

Зліва направо: Володимир Москаль та Володимир Пастух, Донбас, 1948 р.
Світлина з особистого архіву Юлії Пастух

 

 

 

У 1944-1950 рр. було репресовано та виселено щонайменше 50 жителів Дусанова. З них 3 осіб померли у таборах, ще 19 осіб не повернулись, або ж їхня подальша доля залишається невідомою.

Зліва направо: Володимир Москаль, Василь Шумада, Володимир Пастух, Донбас, 1948 р. Світлина з особистого архіву Юлії Пастух с. Дусанів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Зліва направо: Володимир Москаль, Василь Шумада, Володимир Пастух, Донбас, 1948 р.
Світлина з особистого архіву Юлії Пастух
9
1944 - 1991

У складі УРСР

У 1940 — на початку 1950-х рр. радянська влада намагалась запровадити на західноукраїнських землях такий порядок, як на інших територіях УРСР. Одним із перших кроків стало створення колгоспів. До початку 1950-х рр. суцільна ціною репресій проти сотень тисяч селян колективізація була майже завершена. Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали партійні та комсомольські організації. Радянською владою розгорнуто масштабну кампанію з ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, яка була змушена перейти у підпілля. З середини 1960-х рр. з особливим розмахом розпочалася русифікація України та дискримінація вихідців із села перед міськими жителями, зневага до традиційних цінностей.

 

 

«В колгосп люди записувалися, бо боялися, щоби на Сибір не поїхати. Були пару людей, шо не хотіли  записуватися до колгоспу, але мусіли сі записати, то насильно було».

Богдан Орловський, 1927 р. н.

 

В Дусанові за небажання вступати до колгоспу також засуджено декілька місцевих жителів. Восени 1949 р. перші кілька господарств жителів Дусанова увійшли до колгоспу «Жовтень», а навесні 1950 р. до нього були змушені вступити решта селян. Першим головою призначено І. С. Петріва, а згодом Франка Прийму, який очолював колгосп аж до 1974 р. Також у 1958 р. до дусанівського «Жовтня» було приєднано колгосп сусіднього с. Бачів. Головою Дусанівської сільської ради спочатку був Василь Расяк, а впродовж 1959-1978 рр. нею керував Іван Кушнір.

Михайлина Олексів, 1912 р. н., про створення колгоспу

«Тоди рускі грабували, брали во і робили колгоспи. В мене забрали худобу, в мене забрали збіжжє всьо та й зробили колгосп… Великі терпіння, дітям не було шо їсти дати. Приїхали фіри, забрали шось вісім фір самого жита! Вже як забрали всьо, то вже мусила йти до колгоспу на роботу».

Михайлина Олексів, 1912 р. н.

 

 

Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали утворені в Дусанові у 1952 р. партійна і комсомольська організації. З цією ж ціллю в 1968 р. у селі було зведено пам’ятник з цинічним формулюванням «односельчанам, які загинули в боях за Радянську батьківщину і від рук українських буржуазних націоналістів».

8
1991

Незалежна Україна

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. розпочався новий етап розвитку історії, який ознаменувався помітними зрушеннями у різних сферах життя суспільства. Утвердження незалежної держави, незважаючи на низку позитивних досягнень (становлення демократії, національне та релігійне відродження, формування української політичної нації), виявилося доволі непростим і суперечливим, а тому досі не є завершеним. В сучасних умовах особливо актуалізується проблема збереження історичної пам’яті, позаяк нагальне завдання на сьогодні, – аби населення сіл та міст відчуло себе громадою, а не групою людей з однаковою пропискою.

Зліва направо: Іван Іваськів, Микола Сеньків, Володимир Кобелянський, місце невідоме, 1990-ті рр
Світлина з особистого архіву Юлії Пастух
2
All count: 91
Найдавніше
минуле - поч. ХХ
1349
 
 
 
Перша світова
війна
1914
 
 
Міжвоєнний період
1920
 
Друга світова
війна
1939
 
 
Національно-визвольна
боротьба
1942
 
Повоєнні репресії
1944
 
У складі УРСР
1953
 
Незалежна
Україна
1991