Боршів

Borszów

1441p. перша згадка

Область: Львівська

Район: Перемишлянський

Сортування за часом
до 1349

Найдавніше минуле

Перші писемні згадки про більшість сіл Галичини припадають на кінець ХІV–ХVІ ст., однак археологічні джерела засвідчують, що початки заселення тут сягають палеоліту. Після Великого переселення слов’ян поселенський простір регіону стабілізується і на теренах сучасної Галичини зароджуються державотворчі процеси, пов’язані з племінним об’єднанням карпатських хорватів (VIII–X ст.). Внаслідок включення Прикарпаття до складу Русі тут виникає низка земель: Звенигородська, Перемишльська, Теребовельська, на територіальній матриці яких Володимирко Володаревич на початку 1140-х рр. створив Галицьке князівство. У 1199 р. завдяки зусиллям волинського князя Романа Мстиславовича Волинь та Галичина об’єдналися у єдиному державному організмі, який після коронації Данила Романовича у 1253 р., став відомий як «Королівство Русі».

Перша писемна згадка про ,Боршів датована 1441 р., коли в актових документах згадується шляхтич Олександр з Боршева. Однак, археологічні джерела засвідчують, що освоєння людьми території теперішнього села та його найближчих околиць відбувалось ще задовго до цього. Зокрема, в урочищі Лісок на лівому березі р. Гнила Липа археологами зафіксовано поселення кінця ХІ–ХIV ст., яке свідчить про те, що традиції побудови поселенського простору на території Боршева сягають періоду Галицько-Волинської держави. Додатковим підтвердженням сказаному слугує етимологія найменування села, позаяк воно походить від особової назви Боръ, яка виникла шляхом скорочення імен Боривой, Боригнівъ, Бориславъ та ін. Вочевидь, у первісному варіанті село мало назву Боршів двір.

1
1349 - 1772

Польща

У 1340 р. було отруєно останнього галицько-волинського князя Юрія Тройденовича. Після його смерті польський король Казимир ІІІ в результаті двох походів 1340 р. та 1349 р. захопив спадщину Романовичів. Процес інкорпорації краю до Корони Польської завершився у 1434 р., коли було скасовано руське право та судочинство, а галицьке боярство урівняне в правах з польською шляхтою. Водночас, тут виникло Руське воєводство з центром у Львові, яке складалося з п’яти земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Протягом перших десятиліть XVI ст. більшість галицького селянства було закріпачено, зокрема сеймовими ухвалами 1505 р. та 1520 р. селянам було заборонено покидати свій наділ й узаконено дводенну панщину. Життя населення краю утруднювалося й спустошливими набігами кримських татар, які почастішали з кінця ХV ст.

У 1447 р. серед шляхтичів, які засвідчували наявність у Львівському земському суді документа про заставу ставка в Давидові, згадуються брати Павло та Олехно з Боршева. На акті конфедерації шляхти Львівської землі та Жидачівського повіту від 13 грудня 1464 р. зустрічаються три Михайли з Боршева.  Згідно люстрацій 1515 р. село належало до маєтностей шляхетської родини Лагодівських, однак його мешканці сплачували податок лише з 7 ланів землі, а 10 ланів не оброблялося. Вже у 1578 р. село віддавало до королівської скарбниці податок лише з одного лану землі.

Татари женуть ясир. Гравюра з
угорської хроніки, XV-XVI ст.

Восени 1648 р., в часі походу Богдана Хмельницького, кримські татари, що були його союзниками, пограбували Боршів. Відголоском цих подій стали слова Луця та Яця Пришляків, які у 1649 р. під присягою заявляли, що село не може в повній мірі виплатити податок. Схожу ситуацію зафіксовано у 1650 р. коли з Боршева і сусіднього хутора Залипʼя, якими тоді володіли Мартиян Ґрабянка та Ян Леґевницький, замість запланованих 18 золотих податку було зібрано лише 2 золотих.

Адам Микола Сенявський, власник Боршева у 1720-х рр.
Адам Микола Сенявський, власник Боршева у 1720-х рр.

У 1656 р. Ян Леґевницький з дружиною Софією продали свою частину Борщева і хутір Залипʼя Кшиштофу та Ельжбеті Борковським. 17 січня 1660 р. Мартиян Ґрабянка продав шляхтичу Коссаковському Перемишляни з селами Боршевом та Коросним.  У 1720 р. власником села став краківський каштелян Адам Миколай Сенявський. На початку 1730-х рр. Боршів разом з іншими маєтками родини Сенявських перейшов як придане до руського воєводи Августа Адама Чарторийського, чоловіка Марії Софії Сенявської.

 Август Александр Чарторийський, власник Боршева з початку 1730-х рр.
Август Александр Чарторийський, власник Боршева на початку 1730-х рр.
6
1772 - 1914

Австрійська імперія

У 1772 р. внаслідок І поділу Речі Посполитої Росією, Пруссією та Австрією Галичина увійшла до складу імперії Габсбургів. На теренах краю було створено окрему провінцію – «Королівство Галичини і Володимирії», до складу якої увійшли українські етнічні землі (Східна Галичина) та південна частина Польщі з Краковом (Західна Галичина). У 1848 р., коли Європу охопила революційні події «Весни народів», у Галичині скасували панщину. Окрім соціального визволення, село охопило і українське національне відродження. В цей час репрезентантом української ідеї в краї була Головна Руська Рада, однією з основних вимог якої до Відня був поділ Галичини на східну (українську) та західну (польську) частини. Згодом, у 1868 р. з ініціативи народовців у Львові було засновано товариство «Просвіта», відділи якого почали організовувати по всьому краю.

 

 

 

Боршів та Перемишляни на мапі Міга (1779-1783 рр.)
Боршів та Перемишляни на мапі Міга (1779-1783 рр.)

Згідно податкового інвентаря Перемишлянського ключа фільварків, яким у 1774 р. володіла Ізабелла Любомирська,  щорічний дохід з 150 селянських дворів Боршева складав 418 золотих 24 гроші. З 1816 р. Боршів перейшов до Альфреда Войцеха Потоцького, внука Станіслава та Ізабелли Любомирських. У 1862 р. новим власником села став Альфред Юзеф Потоцький, який впродовж 1875-1883 р. був намісником Королівства Галичини та Лодомерії.  З 1889 р. Боршів належав до володінь його сина Романа Потоцького.

 

Альфред Юзеф Потоцький (1817-1889)
Альфред Юзеф Потоцький (1817-1889)
Храм св. пророка Іллі у Боршеві, збудований у 1839 р. Світлина Олега Духа.
Храм св. пророка Іллі у Боршеві, збудований у 1839 р. Світлина Олега Духа.

Станом на 1880 р. у Боршеві налічувалося 1192 особи, серед них 1100 греко-католиків, 47 римо-католиків та 45 юдеїв. В цьому році згадується сільська позичкова каса (згодом – Райфайзена) з капіталом 277 золотих ринських. У Боршеві діяла греко-католицька церква св. Іллі, теперішнє приміщення якої збудоване у 1839 р. У 1896 р. у храмі на честь 300-ліття Берестейської унії встановлено іконостас написаний Юліаном Панькевичем, знаним українським художником. При церкві діяло Братство тверезості, до якого у 1910 р. належало 230 жителів села. Місцевою греко-католицькою парафією впродовж ХVIII ст. – початку ХХ ст. опікувалися священики Михайло Михалевич, Олександр Михалевич, Іван Нижанківський, Михайло Біляшевський, Михайло Глібовицький, Ігнатій Телішевський, Іван Роздольський, Іван Мазановський, Созонт Медвецький, Яків Краснопера, Григорій Кармалита, Емануїл Підлисецький та Олександр Гвоздецький.

Намісна ікона іконостасу храму св. Іллі, написана у 1896 р. Юліаном Панькевичем. Світлина Олега Духа
Намісна ікона іконостасу храму св. Іллі, написана у 1896 р. Юліаном Панькевичем. Світлина Олега Духа

Діти з Боршева навчалися спочатку у парафіяльній школі, відомості про яку вперше зустрічаються під 1787 р. У березні 1859 р. завдяки зусиллям сільської громади ця школа стала тривіальною, тобто початковою, де навчали читанню, письму та лічбі. Ініціаторами заснування школи в цьому році стали сільський війт Іван Задорожний, Федь Кокіт , Степан Бойчук, Яцько Бойчук, Ілько Задорожний, Панько Задорожний, Олекса Лоїк, Яцько Лоїк, Петро Івахів, Василь Дух, Василь Ганачівський, Ян Мединський, Теодор Скульський та ін. У 1862 р. школу відвідувало 35 дітей, а 1866 р. – 56 учнів. У вересні 1875 р. Боршівська школа отримала статус етатової (державної), а 1903 р. стала двокласною. У 1914 р. її відвідувало 311 учнів, яких навчало четверо вчителів.

1 серпня 1897 р. з ініціативи боршівського пароха о. Якова Краснопери у селі відбулися установчі збори читальні «Просвіти». До неї вступили 30 жителів села, серед них Павло Ганачівський, Яків Ганачівський, Степан Дух, Петро Дух, Григорій Лоїк, Василь Задорожний, Федь Мацишин, Ілько Купчак, Ілько Кораб’як, Стах Стасишин та ін. Проте наприкінці 1897 р. греко-католицьку парафію Боршева очолив о. Григорій Кармалита, який був переконаним москвофілом, і діяльність «Просвіти» звелась нанівець. На противагу читальні у Боршеві в 1906 р. засновано «Товариство імені Михайла Качковського», при якому діяла «Пожарная дружина». Її члени купили землю у Дмитра та Пелагії Семків й звели на ній будинок для своїх потреб. Все ж,  у січні 1908 р. діяльність сільського осередку «Просвіти» було відновлено й до нього відразу записалось 30 осіб. Керівниками читальні стали війт Лев Мединський, Григорій Лоїк, Степан Стеців та Іван Яцків. Від цього часу кількість її членів зростала й станом на 1914 р. склала 300 осіб.

Згідно шематизму 1910 р. у Боршеві, який з 1889 р. знаходився у посіданні графа Романа Потоцького проживало 1496 осіб, серед них – 1400 греко-католиків, 250 римо-католиків та 80 юдеїв. У селі діяла «Спілка ощадності і позичок», заснована у 1905 р., яка у 1911 р. налічувала 240 членів. Її касиром був Гнат Лоїк, а капітал складав понад 15 тисяч корон. В переддень Першої світової війни демографічні показники помітно виросли, зокрема станом на 1914 р. населення села, війтом якого був Лев Мединський, складало 1882 особи, з них 1560 людей були греко-католиками, 250 – римо-католиками, а 72 – юдеями. Все ж, чимало галичан у пошуках кращої долі емігрувало за кордон, приміром, за період 1895– 1914 рр. лише до Бразилії виїхало понад 38 тисяч селян краю. До їх числа належали і уродженці Боршева, зокрема Микола Михалюк та Меланія Крохмальна, які загинули 1896 р. у штаті Парані внаслідок сутички з корінним населенням.

Родичі Тимка Лоїка з с. Боршів на еміграції в Аргентині, поч. ХХ ст. Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького, с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Родичі Тимка Лоїка з с. Боршів на еміграції в Аргентині, поч. ХХ ст. Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького

 

Степан Фірман з родиною, с. Боршів Перемишлянського повіту Тернопільського в-ва, поч. 1920-х рр.
Степан Фірман з родиною, с. Боршів Перемишлянського повіту Тернопільського в-ва, кін. 1910-х рр.
Світлина з особистого архіву Василя Фірмана
11
1914 - 1918

Перша світова війна

1 серпня 1914 р. між військово-політичними блоками Антанти (Росія, Франція, Великобританія) та Четверного союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія) спалахнула Перша світова війна. В середині вересня 1914 р. практично вся ця Галичина була окупована військами Російської імперії. Проте, наприкінці червня 1915 р. австрійські війська провели контрнаступ й лінія фронту пролягла через Сокаль, Золочів, Бережани та Галич. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 р. закріпилася на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. У травні 1916 р. російські війська під керівництвом генерала Олексія Брусилова просунулись вглиб Галичини та Волині на 80–100 км, після чого лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917 р.

Зліва направо Владислав Мрочковський та Іван Урич, вояки австрійської цісарсько-королівської армії з Боршева, 14 січня 1918 р.
Зліва направо Владислав Мрочковський та Іван Урич, вояки австрійської цісарсько-королівської армії з Боршева, 14 січня 1918 р.
Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького

У часі Першої світової війни населення Боршева було змушене виплачувати контрибуції, які фактично мали характер грабежів. Так, з боршівської церкви св. пророка Іллі, парохом якої у 1909–1920 рр. був Олександр Гвоздецький, російські солдати у 1914 р. на військові потреби забрали усі дзвони. Восени 1915 р. австро-угорські вояки забрали у селі солому та 58 корців картоплі. Найбільше тоді постраждало господарство Параскевії Сохоцької, якому вчинили шкоди на 475 корон. У наступні роки становище жителів Боршева лише погіршувалося, позаяк селяни були обкладені натуральними податками, які йшли на військові потреби. Так 1 лютого 1918 р. Анна Андрухів отримала вимогу здати цього року зі староства 150 кг пшениці, 200 кг жита, 100 кг ячменю, 100 кг гречки та по 50 кг вівса, гороху та кукурудзи.

2
1918 - 1919

ЗУНР та українсько-польська війна

Листопадовий зрив та укріплення позицій ЗУНР у Галичині спровокували українсько-польську війну. Вже 21 листопада 1918 р. поляки встановили контроль над Львовом й у грудні 1918 р. – січні 1919 р. УГА вела виснажливі бої за Львів. Вовчухівська офензива, що мала на меті здобути Львів і Перемишль, була зупинена 25 лютого 1919 р. на вимогу Антанти. Скориставшись перемирʼям, польське військо за допомогою французької армії Ю. Галлера 15 травня 1919 р. розпочало активні бойові дії по всьому фронті. Вже 7 червня УГА розпочала наступальну операцію у напрямку «Чортків – Львів». Проте, через нестачу людських ресурсів та боєприпасів у липні 1919 р. УГА зазнала поразки, перейшла Збруч і рушила до Кам’янця-Подільського для об’єднання з армією УНР.

Встановлення у Львові української влади після Листопадового зриву спричинило аналогічні процеси по всіх селах та містечках Галичини. У Перемишлянах ЗУНР перейняла управління  3 листопада. Повітовим комісаром жителі Перемишлян обрали поручника легіону УСС, д-ра Франца Свістеля. У лютому 1919 р. в Боршеві організовано збір дрів для УГА, до якого активно долучилися Микола Залипський, Онуфрій Кадай, Іван Задорожній, Теодор Задорожній, Олекса Дух, Анастасія Лабінська, Анна Ганачівська, Кость Дух, Гринько Фуглевич, Йосип Андрухів, Микита Купчак, Василь Баран, Степан Корб’як та ін.

У 1918 р. війтом Боршева був Гнат Лоїк (1876–1938), який підтримував українську владу і закликав односельчан записуватись до лав Української галицької армії. Населення села всіляко сприяло становленню ЗУНР та формуванню УГА, до лав якої долучилося кільканадцять жителів села. Серед них були Атанас Баран, Григорій Гевко, Петро Задорожній, Іван Кокіт, Ілько Лабінський, Федір Лоїк, Гарасим Стасюк, Степан Задорожній, Микола Лоїк, Петро Лоїк, Дмитро Мирош, Петро Семків, Михайло Стасишин, Матвій Шира та ін.

Старшини УГА. Другий зліва Петро Лоїк, 1918 р.
Старшини УГА. Другий зліва Петро Лоїк, 1918 р.

Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького

Іван Кокіт, стрілець УГА, 1918-1919 рр.  Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького, с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Іван Кокіт, стрілець УГА, 1918-1919 рр.
Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького
5
1920 - 1939

Міжвоєнний період

21 листопада 1919 р. рішенням Найвищої ради Паризької мирної конференції Польщі передано мандат Ліги націй на управління галицькими землями протягом 25 років. Вже 14 березня 1923 р. Рада послів держав Антанти офіційно визнала приналежність західноукраїнських земель до Польщі за умови забезпечення українцям широкої етнокультурної окремішності. Проте, окупаційна влада в національному питанні проводила так звану «інкорпораційну» політику, тобто відверту колонізацію та полонізацію краю. Боротьба ж українців за національне самовизначення відбувалась у двох площинах: організації культурного й спортивного життя («Просвіта»,«Сокіл»,«Січ» «Луг», «Пласт») та політичному протистоянні з окупантами, зокрема діяльності УВО та ОУН.

«Сокіл» в с. Боршів Перемишлянського повіту Тернопільського в-ва. Посередині сидить четар Павло Лоїк. Перед ним четарка Ганна Марків (у заміжжі Лоїк), кін. 1930-х рр.

 

Культурним життям у Боршеві в 1920–1930-х рр. опікувалися члени читальні «Просвіти». Установчі збори сільської «Просвіти» відбулися лише у 1922 р. з ініціативи Івана Яцківа. У 1925 р. до роботи читальні долучився о. Олексій Боднар. При ній діяв аматорський драматичний гурток на чолі з Теодором Кокітом та хор, заснований у 1928 р. Станом на 1929 р. читальня мала 94 члени, а її бібліотека налічувала 350 книг. Довший час на перешкоді діяльності «Просвіти» стояла відсутність власного приміщення, оскільки москвофіли на початку 1930-х рр. відсудили будинок читальні. У 1938 р. до керівництва читальні обрано Олексія Боднара, Михайла Гавінського, Андрія Задорожнього, Дмитра Філяка, Степана Стеціва та Теодора Стахіва. Під опікою Андрія Задорожнього активно діяв аматорський гурток, який за 1935 р. поставив 10 вистав та хор під керівництвом Осипа Поберейка.

Марія Гавінська, 1923 р. н. про діяльність “Просвіти” у Боршеві

«Нашої української читальні не було. Як біля школи там, як вот церква, може бачили при дорозі є такий будиночок, то начала будувати молодь. Там коли начали будувати, то там найшли цвинтар – костище, знаєте. То всьо вивозили, всьо молодь робила своїми коштами. Поляки нам не помагали. А вистави, то в одній хаті найняли одну кімнату там. І отутво трошки дальше від мене чоловік будував хату, то потому тут сцена була така. А читальня одна була – то тоді називали «кацапська» і читальня імені Качковського. Вони деколи там договорювались, знаєте, шоб пускали наших, танці були. А так читальні ми не мали своєї… Ну як відбувалось (фестини – авт.). То тут во в кінци на долині була така зроблена сцена. Там хлопці виступали, співали, фізкультуру показували. Знаєте, даже, то було під наглядом польської поліції».

Василь Фірман, 1927 р. н.

Частина жителів Боршева твердо стояла на москвофільських позиціях. Зокрема у квітні 1925 р. у селі створено «Пожарную дружину», москвофільський аналог «Січі», активними учасниками якої були Іван Лоїк, Сенько Ганачівський, Теодор Стасишин, Лука Мичка, Андрій Мацишин, Пилип Задорожній та ін. 23 червня 1928 р. з ініціативи Івана Лоїка у селі було відновлено діяльність «Товариства імені Михайла Качковського», до якого у 1939 р. належало 48 жителів Боршева, серед них: Ілля Задорожній, Михайло Бойчук, Василь Дух, Василь Лабінський, Михайло Шира, Іван Сидор, Іван Горбач, Семен Стасишин та ін.

Хор «Сокола» в с. Боршів Перемишлянського повіту Тернопільського в-ва. В центрі стоїть Павло Лоїк, голова товариства, поч. 1930-х рр.

 

Організація спортивного життя української молоді Боршева стала можливою завдяки активній роботі осередку «Сокола», який було засновано у 1928 р. з ініціативи доктора медицини Ярослава Сахна з Лагодова. Четарями боршівського товариства були Павло Лоїк та Ганна Марків (у заміжжі Лоїк). У «Соколі», що був напіввійськового характеру, разом з руханкою і різноманітними змаганнями, навчали пожежній справі, фехтуванню, наколесництву (велосипедному спорту), стрільбі тощо. Окрім військового та фізичного вишколу, «Сокіл» займався патріотичним вихованням, тому польська адміністрація будь-якими способами намагалася перешкодити активній діяльності товариства.

Михайло Куніцький, 1933 р. н. про громадське життя Боршева у міжвоєнний період

«Та то був такий начальник (організовував фестини, – авт.)… та то з каждого села були. То ми так парами йшли, робили вправи, співали «Боже великий»… Ми навчені були, там в Перемишлєнах була така березина, там така була площадка, то то з цілого району були, з каждого села були. І каждий во такво стояли, і з того села були і з того села, і з того села. То сі відчитували тії читальниці. Так вона сі називала, та найстарша, шо нас вчила, – Лоїк Ганна…».

Марія Гавінська, 1923 р. н.

У 1931 р. у Боршеві засновано осередок «Союзу українок» – організації, метою якої була активізація громадської діяльності жінок, піднесення їхнього освітнього й професійного рівнів, участь у світовому жіночому русі тощо. Найбільше зусиль до створення «Союзу українок» у селі доклали Марія Лоїк, Ганна Марків (у заміжжі Лоїк), Параска Лоїк, Катерина Трач, Ганна Андрухів та Марія Задорожна. Загалом у 25 % українських сіл Галичини були осередки «Союзу українок», до них належало близько 5 % українського жіноцтва краю.

Учасники годівельно-ветеринарних курсів в с. Янчин Перемишлянського повіту Тернопільського в-ва (тепер с. Іванівка Перемишлянського р-ну Львівської обл.). Сидять зліва направо: перший Семен Сокирка, третій Петро Кузьма, директор школи, п’ятий о. Бородайко, шостий Мирон Луцький, дідич, колишній сотник УГА, голова «Сільського Господаря», в дворі якого відбувались курси (всі з Янчина). У третьому ряді четвертий зліва Степан Стеців з Боршева, 1930 р.
Учасники годівельно-ветеринарних курсів в с. Янчин Перемишлянського повіту Тернопільського в-ва. Сидять зліва направо: перший Семен Сокирка, третій Петро Кузьма, директор школи, п’ятий о. Бородайко, шостий Мирон Луцький, колишній сотник УГА, голова «Сільського Господаря» (усі з Янчина). У третьому ряді четвертий зліва Степан Стеців з Боршева, 1930 р.

Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького

17
1939 - 1941

Перші совіти

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Згідно з положеннями таємного протоколу про розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР, який додавався до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.), Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла Збруч й невдовзі окупувала західноукраїнські землі. Українське суспільство Галичини жваво прореагувало на ці події, позаяк бачило в діях більшовиків шлях до звільнення від польського режиму. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, на засіданні яких у Львові 26–28 жовтня 1939 р. проголошено возз’єднання Західної України з УРСР. Попри створення ілюзії легітимності та добровільного підписання цього акту, подальші дії окупаційної влади супроводжувалися примусом та терором.

Учні Перемишлянської школи, 1939-1940 н. р. У верхньому ряді крайній справа Омелян Задорожний. У другому ряді другий справа Василь Гордон, зліва від нього Григорій Мединський. Внизу посередині директор школи.

 

Василь Фірман, 1927 р. н. про прихід “перших совітів”

«Більшовики прийшли. Приїхали вони дерев’яною танкєткою – так ми їх називали, знаєте, фанєрно. Татової сестри чоловік і ше тут кілька мужчин пов’язали собі сино-жовті пов’язки з квітами. І я мав квіток, розу, знаєте, бо то вже було бульбокопач. Вітали їх з цвітами. Но вже коли над’їхала кавалєрія – воїн сидить на коні, фуфайка вмісто сідла і цей Поль каже: «Стефан! Не та Росія». Біднота, В хвості коняки бірка, з якогось колгоспу взяли, знаєте. Хліб везли. Хліб також був кірпічиком, брезентом не накритий, а пилюкою припав […] Безплатне було кіно. Показували як церкви ламали, хрести кідали, священників. І на полі працюють, як співають. Пропаганда…»

Василь Фірман, 1927 р. н.

Утвердження радянської репресивної моделі супроводжувалося жорстоким терором, розкуркуленням, примусовою колективізацією, негативним ставленням до церкви та забороною українських політичних та культурно-просвітницьких організацій. Як наслідок, проти радянського режиму зароджується рух Опору, який, головно, репрезентувала Організація українських націоналістів. До осередку ОУН в Боршеві за «перших совітів» належали Володимир Боднар, Теодор Гавінський, Василь Ганачівський, Михайло Горбач, Марія Дух («Цвітка»), Павло Дух та Іван Марків.

«…Справа в тому, що було велике потрясіння, бо тут була в Перемишлянах катівня. Там були так змасакровані патріоти. І то вони («перші совіти», – авт.) як вже драпанули, тоди вже в людей був доступ, то було паро днів і таке було вже, розкладалися тіла помордованих. То в Перемишлянах їх поховали, во з нашого села священика замордовали… Німці самі були вражені тим видовищем вбивства. Чи то звірі, чи як, з ким то порівняти можна. Як вони обходилисі з народом нашим…»

Михайло Куніцький, 1933 р. н.

Учні Боршівської школи. Зверху третій справа Михайло Куніцький, 1939-1941 рр.
Учні Боршівської школи. Зверху третій справа Михайло Куніцький, 1939-1941 рр.
Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького
Євген Ганачівський, с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1940-ві рр.
Євген Ганачівський, с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл., 1940-ві рр.
Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького

Михайло Куніцький, 1933 р. н. про масові вбивства у Перемишлянській тюрмі в червні 1941 р.

Практично в усіх містах та містечках Західної України, зокрема у Львові, Бібрці, Перемишлянах, Глинянах, Золочеві, функціонували вʼязниці, в яких лише за перші два тижні після початку німецько-радянської війни було  розстріляно понад 21 тис. в’язнів. Серед них були і мешканці Боршева: Іван Бойчук, Василь Ганачівський, Ілько Ганачівський, Євсевій Ґудзик, Степан Задорожний, Василь Лоїк, Василь Марків, Ксенія Підківка, Марія Староселець, Андрій Семків та Степан Стеців. Така ж доля спіткала боршівського священика Олексу Боднара, якого 26 червня 1941 р. заарештовано Перемишлянським РВ НКВС й невдовзі розстріляно у тюрмі м. Перемишляни. Перед смертю о. Олексій зазнав жорстоких катувань, зокрема, на його тілі було вирізано хрест і посипано його сіллю. 1 липня 1941 р. у Боршеві відбувся похорон о. Олексія Боднара, під час якого відправляли о. Іван Каспрук, парох Станимира, та о. Омелян Ковч, настоятель парафії у Перемишлянах та Коросному.

9
1941 - 1944

Німецька окупація

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. З 1 серпня 1941 р. Східну Галичину як п’ятий дистрикт було приєднано до адміністративної одиниці ІІІ Райху – Генерал-губернаторства «Польща» з центром у Кракові. Одним з проявів політики німецької адміністрації було оподаткування всіх категорій населення. За невиконання контингенту загрожували штрафи, конфіскація майна, ув’язнення, праця в трудових таборах, примусовий вивіз до Німеччини чи навіть страта. Українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину та примусової праці в «баудінстах» (робочих батальйонах). На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності.

Дитячий садок с. Боршів Золочівського крайзе, дистирикт Галичина. Другий справа у верхньому ряді Роман Пастернак. У другому ряді сидять: третя зліва вихователька Стефанія (прізвище невідоме), далі о. Андрій Заяць, війт Мацишин (ім’я невідоме), дяк Іван Марків, 1943 р.
Дитячий садок с. Боршів Золочівського крайзе, дистирикт Галичина. Другий справа у верхньому ряді Роман Пастернак. У другому ряді сидять: третя зліва вихователька Стефанія (прізвище невідоме), далі о. Андрій Заяць, війт Мацишин (ім’я невідоме), дяк Іван Марків, 1943 р.

Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького

Та вони (німці – авт.) теж попісля взялися за жидів. Я як йшов зі школи, а чотири гестапівці, то жандармерія так спішили топотом до сусіда, щоб його арештувати. Я зайшов з луга як вони мене назад відкинули, нагнали мене і перегнали, ніж я дойшов до того сусіда. Він вже був скований по руках і стояв в другого сусіда, вони ше ходили до другого. Один стояв так коло житла їх, а один його дежурив, а інший пішов до другого на обійстя. І так сумно було. То був такий молодий патріот, збирався в повстанці і викрав десь карабіни з набоями в селі.  І якось то вони довідалися. В нас були ше полячки, в той час ше, і вони його виказали в гестапо і арештували.

Михайло Куніцький, 1933 р. н.

Хор с. Боршів Золочівського крайзе, дистрикт Галичина (тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл.), 1942 р. Стоять у верхньому ряді зліва направо: Василь Кокіт, Михайло Задорожний, Микола Залипський, Михайло Марків, Михайло Горбач, Степан Марків, Степан Лоїк, Василь Ільків, Федір Марків, Степан Семйон, Іван Марків, Василь Мичка. У другому ряді стоять: Ганна Мичка, Ганна Старосілець, Параскевія Лабінська, Павліна Дух, Наталія Костельна, Наталія Слюбик. У третьому ряді сидять: Ганна Мединська, Варвара Задорожна, Юлія Стеців, Іван Марків (дяк та диригент), Катерина Кокіт, Марія Лоїк, Ярослава Горбач. У четвертому ряді сидять: Іван Задорожний, Василь Травлінський, Наталія Ганачівська, Михайло Гордон, Василь Задорожний.

 

 

 

«Брали (німці. – авт.), брали в есеси, брали в зондердінст (допоміжна німецька поліція. – авт.), в баудінст, ну то робочий батальйон, брали, так. Даже мене два рази хтіли взяти. Но ми вже втікали, ховалися».

Василь Фірман, 1927 р. н.

Учні Боршівської школи. Посередині зліва о. Андрій Заяць. Справа від нього вчителі Яна Поль та Степан Купчак, 1944 р.
Учні Боршівської школи. Посередині зліва о. Андрій Заяць. Справа від нього вчителі Яна Поль та Степан Купчак, 1944 р. Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького, с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Торгівельна школа у м. Перемишляни, 1943 р.
Торгівельна школа у м. Перемишляни, 1943 р.
Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького, с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл.

В період німецької окупації Боршів належав до округу Перемишляни у складі Золочівського повіту. Сільською громадою керував війт. Він вирішував усі поточні справи разом з радою, яка складалася з 5-10 місцевих жителів. Впродовж 1941–1944 рр. парафією Боршівської церкви святого пророка Іллі опікувався о. Андрій Заяць.

Коли у березні 1943 р. було утворено окрему українську дивізію “Галичина”, молодь Боршева активно долучилася до її формування, і у її лави записалось 25 жителів села.

Весілля у Боршеві. Стоїть другий зліва у першому ряді Маркіян Панчук, 1941 р.
Весілля у Боршеві. Стоїть другий зліва у першому ряді Маркіян Панчук, член ОУН (“Синій”) 1941 р.

Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького, с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл.

8
1942 - 1950

Національно-визвольна боротьба

У 1943 р. на території Галичини з ініціативи Організації українських націоналістів створюється Українська народна самооборона – збройні формування українського визвольного руху, які з грудня 1943 р. прийняли назву «УПА-Захід». Українська молодь Галичини взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. З другої половини 1944 р. відділи УПА проводять низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. Звичним явищем стають постійні облави, засідки та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля.

Осередок ОУН в с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл., поч. 1940-х рр. В верхньому ряді стоять зліва направо: Ілько Матяк, Василь Мирош, Богдан Задорожний, Степан Задорожний, Тома Марків, Василь Фірман, Євген Подусівський, Михайло Магольник, Євстахій Лоїк, Степан Беднарський. В середньому ряді: Омелян Задорожний, Іван Максимович, Степан Гавінський, Домінік Плішкевич, Григорій Мединський, Михайло Лоїк, Василь Дубасюк. У нижньому ряді: Богдан Беднарський, Степан Шира, Василь Гордон, Теодор Фірман, Василь Мичка, Андрій Залипський, Теодор Васильків, Роман Стеців. Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького, с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Осередок ОУН в с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл., поч. 1940-х рр. В верхньому ряді стоять зліва направо: Ілько Матяк, Василь Мирош, Богдан Задорожний, Степан Задорожний, Тома Марків, Василь Фірман, Євген Подусівський, Михайло Магольник, Євстахій Лоїк, Степан Беднарський. В середньому ряді: Омелян Задорожний, Іван Максимович, Степан Гавінський, Домінік Плішкевич, Григорій Мединський, Михайло Лоїк, Василь Дубасюк. У нижньому ряді: Богдан Беднарський, Степан Шира, Василь Гордон, Теодор Фірман, Василь Мичка, Андрій Залипський, Теодор Васильків, Роман Стеців.
Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького

В березні-липні 1944 р. на теренах Перемишлянщини зафіксовано збройні сутички відділів УНС із частинами Армії крайової. На хуторі Діброва поблизу Боршева польські бойовики вбили Григорія Оленчука та Параску Нєхцай, а на хуторі Калинки було жорстоко замордовано цілу родину Починків: Григорія, Юлію та їхнього неповнолітнього сина Петра. У зіткненнях з польськими партизанами загинули Іван Задорожний, Костянтин Задорожний.

«Він (брат, Іван Задорожний. – авт.) тоді був в Уневі, там на нових домах на Липівці, там був поляк, […] і був на горі на стриху і мав радіо… І то їх пішло там трох чи штрох післали їх з відділу. Послали їх туда на патруль. І той (поляк – авт.) зо страху як стрілив, так просто йому в серце. Той поляк мав радіо, жи передавав… І вони тоди вночи привезли його ту. То ми підисєт років не знали, де він похоронений. Ми шукали і ніхто нам не повів. Боялися повісти, жи він є на цвинтару. Тоди вони запалили йому (полякові – авт.) тую хату і він згорів».

Марія Гавінська, 1923 р. н.

Іван Задорожний, згодом стрілець УПА, с. Боршів Золочівського крайзе, дистрикт Галичина, 1942 р.
Іван Задорожний, згодом стрілець УПА, с. Боршів Золочівського крайзе, дистрикт Галичина, 1942 р.

Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького

Григорій Мединський, 1926 р. н., в минулому стрілець УПА “Мороз” про Унівський бій 1944 р.

«В лісі, в другім селі, в Уневі… то було сім сотень, курінь був. Був «Синий» їден… Відділ в Уневі обкружили москалі і зачєли… То всьо пости були довкола, наші хлопці стояли і зачєли стрілєти. Билися цілий день, вночи, на другий день відступали. Туда через Виписки аж в Рогатинський… в Рогатин. […] Троха було ранених. Ранені були, в П’ятові їх переховували тих ранених».

Григорій Мединський, 1926 р. н.

Марія Гавінська, 1923 р. н. про діяльність УПА в Боршеві

Стоять зліва направо: невідомий, Ілько Васильків, Богдан Лоїк, Федір Фірман, Степан Боднарський, невідомий, Василь Фірман, Григорій Мединський, невідомий, с Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл., сер. 1940-х рр.
Стоять зліва направо: невідомий, Ілько Васильків, Богдан Лоїк, Федір Фірман, Степан Боднарський, невідомий, Василь Фірман, Григорій Мединський, невідомий, с Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл., сер. 1940-х рр.

 

17 вересня 1944 р. бійці спецзагону НКВС вбили Ганну Шуль та її дванадцятирічну доньку. В довіру до
боршівських повстанців зумів увійти агент «Гріша», який невдовзі видав місцеву криївку. Цей перевертень також убив зв’язкову Ксенію Підківку, якій вдалося його викрити. На початку червня 1945 р. в оточенні загинуло троє стрільців боївки «Моньки» – Володимир Боднар, Степан Лоїк та Ілярій Гаврилишин.
У липні 1945 р. біля батьківської хати потрапив у більшовицьку засідку і був розстріляний Андрій Дух. 12 лютого 1946 р. намагались врятуватись від облави Матвій Шира («Курган»), заступник командира кущової боївки СБ «Моньки», та Василь Задорожний («Пас»), бойовик СБ. Вони ховались у хліві на подвір’ї Наталії Шири, однак підрозділ НКВС вистежив повстанців, які після відмови здатися були там заживо спалені.

Михайло Куніцький, 1933 р. н. про загибель боршівських підпільників у криївці

14
1944 - 1953

Повоєнні репресії

Зі вступом Червоної армії на західноукраїнські землі боротьба з національно-визвольним підпіллям стала одним з основних завдань радянської влади в регіоні й проявилась з найбільшою жорстокістю у масових репресіях проти «ворогів народу». Відбувались безперевні та масштабні депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму. Передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян, яких радянська влада вважала основною перешкодою у колективізації західноукраїнського села.

«Тата вивезли, мама сі скрили. […]. А таво хата, то всьо сконфіскували. Нам не лишили ніц в хаті, но стіни полишали. А їх перед тим як вивезти три чи штири рази забирали в гетто. А тут брат ше був і я сі лишила, коло брата була. А маму і тата вивозили по сім неділь вони там сиділи в гетті. А потім навостанку вже вивезли».

Марія Гавінська, 1923 р. н.

У доповідній записці секретаря Львівського обкому КП(б)У І. Грушецького секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову про затвердження матеріалів на виселення родин учасників визвольних змагань (від 6 лютого 1946 р.) вказувалось, що Боршів – «… место концентрации бандгруппы Манько, которая делала нападения на совхозы, на спиртзаводы…». Виселенню з села й відправленню у віддалені райони СРСР підлягали 14 родин загальною кількістю 42 особи, зокрема родини Андрухів, Баран, Гой, Дух, Задорожних, Лоїк, Мацишин, Оленчук, Рибак, Семйон, Стеців та ін.

Загалом у 1944-1950 рр. було репресовано та виселено близько майже 150 жителів Боршева. З них 16 осіб померли у таборах, ще 36 осіб не повернулись, або їхня доля невідома.

«У Львові на Лонського визивають на допит. […] завезли десь у Львові не знаю де – там вже «столипінський» вагон стояв. А «столипінський» похожий на плацкартний. Плацкартний має стінки, а тут рєшотки, сітки, знаєте. По коридору ходе конвой. Завезли нас до Золочева, от. Ну там в Золочеві сидів. Потому визвали мене в колідор в Золочеві. І витягнув бланку: «Розпишись!». «За шо?». «Дєсять лєт!». […]. В шахті я довго не працював, тому шо я не годен був, там газ «метан». І той газ «метан» так на мене, шо я просто дихати не мав чим. Я мав буксові чоботи і нарядчик той, шо розвод робить людей – то був такий Семенчук з Волинської області, я йому дав ті буксові чоботи і він зумів мене з шахти списати, вигнати, як то кажуть. І я попав в «Гражданстрой» на будівництво. Копали фундаменти в мерзлій землі, бетоніровали, ну будували дома».

Василь Фірман, 1927 р. н.

 

5
1944 - 1991

У складі УРСР

У 1940 — на початку 1950-х рр. радянська влада намагалась запровадити на західноукраїнських землях такий порядок, як на інших територіях УРСР. Одним із перших кроків стало створення колгоспів. До початку 1950-х рр. суцільна ціною репресій проти сотень тисяч селян колективізація була майже завершена. Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали партійні та комсомольські організації. Радянською владою розгорнуто масштабну кампанію з ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, яка була змушена перейти у підпілля. З середини 1960-х рр. з особливим розмахом розпочалася русифікація України та дискримінація вихідців із села перед міськими жителями, зневага до традиційних цінностей.

Учні Боршівської школи, 1945 р. Світлина з архіву школи с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Учні Боршівської школи, 1945 р.

Світлина з архіву школи с. Боршів

У Боршеві, як і в інших галицьких селах, для того, щоб змусити селян написати заяви про вступ до колгоспу застосовувались різні методи насильства. Врешті на початку 1950-х рр. суцільна колективізація була майже завершена ціною репресій проти сотень тисяч селян. У Боршеві було утворено колгосп «Маяк», який згодом було перейменовано на колгосп «ім. Лесі Українки». Першим головою колгоспу було призначено Павла Задорожного. Згодом на цій посаді перебували Іван Беднарський, Теодор Стахів, Ілько Лоїк, Олексій Кійко, Яків Дерепаско, Зеновій Слюбик. У садибі виселеного на Сибір Івана Кораб’яка розмістилася конюшня, а корівник у стайні ще одного виселенця, колишнього війта Михайла Мацишина. У перші повоєнні роки Боршів не оминула загальносоюзна кампанія з вирощування екзотичної рослини кок-сагизу, з якої виробляли каучук.

Боршівській сільській раді були підпорядковані також села Виписки, Ладанці та Пнятин. Станом на 1978 р. до колгоспу входило 403 господарств, а населення Боршева становило 1530 осіб. Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали утворена в 1950 р. в Боршеві партійна організація, до якої станом на 1978 р. входило 55 комуністів. Роком раніше було сформовано місцевий осередок Комсомолу, до якого записалося всього 5 членів. Із документів українського підпілля кінця 1940-х рр. дізнаємось, що перші боршівські «комсомольці» постійно носили при собі зброю, а секретарем місцевої організації був дільничний міліціонер. Наприкінці 1970-х рр. у Боршеві налічувалось вже понад 50 комсомольців.

6
1991

Незалежна Україна

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. розпочався новий етап розвитку історії, який ознаменувався помітними зрушеннями у різних сферах життя суспільства. Утвердження незалежної держави, незважаючи на низку позитивних досягнень (становлення демократії, національне та релігійне відродження, формування української політичної нації), виявилося доволі непростим і суперечливим, а тому досі не є завершеним. В сучасних умовах особливо актуалізується проблема збереження історичної пам’яті, позаяк нагальне завдання на сьогодні, – аби населення сіл та міст відчуло себе громадою, а не групою людей з однаковою пропискою.

Ветерани УГА під час урочистостей до Дня Незалежності України. Зліва направо А. Кулеба, А. Богуш, Ілько Лабінський з Боршева, м. Перемишляни Львівської обл., поч. 1990-х рр. Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького, с. Боршів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Ветерани УГА під час урочистостей до Дня Незалежності України. Зліва направо: А. Кулеба, А. Богуш, Ілько Лабінський з Боршева, м. Перемишляни Львівської обл., поч. 1990-х рр.
Світлина з особистого архіву Михайла Куніцького.
1
All count: 85
Найдавніше
минуле - поч. ХХ
1349
 
 
 
Перша світова
війна
1914
 
 
Міжвоєнний період
1920
 
Друга світова
війна
1939
 
 
Національно-визвольна
боротьба
1942
 
Повоєнні репресії
1944
 
У складі УРСР
1953
 
Незалежна
Україна
1991