Бачів

Baczów

1432p. перша згадка

Область: Львівська

Район: Перемишлянський

Сортування за часом
до 1349

Найдавніше минуле

Перші писемні згадки про більшість сіл Галичини припадають на кінець ХІV–ХVІ ст., однак археологічні джерела засвідчують, що початки заселення тут сягають палеоліту. Після Великого переселення слов’ян поселенський простір регіону стабілізується і на теренах сучасної Галичини зароджуються державотворчі процеси, пов’язані з племінним об’єднанням карпатських хорватів (VIII–X ст.). Внаслідок включення Прикарпаття до складу Русі тут виникає низка земель: Звенигородська, Перемишльська, Теребовельська, на територіальній матриці яких Володимирко Володаревич на початку 1140-х рр. створив Галицьке князівство. У 1199 р. завдяки зусиллям волинського князя Романа Мстиславовича Волинь та Галичина об’єдналися у єдиному державному організмі, який після коронації Данила Романовича у 1253 р., став відомий як «Королівство Русі».

Етнокультурна мапа теренів сучасної України у ІІІ-IV ст.

Перша писемна згадка про Бачів датована 1432 р., коли селом володів шляхтич Микола Парава з Любіна. Однак, археологічні джерела засвідчують, що освоєння людьми території теперішнього села та його найближчих околиць відбувалось ще задовго до цього. Зокрема, в урочищі Долини археологами у 1954 р. зафіксовано поселення черняхівської культури (ІІІ–V ст.).

2
1349 - 1772

Польща

У 1340 р. було отруєно останнього галицько-волинського князя Юрія Тройденовича. Після його смерті польський король Казимир ІІІ в результаті двох походів 1340 р. та 1349 р. захопив спадщину Романовичів. Процес інкорпорації краю до Корони Польської завершився у 1434 р., коли було скасовано руське право та судочинство, а галицьке боярство урівняне в правах з польською шляхтою. Водночас, тут виникло Руське воєводство з центром у Львові, яке складалося з п’яти земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Протягом перших десятиліть XVI ст. більшість галицького селянства було закріпачено, зокрема сеймовими ухвалами 1505 р. та 1520 р. селянам було заборонено покидати свій наділ й узаконено дводенну панщину. Життя населення краю утруднювалося й спустошливими набігами кримських татар, які почастішали з кінця ХV ст.

 

 

У 1462–1463 рр. власниками села були Ядвіга та Якуб з Любіна, а 1466 р. згадується Павло з Бачева. У 1547 р. державцем села став Войцех Стареховський, від нього Бачів перейшов до володінь шляхетських родин Мелецьких та Казановських. На рубежі XVI–XVII ст. село потрапило до маєтностей ордену єзуїтів, якому належав аж до 1770-х рр.

Татари женуть ясир. Гравюра з
угорської хроніки, XV-XVI ст.

Починаючи з 1438 р. Бачів нераз опинявся на шляху татарських орд, походи яких впливали на людський ресурс та підривали економічну базу села. Так, восени 1648 р., в часі походу Богдана Хмельницького, кримські татари, що були його союзниками, пограбували Бачів. Відголоском цих подій стали слова селяг Леська Диптана та Федора Гриньківа, які у 1649 р. під присягою заявляли, що село не може в повній мірі виплатити податок. Схожу ситуацію спостерігаємо у 1650 р. коли з Бачева замість запланованих 31 золотого податку було зібрано лише 2,5 золотих.

Церква Богоявлення Господнього, 1738 р.

 

 

Греко-католицька церква Богоявлення Христового у Бачеві  була збудована у 1738 р. Місцевою парафією, яка належала до Нараївського деканату, впродовж середини ХVIII ст. – початку ХХ ст. опікувалися священики Андрій Антонович, Омелян Грабович, Теофіль Нижанківський, Іван Кузьмович, Іван Воєводка та ін.

5
1772 - 1914

Австрійська імперія

У 1772 р. внаслідок І поділу Речі Посполитої Росією, Пруссією та Австрією Галичина увійшла до складу імперії Габсбургів. На теренах краю було створено окрему провінцію – «Королівство Галичини і Володимирії», до складу якої увійшли українські етнічні землі (Східна Галичина) та південна частина Польщі з Краковом (Західна Галичина). У 1848 р., коли Європу охопила революційні події «Весни народів», у Галичині скасували панщину. Окрім соціального визволення, село охопило і українське національне відродження. В цей час репрезентантом української ідеї в краї була Головна Руська Рада, однією з основних вимог якої до Відня був поділ Галичини на східну (українську) та західну (польську) частини. Згодом, у 1868 р. з ініціативи народовців у Львові було засновано товариство «Просвіта», відділи якого почали організовувати по всьому краю.

Серед сільських господарів в податковому інвентарі Бачева (1773 р.) згадуються Матвій Вістула, Іван Стефанишин, Семен Горлатий, Кузьма Цапів, Пилип Гнатів, Іван Смалюх, Дмитро Богуцький, Теодор Стеців, Данило Боднар та ін. 16 січня 1777 р. бачівські землі за 38262 золотих купив Тадей Бобровський, який був орендатором села від 1774 р. У квітні цей дідич помер і Бачів перейшов до володінь Юзефа Громніцького, а пізніше до його сина Яна, який у 1810-х рр. взявся до відбирання сервітутів у громади. Пізніше село придбав Леопольд Старжинський, який наприкінці 1850-х рр. продав село графу Міхалу Баворовському.

 

Бачів на мапі Міга (1779-1783 рр.)

У 1848 р. на честь скасування панщини у Бачеві поставлено хрест Свободи. Водночас, спостерігається щораз активніша боротьба селянства за сервітути, які полягали у збереженні за громадою права на безкоштовне користування лісами, пасовищами та водоймами, що належали поміщикам. Так, 13 липня 1851 р. жителі Бачева Панько Гадуп’як, Степан Ватуляк та Дмитро Розкопанчук звернулися до імператора Франца Йосифа І зі скаргою на Юліану Громніцьку, у якій йшлося про заборону поміщиці вільно користуватися пасовиськом та збирати дрова у лісі. Аналогічну скаргу було відправлено до Львова, під нею підписалися війт Григорій Самборський та селяни Йосиф Медведецький, Микола Ковальчук, Іван Тарасюк та Степан Смалюх. Врешті-решт, судова тяганина завершилась у 1870-х рр., коли за громадою Бачева було визнано право на користування 42 моргами лісу та 11 моргами пасовиська.

Франц Йосиф І, імператор Австрійської (з 1867 – Австро-Угорської) імперії у 1848-1916-х рр.

 5 березня 1899 р. Іван Стефанишин, Федь Лисик, Гринько Кожух, Йосиф Яворський, Михайло Гадуп’як, Семко Лакота, Стефан Чобій, Микола Гадуп’як, Павло Гадуп’як та Василь Гадуп’як з Бачева відправили звернення до матірного товариства «Просвіта» з проханням у сприянні створенню сільської читальні. Уже, 16 лютого 1901 р. відбулися установчі збори бачівської «Просвіти», на яких головою товариства обрано Василя Гадуп’яка, касиром став Іван Стефанишин, секретарем – Василь Ковальчук, а бібліотекарем – Михайло Гадуп’як.

У 1909 р. до сільської читальні, якою керував Михайло Кожух, належало 50 бачівчан. До бібліотеки з 80 книгами, якою завідував Іван Цап, надходили часописи «Свобода», «Місіонер», «Господар і промисловець» та «Письмо з Просвіти». Впродовж 1909 р. Павло Свистун прочитав членам читальні дві лекції про Тараса Шевченка та історію України, а театральний гурток поставиви низку вистав, зокрема «За сиротою».

З метою фізичного та патріотичного вишколу у 1910 р. у Бачеві засновано осередок товариства «Січ», до якого долучилося 35 селян. Його головою став Михайло Лисик, писарем – Іван Цап, осавулом – Василь Бачинський, а обозним – Омелян Коваль.

Станом на 1880 р. у Бачеві налічувалося 537 осіб, а саме 526 українців та 11 жидів. Вже згідно з шематизму 1910 р. Бачеві, який знаходився у посіданні Андрія Гординського, проживало 697 осіб, серед них – 660 греко-католиків, 22 римо-католики та 15 юдеїв. У селі діяли кооперативна крамниця «Власна поміч», позичкова каса та громадський шпихлір, заснований у 1893 р., яким керував Василь Гадуп’як. Діти з Бачева навчалися спочатку у парафіяльній школі, відомості про яку вперше вперше трапляються у середині ХVIII cт. У 1869 р. цей навчальний заклад став тривіальним, тобто початковим, де вчитель Іван Литвин з Нараєва викладав читання, письмо та лічбу. Восени 1892 р. бачівська школа отримала статус етатової (державної), а у 1901 р. вона стала однокласною й приняла до навчання 110 учнів. На початку ХХ ст. у Бачеві збудовано муроване приміщення школи і вже у вересні 1911 р. вона стала двокласною.

8
1914 - 1918

Перша світова війна

1 серпня 1914 р. між військово-політичними блоками Антанти (Росія, Франція, Великобританія) та Четверного союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія) спалахнула Перша світова війна. В середині вересня 1914 р. практично вся ця Галичина була окупована військами Російської імперії. Проте, наприкінці червня 1915 р. австрійські війська провели контрнаступ й лінія фронту пролягла через Сокаль, Золочів, Бережани та Галич. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 р. закріпилася на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. У травні 1916 р. російські війська під керівництвом генерала Олексія Брусилова просунулись вглиб Галичини та Волині на 80–100 км, після чого лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917 р.

Михайло Пришляк, під час служби в австрійської армії (згодом стрілець легіону УCC), місце невідоме, кін. 1910-х рр. Світлина з особистого архіву Остапа Горлатого

Чимало вихідців з Перемишлянщини, зокрема Михайло Пришляк з Бачева, воювало в австро-угорській армії, в тому числі і в легіоні Українських січових стрільців. Загалом, в роки Першої світової війни у лавах австро-угорської армії перебувало 250-300 тис. українців, що становило близько 9 % її особового складу, з них понад 80 тис. полягли за інтереси імперії. Так, у серпні – вересні 1916 р. у боях за гору Лисоню загинули Петро Гадуп’як та Михайло Телепко з Бачева, які несли військову службу в першому полку легіону УСС. Серед інших уродженців Бачева, які загинули або пропали безвісті на фронтах Першої світової війни були Ілько Ватуляк, Ілько Горлатий, Олекса Горлатий та Василь Решетилович.

2
1918 - 1919

ЗУНР та українсько-польська війна

Листопадовий зрив та укріплення позицій ЗУНР у Галичині спровокували українсько-польську війну. Вже 21 листопада 1918 р. поляки встановили контроль над Львовом й у грудні 1918 р. – січні 1919 р. УГА вела виснажливі бої за Львів. Вовчухівська офензива, що мала на меті здобути Львів і Перемишль, була зупинена 25 лютого 1919 р. на вимогу Антанти. Скориставшись перемирʼям, польське військо за допомогою французької армії Ю. Галлера 15 травня 1919 р. розпочало активні бойові дії по всьому фронті. Вже 7 червня УГА розпочала наступальну операцію у напрямку «Чортків – Львів». Проте, через нестачу людських ресурсів та боєприпасів у липні 1919 р. УГА зазнала поразки, перейшла Збруч і рушила до Кам’янця-Подільського для об’єднання з армією УНР.

Встановлення у Львові української влади після Листопадового зриву спричинило аналогічні процеси по всіх селах та містечках Галичини. У Перемишлянах ЗУНР перейняла управління 3 листопада. Повітовим комісаром жителі Перемилянщини обрали поручника легіону УСС, д-ра Франца Свістеля, а комендантом став Г. Чолій. До лав УГА зголосилося декілька жителів Бачева, серед них Стефан Горлатий, Дмитро Кожух, Микола Кулеба, Іван Петрів, Олекса Пришляк та Григорій Цап.

1
1920 - 1939

Міжвоєнний період

21 листопада 1919 р. рішенням Найвищої ради Паризької мирної конференції Польщі передано мандат Ліги націй на управління галицькими землями протягом 25 років. Вже 14 березня 1923 р. Рада послів держав Антанти офіційно визнала приналежність західноукраїнських земель до Польщі за умови забезпечення українцям широкої етнокультурної окремішності. Проте, окупаційна влада в національному питанні проводила так звану «інкорпораційну» політику, тобто відверту колонізацію та полонізацію краю. Боротьба ж українців за національне самовизначення відбувалась у двох площинах: організації культурного й спортивного життя («Просвіта»,«Сокіл»,«Січ» «Луг», «Пласт») та політичному протистоянні з окупантами, зокрема діяльності УВО та ОУН.

«…Якщо був вільний час, то в неділю приходили до Читальні. І співали, і читали. А вже ввечір, то йшли співати селом. Ми переважно хлопці так ходили співати аж сі хтіло слухати […] Я за Польщі ше навіть грав у виставах, «Небіжчик» грали таку виставу. Коли то всі так разом були, в неділю ходили співати селом, то було дуже файно в селі. Цап Микола (о. Василь Прийма, – авт.) ксьондзом був, то він помер вже, то він був в Франції. І то ше був такий Прийма Володимир, тоже він таким займався […] Виписували газету «Народна справа», зі Львова. Багато людей брали ті газети».

Василь Гадуп’як, 1926 р. н.

Мирослав Цап, 1932 р. н., про фестини у Бачеві

 

 

 

В умовах міжвоєнної Галичини діяльність бачівської «Просвіти» відродилася взимку 1925–1926 рр., коли у селі розпочав діяти аматорський гурток під керівництвом Володимира Прийми. Станом на 1929 р. сільською читальнею, до якої належали 30 осіб, керували Степан Кожух та Василь Кушнір, скарбником був Степан Ватуляк, а бібліотекою опікувався Володимир Прийма. Надалі читальнею керували Іван Цап (у 1931–1933 рр.), Олекса Ватуляк (у 1934 р.), Василь Гривнак (у 1935 р.), Онуфрій Горлатий (у 1936–1937 рр.).

Члени товариства «Сокіл». У верхньому ряді стоять зліва направо: Михайло Тарасюк, Олекса Коваль, Микола Камінський, Василь Камінський, Юліан Камінський, Василь Петрів, Іван Лисик, Василь Мельник, Іван Романишин, Омелян Коваль, Михайло Гадуп’як, Микола Гадуп’як, Петро Пришляк, невідомий, Михайло Феник. У середньому ряді сидять: Микола Тарасюк, Андрій Цап, Михайло Гадуп’як, Микола Цап (пізніше о. Василь Прийма), Олекса Ткач, Іван Яців. Внизу: Микола Балюк, невідомий, Михайло Кушнір, Микола Гадуп’як, Михайло Горлатий, с. Бачів Перемишлянського п-ту Львівського в-ва, кін. 1930-х рр.
Члени товариства «Сокіл», с. Бачів Перемишлянського п-ту Львівського в-ва, кін. 1930-х рр.

Світлина з особистого архіву Степана Гадупяка

Марія Тарасюк, 1928 р. н., про участь української молоді Бачева у фестинах, які наприкінці 1930-х рр. організовувала місцева "Просвіта"

У 1930-х рр. поступово збільшувалася кількість членів сільської Просвіти, яка у 1936 р. досягла 120 осіб, проте вагомою проблемою для її діяльності залишалася відсутність власного приміщення. Тому, довший час для потреб читальні винаймали хату Катерини Литвин. При товаристві діяла бібліотека, книжковий фонд якої зріс від 10 книг у 1931 р. до 217 книг у 1935 р. Сільська громада передплачувала такі українські періодичні видання, як «Новий світ», «Свободу», «Батьківщину», «Діло», «Наш прапор», «Новий час» та ін. До аматорського гуртка на чолі з Володимиром Приймою входило 20 бачівчан, які у 1934 р. поставили 9 вистав. Наприкінці 1930-х рр. до найбільш активних членів бачівської «Просвіти» належали Онуфрій Горлатий, Володимир Прийма, Михайло Дубський, Василь Гривнак, Василь Пришляк, Михайло Баран, Олекса Смалюх, Іван Петрів, Микола Цап та ін.

Рескрипт Перемишлянського староства про заборону діяльності “Просвіти” у Бачеві, Болотні, Дусанові, Кореличах, Подусові та Янчині, 28 березня 1939 р.
18
1939 - 1941

Перші совіти

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Згідно з положеннями таємного протоколу про розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР, який додавався до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.), Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла Збруч й невдовзі окупувала західноукраїнські землі. Українське суспільство Галичини жваво прореагувало на ці події, позаяк бачило в діях більшовиків шлях до звільнення від польського режиму. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, на засіданні яких у Львові 26–28 жовтня 1939 р. проголошено возз’єднання Західної України з УРСР. Попри створення ілюзії легітимності та добровільного підписання цього акту, подальші дії окупаційної влади супроводжувалися примусом та терором.

Вступ Червоної армії до Галичини, вересень 1939 р. Фрагмент з документального фільму “Освобождение”, режисери О.Довженко та Ю. Солнцева, 1940 р. З колекції Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного

Мирослав Цап, 1932 р., про прихід "перших совітів"

Важливим аспектом утвердження більшовиків на Галичині було формування так званих сільських «комуністичних активів», члени яких долучалися до формування місцевих органів влади, партійних та комсомольських організацій, що не викликало прихильності населення краю. Восени 1939 р. головою Бачівської сільради став Іван Петрів, а її секретарем – Олекса Кушнір. Водночас, проти радянського режиму зароджується рух Опору, який ще з міжвоєнних часів репрезентувала Організація українських націоналістів, до якої у Бачеві належали директор школи Петро Снилик, дяк Іван Цап, сільський коваль Кадайський (ім’я невідоме) Василь Пришляк, Микола Пришляк, Олекса Богуцький та Михайло Дубський.

 

Мирослав Цап, 1932 р .н., про Петра Снилика, директора бачівської школи та одного з організаторів сільської ОУН

14 січня 1940 р. у Бачеві енкаведисти заарештовали кількох оунівців та вбили Михайла Дубського. За місяць Бачів сколихнула перша хвиля виселень осадників та лісників, в тому числі числі родини Мельників, яка прокотилась Західною Україною 10-13 лютого 1940 р.   У травні –червні 1941 р. західноукраїнські землі охопила четверта хвиля депортацій. ЦК ВКП(б) і РНК СРСР 16 травня 1941 р. прийняли постанову “Про виселення ворожого елементу із республік Прибалтики, Західної України і Західної Білорусії, Молдавії, згідно якої до 22 червня 1941 р. органи НКВС встигли вивезти 85716 осіб, в тому числі 12371 осіб із західноукраїнських земель, зокрема родини Гривнаків, Горлатих, Шмигельських та Яців з Бачева.

Поїзд з депортованими,
Галичина, 1940/1941 р.

Практично в усіх містах та містечках, зокрема у Львові, Перемишлянах, Бібрці, Золочеві та Дрогобичі створено вʼязниці, в яких утримували національно-активних представників галицького суспільства. Більшість заарештованих загинули, позаяк лише за перші два тижні після початку німецько-радянської війни у тюрмах Західної України більшовики розстріляли понад 21 тис. в’язнів, зокрема директора бачівської школи Петра Снилика Ці події увійшли в історію під назвою «Західноукраїнська трагедія» і стали кривавим символом злочинності сталінського режиму та причиною подальшого негативного ставлення місцевого населення до радянського окупаційного режиму.

Фрагмент з кіножурналу “Німецька кінохроніка”, 1941 р. З колекції Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного

8
1941 - 1944

Німецька окупація

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. З 1 серпня 1941 р. Східну Галичину як п’ятий дистрикт було приєднано до адміністративної одиниці ІІІ Райху – Генерал-губернаторства «Польща» з центром у Кракові. Одним з проявів політики німецької адміністрації було оподаткування всіх категорій населення. За невиконання контингенту загрожували штрафи, конфіскація майна, ув’язнення, праця в трудових таборах, примусовий вивіз до Німеччини чи навіть страта. Українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину та примусової праці в «баудінстах» (робочих батальйонах). На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності.

«Як німці прийшли – большевики втікали, ше їх тут навіть позабивали троха. А ми сі всі ховали, бо фронт йшов. І прийшли німці, і так нічо було. Німці поводилися нормально, можна було витримати. Але контигент треба було здавати, здавали люди зерно, то всьо. Вони деколи приходили, але дуже мало».

Василь Гадуп’як, 1926 р. н.

На передньому плані зліва направо: Емілія Гривнак, Олексій Шмигельський, Марія Ватуляк, Стефанія Дорош. Позаду стоїть Іван Гривнак. с. Бачів, крайзе Золочів, дистрикт Галичина., сер. 1940-х рр.

Світлина з особистого архіву Миколи Демковича

Марія Тарасюк, 1928 р. н., про німецьку окупацію

На окупованих землях ліквідовували будь-які ознаки державної єдності чи територіальної цілісності. Єдиною дозволеною нацистами організацією, яка мала координувати суспільно-політичне життя, був  Український центральний комітет на чолі з Володимиром Кубійовичем. Саме за сприяння цього комітету відновили свою роботу осередки «Просвіти», які виконували культурно-освітню функцію.
Восени 1941 р. у Бачеві з дозволу німецької адміністрації було насипано символічну могилу жертвам комуністичних репресій. З результатів аналізу діяльності окупаційного режиму у Східній Галичині
видно, що становище краю у порівнянні з рештою українських територій було дещо кращим.

4
1942 - 1950

Національно-визвольна боротьба

У 1943 р. на території Галичини з ініціативи Організації українських націоналістів створюється Українська народна самооборона – збройні формування українського визвольного руху, які з грудня 1943 р. прийняли назву «УПА-Захід». Українська молодь Галичини взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. З другої половини 1944 р. відділи УПА проводять низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. Звичним явищем стають постійні облави, засідки та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля.

17 серпня 1944 р. підрозділ НКВС за участі відділів Червоної армії (60 солдатів) оточили село. Стрільці місцевої боївки самооборони на чолі з Василем Пришляком вступили у нерівний бій, намагаючись дати відсіч облавникам, проте були змушені відступити. У бою загинули Василь Камінський, Микола Богуцький і Василь Пришляк. Тоді ж у Бачеві більшовики схопили 21 чоловіків, а також підпалили декілька хат. Невдовзі до села прибула підмога – самооборона с. Нараєва, завдяки чому червоноармійці були витіснені з Бачева.

Марія Тарасюк, 1928 р. н., про "партизанку"

«Всьо в криївках сиділо. Во мій троюрідний брат, він тут з нами мешкав, він сі писав Феник Михайло мав псевдо «Ворон». Напали на криївку, там в дяка, де Прийма Василь був, там було багато їх, і там побили їх троха. А там було дві стіні докупи, комора і стайня і вони там мали захід туда, ну і стрілєли. То там побили, а того злапали і ше двох злапали.

В мене в тій старій хаті, шо згоріла, був зв’язок. То я ходила заказувати, хто нині мав прийти на дежурство, їм (зв’язковим, – авт.) штафетки заплітала в коси і посилала до Дусанова чи до Подусільни. Якраз вже вмерла, тудишна як я, Кулєба Марія Миколаївна. Як раз вона дивиться, шо є москалі і зачєла плакати і кричєти: «Я козу загубила!» Там вийшла та Гринева Мілька і каже: «Дитинко, не плач, коза була, я її нагнала!» і вона сі так вернула. А була би сі попала – то би  асудили. То я ходила ну заказувати, котрі дівчєта мали прийти  до того зв’язку… Бо то приходили партизани,
«Тигр» все приїздив, «Хмара».

Марія Тарасюк, 1928 р. н.

На фото Михайло Феник (повітовий провідник ОУН), с. Бачів (тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл.), поч. 1940-х рр. Світлина з особистого архіву Марії Тарасюк

5
1944 - 1953

Повоєнні репресії

Зі вступом Червоної армії на західноукраїнські землі боротьба з національно-визвольним підпіллям стала одним з основних завдань радянської влади в регіоні й проявилась з найбільшою жорстокістю у масових репресіях проти «ворогів народу». Відбувались безперевні та масштабні депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму. Передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян, яких радянська влада вважала основною перешкодою у колективізації західноукраїнського села.

Посередині Василь Іванович Гадуп’як, м. Караганда, Казахська РСР, 1950-ті рр.
Світлина з особистого архіву Остапа Горлатого

«Сидів я в Караганді, але зразу «на Лонцького». В Перемишлянах сидів майже місєць, а потому  з Перемишлян після того всього забрали мене «на Лонцького». То всьо були політичні, зі всьої області. Їсти дуже слабо давали, а на слідство кликали раз за разом. Я вже на слідстві у Львові не дістав ніц, бо мене вже не було шо бити у Львові, бо в Перемишлянах свої взєли всьо… І ше я попав, чи то до грузина, слєдоватєля, ну не руский він був. І він каже: «С тобой нечего говорить, пропав ти…». То шо було – шкіра і кости… І каже: «я вже слідства не буду тягнути, шо приписали – то є». Десять років дали. Але я відбув шість з половиною. Тоді освободжували всіх – то був рік п’ятдесят шостий. Як Сталін помер – то вже знєли номера з нас і грати познімали з вікон. Вже не засували на ніч. А потом я ше був на цілині два роки. А на Караганді – то всьо були українці і литовці, латиші, і естонці, і рідко десь-якісь рускі. А то всьо були наші. Найліпше наші з литовцями дружили, а латиші вже були не такі».

Василь Гадуп’як, 1926 р. н.

Стоїть крайній справа Василь Іванович Гадуп’як, м. Караганда, Казахська РСР, 1950-ті рр.
Світлина з особистого архіву Остапа Горлатого

 

 

Основна хвиля депортацій сімей з Подусільної припала на жовтень 1947 р., коли проводилась операція «Запад». Відповідно до постанови Ради міністрів СРСР № 3214 (від 10 вересня 1947 р.) передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян. Під час цієї акції з Подусільної було виселено родини Вишневецьких, Гаврада, Готра, Кіржецьких, Олійник, Поплавських, Солтис, Цап та ін.

Основна хвиля депортацій сімей із Бачева припала на жовтень 1947 р., коли проводилась операція «Запад». Відповідно до постанови Ради міністрів СРСР № 3214 (від 10 вересня 1947 р.) передусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян. Під час цієї акції з Бачева було виселено родини Балюк, Баран, Богуцьких, Гадуп’як, Горлатих, Гривнак, Камінських, Підцерковних, Пришляк, Ткач.

Загалом упродовж 1944—1950 рр. було репресовано та виселено більше 60 жителів Бачева. З них 11 осіб померли у таборах, ще 4 осіб не повернулись, або їхня доля невідома.

5
1944 - 1991

У складі УРСР

У 1940 — на початку 1950-х рр. радянська влада намагалась запровадити на західноукраїнських землях такий порядок, як на інших територіях УРСР. Одним із перших кроків стало створення колгоспів. До початку 1950-х рр. суцільна ціною репресій проти сотень тисяч селян колективізація була майже завершена. Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали партійні та комсомольські організації. Радянською владою розгорнуто масштабну кампанію з ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, яка була змушена перейти у підпілля. З середини 1960-х рр. з особливим розмахом розпочалася русифікація України та дискримінація вихідців із села перед міськими жителями, зневага до традиційних цінностей.

Микола Демкович, 1928 р. н., про створення колгоспу

У Бачеві для того, щоб змусити селян написати заяви про вступ до колгоспу застосовувались різні методи насильства. За небажання вступати до колгоспу було засуджено Олексу та Євдокію Богуцьких, Івана Прийму.

Восени 1949 р. перші 18 господарств Бачева увійшли до колгоспу «імені Ковпака», а навесні 1950 р. до колгоспу були змушені вступити решту селян. Першим головою було призначено І. С. Петріва, а згодом Франка Прийму, який очолював колгосп аж до 1974 р. У 1958 р. бачівський колгосп було об’єднано з колгоспом с. Дусанів «Жовтень». В 1958 р. село було підпорядковане Дусанівській сільській раді, якою від 1959 р. до 1978 р. керував Іван Кушнір. Після чергової реорганізації в 1961 р. вже відокремлений бачівський колгосп отримав назву «Ударник». Впродовж 1976–1978 рр. його очолював М. І. Петрів.

Важливим засобом насаджування тоталітарної ідеології та радянської пропаганди стали утворені в Бачеві у 1951 р. партійна, а згодом комсомольська організації. Все ж впродовж радянського періоду у селі відбулися деякі позитивні зрушення. Зокрема, в 1969 р. було зведено нове приміщення школи, а в 1979 р. завершено будівництво сільського клубу.

Від липня 1962 р. і аж до 1988 р. офіційно зачиненою була Бачівська церква, а церковна громада знята з  реєстрації. Також у період радянського тоталітарного режиму під час антирелігійної кампанії в селі було зруйновано пам’ятні знаки – хрести та «фігури».

6
All count: 64
Найдавніше
минуле - поч. ХХ
1349
 
 
 
Перша світова
війна
1914
 
 
Міжвоєнний період
1920
 
Друга світова
війна
1939
 
 
Національно-визвольна
боротьба
1942
 
Повоєнні репресії
1944
 
У складі УРСР
1953